Питання 3. Суспільство як система. Основні сфери суспільного життя та їх взаємозв'язок

В історії людства існували різні форми суспільного життя. Але будь-яке розвинене суспільство має певну структуру, в основі якої лежить необхідність забезпечення основних життєвих потреб та інтересів людини - як матеріальних, так і духовних. Елементи структури суспільства призначені для здійснення таких функцій: а) забезпечення усіх основних життєвих потреб членів суспільства, б) забезпечення цілісності суспільного організму, в) створення умов для історичного розвитку суспільства, г) створення можливості виявити, що і як змінюється у суспільній історії.

Традиційно виділяють п'ять елементів, або сфер життя суспільства: 1) виробничо-економічна сфера, або економічне життя суспільства; 2) соціально-політична сфера, або політична організація суспільства; 3) соціальна структура суспільства, тобто сукупність соціальних груп та відносин; 4) сфера сімейних відносин та побуту; 5) сфера духовного життя суспільства.

Безумовно, вихідною сферою суспільного життя є виробничо-економічна, тобто виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ, оскільки без задоволення матеріальних життєвих потреб неможливе саме існування людей. Однак при цьому не можна зменшувати роль і значення інших сфер, вже тому, що, розглядаючи суспільство як певну систему, ми повинні пам'ятати, що в системі не можна якісь окремі елементи вважати безумовно провідними, а всі інші - другорядними. Це означає, що економічна сфера становить загальну умову, вихідний ґрунт суспільного розвитку, сфера духовного життя - інтелектуальний чинник суспільного розвитку, а соціально-політична сфера - активно-дійовий чинник.

Зі всіх сфер суспільного життя найскладнішою можна вважати сферу духовного життя суспільства. Духовне життя суспільства - це продукування, розповсюдження, засвоєння і практичне використання ідей, поглядів, теорій, настроїв, характерних для даного суспільства в цілому або великих соціальних груп. Сама сукупність цих ідей, поглядів тощо називається суспільною свідомістю.

Духовне життя суспільства розглядають з двох точок зору.

А) соціологічної, тобто з точки зору його соціальних функцій. З цієї точки зору духовне життя поділяють на два рівні; 1) рівень масової свідомості, або суспільної психології. Це рівень стихійного, неусвідомленого формування та функціонування у суспільстві певних настроїв, поглядів, стереотипів поведінки. Суспільна психологія включає до себе такі явища, у тому числі національну психологію, і соціально-психологічні стани - це мода, чутки, паніка, масова істерія тощо, 2) рівень суспільної ідеології. Ідеологія - це систематизоване теоретичне виявлення основних інтересів і потреб певного класу у суспільстві або певної великої соціальної групи. Ідеологія є порадником до соціальної дії, обґрунтуванням певної політичної або соціальної програми, тобто є системою регулятивних ідей, уявлень, ідеалів і вимог, які виражають становище, потреби та прагнення певної соціальної групи або суспільства в цілому. На відміну від суспільної психології, ідеологія не формується стихійно, а розробляється, розповсюджується і пропагується спеціальними групами людей, які професійно займаються теоретичним обґрунтуванням, захистом і пропагандою цілей та інтересів певного класу, соціальної групи або етнічної спільності людей.

Б) Друга точка зору, з якої розглядають духовне життя суспільства - гносеологічна, яка передбачає розгляд духовного життя як усвідомлення і пізнання буття суспільства взагалі. З цієї точки зору духовне життя, а точніше, суспільну свідомість, поділяють не на рівні, а на форми, а саме економічна, політична, правова, моральна (практичним виразом якої є сукупність загальноприйнятих моральних норм та норм етикету), естетична (практичним виразом є мистецтво), релігійна свідомість та архетипи колективного несвідомого. Такий поділ духовного життя суспільства на певні форми пов'язаний з тим, що вони відображають різні сторони буття суспільства.

Найбільш сприятливими для духовного життя постають демократичний лад суспільного життя, забезпечення з боку держави свободи думки, слова та інформації, сприяння розвитку людської активності та творчих здібностей людей у різних сферах життя.

Питання 4. Проблематика та основні завдання філософії історії.

Особливим напрямом філософського знання є філософія історії. Сам термін "філософія історії" вперше почав вживати Вольтер, але широкого розповсюдження це поняття набуло завдяки працям німецьких філософів, насамперед, Йогана Готфріда Гердера та Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля. Однак, ще задовго до появи самого терміну, деякі ідеї філософії історії висловлювались на різних етапах розвитку філософії, починаючи з античної філософії. Перш за все, йдеться про питання, що є вихідним для кола проблем філософії історії - чи можна стверджувати, що розвиток суспільства, або історичний процес, має власну якісну особливість, відмінну від процесів розвитку природи?

Антична філософія заперечувала наявність такої особливості, і розглядала історію суспільства як частину загального космічного колообігу. Філософія Середньовіччя також не бачила якісної відмінності між історією суспільства та історією природи, хоча вона виходила з принципово протилежної позиції, тобто не історію людства підпорядковувала природно космічним законам, а навпаки, підпорядковувала природу людській історії, тобто буття природи розглядалось як результат людського гріхопадіння. Лише в епоху Відродження вперше з'явилася думка про те, що історія суспільства має власну специфіку і виступає насамперед як сфера випробування здатностей і можливостей людини (цю думку відстоював Н.Макіавеллі). ця думка набула поширення у XVIII-XIX ст., коли зміцнилося переконання в тому, що історія суспільства розгортається відповідно до якостей, притаманних людині, тобто суспільство розвивається за законами, протилежними за спрямованістю законам природи. У XX ст. ця ідея стала загальноприйнятою і незалежною.

Друге питання філософії історії - це питання про спрямованість суспільного історичного процесу, тобто про те, чи має історія людства певну кінцеву мету, визначений початок і кінець? Залежно від вирішення цього питання можна відповідати і на таке - що можна вважати прогресом і регресом у суспільному розвитку, і які, взагалі, можуть бути критерії суспільного прогресу? Існувало декілька поглядів на цю проблему.

А). В античній філософії хід історії розглядався як колообіг, постійне повернення на вже пройдені шляхи. При цьому спрямованість історії невідома, а в ході історії суспільства змінюється лише форми його існування, а сутність залишається незмінною. Таку ідею "замкненого колообігу" пізніше, у філософії Нового часу, підтримували Спіноза, Шопенгауер, і К'єркегор.

Б). Історію суспільства розглядали як циклічний процес, або зміну злетів і падінь, або як постійне коливання у певних рамках, наприклад, від миру до воєн.

В). Історію розглядали як прогресивний процес, тобто такий, що рухається від нижчого до вищого, по висхідній лінії, передбачає постійне збільшення можливостей розвитку. Ідея прогресу в історії суспільства виникла в епоху Відродження, була всебічно розгорнута Гегелем, і стала невід'ємною частиною соціальної філософії марксизму, а також деяких теорій XX ст., насамперед, філософських теорій науково-технічного розвитку.

Г). Історія суспільства розглядалася як єдність перервного та неперервного, тобто як еволюційний поступовий процес, що час від часу переривається революційними змінами, в наслідок яких здійснюється перехід від старих рівнів і форм суспільного життя до нових.

Отже, у будь-якому варіанті, філософія історії намагається відповісти на питання: чи має історія суспільства якийсь певний сенс? Чи має вона мету, завершення і кінець? Як співвідносяться між собою людина та історія?

Питання 5. Суб'єкт, рушійні сили, чинники і фактори історичного розвитку суспільства.

Одне з найважливіших питань філософії історії - це питання про те, хто є суб'єктом історичного процесу і що слід вважати рушійними силами та чинниками історичного розвитку. Безумовно, у найбільш загальному значенні, суб'єктом історії є люди, тобто історія суспільства є результатом людської діяльності. Це означає, що поза життям та поза діями реальних людей взагалі не можна розглядати людську історію. Однак діяльність людей відбувається у певних умовах, які впливають на її спрямованість, характер і форми. Тому, перш за все, треба розглянути ці умови, мотиви і чинники людської діяльності.

Необхідною і першою умовою існування людського суспільства та історії людства є постійний обмін речовин, енергії та інформації між суспільством і природою. Між людським суспільством і природою існує три основні лінії зв'язку: 1) генетичний зв'язок - це означає, що людина виникає з природи, є біологічною істотою, і тому природа впливає на її діяльність, 2) екологічний зв'язок - природа є середовищем, у якому існує людина і людське суспільство, 3) зв'язок взаємопроникнення - не лише природа впливає на людське суспільство, але й суспільство впливає на природу, змінюючи та перетворюючи її. Природне середовище - це комплекс фізичних, хімічних і біологічних явищ та процесів, здатних прямо або опосередковано здійснювати вплив на діяльність людини.

При цьому необхідно чітко розрізняти поняття "природа" і "природне середовище". Між суспільством і природою відбувається постійна взаємодія, яка виявляється в процесах людської праці, як матеріальних відносин між людиною і природою. Однак в ході цієї взаємодії людство співвідноситься не з природою в цілому, а лише з її певною часткою, оскільки людське суспільство існує в певних, конкретних географічних умовах, і на конкретній, обмеженій території. Отже, та частина природи, з якою суспільство вступає в матеріально-практичну взаємодію, і має назву природного, або географічного середовища. Можна сказати, що якщо природа взагалі існувала до людини, існує незалежно від людини, то природне середовище - це продукт взаємодії людини і природи.

У чому ж виявляється вплив природного середовища на людську діяльність та розвиток суспільства?

• Природне середовище забезпечує матеріальні умови людського існування. Особливо такий вплив природного середовища відчувається на нижчих ступенях розвитку людства. На перших стадіях людської історії виняткову роль у житті людей відігравали природна родючість ґрунту, сприятливі умови для тваринництва, мисливства тощо. Саме там, де були сприятливі природні умови, виникали вогнища стародавніх цивілізацій.

• Природне середовище впливає на темпи суспільного розвитку, тобто сприятливі географічні та природні умови сприяють розвитку суспільства, і навпаки - наприклад, стихійне лихо може суттєво загальмувати суспільний розвиток.

Однак, природне середовище - це необхідна, але не єдина, і навіть не головна, умова людської діяльності. Іншими, не менш важливими умовами є: форми людського спілкування, характер соціальних відносин у даному суспільстві, національний характер і менталітет певної людської спільності, знання, освіта та виховання людини. Отже, "суб'єкт історії" - це людство в його історичному розвитку, причому діяльне людство здатне до творчості. Хоча в кожному конкретному випадку історичні події є результатом діяльності окремих видатних особистостей (Юлій Цезар, Наполеон), або груп людей (народ, нація, соціальна група, партія), вони виступали як представники людства в цілому, спираючись на загальнолюдський досвід, постаючи поєднанням індивідуальних якостей і простору соціальних відносин.

Рушійними силами в історії суспільства, насамперед, вважають сукупність суперечностей, які повинні розв'язувати люди у процесі своєї історичної діяльності. Це суперечності: а) між бажанням та реальністю, б) між свободою та необхідністю, в) між теорією та практикою, г)між індивідуальним та загальним, д) між тим, що є, і, тим, що має бути. Взагалі, крім рушійних сил історії суспільства, виділяють ще умови, чинники та фактори соціально-історичних процесів. Умови - це простір, ґрунт їх здійснення. Чинники - це те, що діє, або за посередництвом чого передається дія, необхідна для здійснення процесів розвитку суспільства. Фактори - це такі елементи умов, що взаємодіють з чинниками і стимулюють, корегують або гальмують їх дію.

Висновки

Поняття суспільства має багато значень, але, насамперед, це сукупність людей, які зв'язані певними відносинами і стоять на певному ступені історичного розвитку. Дослідження суспільства як єдиної цілісної системи дозволяє зрозуміти, що все, що відбувається в історії людства, постає результатом людських дій та вчинків. Тому історія людства - процеси дійсності, що пов'язані із свідомою діяльністю людей, і отже, постають як простір творення та реалізації людиною своєї свободи.

Важливим чинником суспільного розвитку є духовне життя суспільства - сукупність процесів, пов'язаних з продукуванням інтелектуальних образів, ідей, принципів, масових настроїв та стереотипів поведінки людей.

Оскільки історія є результатом діяльності окремих людей або людства в цілому, то суб'єктом історії у найзагальнішому значенні є люди, але в кожному конкретному випадку історичні події є наслідком діяльності окремих особистостей або гру людей (етнос, соціальна група тощо). Суб'єктом історії, таким чином, є діяльна, активна людина, яка уособлює загальнолюдський досвід, і діяльність якої відбувається під впливом певних умов, чинників та факторів. Історія постає як простір розгортання творчих здібностей людини, і як простір суспільного розвитку.

Контрольні питання і завдання.

1. Що таке суспільство? Проаналізуйте відомі вам визначення поняття

"суспільства". Яке з них ви вважаєте найбільш виправданим?

2. Поясніть, чому діяльність і спілкування є необхідними умовами соціального?

3..Розкрийте основну відмінність між масовою свідомістю та ідеологією.

4. Розкрийте структуру духовного життя суспільства та поясніть, чому в ній

виділяють певні складові.

5. Чому взаємодія суспільства і природи є необхідною умовою суспільного розвитку?

Тестові завдання.

1. Суспільство - це сукупність людей, що мешкають на певній території (Так / Ні).

2. Основна функція суспільства - це забезпечення спільного виживання людей (Так / Ні).

3. Соціальна філософія досліджує природу суспільства та місце в ньому людини(Так / Ні).

4. Для розвитку історії вирішальне значення мають:

А) природні умови;

Б) характер релігії;

В) суб'єктивно-діяльні чинники;

Г) психологічні особливості людей.

5. Поняття історії передбачає:

А) органічну вписаність людини у природно-космічний процес на основі того, що історія є лише частиною природи;

Б) принципову відмінність від природно-космічного процесу на основі реалізації людиною своєї свободи.

6). До основних сфер суспільного буття слід віднести:

А) ідеологію, релігію, право, економічну та естетичну свідомість;

Б) виробничу сферу, сферу економічної діяльності, сферу побуту та сімейних стосунків, суспільних інститутів та духовного життя.

Додаткова література до теми:

1. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. - К., 1996.

2. Бердяєв Н.А. Смысл истории. - М. 1990.

3. Бойченко І. В. Філософія історії. - К. 2000.

4. Ортега-і-Гассет Х. Тема нашої доби. - К. 1994.

5. Петрушенко В. Філософія: Курс лекцій. Підручник. – Львів, 2006.

6. Ящук Т.І. Філософія історії. - К. 2004.