Класифікація джерел та рівнів ризиків загибелі людини в промислова розвинутих країнах

(R — кількість смертельних випадків людей за рік )

Джерела	Принципи	Середнє значення
Внутрішнє середовище організму	Генетичні і соматичні захворювання, старіння	Rcep= 0,6-1* 10-2
Природне середовище	Нещасні випадки від стихійних лих (землетруси, буревії, повені та ін.)	Rсер = 1*10-6 повені 4 • 10-5 землетруси 3 • 10-5 грози 6* 10-7 буревії 1*10-3
Техногенне середовище	Нещасні випадки в побуті, на транспорті, захворювання від забруднення навколишнього середовища	Rcep = 1*10-3
Професійна діяльність	Професійні хвороби, нещасні випадки на виробництві (під час професійної діяльності)	Професійна діяльність безпечна Rcep < 10-4 відносно безпечна Rcep = 10-4 - 10-3 небезпечна Rcep = 10-3 – 10-2 особливо небезпечна Rcep > 10-2
Соціальне середовище	Самогубства, каліцтва, злочинні дії, військові дії тощо	Rcep =(0-5 -1,5) * 10-4

За ступенем припустимості ризик буває:

- знехтуваний ризик – має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня;

- прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку;

- гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат;

- надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Через це вимога абсолютної безпеки, хоча є дуже гуманною, може обернутися трагедією для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити із-за відсутності технічних та економічних передумов для цього.

Сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.

Мірою ризику в суспільстві є ціна життя людини. Ризик дорівнює одиниці (R=1), якщо стається один нещасний випадок. Переважно суспільство не помічає небезпеки, якщо подія відбувається з участю мільйона людей і є один нещасний випадок з летальним результатом. Якщо визнати, що ризик – кількісна міра (ймовірність) шкоди (зазнаних збитків) від певних подій, тоді значення ризику такої подій R=10^-6. Подія, яка має частоту один смертельний випадок на тисячу осіб (ризик становить R=10^-3), розцінюються суспільством як нещасний випадок. Згідно рекомендацій Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я до таких подій, коли ризик перевищує R≥1·10^-3, треба вживати заходи безпеки.

Часто оцінка нанесеного збитку може виражатися не тільки шкодою, завданою життю і здоров’ю людини, але і іншими втратами, наприклад, матеріальними.

За рівнем небезпеки кількість загиблих за рік виділяють ризики:

- неприйнятний (більше 10^-6),

- прийнятним (10^-6- 10^-8)

- безумовно прийнятний (менше 10^-8).

Природними межами ризику для людини є діапазон між 10^-3 (ймовірність захворюваності на душу населення) та 10^-6 - максимальний рівень ризику від природної катастрофи. Максимально прийнятним рівнем ризику для екосистеми вважається такий ризик, за якого може бути ушкоджено до 5% видів біогеоценозу.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

На рисунку 5.1 наведено спрощений приклад визначення прийнятного ризику загибелі людини за рік. З цього графіка видно, що із збільшенням витрат на забезпечення безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але зростає соціально-економічний. Витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки технічних систем в умовах обмеженості коштів, можна завдати збитків соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу.

10^-3

витрати

Рис. 5.1. Визначення прийнятного ризику.

Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інвестицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Навіть коли працюють дотримуючись усіх встановлених відповідними правилами охорони праці стандартних значень, все ще існує деякий рівень залишкового ризику, який неминуче бути присутній. Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним — вирішує керівництво. Результат цього рішення буде впливати на багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце посідає вартість ризику, оскільки головним завданням управління є і завжди буде визначення вартості ризику.

У технічній сфері поняття ризику визначають дещо інакше порівняні зі звичайними оцінками. Так, за ризик мають кількісну характеристику дії небезпек, які формуються за конкретною діяльністю людини, чи інакше — кількість смертельних випадків, кількість випадків захворювання, кількість випадків тимчасової і стійкої непрацездатності (інвалідності), які спричинені дією на людину конкретної небезпеки і належать до певної кількості мешканців (працівників).

Різні країни можуть мати різні оцінки наслідків небезпек. В Нідерландах рівні прийнятого ризику встановлені в законодавчому порядку. За розрахунками Μ. Μ. Радаєва (Росія), рівень прийнятного ризику, пов’язаного з НС природного та техногенного характеру, повинен становити 9·10^–4 на одну людину в рік, знехтуваного – 5·10^–6.

Основне правило оцінки ризику небезпек - величина ризику небезпеки обернено пропорційна рівню її ймовірності.

Обґрунтування рівнів прийнятного та знехтуваного ризику є не тільки важко вирішуваною науковою проблемою, але, значною мірою, ще й проблемою морально-етичною. У кінцевому рахунку мова йде про встановлення такої граничної кількості загублених людських життів, з якою суспільство може змиритися.