- •1.Педагогіка як наука, її становлення і розвиток.
- •2. Предмет і основні категорії педагогіки.
- •3.Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками.
- •4. Фактори розвитку і формування особистості.
- •5. Методи науково-педагогічних досліджень та умови їх ефективного використання.
- •6. Характеристика основних закономірностей навчання.
- •7. Характеристика принципів навчання.
- •8. Поняття про методи навчання, їх класифікація.
- •9. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.
- •10. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
- •11. Методи контролю і самоконтролю у навчально-пізнавальній діяльності.
- •12. Засоби навчання та їх класифікація.
- •13. Поняття про дидактику. Предмет і завдання дидактики.
- •14. Основні компоненти і рушійні сили процесу навчання.
- •15. Основні функції процесу навчання та їх взаємодія.
- •16. Форми організації навчання та їх розвиток у дидактиці.
- •17. Урок як основна форма організації навчання. Організація навчальної діяльності учнів на уроці історії.
- •18. Типологія і структура уроку.
- •19. Позаурочні форми навчання.
- •20. Нестандартні уроки у навчально-виховному процесі.
- •21. Індивідуалізація і диференціація навчання у сучасній школі.
- •22. Пояснювально-ілюстративне навчання в загальноосвітній школі.
- •23. Проблемне навчання в сучасній національній школі.
- •24. Сутність програмованого навчання в загальноосвітній школі.
- •25. Характеристика системи освіти в Україні. Альтернативні типи навчальних закладів.
- •26. Стратегічні завдання і напрями реформування системи освіти в Україні.
- •27. Характеристика навчальних програм, шкільних підручників з історії.
- •28. Принципи, функції та види контролю результатів навчання.
- •29. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти.
- •30. Характеристика основних закономірностей процесу виховання.
- •31. Характеристика принципів виховання.
- •32. Процес виховання, його структура, компоненти.
- •33. Рушійні сили та специфіка виховного процесу.
- •34. Поняття методу, прийому виховання. Засоби виховання.
- •35. Методи формування свідомості особистості у вихованні.
- •36. Методи формування досвіду суспільної поведінки у вихованні.
- •37. Методи стимулювання діяльності та поведінки у вихованні.
- •38. Методи контролю та аналізу ефективності виховання.
- •39. Виховна роль дитячих та юнацьких організацій.
- •40. Особливості шкільної вікової періодизації. Сутність акселерації та ретрадації.
- •41. Поняття позакласної та позашкільної виховної роботи.
- •42. Поняття «індивід», «особистість», «індивідуальність».
- •43. Характеристика основних напрямків змісту виховання.
- •44. Завдання і зміст розумового виховання.
- •45. Сутність і особливості національного виховання.
- •46. Мета і завдання трудового виховання школярів.
- •47. Складові морального виховання. Система моральних цінностей.
- •48. Характеристика фізичного виховання, його мета та завдання.
- •49. Мета, завдання екологічного виховання підростаючого покоління.
- •50. Завдання та умови ефективності правового виховання.
- •51. Самовиховання: суть, прийоми, умови.
- •52. Поняття колективу і його ознаки. Типи навчальних колективів.
- •53. Завдання і функції класного керівника.
- •54. Напрями планування роботи класного керівника.
- •55. Підвищення кваліфікації вчителів та їх атестація.
- •56. Керівництво навчально-виховною роботою школи.
- •57. Планування роботи школи.
- •58. Особливості внутрішкільного контролю.
- •59. Основні форми методичної роботи в школі.
- •60. Органи учнівського самоврядування.
- •61. Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації.
- •62. Особливості спартанської системи виховання.
- •63. Афінська система виховання.
- •64. Вікова періодизація та система шкіл за я.А.Коменським.
- •65. Дидактичні принципи і правила навчання за я.А.Коменським.
- •66. Зародження писемності і розвиток шкільництва в Київській Русі.
- •67. Типи шкіл у Київській Русі, педагогічні умови їх виникнення.
- •68. Зміст і методика шкільного навчання і виховання в Київській Русі.
- •69. Виникнення братських шкіл. Острозька академія.
- •70. Діяльність козацьких шкіл в Україні (січові, полкові, музичні та ін.).
- •71. Навчальні студії і діяльність громадських об’єднань студентів у Києво-Могилянській Академії.
- •72. Вплив європейських культурних процесів на освітньо-культурне Відродження в Україні. Перші українські вчені.
- •73. Життя і педагогічна діяльність г. Сковороди.
- •74. Основні принципи та напрями виховання
- •75. Педагогічна діяльність к.Ушинського.
- •76. Педагогічні ідеї о.Духновича.
- •77. Культурно-просвітницька діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
- •78. Освітньо-педагогічна діяльність ф.Прокоповича.
- •79. Загальна характеристика культури й освіти періоду українського Відродження.
- •80. Ідея національної школи м.Драгоманова.
- •81. Просвітницько-педагогічна діяльність х.Алчевської.
- •82. Характеристика системи освіти в Україні на початку хх століття.
- •83. Історико-педагогічна концепція м.Грушевського.
- •84. І.Огієнко – фундатор українського шкільництва.
- •85. М.Корф – основоположник малокомплектних шкіл в Україні.
- •86. Педагогічні погляди с.Русової на становлення національної школи в Україні.
- •87. Національний виховний ідеал г.Ващенка.
- •88. Освітня і педагогічна діяльність т.Лубенця.
- •89. Педагогіка а.Макаренка як наука
- •90. Педагогічна система в.Сухомлинського,
42. Поняття «індивід», «особистість», «індивідуальність».
Біологічна істота, яка належить до класу ссавців виду Homo sapiens, характеризується поняттям «людина». У неї генетично задано особливу тілесну організацію, істотними ознаками якої є прямовисне ходіння, наявність пристосованих до праці рук, високо-розвинутий мозок. Разом із тим людина є істотою суспільною, що має свідомість і самосвідомість. Завдяки суспільству вона має змогу не тільки працювати і пізнавати світ, а й усвідомлювати, співвідносити свої потреби і бажання з обставинами життя.
Факт належності живої істоти до людського роду відображається в понятті «індивід».
Індивід (лат. individuum — неподільне) — людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens.
Дитина народжується як індивід. Завдяки спілкуванню з дорослими вона поступово засвоює соціальний досвід людства і включається в систему суспільних відносин, що формують її потреби, інтереси, світогляд, переконання, тобто розвивають її як особистість.
Особистість — суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими і виявляються у суспільних зв'язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми та визначають поведінку людини.
Як індивід людина має такі ознаки, як вік, стать, освіта, професія, інтереси. Особистістю вона стає в системі відносин з іншими людьми. Особистість — категорія суспільно-історична. В її характеристиці головними ознаками є суспільна сутність та соціальні функції.
Особистість — це якість індивіда. Природно можуть виникнути запитання: чи може існувати індивід, який не став особистістю, і чи може бути особистість без її конкретного носія, тобто без індивіда?
Деякі вчені на них відповідають ствердно. Для підтвердження своїх міркувань вони посилаються на випадок, що стався з індійськими дівчатками Амалою і Камалою, яких виховувала вовча зграя. У них були лише індивідуальні біологічні особливості. Ніяких особистісних рис дівчатка не мали. Це було спричинено відсутністю людського оточення. Отже, природні передумови створюють можливості для розвитку суспільних якостей особистості, а становлення їх відбувається тільки в умовах людського суспільства.
З певним застереженням можна допустити і можливість появи особистості, поза структурою якої немає реального індивіда. Проте це буде квазіособистість. Наприклад, Штірліц — герой кінофільму «Сімнадцять миттєвостей весни» чи видатний аферист Козьма Прутков.
Кожна особистість має властивий тільки їй набір рис і особливостей, який визначає її індивідуальність.
Індивідуальність — неповторне поєднання психологічних особливостей і рис людини, що визначає її своєрідність і несхожість на інших людей.
Виявляється індивідуальність у рисах темпераменту, характеру, в здібностях, особливостях і якостях психічних процесів, у звичках і уподобаннях людини. Не існує двох людей з однаковим поєднанням психічних якостей. Індивідуальність властива кожній людині, але виявляється вона по-різному: в одних людей яскраво і сильно, в інших — малопомітно. Вона може заявити про себе в інтелектуальній, емоційній, вольовій чи одразу в усіх сферах психічної діяльності. Так, оригінальність інтелекту виявляється в здатності бачити те, чого не помічають інші люди, у вмінні чітко формулювати проблеми і знаходити їх вирішення. Своєрідність емоцій констатують за надмірної інтенсивності одних почуттів і недостатньої — інших, їх стійкості чи мінливості. Особливості волі можуть розкриватися в ступені розвитку вольових якостей.
Особистість людини неповторна у своїй індивідуальності. Однак навіть повний перелік індивідуальних якостей людини не характеризує її як особистість, хоча індивідуальність характеризує особистість конкретніше, детальніше і повніше. Нетотожність понять «особистість» та «індивідуальність» не дає змоги розглядати структуру особистості як своєрідний набір індивідуально-психологічних властивостей і якостей. Хоча деякі зарубіжні психологи трактують її саме так.