- •1.Педагогіка як наука, її становлення і розвиток.
- •2. Предмет і основні категорії педагогіки.
- •3.Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками.
- •4. Фактори розвитку і формування особистості.
- •5. Методи науково-педагогічних досліджень та умови їх ефективного використання.
- •6. Характеристика основних закономірностей навчання.
- •7. Характеристика принципів навчання.
- •8. Поняття про методи навчання, їх класифікація.
- •9. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.
- •10. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
- •11. Методи контролю і самоконтролю у навчально-пізнавальній діяльності.
- •12. Засоби навчання та їх класифікація.
- •13. Поняття про дидактику. Предмет і завдання дидактики.
- •14. Основні компоненти і рушійні сили процесу навчання.
- •15. Основні функції процесу навчання та їх взаємодія.
- •16. Форми організації навчання та їх розвиток у дидактиці.
- •17. Урок як основна форма організації навчання. Організація навчальної діяльності учнів на уроці історії.
- •18. Типологія і структура уроку.
- •19. Позаурочні форми навчання.
- •20. Нестандартні уроки у навчально-виховному процесі.
- •21. Індивідуалізація і диференціація навчання у сучасній школі.
- •22. Пояснювально-ілюстративне навчання в загальноосвітній школі.
- •23. Проблемне навчання в сучасній національній школі.
- •24. Сутність програмованого навчання в загальноосвітній школі.
- •25. Характеристика системи освіти в Україні. Альтернативні типи навчальних закладів.
- •26. Стратегічні завдання і напрями реформування системи освіти в Україні.
- •27. Характеристика навчальних програм, шкільних підручників з історії.
- •28. Принципи, функції та види контролю результатів навчання.
- •29. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти.
- •30. Характеристика основних закономірностей процесу виховання.
- •31. Характеристика принципів виховання.
- •32. Процес виховання, його структура, компоненти.
- •33. Рушійні сили та специфіка виховного процесу.
- •34. Поняття методу, прийому виховання. Засоби виховання.
- •35. Методи формування свідомості особистості у вихованні.
- •36. Методи формування досвіду суспільної поведінки у вихованні.
- •37. Методи стимулювання діяльності та поведінки у вихованні.
- •38. Методи контролю та аналізу ефективності виховання.
- •39. Виховна роль дитячих та юнацьких організацій.
- •40. Особливості шкільної вікової періодизації. Сутність акселерації та ретрадації.
- •41. Поняття позакласної та позашкільної виховної роботи.
- •42. Поняття «індивід», «особистість», «індивідуальність».
- •43. Характеристика основних напрямків змісту виховання.
- •44. Завдання і зміст розумового виховання.
- •45. Сутність і особливості національного виховання.
- •46. Мета і завдання трудового виховання школярів.
- •47. Складові морального виховання. Система моральних цінностей.
- •48. Характеристика фізичного виховання, його мета та завдання.
- •49. Мета, завдання екологічного виховання підростаючого покоління.
- •50. Завдання та умови ефективності правового виховання.
- •51. Самовиховання: суть, прийоми, умови.
- •52. Поняття колективу і його ознаки. Типи навчальних колективів.
- •53. Завдання і функції класного керівника.
- •54. Напрями планування роботи класного керівника.
- •55. Підвищення кваліфікації вчителів та їх атестація.
- •56. Керівництво навчально-виховною роботою школи.
- •57. Планування роботи школи.
- •58. Особливості внутрішкільного контролю.
- •59. Основні форми методичної роботи в школі.
- •60. Органи учнівського самоврядування.
- •61. Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації.
- •62. Особливості спартанської системи виховання.
- •63. Афінська система виховання.
- •64. Вікова періодизація та система шкіл за я.А.Коменським.
- •65. Дидактичні принципи і правила навчання за я.А.Коменським.
- •66. Зародження писемності і розвиток шкільництва в Київській Русі.
- •67. Типи шкіл у Київській Русі, педагогічні умови їх виникнення.
- •68. Зміст і методика шкільного навчання і виховання в Київській Русі.
- •69. Виникнення братських шкіл. Острозька академія.
- •70. Діяльність козацьких шкіл в Україні (січові, полкові, музичні та ін.).
- •71. Навчальні студії і діяльність громадських об’єднань студентів у Києво-Могилянській Академії.
- •72. Вплив європейських культурних процесів на освітньо-культурне Відродження в Україні. Перші українські вчені.
- •73. Життя і педагогічна діяльність г. Сковороди.
- •74. Основні принципи та напрями виховання
- •75. Педагогічна діяльність к.Ушинського.
- •76. Педагогічні ідеї о.Духновича.
- •77. Культурно-просвітницька діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
- •78. Освітньо-педагогічна діяльність ф.Прокоповича.
- •79. Загальна характеристика культури й освіти періоду українського Відродження.
- •80. Ідея національної школи м.Драгоманова.
- •81. Просвітницько-педагогічна діяльність х.Алчевської.
- •82. Характеристика системи освіти в Україні на початку хх століття.
- •83. Історико-педагогічна концепція м.Грушевського.
- •84. І.Огієнко – фундатор українського шкільництва.
- •85. М.Корф – основоположник малокомплектних шкіл в Україні.
- •86. Педагогічні погляди с.Русової на становлення національної школи в Україні.
- •87. Національний виховний ідеал г.Ващенка.
- •88. Освітня і педагогічна діяльність т.Лубенця.
- •89. Педагогіка а.Макаренка як наука
- •90. Педагогічна система в.Сухомлинського,
33. Рушійні сили та специфіка виховного процесу.
Виховання є цілеспрямованим процесом. Наявність конкретної мети надає йому систематичності й послідовності, не допускає випадковості, епізодичності й хаотичності виховних заходів. Виховання формує внутрішній світ молодої людини, проникнути в який дуже важко. Тому воно вимагає таких методик, які давали б змогу не тільки виявляти погляди переконання і почуття вихованців, а й збагачувати їх духовність, за потреби коригувати якості психіки. Процесу виховання властиве і розмаїття завдань та напрямів. їх кількість невпинно зростає, що зумовлено динамічністю суспільно-економічного життя. Тому для процесу виховання характерна також неперервність. «Я продовжую ще вчитися, — вважав К.-А. Гельвецій, — моє виховання ще не завершено. Коли ж воно закінчиться? Коли я не буду більше здатним до нього: після моєї смерті. Все моє життя і є, власне, тривалим вихованням».
Рушійні сили процесу виховання.
Зміст і методика процесу виховання залежать від об'єктивних та суб'єктивних чинників і рушійних сил.
До об'єктивних чинників належать суспільно-політичні, економічні процеси, що відбуваються в соціумі, події культурного життя, вплив природного середовища тощо. У сучасній Україні — це особливості розбудови держави загалом та системи освіти і виховання зокрема; утвердження в економіці ринкових засад; розвиток соціальної сфери; відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки; розширення меж спілкування з іноземними громадянами.
Суб'єктивні чинники — соціально-педагогічна діяльність сім'ї та громадських організацій; навчально-виховна робота працівників закладів освіти; вплив засобів масової інформації; заходи культурних, позашкільних установ, молодіжних об'єднань та діяльність церкви.
Ефективність процесу виховання залежить від того, наскільки збігаються впливи організованої виховної діяльності та об'єктивних умов. Перебудова навчально-виховного процесу на демократичних засадах передбачає не тільки створення умов для співпраці педагогів і учнів (студентів), а й залучення до неї різних виховних інституцій.
Рушійними силами процесу виховання є сукупність внутрішніх і зовнішніх суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. До внутрішніх суперечностей належать:
— суперечність між соціально значущими завданнями, які потрібно виконати вихованцю, і факторами, що заважають його зусиллям;
— суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця (вимагає такої побудови виховного процесу, за якої зміст і форми його реалізації не викликали би спротиву в молодої людини). Зовнішні суперечності виявляються у невідповідності між:
— виховними впливами сім'ї і закладу освіти (порушення єдності цих впливів негативно позначається на формуванні особистості вихованця);
— організованим виховним процесом закладу освіти і стихійним впливом на вихованців навколишнього середовища (вимагає подолання негативного впливу девіантних підліткових груп, низькоякісних телепередач тощо);
— різними вимогами вихователів (внаслідок цього у вихованців формується ситуативна поведінка, безпринципність);
— деякими вихованцями, які мають досвід негативної поведінки, і педагогами, однокласниками (однокурсниками), батьками.
Попри те що зовнішні суперечності не є універсальними, обов'язковими для всіх ситуацій, применшувати їх дезорганізуючий вплив не варто. Тому завжди важливо передбачати їх, вживати превентивних заходів, а за необхідності і протидіяти їм.