- •1.Педагогіка як наука, її становлення і розвиток.
- •2. Предмет і основні категорії педагогіки.
- •3.Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками.
- •4. Фактори розвитку і формування особистості.
- •5. Методи науково-педагогічних досліджень та умови їх ефективного використання.
- •6. Характеристика основних закономірностей навчання.
- •7. Характеристика принципів навчання.
- •8. Поняття про методи навчання, їх класифікація.
- •9. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.
- •10. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
- •11. Методи контролю і самоконтролю у навчально-пізнавальній діяльності.
- •12. Засоби навчання та їх класифікація.
- •13. Поняття про дидактику. Предмет і завдання дидактики.
- •14. Основні компоненти і рушійні сили процесу навчання.
- •15. Основні функції процесу навчання та їх взаємодія.
- •16. Форми організації навчання та їх розвиток у дидактиці.
- •17. Урок як основна форма організації навчання. Організація навчальної діяльності учнів на уроці історії.
- •18. Типологія і структура уроку.
- •19. Позаурочні форми навчання.
- •20. Нестандартні уроки у навчально-виховному процесі.
- •21. Індивідуалізація і диференціація навчання у сучасній школі.
- •22. Пояснювально-ілюстративне навчання в загальноосвітній школі.
- •23. Проблемне навчання в сучасній національній школі.
- •24. Сутність програмованого навчання в загальноосвітній школі.
- •25. Характеристика системи освіти в Україні. Альтернативні типи навчальних закладів.
- •26. Стратегічні завдання і напрями реформування системи освіти в Україні.
- •27. Характеристика навчальних програм, шкільних підручників з історії.
- •28. Принципи, функції та види контролю результатів навчання.
- •29. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти.
- •30. Характеристика основних закономірностей процесу виховання.
- •31. Характеристика принципів виховання.
- •32. Процес виховання, його структура, компоненти.
- •33. Рушійні сили та специфіка виховного процесу.
- •34. Поняття методу, прийому виховання. Засоби виховання.
- •35. Методи формування свідомості особистості у вихованні.
- •36. Методи формування досвіду суспільної поведінки у вихованні.
- •37. Методи стимулювання діяльності та поведінки у вихованні.
- •38. Методи контролю та аналізу ефективності виховання.
- •39. Виховна роль дитячих та юнацьких організацій.
- •40. Особливості шкільної вікової періодизації. Сутність акселерації та ретрадації.
- •41. Поняття позакласної та позашкільної виховної роботи.
- •42. Поняття «індивід», «особистість», «індивідуальність».
- •43. Характеристика основних напрямків змісту виховання.
- •44. Завдання і зміст розумового виховання.
- •45. Сутність і особливості національного виховання.
- •46. Мета і завдання трудового виховання школярів.
- •47. Складові морального виховання. Система моральних цінностей.
- •48. Характеристика фізичного виховання, його мета та завдання.
- •49. Мета, завдання екологічного виховання підростаючого покоління.
- •50. Завдання та умови ефективності правового виховання.
- •51. Самовиховання: суть, прийоми, умови.
- •52. Поняття колективу і його ознаки. Типи навчальних колективів.
- •53. Завдання і функції класного керівника.
- •54. Напрями планування роботи класного керівника.
- •55. Підвищення кваліфікації вчителів та їх атестація.
- •56. Керівництво навчально-виховною роботою школи.
- •57. Планування роботи школи.
- •58. Особливості внутрішкільного контролю.
- •59. Основні форми методичної роботи в школі.
- •60. Органи учнівського самоврядування.
- •61. Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації.
- •62. Особливості спартанської системи виховання.
- •63. Афінська система виховання.
- •64. Вікова періодизація та система шкіл за я.А.Коменським.
- •65. Дидактичні принципи і правила навчання за я.А.Коменським.
- •66. Зародження писемності і розвиток шкільництва в Київській Русі.
- •67. Типи шкіл у Київській Русі, педагогічні умови їх виникнення.
- •68. Зміст і методика шкільного навчання і виховання в Київській Русі.
- •69. Виникнення братських шкіл. Острозька академія.
- •70. Діяльність козацьких шкіл в Україні (січові, полкові, музичні та ін.).
- •71. Навчальні студії і діяльність громадських об’єднань студентів у Києво-Могилянській Академії.
- •72. Вплив європейських культурних процесів на освітньо-культурне Відродження в Україні. Перші українські вчені.
- •73. Життя і педагогічна діяльність г. Сковороди.
- •74. Основні принципи та напрями виховання
- •75. Педагогічна діяльність к.Ушинського.
- •76. Педагогічні ідеї о.Духновича.
- •77. Культурно-просвітницька діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
- •78. Освітньо-педагогічна діяльність ф.Прокоповича.
- •79. Загальна характеристика культури й освіти періоду українського Відродження.
- •80. Ідея національної школи м.Драгоманова.
- •81. Просвітницько-педагогічна діяльність х.Алчевської.
- •82. Характеристика системи освіти в Україні на початку хх століття.
- •83. Історико-педагогічна концепція м.Грушевського.
- •84. І.Огієнко – фундатор українського шкільництва.
- •85. М.Корф – основоположник малокомплектних шкіл в Україні.
- •86. Педагогічні погляди с.Русової на становлення національної школи в Україні.
- •87. Національний виховний ідеал г.Ващенка.
- •88. Освітня і педагогічна діяльність т.Лубенця.
- •89. Педагогіка а.Макаренка як наука
- •90. Педагогічна система в.Сухомлинського,
27. Характеристика навчальних програм, шкільних підручників з історії.
Навчальна програма – це нормативний документ, в якому окреслюється коло основних знань, умінь і навичок, що підлягають засвоєнню з кожного окремо взятого навчального предмету. Вона містить перелік тем матеріалу, що вивчається, рекомендації щодо кількості годин на кожну тему, розподіл тем за роками навчання та час, відведений на вивчення всього курсу. Зараз у школах використовують два види навчальних програм: типові програми та робочі шкільні програми.
Типові програми окреслюють лише найбільш загальне, базове коло знань, умінь і навичок, систему провідних наукових світоглядних ідей, а також загальні рекомендації з перерахуванням необхідних і достатніх засобів і прийомів навчання, специфічних для конкретного навчального предмета. Типові програми є основою для складання робочих шкільних та індивідуальних навчальних програм.
Типова навчальна програма в структурному відношенні складається з трьох основних компонентів: пояснювальна записка, або вступ, в якій визначаються цільові напрями вивчення даного конкретного навчального предмету в системі навчальних дисциплін загальноосвітньої школи; власне зміст освіти — навчальний матеріал, який містить основну інформацію, поняття, закони, теорії, перелік обов'язкових предметних умінь і навичок, а також перелік умінь і навичок, формування яких здійснюється на між-предметній основі; методичні вказівки про шляхи реалізації програми, в яких указуються методи, організаційні форми, засоби навчання, а також вказівки щодо оцінки знань, умінь і навичок, одержаних учнями в процесі вивчення даного навчального предмета. Особлива увага приділяється між-предметним зв'язкам.
Теорія і практика розробки навчальних програм знає два способи їх побудови: лінійний і концентричний.
Суть лінійного способу побудови навчальних програм полягає в тому, що окремі частини навчального матеріалу утворюють неперервну послідовність тісно пов'язаних між собою ланок. Причому, нове будується на основі вже відомого і в тісному зв'язку з ним. Така побудова навчальних програм має свої позитивні і негативні моменти. Перевагою лінійного способу побудови навчальної програми є його економність у часі, який дозволяє позбутися дублювання матеріалу. А недоліком є те, що учень, особливо молодших класів, не в змозі зрозуміти суть явищ, що вивчаються, у зв'язку з їх складною природою.
При концентричному способі побудови навчальних програм один і той же матеріал викладається кілька разів, але з елементами ускладнення, розширення, збагачення змісту освіти новими компонентами, з поглибленням аналізу зв'язків і залежностей між ними.
Концентричне розташування матеріалу в програмі передбачає не просте повторення, а вивчення тих самих питань на розширеній основі з більш глибоким проникненням в суть розглядуваних явищ і процесів. І хоча концентризм сповільнює темп шкільного навчання, потребує більших витрат часу на вивчення матеріалу, іноді породжує в учнів ілюзії знання тих питань, з якими вони повторно зустрічаються, без нього в школі не обійтись. Це особливо проявляється в процесі вивчення мови, математики, історії та інших предметів, які вивчаються в початковій школі, а потім у старших класах.
Негативних ознак лінійного і концентричного способу побудови навчальних програм значною мірою вдається уникнути при складанні навчальних програм з використанням спіралеподібного розташування в них навчального матеріалу, коли вдається поєднати послідовність і циклічність його вивчення. Характерною особливістю цього способу є те, що учні, не випускаючи з поля зору основної проблеми, поступово розширюють і поглиблюють коло пов'язаних з нею проблем. На відміну від концентричної структури, при якій до початкової проблеми повертаються інколи навіть через декілька років, в спіральній структурі відсутні подібні перерви. Крім того, на відміну від лінійної структури навчання, спіралеподібна структура не обмежується одноразовим представленням окремих тем.
Зміст навчальних програм конкретизується у підручниках і навчальних посібниках, які є основним джерелом знань і організації самостійної роботи учнів, одним з найважливіших засобів навчання. Підручник повинен навчати учня вчитися. А для цього за формою викладу він має бути компактним, лаконічним, містити матеріал високого ступеня узагальнення і, разом з тим, конкретним, містити в собі необхідний і достатній обсяг фактичного матеріалу. Причому, матеріал підручника, як і навчального посібника, повинен мати наукову основу, відображати виклад істинної науки, і, разом з тим, бути доступним відповідному віку учнів, враховувати їх інтереси, особливості їх психічних процесів — сприймання, мислення, пам'яті, стимулювати потребу, волю школярів у пізнанні, їх відповідальність у процесі навчання. Систематичний виклад навчального матеріалу в підручнику повинен здійснюватися в єдності з методами пізнання і відрізнятися популярністю, цікавістю, проблемністю.
Структура підручника має текст, як головний компонент, і нетекстові допоміжні компоненти. Всі тексти мають описовий, розповідний, аналітичний характер. До текстових компонентів належать: апарат організації і засвоєння (запитання і завдання, пам'ятки або інструктивний матеріали, таблиці і шрифтові виділення, підписи до ілюстративного матеріалу, вправи); ілюстративний апарат містить передмову, примітки, заголовки, вказівки.
Доповненням до підручника є різноманітні навчальні посібники: хрестоматії, збірники задач і вправ, словники, довідники, історичні та географічні карти, книги для позакласного читання і т.д. Особливістю навчальних посібників є те, що в них навчальний матеріал значною мірою доповнює і розширює матеріал підручника. Працюючи з ними, учні навчаються викладати, аналізувати, критикувати, доповнювати, змінювати стиль свого викладу.
Отже, підручники і навчальні посібники – це не що інше, як інформаційна модель навчання, своєрідний сценарій навчального процесу.