Тема: Військові перевороти та диктаторські режими Варіанти революційного розвитку країн регіону. Кубинська революція Революція в Чилі

1. Нестабільність політичного життя країн регіону: втру­чання іноземних держав, військові перевороти, диктаторські режими

Порушення світових, економічних зв'язків у період Другої світової війни призвело до послаблення в регіоні західноєвропейського капіталу й різкого посилення пози­цій компаній та банків США. У другій половині 40-х років і в 50-х роках у більшості країн Латинської Америки, особливо в Аргентині, скорочуються англійські інвестиції, що було викликано націоналізацією залізниць, які перебу­вали у власності британських монополій. Водночас зросли американські інвестиції у Венесуелі, Бразилії, Мексиці, Перу, Колумбії. До початку 50-х років США посіли домі­нуюче становище за розмірами капіталу, вкладеного в Латинську Америку. В умовах розв'язання "холодної вій­ни" США були стурбовані лише одним: щоб СРСР не проник до Західної півкулі. Для запобігання цього акцент робився на посилення військово-політичного співробіт­ництва країн Латинської Америки зі своїм північним су­сідом.

Політичне життя латиноамериканських країн характе­ризувалося нестабільністю. Крім Мексики, військові зако­лоти всюди були звичним явищем. З 1945 по 1970 pp. у регіоні ст&іося більше 70 путчів. США прагнули покінчити з визвольною боротьбою в латиноамериканських країнах, втягнути їх у "холодну війну" й перетворити Латинську Америку на надійне джерело стратегічної сировини й вій­ськово-стратегічний плацдарм. 1947 р. США нав'язали країнам регіону міжамериканський договір про взаємну допомогу: За підтримки США місцева реакція здійснила ряд державних заколотів. 1948 р. армійська верхівка на чолі з генералом М. А. Одрієй захопила владу в Перу. Реакція прийшла до влади у Венесуелі, Колумбії. Посилили репресії проти демократичних сил створені в 30-ті роки диктатор­ські режими P. JI. Трухильо в Домініканській Республіці й А. Сомоси в Нікарагуа. 1954 р. було організовано вторгнен­ня озброєних найманців до Гватемали.

До кінця 50-х років у Латинській Америці стали брати верх визвольні тенденції. 1956 р. під тиском народних виступів був вимушений залишити президентський пост диктатор генерал Одрія в Перу. 1957 р. повалено режим Г. Рохаса Пінильї в Колумбії. На початку 1958 р. внаслідок загальнонаціонального страйку було скинуто диктатуру Переса Хіменеса у Венесуелі. Створення в Чилі 1956 р. революційного Фронту народної дії дало змогу посилити боротьбу за демократизацію країни.

У 50-60-ті роки розпочався новий етап соціально-економічного розвитку країн Латинської Америки. Ресурси для проведення імпортзамінюваної індустріалізації було вичерпано. Державний бюджет через силу підтримував розбухлий державний сектор економіки. Дефіцит держ­бюджету був спричинений також здійсненням амбіційних проектів. Наприклад, 1957 р. у Бразилії розпочалося будів­ництво нової столиці подалі від перенаселеного Ріо-де- Жанейро. Це було ультрасучасне місто, збудоване за про­ектом всесвітньо відомого архітектора Оскара Німейєра на невпорядкованій території. Його назвали Бразиліа. Нова столиця мала стати символом майбутнього розквіту країни. Мексика домоглася права проведення у своїй столиці Ме­хіко Олімпійських ігор 1968 p., що спричинило значну реконструкцію багатомільйонного міста. Ці амбіційні про­екти призвели до інфляції (у Бразилії національна грошо­ва одиниця крузейро за період з 1961 по 1964 pp. "схуднула" у п'ять разів) й зростання соціальної напруженості в су­спільстві.

Вихід з цього становища шукали в установленні дикта­торських режимів правого або лівого напрямів.

У 60-ті роки військові перевороти сталися в Еквадорі, Гватемалі, Гондурасі, Домініканській Республіці, Бразилії.

Правлячі кола США проголосили "жорсткий курс" сто­совно країн Латинської Америки. 1965 р. американські війська здійснили озброєну інтервенцію проти Доміні­канської Республіки й потопили в крові виступ домінікан­ського народу проти диктаторського режиму. На основі доктрин "ідеологічних кордонів", "внутрішнього фронту", "антипартизанської війни" США намагалися перетворити латиноамериканські армії на каральні загони придушення боротьби власних народів. Це призвело до посилення ліво­радикальних тенденцій та встановлення прокомуністичних режимів у ряді країн: на Кубі, у Чилі та Нікарагуа.

Шляхи модернізації країн Латинської Америки
Країни	Період реалізації	Шляхи модернізації
Аргентина, Бразилія та ін.	1940—1960-ті рр.	Створення блоку національно-патріотичних сил, мобілізація внутрішніх ресурсів, імпортозамінна індустріалізація, популістська соціальна політика
Бразилія, Чилі, Мексика та ін.	1960—1980-ті рр.		Встановлення воєнних диктатур (крім Мексики). Широко­масштабні проекти із залученням іноземного капіталу і технологій
Куба, Нікарагуа, Чилі	1960—1980-ті рр.		Встановлення лівих режимів, які запровадили жорсткий контроль над економікою і спиралися на допомогу СРСР та інших соціалістичних країн
Більшість країн Латинської Америки	1980—1990-ті рр.		Встановлення демократичних режимів, які здійснюють поступову модернізацію за активної соціальної політики. Формування експорторієнтованої економіки