1 ризик як оцінка

Кожен вид шкоди має своє кількісне вираження Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо

Перший кількісний спосіб визначення шкоди - це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті Другою, універсальною, найбільш розповсюдженою оцінкою небезпечності є ризик. Його можна назвати ще фактором потенційної небезпеки

У тлумачному словнику наводиться таке означення поняття "ризику": "усвідомлена можливість небезпеки". Точнішим, очевидно, слід вважати інше означення: "Усвідомлена ймовірність небезпеки"

Ризик - кількісна оцінка небезпеки, це відношення числа тих чи інших небажаних реалізованих наслідків (n), до максимально можливої їх кількості (N1) за конкретний період часу: R = n/N, тобто це частота реалізації небезпечностей . Він є супутником будь-якої діяльності людини

Наведена формула дозволяє розрахувати розміри індивідуального, групового та загального ризику При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику - максимальну кількість подій у конкретній соціальній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою В групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу може складати один клас суб'єктів господарської діяльності тощо . Щоб визначити індивідуальний ризик, наприклад, потрапити людині в аварію на транспорті необхідно число людей які травмувалися 46 000, поділити на число тих, що можуть травмуватися за рік (46 млн . ), тоді ризик (N - фактична частота небезпечності на транспорті) буде складати: 0,001 (46000 : 46 000 000) .

В охороні праці для характеристики рівня травматизму використовують коефіцієнт частоти (К_ч), який показує кількість травмованих чи загиблих на 1 000 працівників .

За ступенем припустимості для суспільства ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий (рис . 1 .14), надмірний . Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного рівня . Прийнятним називають такий рівень ризику, який громадськість може спокійно прийняти, враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі розвитку цивілізації . Гранично допустимий ризик - це найбільший ризик, який не може перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат . Надмірний ризик характеризується надзвичайно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків

Практично досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, сьогодні неможливо . Абсолютна безпека не може бути гарантована жодній людині незалежно від її способу життя та соціального статусу . Ми живемо тому, що щоденно уникаємо небезпек Вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися трагедією для людей На даному етапі розвитку суспільства знехтуваного ризику також неможливо досягти з огляду на технічні та економічні передумови для цього . Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні допустимого ризику . Суть ідеї концепції"допустимогоризику" полягає у намаганні створити такий низький ступінь ризику, який сприймає суспільство в даний час . Допустимий ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення

Щоб оцінити розмір прийнятного (допустимого) ризику використовують витратний механізм, який дозволяє перерозподілити

витрати держави на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами . Завжди необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику, і його рівень вийде за межі допустимих значень .

Збільшуючи кількість коштів на технічні витрати, ризик аварій на технічних устаткуваннях зменшується, але зростає

соціально-економічний ризик (рис . 1 . 15) . Збільшенням витрат на підвищення безпеки технічних систем в умовах обмеженості коштів можна занедбати соціальну сферу, наприклад, погіршити стан аварійно-рятувальних служб, медичну допомогу

Загальний ризик зводиться до мінімуму при збалансованому співвідношенні витрат у технічній та соціальній сферах . Максимально прийнятним рівнем

індивідуального ризику загибелі людини вважається ризик, який дорівнює 10^-6 на рік . Малим вважається ризик загибелі людей, що дорівнює 10^-8 на рік .

Дослідження причин виникнення небезпек, їх характеристик, особливостей впливу сприяють розробці ефективних заходів захисту, що спрямовані на забезпечення нормальної життєдіяльності людини

Прогнозування наслідків небезпечних ситуацій та екстремальних ситуацій повинно включати:

o оцінку ймовірності та аналіз причин виникнення небезпек;

o очікувану силу впливу (інтенсивність) та механізми розвитку небезпеки (ураження);

o характеристику та розміри ураження реципієнтів (населення, тваринний та рослинний світ, повітряне та геологічне середовище, водоймище, господарських об'єктів);

o агресивність та глибину впливу чинників небезпеки (імовірність генетичних змін у біосфері, тривалість періодів прояву негативних наслідків, багатоступеневість такого прояву тощо);

o періодичність виникнення небезпечних та екстремальних ситуацій та їх динаміку;

o визначення величини збитків у випадку реалізації небезпечних ситуацій

Головним пріоритетом безпеки життєдіяльності є намагання підвищення рівня безпеки у всіх видах діяльності людини . Коли створюються нові пристрої, устаткування, технічні системи, то необхідно, щоб у відповідний проект, наскільки це можливо, були включені елементи, що виключають небезпеку . Але це не завжди вдається здійснити (рис . 1 .16) . Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до мінімуму шляхом вибору відповідного рішення . В будь-якій системі чи ситуації досягають цього такими шляхами

o повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

o заміна небезпечних операцій іншими, менш небезпечними;

o технічне удосконалення системи та об'єкту;

o розробка та використання спеціальних засобів захисту;

o вживання заходів організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки

Всі ці напрямки забезпечення безпечної життєдіяльності мають свої переваги і недоліки, а тому важко заздалегідь визначити, який з них кращий . Для підвищення рівня безпеки найкраще використовувати комплекс цих заходів та засобів Для того, щоб вибрати конкретний захід або засіб, а краще їх комплекс, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який передбачається в результаті їх впровадження . Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком. В цьому процесі не останнє місце посідає вартість такого управління . Іншим аспектом того, як встановлюється співвідношення витрат з розміром прийнятного ризику, є можливість контролювання чи ліквідації ризику

Деякі небезпеки, що мають відносно низький рівень ризику, вважаються неприпустимими, тому що їх досить легко контролювати та ліквідувати . Наприклад, хоча ризик удару блискавкою, ймовірність якого 1 на 14 млн, може вважатися відносно низьким, люди рідко знаходяться на вулиці під час грози В даному разі, незважаючи на те, що ризик невеликий, необхідність ліквідації його базується на тому, що ціна повного нехтування такою небезпекою дуже висока, а ціна контролю чи ліквідації цього ризику, навпаки, незначна - треба просто не виходити з приміщення

Існують інші небезпеки, які вважаються допустимими, хоча мають великий потенціал ризику, через те, що їх важко або практично неможливо усунути . Прикладом, може бути процес

запуску космічного корабля При експлуатації такої системи (рис . 1 . 17) рівень ризику, який пов'язаний з його запуском і посадкою, на декілька порядків перевищує ризик польоту на авіалайнері, а такий ризик вищий від ризику пілотування одномоторного літака. Але в даному разі такий ризик приймається тому, що його практично неможливо усунути на даному рівні розвитку космонавтики, і такі польоти необхідні для розвитку людської цивілізації, вони відкривають нові перспективи для розвитку багатьох галузей науки, техніки, оборони, народного господарства

Таким чином, вартість не може бути головним критерієм встановлення прийнятного ризику Важливу роль у цьому процесі відіграє його оцінка, пов'язана з визначенням та контролем ризику

2 фактори середовища

Основним обмежуючим нормативом є допустима остатня кількість (ДОК) шкідливої речовини в їжі або в урожаї під час його збору. Труднощі нормування вмісту ксенобіотиків у продуктах рослинного походження в тому, що різні види рослин по різному стійкі до одних і тих же речовин. Стійкість залежить від місця збору, від багатьох екологічних факторів, які можуть бути лімітуючими або песимальними. Одна і та ж рослина, тварина по різному стійкі до тих або інших речовин - отрутохімікатів, добрив. Крім цього, різні фізіологічні процеси у рослинах неоднаково чутливі до забруднюючих речовин. Для багатьох речовин характерний синергічний ефект (гр. син - разом), коли токсичність однієї речовини, різко підсилюється в присутності іншої. Це явище називають ефектом сумації шкідливої дії - синергізм і його необхідно враховувати при нормуванні вмісту і надходженні забруднюючих речовин у довкіллі. Ефект сумації проявляють фенол, ацетон, валеріанова, капронова та масляна кислоти, озон, діоксид азоту, формальдегід і багато інших. Це важливо пам'ятати при вживанні ліків.

Важливою умовою нормування є необхідність враховувати вміст забруднюючих речовин у природному середовищі. Головні загальнодержавні екологічні нормативи - це ГДК (гранично допустима концентрація), ГДВ (гранично допустимий викид) речовин, ГДР (гранично допустимий рівень) параметричних забруднювачів. Але крім загальнодержавних параметрів забруднень необхідно встановити і зональні (регіональні). При неможливості додержати їх значень з технологічних або інших причин виробництва необхідно приймати додаткові заходи із забезпечення екологічної безпеки та збереження здоров'я людини, всього населення. Це так би мовити зовнішні небезпечні фактори, але є і внутрішні, фізіологічні фактори ризику.

Про природу людини, її походження та еволюцію писали філософи, вчені різних епох. Людина - це жива система, в якій проявляється єдність фізичного та духовного, індивідуального та суспільного. Людина не може існувати поза суспільством, бо це буде тварина, так званий феномен "Мауглі". Кожна людина неповторна індивідуальність, яка несе на собі відбитки того суспільства в якому вона живе. З цього і випливають основні потреби людини: фізіологічні - самозбереження (комплекс природжених рефлексів), самовідтворення (статевий інстинкт), матеріальні - природні об'єкти (їжа, речі без яких неможливе підтримання фізіологічних і навіть потреб у продовженні роду), духовні - потреба у спілкуванні, створенні предметів, не існуючих у природі - мистецтво, наукове пізнання світу, що дає змогу людині розуміти природу, Всесвіт.

Часто людина, суспільство, без врахування законів, пристосовують природу до своїх потреб. Таке пристосування не іде на користь ні людині, ні природі, з-за чого виникли протиріччя між Природою, окремою людиною і суспільством. Надіючись на свій розум, знання людина перетворює природу, створюючи у біосфері штучні сфери -антропосферу, соціосферу, техносферу, які взаємодіючи утворюють ноосферу (гр. ноос - розум). Вони є одночасно природним, виробничим, побутовим, соціально-політичним середовищем. З-за постійно зростаючих матеріальних потреб, при постійному рівні фізіологічних (дихання, необхідність у їжі, травленні), відбувається швидке руйнування природи - біосфери, з-за чого виникли соціальні, екологічні проблеми.

Людина - соціальна істота, потреби якої найоптимальніше реалізуються в суспільстві, яке найтіснішим чином зв'язане з природним середовищем. Отже, природа є основним джерелом забезпечення життєдіяльності людини, суспільства. Людині потрібні повітря (кисень), їжа, предмети вжитку, а також можливість спілкування з природою та іншими людьми, без чого вона втрачає притаманні людські якості. Для задоволення своїх потреб людина, суспільство активно перетворюють природу, створюючи неприродні, штучні утворення, які часто негативно впливають на людей. Такими утвореннями є сучасні міста, промислові об'єкти, де одночасно діють багато шкідливих факторів, особливо на сході України, що відображено на карті (Рис. 4).

Сучасний урбоекологічний стан в Україні достатньо тривожний, дуже складний. На території країни п'ять міст-мільйонерів: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса;шість значних або зверхвеликих: Запоріжжя, Львів, Кривої Ріг, Маріуполь, Луганськ, Миколаїв; великих міст - 61, середніх - 91 і 370 малих, біля 1000 селищ міського типу. В кожному з них є виробництва - промислові або сільськогосподарські, що є джерелами забруднення середовища мешкання. Найбільш хімічно забруднені Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Рубіжне, де ГДК багатьох шкідливих речовин перевищені у 10-15 разів. Дуже екологічно забрудненими містами, які викидають у повітря шкідливі речовини (тис. тон за рік) є: Кривий Ріг - біля 1000, Маріуполь - 600, Запоріжжя та Дебальце-во - по 300, Керч та Макіївка - по 290, Київ - 280, Донецьк - 250 тис. тон, в яких основний забруднювач - металургійні комплекси. Це зумовило зростання загального рівня смертності (на 1000 населення): у 1960 році - 7, 1987 - близько 10, 1996 - 17 чоловік, у 1998 - близько 30. В 1994 р. смертність перевищувала народжуваність на 30%, у 1998 на 200-250% і продовжувала тривати на цьому рівні в 2009 році. Все це результат екологічної кризи в нашій країні через забруднення сфер життя людини, наслідок низької технологічної, екологічної, правової культури людей. Отже, на людину діють зовнішні та внутрішні чинники, які виводять організм із стану рівноваги - здоров'я, сприяючи проявам хвороб, старінню. Цьому протистоять внутрішні процеси, які підтримують його рівновагу - гомеостаз (гр. гомео - однаковий, гр. стазіс - стан) - постійність внутрішніх фізіологічних характеристик. Але коли гомеостаз порушений, наприклад з-за надмірного забруднення середовища, то виникають хвороби - частіше як результат від'ємної дії біологічних чинників - факторів оточуючого середовища. З-за хімічного забруднення довкілля розвиваються хвороби дихальних шляхів, злоякісні пухлини легенів, бронхів, крові, астму, алергії. Не менш небезпечні мікроорганізми, які викликають найпоширенішу хворобу - туберкульоз легенів, який вважається епідемію. Лікується вона тепер дуже важко, бо до більшості антибіотиків її збудники пристосувалися і не реагують на їх дію. Дуже небезпечно, якщо хворі на туберкульоз, особливо у відкритій формі - коли виділяються мокроти - вільно знаходяться серед людей, розповсюджують інфекцію, сприяючи створенню умов для епідемії.

Майже всім відомі так звані "звичайні" хвороби - грип, ангіна, коклюш, скарлатина та інші (Додаток 2, табл. 9), перебіг яких тепер теж досить складний, лікуються важко і дають після хворобні ускладнення. Дуже небезпечна, невиліковна хвороба СНІД (синдром набутого імунодефіциту), яка передається статевим шляхом, або при будь-якому обміні кров'ю. Про цю хворобу казали як про чуму 20, а тепер вже і ХХ1 ст., як про світову епідемію. На щастя, не всі люди хворіють цими небезпечними хворобами, бо на сторожі здоров'я стоїть імунітет. Але він може протистояти тільки давно відомим хворобам. Проти СНІДу, різновидам вірусу грипу (їх більше 200) імунітету немає, відсутні й ефективні вакцини. На початку 2005 року з'явився новий мутантний різновид вірусу СНІДу з надзвичайно швидким летальним кінцем - за кілька тижнів.

Певну небезпеку складають крім мікробіологічних факторів макромеханічні, тобто фізичний напад на людину. Особливо, коли нападник значно сильніший. Метою нападу може бути пограбування, згвалтування, розбій. Тому треба володіти знаннями про засоби протидії нападнику. Не менш небезпечними є і транспортні засоби пересування, які важко віднести до однієї певної групи чинників небезпеки. Вони є комплексним джерелом небезпеки і тому дуже важливо знати його причини.

3 вплив діяльності людини на навколишнє середовище

В умовах науково-технічного прогресу значно ускладнились взаємов­ідносини суспільства з природою. Людина отримала можливість впливати на хід природних процесів, підкорила сили природи, почала опановувати майже всі доступні відновні і невідновні природні ресурси, але разом з тим забруднювати і руйнувати довкілля.

За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), із більш ніж 6 млн. відомих хімічних сполук практично використовується до 500 тис. сполук; із них біля 40 тис. мають шкідливі для людини властивості, а 12 тис. є токсичними.

До кінця XX в. забруднення навколишнього середовища відходами, викидами, стічними водами всіх видів промислового виробництва, сільського господарства, комунального господарства міст набуло глобального характеру і поставило людство на грань екологічної катастрофи.

Втручання людини у природні процеси різко зростає і може спричи­няти зміну режиму ґрунтових і підземних вод у цілих регіонах, поверхне­вого стоку, структури грунтів, інтенсифікацію ерозійних процесів, акти­візацію геохімічних та хімічних процесів у атмосфері, гідросфері та літосфері, зміни мікроклімату тощо. Сучасна діяльність, наприклад, буді­вництво гідротехнічних споруд, шахт, рудників, доріг, свердловин, водойм, дамб, деформація суші ядерними вибухами, будівництво гігантських міст, обводнення і озеленення пустель, та інші повсякденні аспекти діяльності людини, вже викликали значні видимі і приховані змінидовкілля.

В історичному плані виділяють декілька етапів зміни біосфери люд­ством, які увінчались екологічними кризами та революціями, а саме:

· вплив людства на біосферу як звичайного біологічного виду;

· надінтенсивне полювання без змін екосистем у період становлення людства;

· зміни екосистем внаслідок процесів, що відбуваються природнім шляхом: випасання, посилення росту трав шляхом випалювання тощо;

· інтенсифікація впливу на природу шляхом розорювання грунтів та вирубування лісів;

· глобальні зміни всіх екологічних компонентів біосфери в цілому.

Вплив людини на біосферу зводиться до чотирьох головних форм:

1) зміна структури земної поверхні (розорювання степів, вирубування лісів, меліорація, створення штучних водойм та інші зміни режиму поверхневих вод тощо),

2) зміна складу біосфери, кругообігу і балансу тих речовин, які її складають (добування корисних копалин, створення відвалів, викиди різних речовин у атмосферу та водойми),

3) зміна енергетичного, зокрема теплового, балансу окремих регіонів земної кулі і всієї планети,

4) зміни, які вносяться у біоту (сукупність живих організмів) внаслідок знищення деяких видів, руйнування їх природних місць існування, створення нових порід тварин та сортів рослин, переміщення їх на нові місця існування тощо.

Поняття забруднення. Класифікація забруднень довкілля

Під забрудненням навколишнього середовища розуміють надходження в біосферу будь-яких твердих, рідких і газоподібних речовин або видів енергії (теплоти, звуку, радіоактивності і т.п.) у кількостях, що шкідливо впливають на людину, тварин і рослини як безпосередньо, так і непрямим шляхом.

Безпосередньо об'єктами забруднення (акцепторами забруднених ре­човин) є основні компоненти екотопу (місце існування біотичного угру­повання):

· атмосфера,

· вода,

· грунт.

Опосередкованими об'єктами забруд­нення (жертвами забруднення) є складові біогеоценозу:

· рослини,

· тварини,

· гриби,

· мікроорганізми.

Втручання людини в природні процеси в біосфері, котре викликає небажані для екосистем антропогенні зміни, можна згрупувати за наступними видами забруднень:

· інгредієнтне забруднення — забруднення сукупністю речовин, кількісно або якісно ворожих природним біогеоценозам (інгредієнт - складова частина складної сполуки або суміші);

· параметричне забруднення пов'язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища (параметр навколишнього середовища - одна з його властивостей, наприклад, рівень шуму, радіації, освітленості);

· біоценотичне забруднення полягає у впливі на склад та структуру популяції живих організмів;

· стаціально-деструкційне забруднення (стація— місце існування популяції, деструкція - руйнування) викликає зміну ландшафтів та екологічних систем в процесі природокористування.

Рис. 1. Класифікація забруднення екологічних систем (за Г. В. Стадницьким та А. І. Родіоновим)

Фахівці по різному класифікують забруднення природного середовища, в залежності від того, який принцип беруть за основу класифікації, зокрема - за типом походження, за часом взаємодії з довкіллям, за способом впливу.

За просторовим поширенням (розміру охоплюючих тери­торій) забруднення поділяють на:

· Локальні забруднення характерні для міст, значних промислових підприємств, районів видобутку тих або інших корисних копалин, значних тваринницьких комплексів.

· Регіональні забруднення охоплюють значні території й акваторії, що підлягають впливу значних промислових районів.

· Глобальні забруднення частіше всього викликаються атмосферними викидами, поширюються на великі відстані від місця свого виникнення і створюють несприятливий вплив на крупні регіони, а іноді і на всю планету.

За силою та характером дії на навколишнє середовище забруднення бувають:

· фонові;

· імпактні (від англ. імпект — удар; синонім — залпові);

· постійні (перманентні);

· катастрофічні.

За джерелами виникнення забруднення поділяють на:

· промислові (наприклад, SО2);

· транспортні (наприклад, альдегіди вихлопів автотранспорту);

· сільськогосподарські (наприклад, пестициди);

· побутові (наприклад, синтетичні мийних засобів).

За типом походження:

· Фізичні забруднення - це зміни теплових, електричних, радіаційних, світлових полів у природному середовищі, шуми, вібрації, гравітаційні сили, спричинені людиною.

· Механічні забруднення - це різні тверді частки та предмети (викинуті як непридатні, спрацьовані, вилучені з вжитку).

· Хімічні забруднення - тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки штучного походження, які надходять - у біосферу, порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовин і енергії.

· Біологічні забруднення - різні організми, що з'явилися завдяки життєдіяльності людства - бактеріологічна зброя, нові віруси (збудники СНІДу, хвороби легіонерів, епідемій, інших хвороб, а також катастрофічне розмноження рослин чи тварин, переселених з одного середовища в інше людиною чи випадково. Оскільки вище вже була дана характеристика деяких забруднювачів довкілля, ми мусимо зупинитися на найбільш характерних для нашої держави.

Джерела забруднення

Джерела забруднення дуже різноманітні: серед них не тільки промис­лові підприємства і паливно-енергетичний комплекс, але і побутові відходи, відходи тваринництва, транспорту, а також хімічні речовини, які людина цілеспрямовано вводить до екосистеми для захисту корисних продуцентів і консументів від шкідників, хвороб і бур'янів.

Серед інгредієнтів забруднення — тисячі хімічних сполук, особливо важкі метали та оксиди, токсичні речовини та аерозолі. Різні джерела викидів можуть бути однаковими за складом і характером забруднюючих речовин.

Так вуглеводні надходять у атмосферу і при спалюванні палива, і від нафтопереробної промисловості, і від газовидобувної промисловості.

Джерела забруднюючих речовин різноманітні (табл. 1, рис.2), також багаточисельні види відходів і характер їхнього впливу на компоненти біосфери. Біосфера забруднюється твердими відходами, газовими викидами і стічними водами металургійних, металообробних і машинобудівних заводів. Величезної шкоди завдають водяним ресурсам стічні води целюлозно-паперової, харчової, деревообробної, нафтохімічної промисловості. Розвиток автомобільного транспорту призвів до забруднення атмосфери міст і транспортних комунікацій важкими металами і токсичними вуглеводнями, а постійне зростання масштабів морських перевезень викликало майже повсюдне забруднення морів і океанів нафтою і нафтопродуктами. Масове застосування мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин призвело до появи отрутохімікатів в атмосфері, ґрунтах і природних водах, забрудненню біогенними елементами водойм, водотоків і сільськогосподарської продукції (нітрати, пестициди і т.п.). При гірських розробках на поверхню землі витягаються мільйони тонн різноманітних, найчастіше фітотоксичних гірських порід, що утворюють терикони і відвали, що пилять і горять . В процесі експлуатації хімічних заводів і теплових електростанцій також утворюються величезні кількості твердих відходів (недогарок, шлаки, золи і т.п.), що складуються на великих площах, вчиняючи негативний вплив на атмосферу, поверхневі і підземні води, грунтовий покров (пилування, виділення газів і т.п.).

Рис.2. Джерела забруднення та основні забруднювачі довкілля

Таблиця 1

Джерела викидів довкілля

Галузь промисловості	Вид викидів	Шкідливість
Вугільна, мета­лоброб-на, па­перова	Викиди, які містять част-ки піску, породи та інші механічні домішки	Можуть порушувати природні еко-системи, санітарний режим, замулювати дно та берег
Машинобудівні Заводи, підпри­ємства хімічної промисловості	Викиди, що утворюють-ся внаслідок нейтралі-зації та очищення стіч-них вод	Довкілля забруднюється солями важких металів, ціанідами, кислотами, токсичними органічними та неорга-нічними сполуками
Рудозбагачення, вуглезбагачення, шкіряні заводи	Забруднення, які містять мікро- та макроелементи	Забруднення довкілля над­мірною кількістю мікро- та макроелементів, в окремих випадках збудниками зайво-рювань; (шкіряні заводи)
Спиртові, цук­рові, крохмало-паточні та інші заводи	Забруднення, які містять органічні сполу-ки рослинного та тварин-ного походження	Забруднення довкілля органічними сполуками, які легко загнивають, можуть викликати інфекційні захворювання

4 природні небезпеки

Справжнім лихом є землетруси, повені, зсуви, селеві потоки, бурі, урагани, снігові заноси, лісові пожежі. Тільки за останні 20 років вони забрали життя більше трьох мільйонів чоловік. За даними ООН, за цей період майже один мільярд жителів нашої планети зазнали збитків від стихійних лих. Для ліквідації їх наслідків залучаються сили і засоби цивільної оборони, часто значна частина населення і військові формування, а на відновлювальні роботи витрачаються багато сил і великі матеріальні кошти.

Нa території України можливе виникнення практично всього спектру небезпечних природних явищ і процесів геологічного, гідрогеологічного та метеорологічного походження. До них належать великі повені, катастрофічні затоплення, землетруси та зсувні процеси, лісові та польові пожежі, великі снігопади та ожеледі, урагани, смерчі та шквальні вітри тощо.

Серед надзвичайних ситуацій природного походження в Україні найчастіше трапляються:

• геологічна небезпечні явища, такі, як зсуви, обвали та осипи, просадки земної поверхні різного походження та ін.;

• метеорологічна небезпечні явища, такі, як зливи, урагани, сильні снігопади, сильний град, ожеледь;

• гідрологічна небезпечні явища, такі, як повені, паводки, підвищення рівня ґрунтових вод та ін.;

• природні пожежі лісових та хлібних масивів;

• масові інфекції та хвороби людей, тварин і рослин.

Виходячи з визначення стихійного лиха як природного явища, що безпосередньо впливає на стан навколишнього середовища і добробут населення та є екстремальним екологічним фактором, територія України характеризується дуже складними умовами, що визначає полігенетичний характер стихійних лих та певні просторові закономірності їх прояву в різних географічних зонах і районах.

Особливості географічного положення України, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, підвищень, близькість теплих морів зумовлює різноманітність кліматичних умов: від надлиш­кового зволоження в західному Поліссі до посушливого в Пів­денній Степовій зоні. Виняткові кліматичні умови на Південному березі Криму, в горах Українських Карпат та Криму. У результаті взаємодії всіх цих факторів виникають небезпечні стихійні явища. В окремих випадках вони носять катастрофічний характер для навколишнього природного середовища та населення.

Стихійні явища, як правило, виникають у комплексі, що значно посилює їх негативний вплив. Небезпечні природні явища, в основному, визначаються проявом трьох головних груп факторів - ендогенних, екзогенних та гідрометеорологічних процесів.

Стихійні лиха, що мають місце на території України, можна поділити на прості, що включають один елемент, наприклад, сильний вітер, зсув або землетрус, та складні, що включають декілька одночасно діючих процесів однієї групи або кількох груп, наприклад, негативних атмосферних та геодинамічних екзогенних процесів, ендогенних, екзогенних та гідрометеорологічних процесів у поєднанні з техногенними.

Аварії природного характеру класифікуються за такими основними ознаками:

• за масштабами наслідків відповідно до територіального поширення;

Рис. 1. Надзвичайні ситуації природного характеру

• за розмірами заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських втрат;

• за кваліфікаційними ознаками надзвичайних ситуацій.

Природні надзвичайні ситуації класифікують за видами мож­ливих природних явищ, що призводять до їх виникнення: * небезпечні геологічні, * метеорологічні, * гідрологічні морські та прісноводні явища, * деградація ґрунтів чи надр, * природні пожежі, * зміна стану повітряного басейну, * інфекційна захво­рюваність людей та сільськогосподарських тварин, * масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами і збудниками, * зміна стану водних ресурсів і біосфери тощо.

Кожний клас стихійних лих класифікується за характеристи­ками явища, які визначають особливості дії факторів ураження на людей, навколишнє природне середовище та суб'єкти госпо­дарської діяльності.

• Природна надзвичайна ситуація - це обстановка на визначеній території або акваторії, що склалася у разі виникнення джерела природної надзвичайної ситуації, яка може потягти або потягла за собою людські жертви, завдати шкоди здоров'ю людей і довкіллю, а також призвести до значних матеріальних втрат і порушення життєдіяльності людей.

• Джерело природної НС - це небезпечне природне явище або процес, внаслідок якого па визначеній території або акваторії виникла або може виникнути НС.

• Фактор ураження джерела природної НС – це складова небезпечного природного явища або процесу, що викликана джерелом природної НС і характеризується фізичними, хімічними, біологічними діями і проявами, які визначені або виражені відповідними параметрами.

• Дія джерела ураження природної НС - це негативний вплив одного або сполучених факторів ураження джерела при­родної надзвичайної ситуації нажиття і здоров'я людей, сільсь­когосподарських тварин і рослин, об'єкти економіки та довкілля.

• Небезпечне природне явище - це подія природного по­ходження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля.

Перелік факторів ураження джерел природних надзвичайних ситуацій та характер їх дії

Джерелом природної надзвичайної ситуації є небезпечне природне явище або процес, причиною виникнення якого може бути: * землетрус, * викид вулкану, * обвал, сель, * провал ґрунту, * ерозія, * перероблення берегів, * цунамі, * лавина, * повінь, * підтоплення, * затор, * штормо­вий пагін води, * сильний вітер, * смерч, * пильна буря, * суховій, * сильні опади, * засуха, заморозки, * туман, * гроза, * природні пожежі, * зміни стану суші, * зміни складу і властивостей атмос­фери, * зміни стану гідросфери та біосфери тощо.

Перелік основних факторів ураження джерел природних надзвичайних ситуацій, характер їх дії та проявлення наведені в таблиці 2.

Таблиця 2.

Перелік факторів ураження джерел природних НС, характер їх дії і проявлення

Джерело природної НС	Назва фактора ураження	Характеристика дії або проявлення фактора ураження
1. Небезпечні геологічні процеси
1.1. Зем­летрус	Сейсмічний Фізичний	Сейсмічний удар. Деформація гірських порід. Вибухова хвиля. Викид вулкану. Нагін хвилі (цунамі). Гравітаційне зміщення гірських порід, сніжних мас і льодовиків. Затоплення поверхневими водами. Деформація русел рік. Електромагнітне поле.
1.2. Викид вулкану	Динамічний Тепловий (термічний) Хімічний або теплофізичний Фізичний	Струс земної поверхні. Деформація земної поверхні. Викид та випадання продуктів виверження. Рух лави, грязьових чи камінних потоків. Гравітаційне зміщення гірських порід. Пекуча хмара. Лава, тепфа, пар, гази. Забруднення атмосфери, ґрунтів, гідросфери. Грозові розряди.
1.3. Зсув, обвал	Динамічний Гравітаційний	Зміщення (рух) гірських порід. Струс земної поверхні. Динамічний, механічний тиск зміщених мас. Удар.
1.4. Карст (карстовий суфозійний процес)	Хімічний Гідродинамічний Гравітаційний	Розчинення структури порід. Руйнування структури порід. Переміщення (вимивання) часток породи. Зміщення (обвалення) породи. Деформація земної поверхні.
1.5. Провал ґрунтів	Гравітаційний	Деформація земної поверхні. Деформація ґрунтів.
1.6. Розроблення берегів	Гідродинамічний Гравітаційний	Удар хвилі. Розмивання ґрунтів. Перенесення (перевідкладення) часток ґрунту. Зміщення (обвалення) порід берегової частини.
2. Небезпечні гідрологічні явища і процеси
2.1. Підтоплення	Гідростатичний Гідродинамічний Гідрохімічний	Підвищення рівня ґрунтових вод. Гідродинамічний тиск потоку фунтових вод. Забруднення (засолення) ґрунтів. Корозія підземних металевих конструкцій.
2.2. Ерозія русла	Гідродинамічний	Гідродинамічний тиск потоку води. Деформація русла ріки.
2.3. Цунамі, штормовий нагін води	Гідродинамічний	Удар хвилі. Гідродинамічний тиск потоку води. Розмивання ґрунтів. Затоплення території. Підпор води в ріках.
2.4. Сель	Динамічний Гравітаційний Гідродинамічний Аеродинамічний	Зміщення (рух) гірських порід. Удар. Механічний тиск потоку селю. Гідродинамічний тиск потоку селю. Ударна хвиля.
2.5. Повінь, паводок, затоплення	Гідродинамічний Гідрохімічний	Потік (плин) води. Забруднення гідросфери, ґрунтів.
2.6. Затор	Гідродинамічний	Підйом рівня води. Гідродинамічний тиск води.
2.7. Сніжна лавина	Гравітаційний Динамічний Аеродинамічний	Зміщення (рух) мас снігу. Удар. Тиск зміщених мас снігу. Ударна (повітряна) хвиля. Звуковий удар.
3. Небезпечні метеорологічні явища і процеси
3.1. Сильний вітер, шторм, ураган	Аеродинамічний	Вітровий потік. Вітрове навантаження. Аеродинамічний тиск. Вібрація.
3.2. Смерч, вихор	Аеродинамічний	Сильний розряд повітря. Підйом потоку вихору. Вітрове навантаження.
3.3. Пильна буря	Аеродинамічний	Видування і засипання верхнього шару ґрунту, посівів.
3.4. Сильні опади: дощ (злива), сильний снігопад, сильна завірюха, ожеледь, град	Гідродинамічний Гідродинамічний Гідродинамічний Гравітаційний Динамічний Динамічний	Потік (плин) води. Затоплення території. Снігове навантаження. Сніжні заноси. Снігове навантаження. Вітрове навантаження. Сніжні заноси. Навантаження ожеледі. Вібрація. Удар.
3.5. Туман	Теплофізичний	Зниження видимості (помутніння повітря).
3.6. Заморозок	Тепловий	Охолодження ґрунтів, повітря.
3.7. Засуха	Тепловий	Нагрів ґрунтів, повітря.
3.8. Суховій	Аеродинамічний і тепловий	Висихання ґрунтів.
3.9. Гроза	Електрофізичний	Електричні розряди.

5 сдор

Однією із причин виникнення НС регіонального масштабу є аварії на виробництвах з викидом СДОР.

На хімічно небезпечних виробництвах СДОР можуть бути початковою сировиною, проміжними та побічними продуктами, кінцевим продуктом, а також розчинниками та засобами обробки.

Запаси СДОР зберігаються у цистернах, інших вмістищах, технологічній апаратурі, транспортних засобах.

Аварії з викидом СДОР відбуваються при їх виробництві, переробці, зберіганні (переховуванні) та при транспортуванні.

Крім того, деякі хімічні речовини за певних умов (при пожежі, вибухах тощо) внаслідок хімічних реакцій можуть утворювати СДОР.

Великі запаси СДОР розміщені на підприємствах хімічної, целюлозно-паперової, оборонної, нафтопереробної промисловості, кольорової та чорної металургії.

Характер можливих хімічно небезпечних аварій залежить від таких чинників:

— фізико — хімічні властивості сировини, напівфабрикатів та продуктів;

— характер технологічного процесу;

— умови зберігання та транспортування;

— ефективність запобіжних профілактичних засобів. Аварії можуть відрізнятися масштабами поширення, уражаючими властивостями, тривалістю дії. Особливі ускладнення виникають у випадках транспортних аварій при пошкодженнях та руйнуванні вмістищ, що пов'язане з труднощами своєчасного виявлення викиду чи витоку, а також наступної дегазації.

У народному господарстві великого поширення набуло використання таких СДОР, як хлор (для знезараження води; при виробництві целюлози на виробництво 1 т целюлози потрібно 40 кг хлору), аміак (при виробництві добрив; як холодоагент у холодильних установках), сірководень, сірковуглець та ін.

Об'єкти, які виробляють СДОР, використовують їх у процесі виробництва, здійснюють їх зберігання, поділяють на 3 ступені хімічної небезпеки. Ступінь хімічної небезпеки визначається видом СДОР та його сумарною кількістю.

Ступінь хімічної небезпеки дає змогу оцінити його з точки зору хімічної небезпеки для населення, сільськогосподарських тварин і навколишнього середовища та розробити засоби їх захисту. На території України у 140 містах та 46 населених пунктах розташовано 877 хімічно небезпечних об'єктів та 287 000 об'єктів використовують у своєму виробництві СДОР чи їх похідні.

Таблиця

Вид СДОР	Ступень небезпеки об'єкта, т
	3	2	1
Хлор	250	30-250	0,68-50
Аміак	2500	500-2500	10-250

Внаслідок аварій із СДОР утворюється зона хімічного — зараження та осередок хімічного зараження.

Зона хімічного зараження СДОР включає територію, на яку поширюється хмара СДОР. Площі хімічного зараження СДОР визначаються напрямком і швидкістю вітру та іншими параметрами.

Осередок хімічного ураження включає територію, на якій відбулися масові ураження людей, тварин та рослин.

У системі цивільної оборони розроблена «Методика прогнозування масштабів зараження СДОР при аваріях». Методика дає змогу розрахувати можливу площу хімічного зараження та оцінити можливі втрати людей.

Існують різноманітні способи та засоби захисту населення при аваріях із СДОР.



6 Шкідливими факторами виробничого і природ середовища

Шкідливими факторами виробничого середовища є   рівень шуму, вібрації, рівень електромагнітного і теплового випромінювання, ступінь загартованості і запиленості та ін.

Виробниче середовище — це середовище   де людина здійснює свою трудову діяльність. Воно включає комплекс підприємств, організацій, установ, навчальних закладів, об'єктів транспорту, комунікацій та ін. Виробниче середовище є частиною штучного середовища мешкання людини.

Значну частину свого часу працююча людина проводить на робочому місці. Тому важливо знати вплив цього середовища на життєдіяльність людини в процесі роботи. Зокрема, у банківській установі мають місце такі небезпечні та шкідливі фактори:

ФІЗИЧНІ

•    піднімально-транспортувальні машини та механізми,

•    автотранспортні засоби,

•    електричний струм, що використовується у приладах технологічного устаткування, інших цілях та потребах,

•    рухомі частини друкарських машинок, іншого виробничого устаткування,

•    наявність зброї у деяких категорій працівників,

•    підвищені рівні електромагнітного випромінювання (ЕМВ) шуму під час роботи на комп'ютерах статичної електрики, іонізації повітря Психофізіологічні

•    статичні та динамічні перевантаження, розумове перенапруження,

•    перенапруження зорового аналізатора

Шум — одна з форм фізичної дії середовища, безпосередньо впливає на працездатність.

Джерелами шуму є транспорт, насоси, двигуни, пневматичні та електричні інструменти, верстати, будівельна техніка.

У робітників, які мають справу з шумними машинами та механізмами виникають стійкі порушення слуху.  Проте тривала дія шуму впливає не на слух, вона робить людину нервовою, погіршує її самопочуття, жує працездатність та швидкість руху, сповільнює розумовий процес, людина стає дратівливою та пригніченою. Такий стан може спричинити аварію на виробництві. Продуктивність праці помітно знижується, як наслідок — неякісна робота.

На нинішній день шум — один з важливих факторів шкідливого впливу нашої цивілізації, він є не менш небезпечнішим, ніж забруднення повітря та води.

Умовною одиницею характеристики сили (інтенсивності) шуму є децибел (дБ), який показує, наскільки шум (звук) у відносних одиницях вище порогу слухового сприйняття людей. Допустимі межі сили шуму в різних умовах становлять 45—35 дБ, больовий поріг — 140 дБ.

У разі постійного шумового фону до 70 дБ виникає порушення ендокринної та нервової систем, 90 дБ — порушує слух, 120 дБ — призводить до фізичного болю, який може бути нестерпним. Шум, що утворюється під час тихої розмови між студентами в умовах навчального часу, вимірюється в 10—12 дБ і є перешкодою для роботи.

Рекомендовані такі діапазони шумів для приміщень різного призначення: для сну та відпочинку — 30—40 дБ, для розумової роботи — 45—55 дБ, для робітників цехів, гаражів, магазинів — 56—70 дБ.

Рівень шуму в приміщеннях банківських установ повинен відповідати вимогам ГОСТу 12.1.003-76 «Шум. Загальні вимоги безпеки». При цьому рівень шуму на робочих місцях службових приміщень (кабіна касира оборотної каси, господарсько-побутові приміщення) не повинні перевищувати норм, встановлених для приміщень управління та робочих кімнат, а у виробничих приміщеннях (склади, операційні каси перерахунку), де передбачене використання засобів механізації, — відповідно до даних таблиці 11).

Таблиця 11.Нормування рівня шуму в приміщеннях банку

Робочі місця	Рівні звукового тиску в дБ в октавних голосах із середньогеометричними частотами, Гц	Рівень звуку та еквівалентні рівні звуку в дБ
	62 125 250 500 1000 2000 4000 8000
Службові приміщення касового вузла	79  70   68   58   55   52      50      49	60      _ _
Виробничі приміщення касового вузла	89  82   77   73   70     68      66      65	75

Для перерахунку металевих монет обладнують окремі приміщення, стеля та стіни яких мають бути оббитими звукопоглинаючими матеріалами (перфорованою плитою, драпіровочними матеріалами і т.п.) відповідно до ГОСТу 12.1.029-80 «Засоби та методи захисту від шуму». Для захисту від шуму необхідно знижувати його рівень. Для цього ористовують шумовловлюючі екрани, поглинаючі фільтри, Встановлюють безшумні механізми, змінюють технологію виробництва та динаміку транспортних потоків, використовують зелені насадження, шумозахисні полоси будинків та споруд.

Вібрація — це тремтіння всього тіла або окремих його частин у результаті виконання певних робіт. Вібрації завдають великої шкоди здоров'ю людини — від перевтоми організму та незначних змін функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, нервової системи, деформації м'язів, костей, порушення чутливості шкіри, кровообігу та ін. Вібрації частотою понад 200 Гц перевантажують нервову систему людини, потребують підвищеної психічної напруги.

Для зменшення вібрації на підприємствах використовують віброізоляції, пружинні опори та основи, віброгасячі рукавиці, прокладки, килимки.

Електромагнітні випромінювання — це процес утворення вільного електромагнітного поля, що випромінює прискорено рухомі заряджені частинки. Головними їх джерелами є телевізійні та радіолокаційні станції, високовольтні мережі електропередач, електротранспорт, установки радіозв'язку, комп'ютерна техніка. Підвищений рівень електромагнітних випромінювань шкодить здоров'ю людини. Передусім від цього страждають нервова і серцево-судинна системи, виникають головний біль, перевтома, порушення сну.

Електромагнітні поля виникають також в атмосфері при атомних вибухах. Вони є короткочасними, тому мають назву — електромагнітні імпульси. Одночасно з ними виникають радіохвилі, що сприймаються апаратурою як перешкоди. Під дію електромагнітного імпульсу можуть потрапити лінії зв'язку, електропостачання, а також апаратура, що пов язана з ними. Тому всі наземні лінії повинні бути двопровідникові та добре ізольовані від землі. Захист від ЕМВ — екранування, засоби індивідуального захисту, скорочення часу перебування в зоні ЕМВ.

Теплове випромінювання виникає за рахунок внутрішньої енергії човин при певній температурі і характеризується наявністю теплового потоку (кількість тепла, що проходить за одиницю часу через одиницю оверхні) і може викликати опіки, теплові вибухи.

Наведені вище параметри факторів виробничого середовища НЗ визначає сама, проектуючи і будуючи ті чи інші об'єкти. Межа параметрів повинна забезпечити безпеку, а в деяких випадках ікомфортне забезпечення трудової діяльності При цьому функціонування об'єкта в цілому повинно бути безпечним для навколишнього середовища.

Однак нормальне функціонування об'єкта під дією тих чи інших факторів порушується, а параметри можуть вийти за межі встановлених. У результаті виникне загроза не лише для подальшого функціонування об'єкта а й для здоров'я, а у деяких випадках і для життя працюючих на об'єкті людей

Наслідки надзвичайних ситуацій залежать від характеру виробництва Так, надзвичайні ситуації на вибухонебезпечних об єктах супроводжуються потужними вибухами, на пожежонебезпечних — великими пожежами, на радіаційних — зараженням місцевості радіаційними речовинами Усе це призводить до значних матеріальних збитків та людських жертв.

Побутове середовище — це середовище проживання людини тобто сукупність житлових будов споруд спортивного і культурного характеру, а також комунально-побутових організацій і установ.

Параметрами цього середовища умовно можна вважати

•    кількість житлової площі на людину,

•    ступінь електрифікації та газифікації житла,

•    наявність центрального опалення,

•    наявність холодної та гарячої води,

•    рівень розвитку громадського транспорту та ін.

Отже, параметри побутового середовища повністю визначають комфортні умови проживання людей у даному регіоні та залежать від ступеня цивілізації і рівня життя людей.

У нормальних умовах проживання параметри підтримують самі люди, які проживають у даному регіоні.

Однак під дією тих чи інших факторів, і передусім природного та воєнного характеру, ці параметри можуть вийти за межі умовності, а відтак може виникнути загроза для здоров'я і життя людей.

При цьому наслідки надзвичайних ситуацій у побутовому середовищі цілком залежать від факторів, що призвели до надзвичайних ситуацій.

7 Фактори продуктивності праці

Фактори продуктивності праці визначають її рівень та пов'язані з працею, ресурсами і середовищем.

Фактори - це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.

Дію факторів, їх виявлення і реалізацію необхідно розглядати в тісній залежності від природних і суспільно-економічних умов.

Природні умови - це те середовище, в якому здійснюється суспільний процес виробництва : природні ресурси, грант, кліматичні особливості тощо.

Суспільно-економічні умови визначаються характером виробничих відносин, розвитком ринкових відносин, ступенем розвитку продуктивних сил, рівнем життя.

Об'єктивні умови виробництва є відносно стабільними і не залежать від трудових зусиль працівників, вони визначають рівень продуктивності.

Відхилення від середнього рівні суб'єктивних умов виробництва також впливають на продуктивність праці.

Внутрішні фактори знаходяться у зоні контролю окремого підприємства, а зовнішні фактори впливають на стратегію діяльності підприємства і продуктивність.

На рис. 8.1 наведена одна із класифікацій факторів продуктивності.

Рис. 8.1. Класифікація факторів підвищення продуктивності праці

Існують також інші схеми класифікації факторів продуктивності праці (табл. 8.2).

Таблиця 8.2

КЛАСИФІКАЦІЯ ФАКТОРІВ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

Ознака	Групи факторів
За внутрішнім змістом	Матеріально-технічні: пов'язані з рівнем розвитку техніки і технології, впровадженням у виробництво наукових відкриттів і розробок, удосконалюванням знарядь і засобів праці.
	Організаційні: обумовлені організацією виробництва, праці і управління.
	Соціально-економічні: пов'язані зі складом працівників, рівнем їхньої кваліфікації, умовами праці і побуту, відношенням працівників до власності, ефективністю стимулювання праці і зацікавленістю в кінцевих результатах виробництва.

Закінчення табл. 8.2

Ознака	Групи факторів
За сферою виникнення	Внутрішньовиробничі: виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації.
	Галузеві і міжгалузеві: пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі чи декількох спільних галузей народного господарства.
	Регіональні: це фактори підвищення продуктивності праці, характерні для даного регіону.
	Загальнодержавні: це такі фактори, що спричиняють підвищення продуктивності праці у всій країні (наприклад, підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу).

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як в цілому по економіці. так і на окремому виробництві. Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками, наведеними у табл. 8.3.

Таблиця 8.3

ПОКАЗНИКИ ВПЛИВУ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНИХ ФАКТОРІВ НА ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ

Показник	Змістова характеристика
Електро-озброєнність праці	Визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.
Енергоозброєність праці	Споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.
Фондоозброєність	Показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності ворітників або працівників.
Фондовіддача	Загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної(без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.
Механоозброєність праці	Відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найбільшій зміні.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма і характеризується:

П_п = ФО o ФВ, (8.15)

де П_п - продуктивність праці; ФО - фондоозброєність; ФВ - фондовіддача.

До організаційних факторів продуктивності належать:

1) удосконалення форм організації спільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);

2) удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці(впровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

3) удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:

o приватизація державної власності;

o розвиток середнього і малого підприємництва;

o надання повної економічної свободи державним підприємствам;

o диверсікація виробництва;

o залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;

o розробка системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо.

Загалом, усі фактори, що впливають на продуктивність праці, можна поділити на дві групи:

1 група включає фактори, що діють у напрямку підвищення продуктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва та соціальних умов життя працюючих.

2 групу становлять фактори, що негативно відбиваються на продуктивності праці: несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обстановка.

8 Психологічні чинники небезпеки

 

Аналіз статистичних даних та висновки експертів у галузі безпеки життєдіяльності дають можливість стверджувати, що від 60 до 90% травм у побуті та на виробництві відбувається з вини потерпілих. Основні причини цього такі: низький рівень професійної підготовки з питань безпеки, недостатнє виховання, слабка установка людини на дотримання вимог безпеки, допуск до небезпечних робіт осіб з підвищеним ризиком травматизму, перебування людей у стані втоми чи інших психічних станах, які знижують безпеку діяльності.

Виділяють комплекс чинників, що збільшують індивідуальну схильність людини до небезпеки. Це особливості темпераменту, функціональні зміни в організмі, дефекти органів відчуття, незадоволення даним видом діяльності.

Несприятливий характер діяльності (значні фізичні та розумові зусилля, незручна робоча поза, високий темп праці, нервово-емоційні перевантаження, перенапруга слухових та зорових аналізаторів, несумісність робочого місця, засобів праці, антропометричних даних людини та ін.) призводять до підвищеної фізичної та нервової втоми, яка послаблює психіку, знижує швидкість та точність орієнтації, притупляє пильність та увагу, порушує сприйняття того, що коїться. Це також спричинює травматизм. Психологи виділяють спеціальний розділ, психологію безпеки, в якому розглядають психічні властивості та різноманітні форми психічних станів, що спостерігаються у процесі трудової діяльності. Психічні процеси становлять основу психічної діяльності. Без них неможливе формування знань та надбання життєвого досвіду.

Розрізняють пізнавальні, емоційні та вольові психічні процеси.

Психічні властивості — це стійкі особливості особи: інтелектуальні, емоційні, вольові, трудові та ін.

Психічні стани зумовлюють особливості психічної діяльності у конкретний період часу та можуть позитивно чи негативно впливати на всі психічні процеси.

На думку багатьох психологів, ефективність діяльності (працездатність) людини залежить від рівня психічного напруження. Підвищення рівня психічного напруження істотно збільшує ефективність праці. Але існує критична межа активації, після якої результати праці знижуються аж до повної втрати працездатності. Існують два типи позамежевого психологічного напруження — гальмівний та збудливий.

Гальмівний тип характеризується скутістю та сповільненістю рухів. Л юдина не здатна з колишньою спритністю виконувати професій ні дії. Знижується швидкість реакцій, сповільнюється процес мислення, погіршується згадування, розпорошується увага та виникають інші негативні прояви, не властиві даній людині у спокійному стані.

Збудливий тип проявляє себе гіперактивністю, багатомовністю, тремтінням рук та голосу. Оператори здійснюють численні, не продиктовані конкретною потребою, дії. Вони перевіряють стан приладів, крутять регулятори, поправляють одяг, розтирають руки. У них з'являється дратівливість, запальність, невластива їм різкість, грубість, уразливість.

Позамежеві форми психічного напруження часто лежать в основі помилкових дій та неправильної поведінки у складній ситуації. що може спричинити травматизм та аварії.

Серед особливих психічних станів, які мають істотне значення для безпеки життєдіяльності, психологи виділяють пароксизмальні розлади свідомості, психогенні зміни настрою та афектні стани, пов'язані з вживанням психічно активних засобів (стимуляторів, транквілізаторів, алкогольних напоїв).

Параксизмальні стани — група розладів, яка характеризується-короткочасною (від кількох секунд до хвилин) втратою свідомості.

Такі стани характерні для деяких органічних захворювань головного мозку, епілепсії. Сучасні методики дають змогу своєчасно визначити осіб із прихованою схильністю до пароксизмальних станів. Цим людям протипоказана робота на висоті, водіями автотранспорту та інша робота із підвищеною небезпекою.

Психогенні зміни настрою та афектні стани виникають під впливом психічних дій. Зниження настрою та апатія можуть бути наявні від кількох хвилин до одного — двох місяців, Погіршення настрою спостерігається внаслідок конфліктних ситуацій, після загибелі близьких та в інших випадках. При цьому з'являються байдужість, млявість, загальна скутість, загальмованість, сповільнення темпу мислення . Погіршення настрою супроводжується погіршенням самоконтролю, що може стати причиною травматизму та збільшує ризик виникнення небезпечних ситуацій.

Афектні стани (афект — вибух емоцій) можуть виникнути внаслідок виробничих невдач, під впливом образи. У стані афекту у людини розвивається емоційне звуження обсягу свідомості. Можуть спостерігатися різкі рухи, агресивні та руйнівні дії. Особи, схильні до афектних станів, належать до категорії з підвищеним ризиком травматизму та не повинні призначатися на посади з високою відповідальністю.

Використання психічно активних засобів, включаючи алкоголь, збільшує ризик травматизму та знижує рівень безпеки діяльності.

Вживання легких стимуляторів (чай, кава) допомагає у боротьбі з сонливістю і може сприяти підвищенню працездатності на короткий період. Вживання ж активних стимуляторів на відповідальних роботах здатне викликати негативний ефект — погіршується самопочуття, зменшується швидкість реакції. Використання транквілізаторів, які діють заспокійливо та запобігають розвитку неврозів, може знижувати психічну активність, уповільнювати реакцію, викликати апатію та сонливість. Особливо потрібно підкреслити вплив на безпеку діяльності алкогольних напоїв. За різними даними, автомобільний травматизм у 40-60 % випадків пов'язаний з вживанням алкоголю. Встановлено, що 64% смертельних випадків на виробництві викликано вживанням алкоголю та помилковими діями загиблих.

Для безпеки праці особливе значення має після алкогольна астенія (похмілля), яка не лише знижує працездатність, а й призводить до загальмованості та притуплення відчуття обережності.

Тривале вживання алкоголю спричинює алкоголізм, який супроводжується різним ступенем деградації особи. Люди, які страждають на алкоголізм, втрачають властиву їм точність та охайність у роботі. Вони дедалі частіше допускають помилки та стають нездатними для вирішення складних проблем, до швидкої та правильної орієнтації у нестандартних ситуаціях.



9 радіонукліди

онізуючим випромінюванням називається будь-яке випромінювання, яке викликає іонізацію середовища, тобто його енергія достатня для іонізації середовища . Іонізація - це акт поділу електрично нейтрального атома на дві протилежно заряджених частинки Іонізуюче випромінювання поділяється на два види: електромагнітне (фотонне), до якого належать ультрафіолетове, рентгенівське і у-випромінювання, та корпускулярне (а, β, нейтрони, протони) .

Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань надзвичайно важливими при вивченні питання безпеки здоров'я і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання Радіоактивні випромінювання є одним з видів іонізуючих випромінювань . Радіоактивність - це довільний розпад атомних ядер хімічних елементів з виділенням енергії та зміною їх атомного номера і масового числа Процес довільного розпаду нестабільного нукліда називається радіоактивним розпадом, а сам такий нуклід радіонуклідом Він має властивість випромінювати радіацію

Потік частинок, що виносять енергію із збудженого радіоактивного ядра, неоднорідний і поділяється на такі види: альфа, бета-частинки, гама-випромінювання, нейтрони та протони, що мають різні ступені іонізуючої дії в середовищі (рис 3 37)

Альфа-випромінювання (а) - це потік ядер атомів гелію, які називаються а-частинки . Вони взаємодіють з речовиною найбільш ефективно тому, що має великий заряд і відносно малу швидкість Внаслідок цього її іонізаційна здатність велика, а проникаюча радіація незначна . Аркуш паперу затримує альфа-частинки . Одяг, засоби індивідуального захисту повністю затримують а-частки У повітрі проникаюча здатність а-випромінювання 10-11 см, в біологічних тканинах 30-40 мкм Через високу іонізуючу здатність а-частки дуже небезпечні при потраплянні в організм

Бета-випромінювання (β) - це потік електронів, що називаються Р-частинками . Швидкість їх руху може сягати у деяких випадках швидкості світла . Їх проникаюча здатність більша, ніж альфа-випромінювання, але іонізуюча дія менша

Гама-випромінювання (у) - це електромагнітні хвилі, аналогічні рентгенівським променям, розповсюджуються зі швидкістю 300000 км/сек Вони здатні до проникання через товщу різних матеріалів

Нейтрони та протони утворюються тільки в зоні ядерного вибуху, їх іонізуюче випромінювання може викликати ураження людей як при внутрішньому, так і при зовнішньому опромінюванні

10 Права громадян

Права громадян (у тому числі працівників), закріплені у відповідних нормативно-правових актах, можуть бути реалізовані тільки за умови, якщо в нормативному порядку будуть установлені для цього необхідні гарантії.

Закон України "Про охорону праці" передбачає цілий ряд гарантій прав громадян на охорону праці як при укладанні трудового договору, так і під час роботи на підприємстві.

Установлено, що умови трудового договору не можуть містити положення, які не відповідають законодавству України про охорону праці.

Громадянин при укладанні трудового договору має бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці небезпечних та шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров'я, про права на пільги та матеріальну чи інші види компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укладання трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.

Усі працівники згідно із Законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасних випадків та професійних захворювань, які можуть спричинити втрату працездатності.

Однією з гарантій є те, що працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань.

У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець мусить перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і в разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігається місце роботи, а також середній заробіток.

Працівникам, зайнятим на роботах важких і зі шкідливими умовами праці, надається право на додаткові пільги і компенсації. Вони безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням чи молоком або рівноцінними харчовими продуктами, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, на скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію й інші пільги та компенсації, надані в передбаченому законодавством порядку. Роботодавець також може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (трудовим договором) працівникам пільги і компенсації, не передбачені законодавством. Протягом дії трудового договору, укладеного між робітником та роботодавцем, останній має не пізніш як за два місяці письмово проінформувати працівника про зміни виробничих умов та розміри пільг і компенсацій.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці і колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, миючих та знезаражуючих засобів за свої кошти роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад установлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

11 охорона праці жінок і молоді

.Охрана праці молоді

Ситуація на молодіжному ринку праці досить складна. Помітно підвищився інтерес до роботи у вільний від навчання час у молоді, у тому числі і у неповнолітніх підлітків.  Перехід до ринкових відносин у сфері праці і зайнятості в умовах структурної перебудови економіки призвів до виникненняпринципово нової ситуації в соціально-трудових відносинах. Особливо важкою і болісною дана ситуація виявилася для молоді, яка в силу специфіки соціально-психологічних характеристик виявляється недостатньо підготовленою до сучасних реалій ринку праці. Це вимагає від держави розробки та реалізації особливої ​​системи заходів, що забезпечують не тільки уявлення тих чи інших гарантій зайнятості для молоді, але й надання допомоги в адаптації даної групи населення до сучасної економічної системи суспільства. Держава і суспільство не повинні пасивно чекати самонастроювання молодіжного ринку праці: потрібно науково обгрунтована політика регулювання молодіжної зайнятості і досягнення її ефективного рівня.  Участь у праці 14 - 15-річних підлітків є результатом зниження рівня життя населення. Чим нижче сімейний дохід, тим більшою мірою сім'я зацікавлена ​​у трудовій діяльності підлітка. Саме сім'я в даному випадку може стимулювати припинення утворення івихід на ринок праці некваліфікованого працівника. Трудові перспективи молодої людини в даному випадку несприятливі: існує реальна небезпека назавжди закріпитися у сфері некваліфікованого, як правило, фізичної праці. Епізодична участь 14-15-літніх підлітків у трудовій діяльності може оцінюватися як позитивне явище, що відповідає інтересам підлітка і суспільства. У даному випадку мова йде про початкових етапах адаптації до трудової діяльності, про вироблення стереотипу трудового поводження в ринковому середовищі. Тому федеральні і регіональні програми зайнятості повинні передбачати проведення спеціальних заходів, спрямованих на залучення підлітків до трудової діяльності без шкоди в отриманні освіти. Усвідомлене формування матеріальнихстимулів до праці відрізняється у 16 ​​- 17-річних молодих людей. Це пов'язано з розширенням обсягу їх матеріальних і духовних потреб, а також триваючим процесом соціалізації. У цьому ж віці відбувається активний пошук і вибір виду майбутньої професійної діяльності. Успішність цього вибору залежить від того, наскільки широко може ознайомитися підліток зі світом професій та спеціальностей, наскільки реальні його уявлення про майбутню власної трудової діяльності. На перший план по відношенню до цієї групи молоді виходять робота з професійної орієнтації та консультування, а результатом стає вибір професії.  Процес отримання професійних знань, умінь і навичок найбільш інтенсивно протікає в групі 18 - 20-літніх. Конкретні термінипрофесійного навчання можуть, безумовно, змінюватись в залежності від специфіки життєвих умов молодої людини, вибору їм виду та форми здобуття освіти. Тому по ряду поведінкових характеристик ця група примикає до групи 21 - 24-літніх. У цих рамках більшість молоді закінчує професійне навчання, і прагнути вже не до епізодичною, а до постійної зайнятості. Серед характеристик трудової діяльності на перший план висуваються гарантії зайнятості, можливості професійного розвитку та кар'єрного росту. Тому молоді люди прагнуть і до отримання додаткових умінь і навичок.  Саме у віці 21 - 24 років більшість молодих людей відчувають так званий «шок від реальності», пов'язаний з тим, що їх ідеальнеуявлення про майбутньої трудової діяльності вступають в суперечність з реальною обстановкою на робочому місці. Спеціальніадаптаційні молодіжні програми покликані допомогти молодим співробітникам адекватно сприйняти існуюче в соціально-трудовій сфері стан речей. На цей же вік припадає і період початкового етапу кар'єри, характеризується входженням в організацію, знаходженням свого місця в ній.  Для того, щоб молоді фахівці не мали проблем, пов'язаних з їх першим призначенням, організація, на нашу думку, може зробити наступні дії: надавати претендентам ще на стадії найму максимально реалістичну інформацію про майбутні умовах праці; підтримувати первісну ініціативу новачків, даючи їм можливість проявити свої професійні здібності в повному обсязі; забезпечити вибір керівників-наставників, здатних направити новачка в його професійних устремліннях; пов'язати домагання новачка на високу оцінку його здатності і можливості з реальними трудовими досягненнями.  До 29 років процес соціалізації молоді завершується, і суспільство має право очікувати від повноцінної склалася особистості самостійного і відповідального поводження в сфері соціально-трудових відносин.  Законодавець виділив спеціальні норми, що регулюють охорону праці молоді. Трудове законодавство враховує психофізіологічні особливості організму і характеру неповнолітніх. Система спеціальних норм (на додаток до загальних) представляє молоді (особливо працівникам до 18 років) трудові пільги по робочому часу, режиму праці, що дозволяє безпечно для організму, психіки трудитися і поєднувати роботу з продовженням освіти, саморозвитком.  Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на роботах зі шкідливими і (або) небезпечними умовами праці, на підземних роботах, а також на роботах, виконання яких може завдати шкоди їх здоров'ю та моральному розвитку (гральний бізнес, робота в нічних кабаре і клубах , виробництво, перевезення і торгівля спиртними напоями, тютюновими виробами, наркотичними і іншими токсичними препаратами). (У ред. Федерального закону від 30.06.2006 N 90-ФЗ). Забороняються перенесення і пересування працівниками у віці до вісімнадцяти років ваг, що перевищують встановлені для них граничні норми. Перелік робіт, на яких забороняється застосування праці працівників у віці до вісімнадцяти років, а також граничні норми ваги затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України з урахуванням думки Російської тристоронньої комісії з регулювання соціально-трудових відносин. Ст. № 265.  Особи віком до вісімнадцяти років приймаються на роботу тільки після попереднього обов'язкового медичного огляду (обстеження) і в подальшому, до досягнення віку вісімнадцяти років, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду (обстеження).  (В ред. Федерального закону від 30.06.2006 N 90-ФЗ) Передбачені цією статтею обов'язкові медичні огляди (обстеження) здійснюються за рахунок коштів роботодавця. (У ред. Федерального закону від 30.06.2006 N 90-ФЗ). Ст. № 266. 

Щорічна основна оплачувана відпустка працівникам віком до вісімнадцяти років надається тривалістю 31 календарний день у зручний для них час. Ст. № 267.  Забороняються направлення у службові відрядження, залучення до понаднормової роботи, роботи в нічний час, у вихідні,святкові і неробочі дні працівників у віці до вісімнадцяти років (за винятком творчих працівників засобів масової інформації, організацій кінематографії, теле-і відеос'емочних колективів, театрів, театральних і концертних організацій, цирків та інших осіб, які беруть участь у створенні і (або) виконанні (експонуванні) творів, у відповідності з переліками робіт, професій, посад цих працівників, які затверджуються Кабінетом Міністрів України з урахуванням думки Російської тристоронньої комісії з регулювання соціально-трудових відносин) . (У ред. Федеральних законів від 30.06.2006 N 90-ФЗ, від 28.02.2008 N 13-ФЗ). Ст. № 268.  Розірвання трудового договору з працівниками у віці до вісімнадцяти років з ініціативи роботодавця (крім випадку ліквідації організації або припинення діяльності індивідуальним підприємцем) крім дотримання загального порядку допускається тільки за згодою відповідної державної інспекції праці та комісії у справах неповнолітніх і захисту їх прав. (У ред. Федерального закону від 30.06.2006 N 90-ФЗ) Ст. № 269.  Для працівників у віці до вісімнадцяти років норми виробітку встановлюються виходячи із загальних норм виробітку пропорційно встановленому для цих працівників скороченої тривалості робочого часу. Для працівників у віці до вісімнадцяти років, які поступають на роботу після закінчення загальноосвітніх закладів та освітніх установ початкової професійної освіти, а також пройшли професійне навчання на виробництві, у відповідності з трудовим законодавством і іншими нормативними правовими актами, що містять норми трудового права, колективним договором, угодами , локальними нормативними актами, трудовим договором можуть встановлюватися знижені норми виробітку. (У ред. Федерального закону від 30.06.2006 N 90-ФЗ). Ст. № 270. При погодинній оплаті праці заробітна плата працівникам віком до вісімнадцяти років виплачується з урахуванням скороченої тривалості роботи. Роботодавець може за рахунок власних коштів проводити їм доплати до рівня оплати праці працівників відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи. Праця працівників віком до вісімнадцяти років, допущених до відрядних робіт, оплачується за встановленими відрядними розцінками. Роботодавець може встановлювати їм за рахунок власних коштів доплату до тарифної ставки за час, на який скорочується тривалість їх щоденної роботи. Оплата праці працівників у віці до вісімнадцяти років, які навчаються в загальноосвітніх установах, освітніх установах початкового, середнього та вищої професійної освіти і працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Роботодавець може встановлювати цим працівникам доплати до заробітної плати за рахунок власних коштів. Ст. № 271.  Особливості працевлаштування осіб віком до вісімнадцяти років визначаються трудовим законодавством, колективним договором, угодою. (У ред. Федерального закону від 30.06.2006 N 90-ФЗ) Ст. № 272.