Вагомим фактором розвитку латиноамериканських держав був і залишається масовий партизанський рух, в якому можна виділити кілька етапів.
Перший, пов'язаний
з кубинською революцією 1959 p., мав
антиамериканський, загальнодемократичний
характер.
Другий (60-і —початок
70-х років) проходив під безпосереднім
впливом кубинської революції. У період
1960— 1967 pp. в Латинській Америці
нараховувалося 12 осередків партизанської
боротьби. Незважаючи на те, що усіх їх
було знищено, вони сприяли процесу
демократизації у цих країнах.
Третій етап (кінець
70-х — 80-і pp.) пов'язаний, головним чином,
з боротьбою у країнах Центральної
Америки, насамперед сандиністів у
Нікарагуа. їхня перемога надихнула
партизанський рух лівого спрямування
у Сальвадорі, Гватемалі, Гондурасі,
викликавши одночасно антисандиністський
рух "контрас" у Нікарагуа.
Четвертий етап (80-і
— 90-і pp.) — активізація діяльності
пов'язаних з наркомафією військово-політичних
організацій у Перу та Колумбії. Збройні
антиурядові виступи у країнах Латинської
Америки спричинені переважно внутрішніми
соціально-економічними та політичними
проблемами цього регіону.
5
