79. Загальна характеристика культури й освіти періоду українського Відродження.

Цей період охоплює XVI - першу половину XVII століть. Знесилена монголо-татарською навалою Київська Русь у XIV ст. з прилученням Волині та Наддніпрянщини до Литви (1377 р.) і Галичини до Польщі (1387 р.) потрапляє під владу литовських, польських та угорських феодалів. В умовах насадження католицької віри, полонізації відбувалася й культурно-освітня асиміляція української знаті та заможного міщанства. Українське ж селянство та незаможне міщанство притримувалися християнської віри як запоруки збереження національної самобутності. їхні діти навчалися у церковних школах або у мандрівних дяків. Національна середня і вища освіта в цей час були відсутні. Однак колоніальний гніт поступово пробуджував національну свідомість українців.

Національне Відродження України XVI - XVII ст. почалося з організації міщанами, шляхтою, козаками, духовними особами міських братств, діяльність яких пов'язувалася з організацією освітньої справи. Після підписання унії з Римом під час Берестейського собору (1596) українцям вдалося зберегти східний обряд, свою мову і створити умови для розвитку національної церкви та національної уніатської школи.

Процес співіснування католицької та православної освіти був бурхливим та сповненим суперечностей. Важливим його кінцевим результатом став високий ступінь розвитку української педагогіки, розмаїття типів шкіл. Згідно з даними, які наводить Н.П.Волкова, на території України у XVI ст. "хлопським" синам дозволялося вчитися різного ремесла. Пан міг відпустити в науку одного із трьох дітей залежної селянської сім'ї. Чимало молодих вихідців з України здобували освіту в університетах Європи. Зокрема, в Краківському університеті у XII - першій половині XVI ст. здобували освіту до 1200 вихідців з українських земель. Зустрічалися вони й у списках Болонського, Падуанського, Празького та ін. університетів. Нерідко українці за походженням працювали у них викладачами. Наприклад, доктор медицини і філософії Юрій Котермак (Дрогобич) викладав астрономію та медицину в Болонському, а потім у Краківському університетах. Серед його учнів був Микола Коперник.

Складна політична, національна та релігійна ситуація в Україні у XVI-XVII ст. привела до появи різноманітних тилів шкіл, які представляли два напрями освіти: 1) православний (братські школи, церковнопарафіяльні, монастирські, січові, козацькі, полкові, музичні; 2) католицький (школи католицьких орденів - єзуїтів, василіан, домініканців, піар).

Окрім цього, існували створені після Брестської церковної унії (1596) уніатські школи, школи протестантських общин та національні школи представників інших народів, які проживали на території України.

Однак тиск на українську мову у школах з боку влади посилювався. Розпорядженням Навчальної (Едукалійної) комісії (1789) "руські" церковні школи було оголошено закритими, а, "руська" мова усувалася з усіх шкіл.

80. Ідея національної школи м.Драгоманова.

. Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895) належить до тих діячів, що увійшли в нашу історію як духовні натхненники українського національного, соціально-політичного та культурного відродження. Чільне місце в його спадщині займають праці, в яких безпосередньо або певною мірою розглядається розвиток української освіти, школи, культури та їх взаємодія на різних етапах національно-політичного життя народу.

М. П. Драгоманов народився 18 вересня 1841 року в м. Гадячі на Полтавщині. Раннім і різнобічним розвитком він передовсім зобов´язаний своїм батькам, оточенню. З 1849 по 1853 рік юнак навчався в Гадяцькому повітовому училищі, пізніше - в Полтавській гімназії. Восени 1859 року Драгоманов стає студентом історико-філологічного факультету Київського університету, де вдосконалює свою загальну й професійну освіту, дістає перший справжній громадянський гарт, витримує перші серйозні випробування. Аргументовано, спираючись на історичні факти, Драгоманов переконував у споконвічному прагненні українців до освіти й культури, до вченості та знань.

У наступні роки помітним політичним явищем у соціальному житті України та Росії стали публічні виступи Драгоманова в різних газетах із закликом до освіченої української та російської громадськості об´єднатися задля проведення радикальних реформ у галузі освіти: створення елементарної, спеціальної та вищої шкіл. Він наполягав на поверненні прав українській мові, насамперед в галузі народної освіти.

Займаючись просвітницькою діяльністю, Драгоманов мріяв про той час, коли етичне та естетичне виховання в українських школах звернеться до джерел педагогічного впливу кращих народних традицій, а діти будуть виховуватись прекрасними українськими піснями; він прагнув створити українську енциклопедію (розробив план до неї). Не раз піднімав Драгоманов проблеми вчительства. Особливо його хвилювало становище сільських учителів. Драгоманов вважав, що вчителі повинні чітко усвідомлювати мету педагогічної діяльності - виховання гуманної, національно свідомої людини. Це завдання ставили перед собою різні педагоги; якою вона має бути, розуміли по-різному, залежно від соціально-політичних ідеалів, що сповідували їх творці. У Драгоманова цей ідеал спирався на демократичну, гуманістичну й патріотичну основу національної свідомості, котра поєднувалась з толерантністю у взаєминах між людьми, з правдою і справедливістю.

Великого значення надавав Драгоманов вихованню дитини в сім´ї, тобто саме батьківському вихованню. Дбаючи про виховання тогочасної української молоді, Драгоманов орієнтує її на найвищі людські взірці духу і праці, нагадуючи ще й про неодмінну високу моральну якість самовіддано служити рідному народу, а не бути його "провінційним родичем, прихвоснем чужого".

Отже, можна простежити думку про те, що основними напрямками концепції національного виховання Драгоманова є етичне, естетичне, патріотичне, моральне виховання дітей, яке включає формування у дітей любові до батьківщини, рідної мови. Значне місце надається у працях Драгоманова батьківському вихованню, а також підготовці кваліфікованих кадрів для здійснення процесу виховання в умовах освітньої діяльності.