Основні поняття та визначення в області

Патентознавства. Міжнародна класифікація

Винаходів (мкв). Особливості патентних

Досліджень. Патентне законодавство україни

План

1. Поняття промислової власності.

2. Поняття про винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

3. Патентна форма охорони права промислової власності.

Регулювання цивільних правовідносин, пов'язаних з об'єктами права промислової власності, здійснюється згідно з нормами, що містяться в низці законів України, норматив­них актах підзаконного характеру, а також міжнародних договорах, у яких бере участь Україна.

Головним законодавчим актом, що регулює цивільні правовідносини у сфері промислової власності, є Цивільний кодекс України, зокрема Глава 39 "Право інтелектуальної власнос­ті на винахід, корисну модель і промисловий зразок", Глава 43 "Право інтелектуальної власності на комерційне найменування", Глава 44 "Право інтелектуальної власності на торговельну марку" та Глава 45 "Право інтелектуальної власності на географічне за­значення".

Крім того, на даний час діють закони України «Про охоро­ну прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та "Про охорону прав на зазначення походження това­рів". Зазначені закони сьогодні регулюють практично всі аспекти діяльності у сфері промислової власності, у тому числі порядок по­дачі та розгляду заявок, а також реєстрації прав на винаходи, кори­сні моделі, промислові зразки, торговельні марки та географічні за­значення, який раніше мав адміністративно-правовий характер. Ци­вільно-правові норми впроваджені й у таку важливу сферу, як регу­лювання правовідносин між працівником і роботодавцем, що вини­кають у зв'язку зі створенням, правовою охороною та використан­ням службових об'єктів права промислової власності. Згадані зако­ни регламентують і деякі адміністративно-правові та процесуальні відносини.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні мо­делі» складається із 38-ми статей, згрупованих у 8 розділах, Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» - з 30-ти, також згрупованих у 8 розділах, Закон України "Про охорону прав на знаки Для товарів і послуг" - 24-х, згрупованих у 7 розділах, а Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" також має сім розділів, які узагальнюють 26 статей. Більшість із цих статей, у свою чергу, містять самостійні норми, переважна частина з яких є нормами прямої дії. Значну групу джерел цього законодавства утворюють підзаконні нормативні акти, прийняті на розвиток згаданих ви­ще законів. Їх існування є цілком природним, оскільки в одному за­коні недоцільно, а то й неможливо врегулювати всі питання, що ви­никають у зазначеній сфері. Багато норм, наприклад, пов'язані з оформленням заявок і мають здебільшого технічний характер, тому їх розміщення в основному законі навряд чи було б доречним. Крім того, закон мусить мати певну стабільність, технічні ж норми досить швидко змінюються відповідно до вимог часу. Нарешті, деякі норми законодавства у сфері промислової власності об'єктивно потребу­ють тлумачення, яке нерідко забезпечується прийняттям підзаконних нормативних актів. Даючи роз'яснення тих чи інших правових норм, компетентні органи реалізують державну політику в цій сфері. Треба зазначити, що підзаконні нормативні акти переважно мають загальний характер, тобто поширюються на всіх осіб, пов'язаних з правовою охороною промислової власності.

Окремо зупинимося на такому об'єкті права промисло­вої власності, як комерційне (фірмове) найменування. Спеціа­льний закон, який би регулював правовідносини стосовно комерцій­них найменувань, в Україні поки що відсутній. Цивільний кодекс України містить норми, котрі певною мірою зачіпають питання про комерційні найменування. Це, насамперед, стаття 90 Цивільного кодексу України, де вказується, що юридична особа, що є підприєм­ницьким товариством, тобто таким, що здійснює підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку, може мати комерційне (фірмове) найменування. У цій статті також зазначається, що права на комерційне найменування можуть бути зареєстровані у порядку, встановленому законом. Глава 43 Цивільного кодексу України "Право інтелектуальної власності на комерційне найменування" встановлює основні цивільні норми щодо правової охорони комер­ційних найменувань. Разом з тим у згаданих нормах зовсім не йдеться про поняття та структуру комерційного найменування, а також умови включення до нього окремих позначень, коли це торка­ється інтересів третіх осіб, не розкривається процедура набуття прав на комерційне найменування. Гадаємо, що ці питання будуть вирішені в спеціальному законі та інших правових актах, які при­йматимуться на розвиток положень Цивільного кодексу України.

Окремі норми щодо комерційних найменувань містяться в низці інших законодавчих актів. Так, Закон України «Про захист від комерційного (фірмового) найменування як одну з форм недобро­совісної конкуренції. Закон України «Про захист прав спожи­вачів» зобов'язує всі підприємницькі товариства (комерційні органі­зації) мати вивіску із зазначенням комерційного найменування, як­що воно є. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не допускає реєстрації прав як на торговельну ма­рку щодо позначень, які відтворюють відомі на території України комерційні найменування, права на які належать іншим особам.

Дискусійним є питання про те, чи зберегло свою юридичну силу Положення про фірму, затверджене ЦВК і РНК СРСР 22 черв­ня 1927 р. (далі - Положення про фірму 1927 р.), що складається всього з 14-ти статей. Не підлягає сумніву, що частина статей втра­тила чинність, але для висновку, що Положення про фірму 1927 р. взагалі припинило свою дію, немає підстав. За відсутності спеціа­льного закону про охорону прав на комерційні найменування було б безглуздо відкидати нормативний акт, який містить чимало поло­жень, придатних для застосування в сучасних умовах. Такими є, зокрема, норми, що розкривають в загальному вигляді структуру і зміст комерційного найменування, вказують дещо детальніше на права на комерційні найменування, визначають умови передачі цих прав іншим особам тощо. Крім того, Положення про фірму 1927 р. ніким не скасовувалося.

Не менш важливе значення в цій сфері мають положен­ня міжнародних конвенцій, які є складовою національного за­конодавства. Україна бере участь майже в усіх основних міжнаро­дних договорах, які прямо або опосередковано стосуються правової охорони промислової власності. Нині Україна є учасником:

• Паризької конвенції про охорону промислової власності (діє в Україні з 25 грудня 1991 р.);

• Договору про патентну кооперацію (діє в Україні з 25 грудня 1991р.);

- Будапештського договору про міжнародне визнання де­понування мікроорганізмів з метою патентної процеду­ри (діє в Україні з 2 липня 1997р.);

- Договору ВОІВ про патентне право (ще не набрав чин­ності, однак Україна 31 березня 2003р. передала на зберігання Генеральному директору ВОІВ документ про приєднання до цього Договору);

- Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків (діє в Україні з 28 серпня 2002р.);

• Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (діє в Україні з 25 грудня 1991р.);

• Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (діє в Україні з 29 грудня 2000р.);

- Договору ВОІВ про закони щодо товарних знаків (діє в Україні з 1 серпня 1996р.);

- Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (діє в Україні з 29 грудня 2000р.);

- Найробського договору про охорону Олімпійського сим­волу (діє в Україні з 20 грудня 1998р,).

В історичному минулому Україна ніколи не мала власної правової охорони об'єктів промислової власності. У дореволюційній Росії (до якої належала більша частина території нинішньої України) патентна охорона винаходів була започаткована в 1812 році. В 1919 році більшовики права на винаходи, по суті, націоналізували. Під час НЕП, у 1924 році, радянська вла­да дещо відступила, й відбулося поновлення патентної охорони винаходів. З 1931 й до 1991 року винаходи вітчизняних заявників охоронялися, як правило, авторсь­кими свідоцтвами, які посвідчували виняткові права дер­жави на відповідні винаходи.

31 травня 1991 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про винаходи в СРСР», а 10 липня 1991 року — «Про промислові зразки», отож відбулося повернення приватної власності на винаходи і промислові зразки. В «Тимчасовому положенні про правову охорону об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій в Україні» від 18 вересня 1992 року було зроблено спробу окреслити майбутній механізм охорони об'єктів промис­лової власності в незалежній Україні й перекинути місто­чок між правовою їх охороною в колишньому СРСР та новій Україні.

15 грудня 1993 року Верховна Рада України прийняла три Закони України з промислової власності. Два з них — «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” і „ Про охорону прав на промислові зразки” – настільки однотипні, що була навіть спроба наприкінці 1992 — на по­чатку 1993 року запровадити їх у вигляді одного Декрету Кабінету Міністрів України. Врешті-решт вирішили ви­находи й корисні моделі відрегулювати одним законом, а промислові зразки — іншим. Так простіше формулювати закон і зручніше його застосовувати.

Формулюючи умови надання правової охорони вина­ходам, корисним моделям і промисловим зразкам, зако­нодавці велику увагу приділили їх відповідності суспільним інтересам та принципам гуманності й моралі. Негуманне, антиморальне технічне чи художнє рішення не може претендувати в Україні на правову охорону, хо­ча з технічного боку воно може бути геніальним.

До об'єктів винаходу законодавці зарахували при­стрій, речовину, штам мікроорганізму, культуру клітин рослин і тварин, спосіб, а також застосування названого вище за новим призначенням.

Об'єктом промислового зразка може бути форма, ма­люнок чи розфарбування або їх поєднання, що визнача­ють зовнішній вигляд промислового зразка і мають слугу­вати задоволенню естетичних і ергономічних потреб.

Промисловим зразком в Україні є результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Отже, не кожен малюнок може бути промисловим зраз­ком. Малюнок потрібно не малювати, а конструювати.

Об'єктом корисної моделі названо конструктивне ви­конання пристрою. Корисна модель — це «малий» ви­нахід. До неї не застосовується такий критерій патентоспроможності, як «винахідницький рівень». Простіше кажучи, корисна модель не обов'язково має бути таланови­тим результатом. Досить того, що вона є новою і промис­лово придатною. Для винаходу критерій «винахідницький рівень» є обов'язковим. До промислового зразка не застосовуються ті ж критерії патентоспроможності, що й до корисної моделі. Отже, чинне законодавство України пе­редбачає такі умови патентоспроможності:

- винахід — новизна, винахідницький рівень, промис­лова придатність;

- корисна модель і промисловий зразок — новизна, промислова придатність.

Патент — публічна монополія. Коли соціалістична держава була винятковим підприємцем, то могла дозво­лити собі встановлення різних видів авторських свідоцтв: звичайних, «для службового користування», «секретних». Патенти не можуть за своєю природою бути чимось сек­ретним. У всіх державах завжди були, є і будуть секретні об'єкти промислової власності. Не є винятком з цього правила й Україна. Такі об'єкти охороняються не патен­тами, а спеціальним законодавством.

1 червня 2000 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (№ 1771—ІП) у новій редакції. Він передбачає видання патенту (деклараційного патенту) на секретні винаходи й корисну модель. Але це — не звичайний па­тент, хоч би тому, що відомості про нього не публікуються. Доречніше було б такий документ назвати «свідоцт­вом» або «сертифікатом».

Згідно з нині чинним законодавством України патент видається за результатами експертизи по суті заявленого технічного рішення. Інша назва такої експертизи — кваліфікаційна експертиза. Деклараційний патент ви­дається за результатами формальної експертизи та екс­пертизи щодо локальної новизни заявленого рішення. Деклараційний патент на винахід з 2005 року не ви­дається.

Строк дії патенту України на винахід становить 20 років від дати подання заявки. Час дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарняний засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, може бути продовжено не більше ніж на 5 років.

Термін дії деклараційного патенту на корисну модель становить 10 років від дати подання заявки, промислово­го зразка — 10 років з можливістю подовження ще на 5 років.

Обсяг правової охорони винаходу й корисної моделі визначається формулою, тобто короткою словесною ха­рактеристикою винаходу (корисної моделі), складеною за встановленими правилами. Обсяг же правової охорони промислового зразка визначається сукупністю суттєвих його ознак, зображених на фотографіях виробу (його ма­кета, малюнка). Тлумачення ознак винаходу й корисної моделі відбувається в межах їхніх відповідних описів і креслень, а промислового зразка — сукупності суттєвих ознак, зображених на фотографіях виробу (його макета, малюнка).

Винахід може бути для фахівців неочевидним. Промис­лова придатність не означає, що винахід, корисна модель, промисловий зразок мусять обов'язково використовува­тися. Достатньо того, щоб вони потенційно могли вико­ристовуватися.

У третіх розділах Законів встановлюється, хто й коли має право на одержання патенту. Як бачимо, Україна на­лежить до авторської системи правової охорони. Право на одержання патенту перш за все фіксується за ви­нахідником (дизайнером), а права всіх інших осіб є похідними. Закони передбачають можливість співавтор­ства на винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Право авторства охороняється без обмеження строку, тоді як виняткове право охороняється протягом обмеже­ного періоду, — терміни були названі вище.

На жаль, у наших Законах чітко не сформульовано те, що патенти можуть бути власністю найрізноманітніших комбінацій осіб: юридичних, фізичних (як вітчизняних, так і іноземних), хоча така можливість випливає із Зако­ну України «Про власність» від 7 лютого 1991 року.

Є і в нас службові винаходи, корисні моделі і промис­лові зразки. У статті 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» й у статті 8 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» якраз і йдеться про службові об'єкти промислової власності. Зро­зуміло, що вони сформульовані досить коротко й не охоплюють усього спектра правовідносин. Тобто того, що в англосаксонській системі права відоме як цехові права (shop-rights). Припустимо, що в Україні на службовий винахід патент все-таки видано винахідникові. То чи має відповідний роботодавець право на безоплатне його ви­користання у своєму виробництві? В англосаксонській системі права відповідь на це запитання позитивна. А в нас — прогалина.

Питання про службові винаходи настільки широке, що свого часу були плани створити в Україні спеціальний закон, який би їх стосувався. Можливо, він колись і з'явиться.

Отож уявімо собі, що народилися винахід, корисна модель, промисловий зразок. На них до Державного де­партаменту інтелектуальної власності (його представляє Інститут промислової власності) потрібно подати за вста­новленою формою заявку й комплект необхідних доку­ментів. Заявка проходить спочатку так звану «формальну експертизу», тобто перевірку комплектності, правиль­ності оформлення, наявності підписів, печаток тощо. Щодо корисних моделей і промислових зразків після проведення формальної експертизи й позитивних її наслідків приймається рішення про видачу патенту. Тоб­то Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (законодавці назива­ють його «Установою») вірить заявникам, що їхні об'єкти є новими і промислово придатними. Якщо ж хтось цим незадоволений, то подасть до суду позов про визнання патенту недійсним, зваливши на свої плечі тягар доказів про невідповідність корисної моделі чи промислового зразка вказаним критеріям (іншими словами — умовам патентоспроможності). Публікується рішення про видачу патенту, відбувається його реєстрація й видача.

Щодо винаходів ситуація інша. Після подання заявки на видачу патенту повинна бути здійснена тільки експертиза по суті (з 2005 року).

У патентознавстві є таке поняття, як «вичерпання прав». Воно означає, що права патентовласника на пев­ний виріб вичерпуються першим продажем ним цього товару. Підкреслимо, що продажем саме конкретного фізичного товару, який продається на за­конних підставах. На ці ж запатентовані рішення, що втілені в інших товарах (як виготовлених, так і не виготовлених), зберігається виняткове право патентовласника.

Українське законодавство допускає можливість при­мусового відчуження прав на патенти (тобто надання примусових ліцензій). Сформульовані права, що випли­вають з патенту, й дії, які не вважаються його порушен­ням. Передбачене право попереднього користування й тимчасова пільгова охорона. Зафіксовані обов'язки, які випливають з патенту. Розроблено механізм припинення чинності патенту й визнання його недійсним тощо.

Питання для самопідготовки

1. Що таке промислова власність?

2. Основні положення вітчизняних законодавчих актів про охорону права промислової власності.

3. Що таке винахід?

4. Що таке корисна модель?

5. Що таке промисловий зразок?

6. Патент як форма охорони права промислової власності.