люблю. Ось коли ти навчишся робити це, тоді я тебе любитиму". Ми заганяємо дитину в "кут", у якому вона оточена жахливою сумішшю любові, насильства, страху, приниження. Якщо її тендітна душа не зможе з цим впоратися, вона почне захищатися. Один шлях - гальмування. Дитина завмирає у кутку, рятуючись хворобами, алергіями, переїданням. Другий шлях - безладна, неадекватна діяльність. Від неконтрольованих рухів дитини летить на підлогу посуд, завжди щось ламається, б'ється. Вона наштовхується на дорослих, на предмети, кричить. Кожен захищається, як може.
Переконання маленької дитини формуються через авторитети, через особистість батьків, учителів і замінити їх не можуть ані книжки, ані кінофільми.
Дуже важливий комплекс усіх діючих сил авторитету: симпатія, повага до розуму, моралі, сили і трохи страху.
Упродовж усього розвитку дитини родичі повинні ставити носильні для неї завдання і вимоги. Завищені вимоги викликають негативні емоції, набридають, а занижені - розслабляють. Для сучасних молодих батьків характерне недостатнє спілкування зі своїми дітьми. Причина криється в емоційній незрілості та інтелектуальній бідності.
Психологи виділили три групи сімей, які відрізняються тривалістю спілкування з дітьми. У сім'ях з високим рівнем спілкування протягом тижня дитина проводить з матір'ю 34 год, з батьком - 18; з середнім рівнем - мама займається дитиною 19,4 год, батько - 11 год; з низьким - з мамою - 7,5 год, а з батьком - 4,2 год. Різниця помітна, і це виражається у тому, що найбільш недисципліновані і невиховані діти саме в сім'ях з низьким і середнім рівнем спілкування. За даними психологів, близько 60 % дітей у сім'ях, де основний режим -повне нерозуміння один одного, егоїзм, брак чуйності, співчуття, -сироти при обох батьках.Така ситуація виникає, коли на ранніх етапах росту і розвитку дитини батьки будують свої взаємовідносини з нею лише на емоційних зв'язках, мало граються, майже не використовують іграшок, не привчають правильно користуватися речами домашнього вжитку, виконувати найпростіші фізичні вправи, надміру пестять дитину або, навпаки, часто сварять. Такі діти частіше від інших плачуть, бояться, нервують. Вони не хочуть спілкуватися з незнайомими, в той час як їхні однолітки виявляють інтерес до нової людини, прагнуть вступити з нею в контакт, граються. Тому головне у вихованні нормальної, здорової дитини - це обізнаність батьків з особливостями і критичними періодами її розвитку.
Кожний віковий період має певну специфіку. Для 4-5-річиих визначають такі найважливіші функції: самостійна ходьба, різні рухові дії і мовлення. Здатність пересуватися значно розширює межі зовнішнього світу і тим самим створює можливість для інтенсивного нагромадження індивідуального рухового досвіду. Оволодіння словом дає змогу пізнати світ на основі загальнолюдської культури. Так, наприклад, учені зазначають, що "лінгвістичні здібності" дитини найяскравіше виявляються у віці 4-5 років. У подальшому здатність оволодінням мовою помітно зменшується. Багато рухових, життєво важливих дій також здебільшого засвоюються дітьми саме у цьому віці.
Четвертий та п'ятий роки життя — вік, коли активно формується особистість. Але ми часто звинувачуємо наших дітей, що вони безініціативні, що їм нічого не хочеться, нецікаво і т. д. Однак спробуємо стати на їхнє місце: ми вміємо ходити, бігати, стрибати, перед нами відкривається новий дивовижний, привабливий світ. Ось ключ від татового ящика, кухонний ніж, кран на газовій плиті. Але варто потягти до цього руку — "не можна", "не смій", "не роби". І так поступово дитина "за ґратами, сидить тихо у кутку".
Дуже гірко усвідомлювати, що проблеми дорослих, їхні життєві турботи важливіші, ніж твої живі почуття. Це яскравий приклад незнання батьками того, що для дитини у віці 4-5 років характерне виділення власного "Я" із довкілля. Більш виразним стає протиставлення: Я та навколишні предмети, Я та інші люди. І все це відчувається, насамперед, емоційно, оскільки інтелектуальні можливості ще обмежені.
На четвертому-п'ятому році дитина сама бере участь у своєму становленні, тому виховання й освіта повинні будуватися на її активності. Важливе питання - як і скільки тренуватися інтелектуально і фізично. Видатний психолог Л. Виготський розвинув ідею про тренування, яке випереджає дозрівання на один крок. Він довів, що значне випередження позначається негативно і не дає очікуваного результату. Запізнілі вправи не стимулюватимуть росту нервових відростків, які визначають аналітичну структуру інтелекту, — писав М. Амосов. Це обмежить можливості навчання. При цьому людина буде більше знати, але здібності її не зростуть. Надзвичайно важливо, щоб інтелектуальний розвиток дитини відповідав її фізичному. А це досягається фізичним вихованням. Одне із його завдань у сім'ї - розвинути у дітей рухові якості сили, швидкості, витривалості, спритності, гнучкості. Систематичні фізичні вправи сприяють збільшенню резервів дитячого організму.
56
57
Розділ II. Науково- теоретичні підходи до проблеми виховання здорової дитини