Педагогіка епохи Реформації

Освітні ідеї реформаторського руху

Здобутки епохи європейського Відродження поширю­валися скоріше як прогресивні тенденції теоретичної дум­ки, ніж як організаційні зрушення в роботі освітніх закла­дів. Церква, як і раніше, була основним джерелом фінан­сування та ідейного забезпечення шкіл, особливо нижчої ланки. Незважаючи на протести гуманістів проти схолас­тичної освіти, школа залишалась під впливом католиць­кої церкви. Реформаторський рух¹ став соціальним ру­хом буржуазії, що народжувалася, проти церкви як ідео­логічного оплоту феодалізму.

У XV—XVII ст. реформаторський рух охоплює більшість країн Європи. Його найвідоміші керівники Ян Гус (Чехія), Мартін Лютер і Томас Мюнцер (Німеччина), Іоанн Кальвін (Швейцарія) та інші спрямовували цей антифеодальний рух насамперед проти привілеїв та впливу католицької церкви.

¹ Реформаторський рух — антифеодальний рух проти католиць­кої церкви, що мав на меті скасування її привілеїв та організацію нових реформаторських (протестантських) церков. У кожній євро­пейській країні мав свої особливості, назви (кальвінізм у Швейцарії, лютеранство у Німеччині, англіканство у Англії та ін.) та хронологічні рамки, об'єднані поняттям «епоха Реформації».

Діячі епохи Реформації викривали схоластичні традиції ка-толицизму в освіті, закликали до створення кращих умов і можливостей отримання освіти, наголошуючи на її пріори­теті у суспільстві. Намагалися втілити ідеї Відродження у нові організаційні форми діяльності закладів освіти.

Серед основних вимог реформації у галузі шкільницт­ва виділяють навчання рідною мовою, надання загальної освіти, державне або громадське фінансування школи, можливість освіти для жінок. Критикуючи існуючу шкі­льну систему, реформатори наголошували на її неспромо­жності забезпечити освіченими людьми нові буржуазні су­спільні та економічні інститути. Заперечуючи догми та традиції католицької церкви, не виключали релігійного виховання взагалі, наголошуючи, навпаки, на збільшенні його обсягу, але на засадах нових релігійних реформатор­ських вчень (лютеранство, кальвінізм та ін.).

Реформаторські церкви стали засновниками шкіл но­вого типу по всій Європі. Це були латинські середні школи типу гімназій, які поклали початок класичному вихован­ню. Головними дисциплінами були латинська і грецька мо­ви, закон Божий, природничі науки, історія, обов'язкове фізичне виховання.

Боротьба проти католицизму сприяла виникненню єзу­їтських шкіл та колегіумів з метою зміцнення впливу като­лицької церкви, що розхитувався представниками рефор­маторських церков. Єзуїтські школи були добре оснащені, давали доволі широке коло загальноосвітніх знань, застосо­вували нові принципи навчання, дисципліна була м'якою, але свобода думки, моральне виховання, патріотизм були відсутні. Здебільшого в них навчалися діти феодальної знаті. Поширення освіти серед народу єзуїти вважали шкідливим.