Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

8_ГИГ_ОП_РУХ

.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
10.11.2018
Размер:
60.93 Кб
Скачать

4

ЛЕКЦІЯ 8

Патологічні відхилення опорно-рухового апарату у дітей

та їхня профілактика

  1. Поняття про правильну поставу.

  2. Порушення постави та їхня профілактика.

  3. Рахіт: прояви та профілактика.

Правильна постава – звичне положення тіла під час стояння, сидіння, ходьби та іншої діяльності. Правильна постава створює сприятливі умови для роботи рухового апарата: м'язи, що утримують тіло в стані рівноваги перебувають у найменшому напруженні, їхній тонус рівномірний, що забезпечує готовність до рухової діяльності. Постава визначається положенням голови, формою хребта і грудної клітки, положенням кісток плечового пояса, нахилом таза, формою черевної стінки, положенням кісток нижніх кінцівок і формою ступнів. Вона формується з перших місяців життя до 19-20 років.

Ознаки правильної постави. Лоб і підборіддя знаходяться в одній площині, перпендикулярній до підлоги, мочки вух — на одному рівні; плечі опущені, трохи відхилені назад і на одній лінії, паралельній підлозі; живіт злегка підтягнутий, груди трохи виступають уперед; тулуб має бути прямим, фізіологічні вигини (лордози – вигини вперед у шийному і поперековому відділах і кіфоз – вигин у грудному відділі хребта) помірно окреслені; кут нахилу таза – у середньому 30-40°; ноги в положенні стоячи помірно розігнуті в тазостегнових і колінних суглобах, перпендикулярні до підлоги, носки трохи розведені або ступні паралельні, склепіння ступнів добре виражені. При правильній поставі глибина шийного і поперекового вигинів хребта майже однакові й коливаються у дітей дошкільного віку в межах 3-4 см. У фронтальній площині (з боку обличчя і спини) при правильній поставі всі частини фігури встановлюються так, щоб симетричні точки правої та лівої сторін тіла розташовувалися на горизонтальних лініях. Вертикальна вісь проходить через середину голови, зовнішній слуховий прохід, 6-7 шийні та 11-12 грудні хребці, головку стегнової кістки, передню поверхню колінного суглоба і човноподібної кістки ступні.

Природна робоча поза дитини – вільна, з легким нахилом тулуба вперед, симетричним положенням голови і плечового поясу, а також опорою для тулуба, рук і ніг. Така поза має забезпечуватися конструкцією стільця і стола. Необхідно, щоб довжина сидіння стільця відповідала довжині стегон, щоб воно вміщувало весь таз і сідниці, а висота ніжок відповідала довжині гомілок дитини. У спинки стільця має бути невеликий нахил назад, щоб була можливість відкинутися на неї, аби дати хребту відпочити і розвантажитися. Ступні мають стояти на підлозі. Гомілковостопний, колінний суглоби при сидінні створюють прямий кут. Відстань від краю стола (парти) до грудної клітки дитини – 1-2 см. Освітлення – зліва і зверху.

Під час писання дитина має сидіти з однаковим навантаженням на обидві сідниці. Хребет спирається на спинку стільця. Передпліччя тримаються симетрично і вільно, впираючись у стіл трохи нижче ліктьових суглобів на його поверхні (бажано, щоб стіл був нахилений до дитини на 2-3°). Плечі дитини мають перебувати на одному рівні, а голова – злегка нахиленою вперед. Відстань від очей до стола (до зошита) – 35 см. Зошит при писанні має лежати під кутом 30° (кут, відкритий вправо, створюється краєм стола і нижнім краєм зошита), нижній його кут перебуває проти середини грудей дитини. Ліва рука підтримує і рухає зошит знизу вверх. Праву руку не зміщують. Зошит пересувають, коли заповнена половина сторінки.

Під час читання передпліччя симетрично розташовують на поверхні стола (парти), кисті підтримують книжку з нахилом відносно очей. Для зручності книжку кладуть на стіл під кутом 15° (під неї кладуть іншу книжку). Тоді дитина зможе обпертися ліктями об стіл, а кистями підтримувати підборіддя. Це найбільш полегшена поза.

Стояти дитина має вільно, без напруження, розставивши ноги на ширину плечей для рівномірного розподілу на них маси тіла. Перенесення маси тіла на одну ногу і повороти тулуба при фіксованих ногах порушують поставу. Тому перед поворотом тулуба переставляють ноги. Під час ходіння плечі втримують на одному рівні, грудну клітку розправляють, лопатки трохи (без напруження) зводять, живіт злегка підтягують, голову тримають прямо, йдуть, не горблячись, стрімкою, енергійною ходою, з легкими змахами руками. Повільне ж ходіння має бути спокійним, невимушеним, красивим.

Часто опорно-руховий апарат дитини деформується під впливом власної маси. А з вантажем деформація прискорюється. Ось чому дітям не можна дозволяти переносити вантаж. Якщо ж це конче необхідно, то його несуть на спині (зокрема, в рюкзаку).

У формуванні правильної постави великого значення набуває пасивний відпочинок для розвантаження опорно-рухового апарата. З дією метою корисно всередині дня годину-півтори побути в горизонтальному положенні. Формування правильної постави дитини залежить насамперед від раціонального режиму; вмілого чергування праці та відпочинку, сну, розумного розпорядку дня, повноцінного харчування, виконання фізичних вправ і загартовування організму. В регламентованому режимі передбачають також заняття коригуючими вправами.

2. ПОРУШЕННЯ ПОСТАВИ ТА ЇХНЯ ПРОФІЛАКТИКА

Деформація різних відділів скелета, недостатній або нерівномірний розвиток мускулатури, знижений тонус м'язів можуть призвести до порушення постави.

Види неправильної постави: сутулість, збільшення глибини натуральних вигинів хребта в грудній ділянці (кіфотична постава), в поперековій ділянці (лордотична постава) і бічне викривлення хребта – сколіоз.

Сутулість виникає при слабкому розвитку м'язової системи, в першу чергу м'язів спини. При цьому голова і шия нахилені вперед, грудна клітка сплющена, плечі зведені вперед, живіт випуклий. При кіфотичній поставі всі вказані вище ознаки виражені сильніше і помітніші. Крім слабкого розвитку м'язів, спостерігаються зміни в зв'язковому апараті хребта: зв'язки розтягнуті, менш еластичні, що і сприяє збільшенню вигину хребта в грудній ділянці. Для лордотичної постави характерно: сильно виражений вигин в поперековому відділі хребта, шийний вигин хребта зменшений, живіт випуклий. Цей тип порушення постави частіше зустрічається у дітей дошкільного віку, оскільки у них ще слабко розвинені м'язи живота.

У старшому дошкільному та молодшому шкільному віці з більшості випадків зустрічаються бічні викривлення хребта в поєднанні зі зсувом хребців навколо своєї осі – сколіоз, викривлення в передньозадньому напрямі – лордоз, плоска і кругла спина.

Ступені порушення постави. І ступінь – змінюється лише тонус м'язів. Всі дефекти постави зникають, коли людина випрямляється. Це порушення легко усувається при систематичних заняттях коригуючою гімнастикою. ІІ ступінь – крім порушення постави з'являються зміни в зв'язковому апараті хребта. Ці зміни можуть бути виправлені при тривалих заняттях коригуючою гімнастикою під керівництвом кваліфікованих медичних працівників у кабінетах лікувальної фізкультури. ІІІ ступінь – стійкі зміни в міжхребцевих хрящах і кістках хребта, які з допомогою коригуючої гімнастики не відновлюються.

Сколіоз – загальне захворювання організму, яке вражає всі органи, а найбільш серйозно – кісткову і м'язові системи. Внаслідок цього неправильно функціонують органи, розташовані в грудній клітці і частково у черевній порожнині, порушується діяльність серця, органів дихання і травлення. Діти хворіють на сколіоз у віці від 6-7 до 13-15 років. Дівчатка – у 4-5 разів частіше. У період статевого дозрівання сколіоз утворюється у 4-6 разів частіше. Розрізняють чотири ступені сколіозу. І ступінь – хребет випрямляється під впливом маси тіла у висі без опори ногами. ІІ ступінь – стійка деформація хребта і грудної клітки, поворот хребців і асиметрія грудної клітки. При ІІІ і ІV ступенях ці дефекти значно посилені.

Профілактика порушень постави насамперед полягає в дотримуванні основних правил стояння, сидіння, лежання і ходіння. Спати потрібно на рівному і жорсткому матраці, висота подушки не повинна перевищувати 15-20 см. Дітей у віці до 6 місяців, особливо хворих на рахіт, не можна садити, до 9-10 місяців надовго ставити на ніжки. При навчанні ходьбі не потрібно водити дитину за ручку, оскільки при цьому положення її тіла стає асиметричним.

Маленькі діти не повинні стояти і сидіти тривалий час на одному місці навпочіпки, ходити на великі відстані (під час прогулянок і екскурсій). Одяг має бути тісним, не сковувати рухи, заважати прямому положенню тіла.

Вправи для формування пози правильної постави необхідно робити всім, незалежно від стану постави: вони привчають триматися рівно, невимушено, красиво ходити і легко бігати, сприятимуть гармонійному розвиткові.

Плоскостопість буває поздовжньою, поперечною, або одночасно поздовжньою й поперечною. Відомо, що нормальні, здорові стопи мають два викривлення, два вигини. Тому плоскостопістю називають стан стоп, в яких зменшені або зовсім відсутні ці вигини.

Основна ознака поздовжньої плоскостопості – зменшення або повне зникнення поздовжнього заглиблення стопи. Внаслідок чого вони швидко втомлюються під час ходьби і при тривалому стоянні. Згодом – больовий синдром у литкових м'язах і в склепіннях стоп, можливе часте їх підвертання. Опора на внутрішній край стоп призводить до клишоногості, від чого деформується взуття, зношується його внутрішній край – не лише по довжині всієї підошви, а й на каблуці. Поздовжня плоскостопість може стати причиною травматичних ушкоджень, бо відвернення стоп може призвести до травм зв'язкового апарату й ахіллового сухожилля, а також не виключені випадки переломів щиколотки чи ноги. Поперечна плоскостопість виражається розпластаністю переднього відділу стопи і є однією з причин деформації пальців.

Плоскостопість буває природженою і набутою. Природжена плоскостопість вимагає особливої уваги батьків і корекції стоп уже через два тижні після народження дитини. При кожному сповиванні, тобто 10-12 разів на день, доцільно обережно прогинати склепіння стоп, тримаючи однією рукою п'ятку і гомілку, а іншою — склепіння стопи і пальців. Глибокий масаж роблять по 10-12 разів.

Коли малюк навчиться сидіти, під склепіння стоп підкладають круглу палицю діаметром 1,5-2 см і вчать дитину прокочувати її по підлозі. Коли дитина починає вставати і робити перші кроки, починають вчити її стояти на палиці і ходити по ній боком так, щоб палиця перебувала під склепінням стоп. А коли дитина навчиться ходити, їй заказують індивідуальні супінатори. Для цього купують взуття на номер більше, аби супінатори вільно вкладалися, виймалися і черевики не стискували ступні.

Для попередження плоскостопості важливо, щоб дитяче взуття не було тісним, щільно облягало ногу, мало еластичну підошву і каблук не більше 8 мм. Не рекомендується носити взуття з вузькими носками або жорсткою підошвою. Вдома дітям не дозволяти ходити в теплому взутті, бо перегрівання ніг ослаблює зв'язковий апарат стопи і при цьому сприяє розвитку плоскостопості. Потрібно кожен день мити ноги в теплій воді, а не гарячій. Для тих, хто має надлишкову масу тіла, потрібно знизити її і стежити за нормальною масою тіла.

3. РАХІТ, ЙОГО ПРОЯВИ І ПРОФІЛАКТИКА

Рахіт – захворювання, яке виникає внаслідок порушення мінерального обміну, насамперед фосфорно-кальцієвого, що призводить до розладу правильного формування скелета та функцій внутрішніх органів і систем. На рахіт хворіють діти переважно у віці від 3 міс до 1 року, часто на 2-му і значно рідше на 3-4-му році життя.

Явища рахіту можуть спостерігатися при недостатньому надходженні кальцію з їжею, недоношеності, ранньому змішаному і штучному вигодовуванні, нераціональному харчуванні, поганих побутових умовах, частих захворюваннях органів дихання і травного каналу, народженні дитини в осінньо-зимовий період.

Початковий період рахіту у дітей діагностується найчастіше у віці 2-3 міс. і проявляється змінами з боку вегетативної нервової системи (дитина неспокійна, погано спить, спостерігається пітливість (особливо голови), підвищена вазомоторна збудливість і чутливість шкіри, лякливість). На шкірі з'являється пітниця: піт, подразнюючи шкіру, спричинює свербіння. Дитина крутиться на подушці, витирає волосся на потилиці, з'являється облисіння. Через 2-3 тижні після появи змін з боку нервової системи виявляють кісткові зміни. Краї переднього тім'ячка стають м'якими, піддатливими, виникає розм'якшення в ділянці заднього тім'ячка. Рахіт уражає увесь скелет, але спочатку ті кістки, які в цей період ростуть найбільш інтенсивно. За кістковими деформаціями можна робити висновок про час появи рахіту. Деформація кісток голови виникає в перші 3 міс життя, кісток тулуба і грудної клітки – 3-6 міс, кінцівок – у другому півріччі.

При гострому перебігу переважають ознаки розм'якшення (остеомаляції) і деформації, при підгострому – розростання кісткової тканини (остеоїдна гіперплазія).

М'якість кісток черепа сприяє появі деформацій: плоска потилиця, асиметрії. Одночасно з розм'якшенням кісток черепа збільшуються лобні і тім'яні горби, які надають голові квадратної форми, рідше – сідницеподібної. Зуби з'являються пізно, спостерігається схильність до карієсу, що зумовлюється дефектами емалі.

На грудній клітці в місцях з'єднання кісткової та хрящової частин ребер утворюються потовщення – чотки. М'якість ребер сприяє появі бічних здавлювань, посилюється кривизна ключиць. Передня частина грудної клітки разом з грудиною може виступати вперед у вигляді "курячих грудей" або "корабельного кіля". При стисканні мечоподібного відростка грудини утворюються "груди шевця". Може бути дугоподібне викривлення хребта назад – кіфоз (рахітичний горб) або сколіоз – бічні викривлення.

Після 6-8 міс. з'являються деформації кінцівок: а) "рахітичні браслетки", "нитки перлів", зумовлені потовщенням епіфізів кісток; б) викривлення довгих трубчастих кісток (найчастіше нижніх кінцівок) – О-подібні та Х-подібні ноги; в) деформація кісток таза (при тяжких формах) — плоский рахітичний таз.

З'являється розхитаність суглобів, збільшується кількість рухів у них (у зв'язку з гіпотонією м'язів) – діти можуть закидати ногу до обличчя, за голову. Збільшується живіт – „жаб'ячий” (гіпотонія м'язів черевного преса та гладких м'язів кишок). Діти, хворі на рахіт, пізніше починають сидіти, стояти, ходити.

Розрізняють три ступені тяжкості рахіту: І ступінь (легкий) – слабко виражені ознаки з боку нервової та кісткової систем: пітливість, неспокій, розм'якшення кісток черепа незначні, чотки нечітко виражені. ІІ ступінь (середньої важкості) – розвивається через 1,5-2 міс від початку захворювання. Порушується загальний стан дитини, спостерігаються помірно виражені зміни з боку нервової, м'язової та кісткової систем, можуть збільшуватися печінка та селезінка. ІІІ ступінь (важкий) – ураження нервової та кісткової систем значні, знижується тонус м'язів, суглоби розхитані, виражені кісткові деформації, збільшені печінка та селезінка. Спостерігаються порушення з боку серцево-судинної та дихальної систем, травного каналу.

Профілактика рахіту повинна проводитися ще до народження дитини (антенатальна) та в перші два роки життя (постнатальна).

Антенатальна неспецифічна профілактика: 1) руховий режим; 2) перебування на свіжому повітрі; 3) збалансоване харчування; 4) вживання овочів, фруктів, молока, молочних продуктів, м'яса, моркви, риби, печінки. Антенатальна специфічна профілактика: 1) УФО в останні 2 міс. вагітності; 2) призначення вітамінних препаратів.

Неспецифічна постнатальна профілактика рахіту: 1) руховий режим; 2) прогулянки; 3) повітряні ванни; 4) масаж; 5) ЛФК; 6) збалансоване харчування: а) грудне вигодовування; б) адаптовані суміші при змішаному та штучному вигодовуванні; в) соки, овочевий прикорм, печінка, м'ясо. Специфічна постнатальна профілактика у недоношених дітей починається з двотижневого віку. Призначають ергокальциферол. У разі потреби (осінньо-зимовий період, обтяжений антенатальний період) курс УФО повторюють через 1-2 міс.

Лікування. До неспецифічних належать: 1) дієтотерапія (корекція харчування, соки, овочеві страви на 1 міс. раніше, печінка, м'ясо, жовток); 2) руховий режим, повітряні ванти, прогулянки; 3) масаж і ЛФК; 4) лікувальні ванни (солоні і хвойні); 5) теплові процедури (парафін, пісок). Специфічні заходи: призначення ергокальциферолу або відехолу (доза в залежності від ступеня тяжкості процесу). Препарати кальцію призначають при гострому перебігу рахіту. При м'язовій гіпотонії вводять вітаміни (тіамін, рибофлавін, піридоксин, нікотинову та аскорбінову кислоти, АТФ, дибазол) при анемії – антианемічні препарати. Після закінчення курсу ергокальциферолу або відехолу призначають цитратну суміш на 1 міс, після неї 2 курси УФО з перервою 1-2 міс.