1 Український вісник експериментальної педагогіки та рефлек­сології. — 1931. — №1. — с.7—12.

початкувала чистку науково-дослідних та культурно-освітніх установ в Україні. У казематах опинився цвіт педагогічної науки, найкращі представники української інтелігенції, серед яких — видатні педагоги: Олександр Залужний (1886—1941), Григорій Гринько (1890—1938) та ін. Частина освітянських діячів зм'ушена була виїха­ти за кордон і продовжувати педагогічну діяльність в українській діаспорі (Софія Русова, Іван Огієнко, Григо­рій Ващенко, Спиридон Черкасенко).

У 1949 р. здійснено перехід до загальної обов'язкової се­мирічної освіти, з 1959 р. — до обов'язкової восьмирічної освіти, з 1964 р. середня школа стала десятирічною, а з 1972 р. здійснюється перехід до обов'язкової середньої освіти.

Панування тоталітарної більшовицької педагогіки спричинюю великі втрати у національному шкільництві України. Окремі люди були лише гвинтиками у деіндиві-дуалізованій системі радянської школи. Організація ди­тячого руху була занадто ідеологізована, більшовицькі принципи виховання передбачали протиставлення школи родині, денаціоналізацію школи, штучне вилучення із шкільного життя навіть натяку на релігійність, войовни­чий атеїзм. Основною метою виховання було формування комуністичного світогляду.

Проголошення незалежної Української держави (1991) активізувало розвиток педагогічної творчості щодо укра­їнської національної системи освіти. Виникають нові ти­пи навчальних закладів: гімназії, ліцеї, колегіуми, коле­джі, навчально-виховні комплекси, авторські школи. По­чинається створення приватних та альтернативних шкіл. Зміст навчання урізноманітнюється, вводяться базовий і шкільний компоненти освіти, проголошується принцип всебічного розвитку дитини, демократизація навчання. У березні 1992 р. засновано Академію педагогічних наук України як вищу галузеву наукову установу, діяльність якої спрямована на методологічне, теоретичне й методич­не забезпечення докорінного оновлення системи освіти.

Видатні діячі української освіти XX ст.

Шлях до української національної школи позначений видатними досягненнями теоретиків і практиків у галузі освіти.

Михайло Грушевський (1866—1934) — професор, ви­датний вчений, публіцист, громадський діяч, перший Пре-

522

З історії педагогіки

Історія українського шкільництва та педагогіки

523

зидент України. Увійшов в історію України як один із сві­точів національно-визвольного та державницького руху.

Інтерес до української історії успадкував від батька і зберіг його на все життя. Після захисту дисертації (1894) очолював кафедру історії Львівського університету, ство­рив наукову школу істориків України. Автор нової кон­цепції української історії, в якій висвітлив багато про­блем, що замовчувались та перекручувалися не на користь українського народу. Вважав історію надзвичайно важ­ливим і могутнім засобом громадського виховання, од­ним з моральних елементів навчання.

Вів активну політичну та наукову діяльність, редагував «Записки...» Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, був го­ловою дирекції «Українсько-руської видавничої спілки», до­сліджував історію козаччини. У 1906 р. заснував у Петер­бурзі «Украинский вестник», що став органом української громади у Державній Думі. З березня 1917 р. одностайно обраний головою Української Центральної Ради, а в 1918 р. — Президентом Української Народної Республіки.

Невтомно боровся за відродження української школи і педагогіки, обстоював виховну роль історичної пам'яті народу. Є автором підручників з історії України, вихов­них програм з краєзнавства.

Іван Огієнко (1882—1972) — мовознавець та історик церкви, педагог, громадський діяч, проводив значну ро­боту з аналізу та узагальнення стану освіти в Україні та проектування структури, змісту народної освіти націо­нальної школи. Людина величезної працьовитості, енци­клопедичних знань, неординарного бачення проблем національного виховання, І. Огієнко лише за 1917 пер­ший рік проголошення УНР опублікував праці: «Укра­їнська граматична культура. Розгляд підручників, з яких можна вчитись і вчити вкраїнської мови», «Вчімося рід­ної мови: Нариси про мову вкраїнську», «Український правопис, його історія і закони», «Орфографічний слов­ник», «Рідна мова в українській школі», «Тернистим шляхом: Про кривди народу вкраїнському», «Одродження української церкви», «Українська мова: Показчик літе­ратури до вивчення нашої мови», «Історична хрестома­тія української мови: Зразки нашої мови з найдавніших часів», «Найперші завдання української філології», «Мо­литовник мовою вкраїнською» тощо¹. Ці публікації на-