4. Система корекційно-педагогічної роботи
Тісний взаємозв'язок розвитку мовлення, сенсорних функцій, моторики й інтелекту визначає необхідність корекції порушень мовлення при дизартрії в дітей у поєднанні зі стимуляцією розвитку всіх її сторін, сенсорних і психічних функцій, здійснюючи тим самим формування мовлення як цілісної психічної діяльності.
Система логопедичного впливу при дизартрії має комплексний характер: корекція звуковимови поєднується з формуванням звукового аналізу і синтезу, розвитком лексико-граматичної сторони мовлення і зв'язного висловлення. Специфікою роботи є поєднання з диференційованим артикуляційним масажем і гімнастикою, логопедичною ритмікою, а інколи із загальною лікувальною фізкультурою, фізіотерапією й медикаментозним лікуванням. Успіх логопедичних занять багато в чому залежить від початку і систематичності їх проведення. Робота над звуковимовою будується з врахуванням таких положень.
Залежність від форми дизартрії, рівня мовленнєвого розвитку й віку дитини.
Розвиток мовленнєвої комунікації. Формування звуковимови повинне бути спрямоване на розвиток комунікації, шкільної і соціальної адаптації дитини.
Розвиток мотивації, прагнення до подолання наявних порушень, розвиток самосвідомості, самостверждення, саморегуляції і контролю, почуття власної гідності й впевненості у своїх силах.
Розвиток диференційованого слухового сприйняття і звукового аналізу.
Посилення перцепції артикуляційних укладів і рухів шляхом розвитку зорово-кінестетичних відчуттів.
Поетапність. Починають з тих звуків, артикуляція яких у дитини є збереженою. Іноді звуки вибирають за принципом більш простих моторних координацій, але обов'язково з урахуванням структури артикуляційного дефекту в цілому, у першу чергу працюють над звуками раннього отногенезу.
При тяжких порушеннях, коли мовлення цілком не зрозуміле для навколишніх, робота починається з ізольованих звуків і складів. Якщо мовлення дитини відносно зрозуміле й в окремих словах він може вимовляти дефектні звуки правильно, робота починається з цим „ключових” слів. В усіх випадках не обхідна автоматизація звуків у всіх контекстах і в різних мовних ситуаціях.
У дітей з ураженнями центральної нервової системи важливе значення має попередження важких порушень звуковимови шляхом систематичної логопедичної роботи в до мовленнєвому періоді.
5. Логопедична робота при дизартрії проводиться етапно.
Перший етап, підготовчий. Основна його мета: підготовка артикуляційного апарата до формування артикуляційних укладів, у дитини раннього віку — виховання потреби в мовному спілкуванні, розвиток і уточнення пасивного словника, корекція подиху і голосу.
Важливим завданням на цьому етапі є розвиток сенсорних функцій, особливо слухового сприйняття і звукового аналізу, а також сприйняття і відтворення ритму.
Методи і прийоми роботи диференціюються в залежності від рівня розвитку мовлення. При відсутності мовних засобів спілкування в дитини стимулюють початкові голосові реакції і викликають звуконаслідування, яким додають характер комунікативної значимості.
Логопедична робота проводиться на тлі медикаментозного впливу, фізіолікування, лікувальної фізкультури і масажу.
Другий етап — формування первинних вимовних умінь і навичок. Основна мета його: формування правильної вимови голосних і приголосних звуків. Проводиться робота з корекції артикуляційних порушень: при спастичності — розслаблення м'язів артикуляційного апарата, вироблення контролю над положенням рота, розвиток артикуляційних рухів, розвиток голосу; корекція мовного подиху; розвиток відчуттів артикуляційних рухів і артикуляційного праксису. Робота з розслаблення м'язів артикуляційного апарата починається з загального м'язового розслаблення, розслаблення шийної, грудної мускулатури, м'язів рук. Потім проводиться розслаблюючий масаж м'язів обличчя. Після загального м'язового розслаблення приступають до тренування м'язів язика.
Вироблення контролю за положенням рота. Відсутність контролю за положенням рота в дітей з дизартрією значно утрудняє розвиток довільних артикуляційних рухів. Звичайно рот у дитини відкритий, виражена слинотеча.
Перший етап роботи — вправи для губ, що сприяють їхньому розслабленню і посиленню тактильних відчуттів у сполученні з пасивним закриванням рота дитини. Увага фіксується на відчутті закритого рота, дитина бачить це положення в дзеркалі.
На другому етапі закривання рота виробляється пасивно-активним шляхом. Спочатку дитині легше закрити рот у положенні нахилу голови і легше його відкрити в положенні злегка закинутої голови. На початкових етапах роботи використовуються ці полегшені прийоми. Перехід від пасивних рухів відкривання рота до активного стає можливим через рефлекторне зівання.
На третьому етапі тренують активне відкривання і закривання рота по словесній інструкції: «Відкрий рот широко», «Витягни губи вперед», «Збери губи в трубочку і поверни них у вихідну позицію».
Пропонуються різні завдання по імітації положення рота, представленого на картинках. Поступово вправи трохи ускладнюються: дитини просять дути через розслаблені губи, робити вібраційні рухи.
Артикуляційна гімнастика. При її проведенні велике значення має тактильно-пропріоцептивна стимуляція, розвиток статико-динамічних відчуттів, чіткі артикуляційні кінестезії. На початкових етапах роботу проводять з максимальним включенням інших, більш збережених аналізаторів (зорового, слухового, тактильного). Багато вправ проводять із закритими очима, залучаючи увагу дитини пропріоцептивного відчуття. Артикуляційна гімнастика диференціюється в залежності від форми дизартрії і тяжкості ураження артикуляційного апарата.
Розвиток голосу. Для розвитку і корекції голосу в дітей з дизартрією використовуються різні ортофонічні вправи, спрямовані на розвиток координованої діяльності подиху, фонації й артикуляції. Робота над голосом починається після артикуляційної гімнастики і масажу, розслаблення шийної мускулатури, спеціальних вправ по виконанню рухів головою в усі сторони (м'яза шиї розслаблені) з одночасним проголошенням ланцюжків голосних звуків: и-е-о-у-а. Для зміцнення м'язів піднебінної фіранки використовуються вправи в чергуванні її розслаблення і напруги. Дитину просять до закінчення позіхального руху уривчасто вимовити звук а, а при широко відкритому роті перейти від вимови звуку а до звуку п, затримуючи повітря в роті під тиском. Увага дитини залучається до відчуття стану піднебінної фіранки. Використовують вправи по розвитку сили, тембру і висоти голосу: прямій рахунок десятками з поступовим посиленням голосу і зворотний рахунок з поступовим його ослабленням. Для розвитку висоти тембру й інтонацій голосу велике значення мають різні ігри, читання казок по ролях.
Корекція видиху. Дихальна гімнастика починається з загальних дихальних вправ, ціль яких збільшити обсяг подиху нормалізувати його ритм. Дитини учать дихати при закритому роті, поперемінно затискаючи те одну, те іншу ніздрю.
Проводяться вправи по тренуванню носового видиху. Дитині дається інструкція не відкривати рот: «Вдихай глибоко і видихай довгостроково через ніс».
Наступна вправа спрямована на розвиток переважно ротового вдиху. Логопед закриває ніздрі дитини і просить його вдихати через рот до того моменту, коли він його попросить вимовити окремі голосні звуки або склади.
Вправи проводять щодня по 5-10 хвилин. Під час цих вправ у момент видиху логопед вимовляє різні ланцюжки голосних звуків, стимулюючи дитини до наслідування, варіюючи при цьому голосність і тональність голосу. Потім дитину стимулюють до вимови приголосних ізольовано й у сполученні з голосними й іншими звуками, здійснюють динамічну і статичну дихальну гімнастику. При дихальній гімнастиці намагаються не перевтомлювати дитини, стежать, щоб він не напружував плечі, шию. Усі дихальні рухи повинні проводитися плавно, під рахунок або під музику. Дихальна гімнастика проводиться до їжі, у добре провітреному приміщенні.
Розвиток відчуттів артикуляційних рухів і артикуляційного праксису. Для розвитку рухово-кінестетичного зворотного зв'язку необхідно проводити вправи: потряхування верхньої і нижньої губи; розправлення щік, опускання і піднімання нижньої щелепи. Розташування язика над нижніми і верхніми різцями. Спочатку логопед проводить їх перед дзеркалом, потім без нього, очі дитини закриті, логопед робить той або інший рух, а дитина називає його. Для розвитку артикуляційного праксису велике значення має ранній початок логопедичної робота, розширення й збагачення мовленнєвого досвіду дитини, а також переважання спеціальних складових вправ над чисто артикуляційними. Підбираються серії складів, що потребують послідовної зміни різних артикуляцийних рухів.
Корекція вимови. Використовується принцип індивідуального підходу. Прийоми постановки і корекції звуку вибирається індивідуально. При порушеннях вимови декількох звуків важна послідовність у роботі. У першу чергу для корекції відбираються ті фонеми, що у визначених контекстах можуть вимовлятися правильно, а також ті, моторні координації які найбільш прості. Або вибирається звук, що відображено вимовляється правильно. Перед викликанням і постановкою звуків важливо добиватися їх розрізнення на слух. Моделюючи дитині той або інший артикуляційний уклад, логопед стимулює викликання ізольованого звуку, потім його автоматизують у складах, словах і в контекстному мовленні. Необхідне тренування слухового сприйняття. Дитина повинна навчитися слухати самого себе, уловлювати різницю між своєю вимовою і нормальним звуком. При роботі над вимовою спираються на знання артикуляційних укладів рідної мови, аналіз структури порушень вимови в кожної дитини (кінетичний аналіз) і на специфічні прийоми постановки окремих звуків.
Основними методами роботи є: рухово-кінестетичний і слухо-зорово-кінестетичний. У процесі логопедичної роботи встановлюються міжаналізаторні зв'язки між рухом артикуляційних м'язів і їхніми відчуттям, між сприйняттям звуку на слух, зоровим образом артикуляційного укладу даного звуку і руховим відчуттям при його вимові. Усі методи корекційної роботи засновані на закономірностях розвитку фонетико-фонематичної системи мовлення в нормі.
При формуванні звуковимовних умінь і навичок у різних ситуаціях мовної комунікації, попередженні і подоланні вторинних порушень мовлення логопед проводить роботу з автоматизації і диференціації звуків, формуванню вимовних навичок у різних ситуаціях спілкування. Звуки закріплюються в словах і реченнях. При роботі над вимовою важливо виявити збережені компенсаторні можливості дитини (збережені звуки, артикуляційні рухи, звукосполучення і слова, у яких дефектні звуки вимовляються правильно). Робота будується з опорою на збережені ланки.
Зміст і методи роботи видозмінюються в залежності від характеру і тяжкості дизартрії, від загального рівня мовленнєвого розвитку. При поєднанні дизартрії з мовним недорозвитком здійснюється комплексна програма логопедичних занять, що включають фонетичну роботу, розвиток фонематичного слуху, роботу над словником, граматичним ладом, а також спеціальні заходи, спрямовані на попередження або корекцію порушень писемного мовлення. Використовуються прийоми ігрової терапії в поєднанні з індивідуальною роботою над артикуляцією, диханням, фонацією і корекцією вимови, а також над особистістю дитини в цілому. При дизартрії потрібна рання, тривала і систематична логопедична робота. Успіх її в значної мірі залежить від взаємозв'язку в роботі логопеда і лікаря-невропатолога або психоневролога, логопеда і батьків.
Третій етап — формування первинних комунікативних вимовних навичок. Основна мета його: розвиток мовленнєвого спілкування у різних ситуаціях. Здійснюється логопедом за традиційною методикою.