10.Засоби аналізу даних,…..

Розглянувши основні соціологічні методи збирання інформації, можна зробити узагальнюючий висновок, що, по-перше, їх діапазон досить широкий і кожний із них характеризується тими чи іншими позитивами. По-друге, ефективному проведенню соціологічних дос­ліджень сприяє раціональний вибір і комплексне поєднання певних методів, залучення фахівців різного профілю: соціологів, соціальних психологів, математиків, педагогів та інших спеціалістів. По-третє, доцільність застосування того чи іншого методу у даному дослід­женні залежить від потенціалу методу, від змісту і завдань досліджен­ня, ступеня опрацювання проблеми, людських, фінансових і еконо­мічних ресурсів, якими володіє дослідницький колектив. По-чет­верте, часто для збирання соціологічної інформації використову­ються комбінації різних методів, що нерідко формує нові методи її збирання та аналізу, сприяє утворенню нових нетрадиційних спо­собів отримання даних (наприклад, фокус-група, мозкова атака тощо).

Заключний етап емпіричного соціологічного дослідження зу­мовлює обробку, аналіз та інтерпретацію даних, отримання емпі­рично обґрунтованих узагальнень, висновків і рекомендацій. За­лежно від методів отримання первинної інформації можливо за­стосування різних прийомів обробки й аналізу даних. Так, якщо соціолог певну частину інформації запозичує із документальних джерел, то він використовує два основних методи аналізу доку­ментів: неформалізований (традиційний) і формалізований (контент-аналіз). Традиційний аналіз ґрунтується на сприйнятті, ро­зумінні, осмисленні й інтерпретації змісту документів згідно з метою дослідження. Формалізований аналіз документальних джерел (контент-аналіз — аналіз змісту) розрахований на запозичення соціо­логічної інформації з великих масивів документальних джерел, які недоступні традиційному аналізу. Він базується на виявленні деяких кількісних статистичних характеристик текстів (або повідомлень).

Завершується емпіричне соціологічне дослідження формулю­ванням висновків, пропозицій та рекомендацій, які повинні носити конкретний, реалістичний характер, мати необхідні обґрунтування в матеріалах дослідження, підтверджуватися документальними й ста­тистичними даними

11. Класи та страти

У своїй сукупності соціальні спільності утворюють соціальну структуру суспільства. Соціологи давно намагалися визначити основний елемент цієї структури. Багато хто з них таким елементом вважали класи. Саме поняття "соціальний клас" з'явилося давно. Спочатку виділили два класи - бідних і багатих, тобто враховували лише економічну диференціацію. Пізніше виник розподіл на класи пригноблених і гнобителів. Поява класів пов'язувалася з політичним насильством. У XVIII ст. з'явилася розподільна теорія (економіст А. Сміт, історик Ф. Гізо), відповідно до якої виділялися три основних класи: 1) власники землі (феодали), що одержують ренту; 2) власники капіталу (буржуазія), що одержують прибуток; 3) робітники, що володіють своєю працею, одержують заробітну плату. У марксистсько-ленінській теорії головною ознакою розподілу суспільства на класи служать відносини власності.

У сучасній західній соціології поняття класу також використовується (наприклад, виділяють середній клас, клас управлінців).

Але більш універсальним є поняття страти (з лат. stratum - прошарок). В основу розподілу суспільства на страти покладено багато критеріїв: дохід, професія, освіта тощо.

Соціальна структура суспільства крізь призму класів і страт виглядає по-різному. Звернемося до прикладів. Два основних класи - робітники і селянство та соціальна група - інтелігенція. Такою уявлялася структура радянського суспільства з позицій марксистського класового підходу. А ось один з варіантів соціальної стратифікації того ж радянського суспільства 80-х рр. XX ст. (групи виділялися з урахуванням наступних ознак: влада, рівень доходів, престиж, освіта, спосіб життя, стандарти споживання): правлячий клас (0,7% у складі зайнятого населення); управлінські фахівці (близько 3,5%); творча інтелігенція (1,8%); фахівці кваліфікованої розумової праці (18,8%); неспеціалісти - службовці (близько 5%); промисловий робітничий клас (22,3%); робітники різних галузей невиробничої і соціальної сфери (19%); обслуговуючий персонал (близько 13%); сільськогосподарські робітники і селяни (15%) і інші групи.

Очевидно, що врахування багатьох ознак при виділенні соціальних груп дозволяє створити більш багатомірну картину соціальної дійсності, а виходить, і точніше виявляти тенденції її змін.