126. МІжнародно-правова охорона Світового Океану від забруднення. Співробітництво причорноморських держав у сфері охорони навколишнього середовища

Охорона Світового океану. Світовий океан - це все водне серед­овище Земної кулі. Одним з перших об'єктів охорони стало морське середовище. Захист морського середовища здійснюється за допомогою договорів, що ставлять під охорону окремі морські райони, та договорів, що відносяться до всіх морських просторів. Особлива увага надається боротьбі з забрудненням нафтою (Лондонська конвенція про запо­бігання забрудненню моря нафтою 1954 р., Брюссельська конвенція про втручання у відкритому морі у випадку аварій, що призводять до забруднення нафтою 1969 р._у Конвенція про забезпечення готовності на випадок забруднення нафтою, боротьбі з ним та співробітництву {990 р.таін.).

Конвенцією про запобігання забруднення моря викидами відходів ї* інших матеріалів 1972 р. заборонено заховання в морі екологічно небезпечних речовин. У Конвенції про запобігання забруднення моря з суден 1973 р. міститься заборона всіх скидів з суден.

Важливим етапом у розвитку правового захисту морського серед­овища було прийняття Конвенції ООН з морського права 1982 р., яка зобов'язала держави захищати та охороняти морське середовище.

Охороні морських просторів присвячено і угоди,укладені на регіо­нальному рівні, напри клад, Гельсінська конвенція про захист морського середовища району Балтійського моря 1974 р., Конвенція про захист Чорного моря від забруднення 1992 р. та ін.

Важливим кроком на терені охорони та раціонального використання природних ресурсів Чорноморського басейну стало підписання всіма причорноморськими країнами (Болгарія, Грузія, Румунія, Російська Федерація, Туреччина та Україна) 21—22 квіт­ня 1992 р. в Бухаресті Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (Бухарестська конвенція), яка охоплює широке коло питань щодо покращання екологічного стану в цьому регіоні. Конвенція вступила в силу 15 січня 1994 р. після ратифікації її чотирма країнами. До лютого 1994 р. її було ратифіковано законодавчими органами всіх шести прибережних держав (Україна ратифікувала Конвенцію 7 лютого 1994 р.).

Головною метою Конвенції є створення міжнародно-правової бази для розгортання співробітництва причорноморських країн, спрямованого на реалізацію комплексу заходів щодо захисту Чор­ного моря від забруднення з морських суден, наземних джерел, внаслідок діяльності на континентальному шельфі. У рамках таких заходів передбачається проведення в Чорному морі спільних наукових досліджень та взаємний обмін інформацією.

6—7 квітня 1993 р. в Одесі на засіданні Міністрів охорони нав­колишнього природного середовища причорноморських країн була розглянута і прийнята Міністерська декларація про захист Чорного моря. В ній головну увагу звернуто на заходи щодо зниження вмісту шкідливих речовин, забруднення із суден, припинення переміщення токсичних речовин через кордон, відновлення, збереження та регулювання природних ресурсів Чорного моря, введення системи обов’язкової процедури оцінки впливу на навколишнє середовище усіх проектів приватного та державного сектора відповідно до національних критеріїв.

У червні 1993 р., щоб запобігти катастрофічному знищенню ресурсів Чорного моря і покращити його стан та для забезпечення фінансової підтримки Бухарестської Конвенції було започатковано Екологічну програму по Чорному морю (BSEP), яку офіційно затверджено в вересні 1993 р. Основна мета програми — створювати та зміцнювати регіональний потенціал управління екосистемою Чорного моря; розробляти відповідну політику і правову основу для оцінки, контролю та запобігання забрудненню і для збереження біорозмаїття; сприяти залученню надійних інвестицій у навколишнє середовище.

Серйозним кроком у розвитку співробітництва причорноморських держав у галузі охорони екосистеми Чорного моря та використання його ресурсів було схвалення Стратегічного плану дій для відновлення та захисту Чорного моря на Міністерській конференції, яка відбулася 30—31 жовтня 1996 р. в Стамбулі (Туреччина). У Конференції брали участь делегації всіх причорноморських країн, очолювані міністрами та заступниками міністрів охорони навколишнього середовища, представники природоохоронних, донорських і громадських організацій причорноморських країн та представники BSEP.