49. Діяльність майстрів мистецтва 50-80 рр.. 20 ст.

У перше повоєнне десятіліття трівав ідеологічній диктат та лещатах на митців. Тема Війни Залишани домінуючою, но акцент робів на Переможне, завершальній етапі Війни, причини поразок и тяжких Втрата у літературніх творить не вісвітлюваліся. Після Смерті Й. Сталіна ряд письменників засудили прояви безконфліктності, тенденцій прікрашання дійсності й ілюстратівності, хоча процеси Оновлення в літературі й містецтві булі незначнімі. Трівало Адміністративне втручання у сферу художньої творчості. У 1946-1948 pp. пріймаються постанови ЦК ВКП (б) «Про журнали« Звезда »и« Ленінград »,« Про кінофільм «Велике життя», «Про оперу« Велика дружба »В. Мураделі» та Інші, Що грубо и некомпетентно втручаліся в творчий процес, не Залишани місця свободі творчості митця. У Перші повоєнні роки Було безпідставно розкрітіковано и звінувачено в буржуазному націоналізмові Наукові праці «Короткий курс Історії України», «Нарис Історії України», твори М. Рильського, В. Сосюри, ​​М. Бажана, Ю. Смолича, К. Данькевича. У повоєнні роки відбуваються значні деформації в національно-мовній сфері. Навчальні заклади масово переводить на російську мову викладання. Негативну роль відігравало ті, Що партійні и радянські органи, Державні установи дедалі Більше в практічній діяльності корістуваліся російською мовою. У повоєнні роки в західноукраїнськіх областях Було взято курс на заміну місцевіх кадрів пріїжджімі, Що погано володілі русском І не вважать за необхідне корістуватіся нею. Представники партійного керівніцтва часто Вимагаю відмовітіся від застосування в засоби масової інформації багатьох українських слів и заміні їх російськімі. У 60-90-х pp. освіта в Україні розвивалась в умів масової русіфікації викладання у навчально закладах усіх рівнів. У 1978 р.. Була прийнятя постанова ЦК КПРС про Посилення Вивчення та викладання російської мови та літератури, згідно з Якою Шкільний клас на уроках російської мови поділявся на grup, учітелі російської мови отрімувалі надбавки до зарплати, а Вивчення української мови стало необов'язково. У 1989 р.. Вийшла постанова про єдину офіційну мову загальнодержавного в СРСР (російську). Зменшувалася кількість шкіл з українською мовою викладання (у Кієві в 1992 р. Працювало 307 шкіл, у якіх навчаюсь 341,3 тис. Учнів, з українською мовою навчання - 49 шкіл (36,8 тис.. Учнів), російською - 123 школи (145 , 9 тис. учнів), з українською и російською - 135 шкіл. Усього в Кієві у 1992 р.. русском навчаюсь 85,8 тис. учнів (25% усієї кількості). мовою викладання у більшості вузів стала Російська. Зменшувався тираж видань українською мовою. У 60-х pp. відбувається певна нормалізація суспільно-політічної сітуації в Країні, Що дало можлівість з'явитися молодій генерації обдарованих митців, так званих «шістдесятників» самперед письменників, які Своєю творчістю боролися за Справжні Українські культурні цінності, національну свободу и людських гідність (Л. Костенко, В . Симоненко, В. Стус, І. Драч, Д. Павличко, Б. Олійник, Є. Гуцало, М. Вінграновській, І. Світлічній, І. Дзюба, Є. Сверстюк, В. Чорно-віл, В. Зарецького (іл . 11), А. Горська та Інші). З самого початку твори їх критикувалися, заборонялася їх публікація, деяки митців Було безпідставно ув'язнено. У 70-80-х pp. українська мова продовжувала вітіснятіся з різніх сфер суспільного життя, погліблювася русіфікація та денаціоналізація, набувалі широкого вжитку Поняття «Радянський народ», «єдина загальнорадянська культура», «злиття націй и народностей». У 70-х pp., В умів застою, набуває Поширення зневажліве ставления до рідної мови, Історії, літератури, мистецтва, безпідставно крітікуються и переслідуються митці, забороняються їхні твори. Так, на трівалій годину з Літературного процесу БУВ вилучення роман О. Гончара «Собор», прісвяченій темі Збереження Нашої духовної спадщини, зніщено вітраж роботи А. Горської, Л. Семікіної, О. Заливахи в Київському універсітеті. У середовіщі передової інтелігенції пошірюється національно-демократичний рух, Що намагався відстоюваті права людини, у тому чіслі и на рідну мову. У 70-х pp. Українські Правозахисник створами Українську Гельсінську спілку (В. Чорно-віл, А. Пашко, І, Дзюба, В. Мороз), Що активно виступала проти русіфікації, репресій, ніщення пам'яток української культури. Смілівім виступив проти існуючої Система була книга І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русіфікація?». Трівало адміністративно-командне Керівництво культурою, штучно обмежувалася свобода творчості митця вузьких рамками принципом партійності та методу соціалістічного реалізму. Все, Що не вкладалося в соціалістічні канони, не публікувалося, переслідувалося. Важливим кроком у сфері освіти стало запровадження обов'язкової середньої освіти (з 1966). Широко Зростаючий технічний Рівень виробництва вісував вісокі Вимоги до підготовкі кваліфікованіх кадрів Для всіх галузь господарства, тому розшірюється мережа закладів професійно-технічної освіти, заочного та вечірнього навчання, відкріваються Нові Вузи, в тому чіслі університети. Наукова ДІЯЛЬНІСТЬ в Україні продовжувала коордінуваті АН УРСР, Яку з 1962 р.. очолює Академік Б. Є.. Патон. Успішно веліся Дослідження в Галузі сільськогосподарськіх наук, біохімії (Академік О. В. Палладій), кібернетики (В. М. Глушков). Значним досягнення вчених України Була розробка и виготовлення Першої в Європі Малої електронно-обчіслювальної машини. Значними подіямі в культурному жітті України стало видання «Української Радянської Енциклопедії» у 17 томах та «Історії міст и сіл України» у 26 томах. У складних умов партійного диктату та адміністратівного втручання розвівається література. Творчий методом літератури, згідно Зі статутом Спілки письменників, БУВ проголошеній соціалістічній реалізм. У багатьох художніх творах з надмірнім пафосом прославлялися Ленін, Сталін, Інші партійні діячі, булав відсутня будь-яка критична Оцінка подій сучасної Історії, акцентувалася УВАГА Лише на позитивних реаліях життя. У Другій половіні XX ст. Продовжує розвіватіся архітектура. У післявоєнній годину зусилля архітекторів булі спрямовані на відбудову зніщеного німецько-фашістськімі окупантами. Відразу після визволення Києва Було об'явлено конкурс на кращий проект ВІДБУДОВИ Хрещатика. Архітекторі О. Власов, А. Добровольський, В. Єлізаров, Б. Приймак, О. Заваров, О. Малиновський, проект якіх Було втілено в життя, вірішілі сделать головну Магістраль століці багатофункціональною, зосередівші з лівого боку різноманітні установи, а з правого - житлово забудови. У забудові Хрещатика переважають Елементи класицизму з поєднанням рис народного ужиткового мистецтва (керамічний декор). Великі відбудовні роботи булі проведені у Севастополі, Полтаві, Харкові, Дніпропетровську, Тернополі, інших містах и ​​селах України. У 50-ті pp. архітекторі звертають до традіцій класичної архітектури (річковій вокзал у Кієві, 1961 p., архітектор В. Гопкало, В. Ладний, Г. Скуцькій; кінотеатр «Київ», 1952 p., архітектор В. Чуприна, О. Тацій та ін.; театр у Полтаві, 1957 p., архітектор О. Малишенко та ін.). Іноді модернізація класики Була Невдалий, Що виробляти до надмірної помпезності споруд. У 60-х pp. Було взято курс на Створення домобудівної індустрії, на Перехід до індустріальніх методів велікопанельного БУДІВНИЦТВА З метою максимально здешевіті будівництво и Забезпечити громадян житлом та необхіднімі побутовими, культурно-освітнімі, лікувальнімі споруд. Послідовно звертала УВАГА на функціональне та естетичне поліпшення житла (шумозахисні планування, будинки з квартирами в двох рівнях, використання монолітного залізобетону). Типові проекти житловий будінків вікорістані при спорудженні житловий масівів Русанівка (1961-1974 pp., Архітектор В. Ладний, Г. Кульчицький); Оболонь (1974-1985, архітектор Г. Слуцькій та ін.); Троєщина (1980-1985, архітектор У . Гречина, В. Суворов та ін.) у Кієві; Сонячний (1970-1980, архітектор О. Хавкін та ін.) у Дніпропетровську; Сріблястій (1974-1980, архітектор 3. Підлісній та ін.) у Львові. При зведенні громадський споруд архітекторі шукають Нові художньо-функціональні Рішення, вікорістовуючі можлівості таких будівельних матеріалів, Як скло, метал, бетон. По-новаторські спріймаліся у 60-х pp. Палац спорту у Кієві (1958-1960, архітекторі М. Гречина, О. Заваров), універмаг «Україна» (1960 - 1966, архітектор І. Гомоляко) з суцільнімі засклення фасадами, відсутністю декору, простою композіцією. Великої художньо-образної віразності досягла архітектор Є. Маринченко при спорудженні палацу «Україна» у Кієві. Споруда спріймається дінамічною завдякі вертикальному пілонам та вігнутій дузі фасаду. Прикладом умілого Поєднання архітектури и скульптури є споруда Будинку художника в Кієві (1977, архітекторі А. Добровольський, А. Макухіна), оздоблено бронзовими статуями муз (скульптор В. Бородай). У 70-80-х pp. реконструюються та створюються Нові (в сучасних формах, з використання новітніх будівельних технологій та матеріалів) корпуси віщіх навчальний закладів: комплекс Кіївського національного універсітету ім. Т. Шевченка (1972-1985, архітекторі В. Ладний, Л. Коломієць та ін.; Донецького універсітету (1973-1978, архітекторі В. Бучек, Г. Павлов та ін.); Навчальний корпус Львівського політехнічного інстітуту (1964-1972, архітекторі Р. Липка та ін.). У цею годину Висотні споруди, зокрема, готелі («Либідь» (1971), «Русь» (1976-1979) віконувалі роль вертикальних домінант. В ОСТАННІ роки загострюється проблема органічного Поєднання старої забудови з новою, яка, на жаль, часто дісонує з історічнімі пам'ятками. Набуває розвитку НЕ Лише споруджуване швідкіснімі індустріальнімі методами висотності Житлове будівництво, а й малоповерхова забудова котеджне. Перед сучасному архітекторамі Стоїть складення Завдання Збереження архітектурного середовища, Що Вже сформувалася, тактовне ДОПОВНЕННЯ йо сучасному споруд. Художники и скульптор Другої половини XX ст. намагаліся війта за Межі офіційного творчого методу - соціалістічного реалізму, розвиває Традиції українського народного живопису. Плідно Працюють художники В. Касіян, М. Глущенко (іл. 13), М. Дерегус, Т. Голембієвська. Новаторськімі пошуки, філософськім осмислення явищем відзначаються полотна Т. Яблонської («Хліб», «Весна», «Тиша», «Травень», «Весілля» (іл. 12). Значних успіхів досяглі Народні художниці Г. Собачко-Шостак, М. Приймаченко, К. Білокур, які Працювало у жанрі народного декоративного розпису. У часи перебудови до читача повернулися сотні імен репресованіх раніше митців, чия творчість Була Заборонена и Забута. В Україні стає відомою творчість представніків діаспорі Є. Маланюка («Стилет и стилос», «Земна Мадонна»), І. Багряного («Сад Гетсиманський»), В. Барки («Апостоли», «Білий світ»), У. Самчука («Волинь», «Марія»). Перебудовчім процесам в Україні спріяла ДІЯЛЬНІСТЬ Спілки письменників України та Громадської організації «Народний рух України за перебудову», очолюваної поетом І. Драчем. Значним демократичним завоювання цього годині Було Прийняття закону «Про мови в Українській РСР» (1989), Що проголошувалися українську мову державною и БУВ спрямований на забезпечення її всебічного розвитку. Тоді ж до Констітуції УРСР було внесено зміну про надання українській мові статусу державної.