Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ukr_Kultura_Ekz.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
432.13 Кб
Скачать

45. Процес духовного розвитку українського народу на рубежі 19-20 ст.

Друга половина XIX Століття ознаменувалася Досить складними суспільно-політічнімі процесами на теренах України. Самперед Це стосувалося активного розвитку західноукраїнськіх громадсько-політичних організацій в умів констітуційної монархії в Австро-Угорській імперії та діяльності українофільськіх товариств у самодержавній Російській імперії. Політико-правові процеси на ціх теренах обумовіло й певні ідеологічні трансформації. Важлівість й актуальність даного питання визначена самперед послідуючімі подіямі ХХ століття, котрі були, значне мірою, візначенні розвитку ідеології Другої половини XIX Століття. Після вступив на російський престол у 1855 році вихованя в ліберальному дусі Олександра ІІ, постала проблема нагального реформування всієї державно-правової системи. Невдовзі після приходу на престол, імператор проголосуй амністію членам Кирило-Мефодіївського товариства й ВСІ провідні діячі братства (М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерській и Т. Шевченко) ОТРИМАНО змогу зустрітісь у Петербурзі, де на тій годину знаходівся духовний осередок українського національного руху. Загальне піднесення суспільно-політічного руху, Що охопіло освічені кола у всій Російській імперії, торкнуло й українського громадянство. Його УВАГА, головному чином, булав спрямована на Звільнення селян від кріпацької неволі. У порівнянні з цією проблемою ВСІ Інші питання відступалі на другий план. Тема боротьбі з кріпацтвом все Більше стає значущих Як у російській, так и в українській літературі. Народ и йо частка стають у центре всіх поміслів української інтелігенції, Вже підготовленої романтизмом до ідеалізації народу Як носія високих моральних основ життя. Кріпацтво уявляєтся Як велике соціальне зло, Як найбільша несправедлівість, котра слід чім швідше усунуті. Ці Ідеї лягли в основу нового напряму, Що розвівався однаково Серед російського та українського громадянство й котрий Дещо пізніше ОТРИМАНО назву «народніцтва» Творча спадщина кирило-мефодіївців І, зокрема, М. Костомарова однозначно вплінула на наcтупне Покоління історіків народніцької школи, зокрема на В. Антоновича й М. Грушевського. Вчені цієї школи переважно розглядалі «народ», «Народні Масі» Як Провідний фактор історічного процесу та пріділялі пріорітетну УВАГА вісвітленню народних рухів, повстань й інших явищем «народної Історії», Що обумовіло її деяки ідеалізацію та романтізацію. Загаль Саме в ХІХ столітті розпочинається процес усвідомлення української національної Ідеї, котра стає Українським національнім духом Основою цього процесу ставши розвиток архетіпів національної культури - основного джерела національної Ідеї та ідеології, ключовими аспектом котрих, на нашу мнение, БУВ Саме національний дух. Однак в умів Російської імперії Розвій української національної Ідеї та ідеології БУВ надзвичайно ускладнення, оскількі Власне розвиток української культури перебував у не менше складному стані. Вже в 1863 році, після видання Валуївського циркуляру, почінається переслідування української мови та літератури. На мнение В. Антоновича, переслідування української літератури через побоювання царської власти політічного «сепаратизму» Було Лише продуктом недоумства та змішування Прагнення культурних Із політічнімі ї Однак Такі дії царизму в тієї годину в Україні Фактично НЕ спричинили ніякої, навіть ідеологічної, протідії. Навпакі, відбувався спад громадсько-політічної та культурніцької діяльності. Пожвавлення громадсько-політічного та Літературного життя спостерігалося Лише у Львові. Поезії Тараса Шевченка розбудить в 60-х роках XIX Століття активний рух Серед Галицьких українців Досить складний стан у духовній сфері склавии на Закарпатті, у зв'язку з прагненням урядових кіл Австро-Угорщини (при цілковітій пасівності, а то й потуранні частин місцевої інтеліґенції) повністю денаціоналізуваті українське населення краю. Незважаючі на Це, певні прояви пробудження національної свідомості українців-русинів Закарпаття все ж малі Місце. Зокрема Це проявилося в прояві до самоідентіфікації собі Як частин українського народу. Таким чином, слід зауважіті, Що появ в середіні ХІХ Століття ідеології народніцтва в Україні ознаменувала Прагнення національної інтелігенції до самовизначення, відстоювання прав селян та Поширення Серед народу просвіти. Протяг ХІХ Століття практично на всіх українських землях вініклі Підстави до формування єдиної ідеологічної Концепції, в Основі котрої лежали Ідеї Соборності, просвіти народу та духовності. Особливого ідеологічного Значення цею процес набув напрікінці ХІХ Століття. У подалі ході Дослідження даної тими слід більш грунтовно проаналізуваті ідейно-політичні та ідеологічні процеси на українських землях на рубежі ХІХ и ХХ століть. 46. Національно-культурний рух на західноукраїнських землях у 19 ст.

На західноукраїнських землях, на-ходять під владою Австрійської імперії, вища освіта давав са-мий давній в Україну - Львівський уні-версітет (відкритий в 1661 р.) З 1817 року у Львові працювали Реальна (торгова), а з 1844 року - Технічна академії. Але серед студентів усіх цих навчальних закладів українців було менше всіх. Більшість навчальних предметів викладалося польською, німецькою та латин-ському мовами. Теж саме було і в гим-назіях, де українці становили мен-шинство. На Закарпатті взагалі не б-ло жодного вищого навчального закла-ня, а Чернівецький ліцей спеціалізованим роваться лише на підготовці кадрів для духовенства. Цілком підпорядкованої цер-ковно владі була і вся система на-чільного освіти, до якої від-носилися на західноукраїнських землях трикласна школи. Після революції 1848-1849 років вони стали чотирикласне, тому що учні вивчали основи сільськогоспо-дарських практичних знань в об-ласті землеробства, садівництва, город-ництва, бджільництва і шелководст-ва. Відразу після революції у багатьох містах і селах почали працювати віск-ресня школи-читальні для дорослих. Навчання в них, як і в початкових шко-лах, велося українською мовою. Содер-мання недільних і початкових шкіл пе-реложіло уряд повністю на плечі - населення. Професор універси-тету і ректор духовної семінарії Іван Лаврівський не тільки становив школь-ні підручники, а й заснував грошовий фонд допомоги українським школам. Наступ реакційних сил на завоювання української національної революції в Галичині виявилося в 20-х роках. Українська мова в Украї-ні не застосовувався для навчання ні в початкових, ні в середніх, ні у вищих уче-бних закладах. Та й взагалі началь-ное освіту здобути простому людино було дуже важко. Значного поширення на західноукраїнських землях набуло хорове мистецтво. Хорові самодіяльні та професійні колективі ви діяли у всіх великих куль-турне центрах Східної Галичини, Се-вірною Буковини і Закарпаття. Наибо-леї популярним був перемишльський хор, під керівництвом чеського музи-канта Алоїза нанка. Учасник польського визвольного руху в Галичині Жегота Паулі на основі власних записів з народних уст видав збірку українсько-галицьких пісень. На початку XIX ст. поряд з домаш-ними театрами поміщиків у великих го-пологах почали будуватися театральні по-мещения, виникати театральні труп-пи; У Полтаві в 1819 р. побудовано спеці-ально театральне приміщення, на сцені якого були поставлені вистави за п'єсами І. Котляревського " Наталка Полтавка "і" Москаль-чарЕвнік1 '. Полтав-ський театр гастролював в Харкові, Києві, Кременчуці, інших містах. Напередодні революції 1848 року перші аматорські трупи виникли і на західноукраїнських землях. У їх ре-пертуаре були п'єси І. Котляревського та Г.Квітки-Основ 'яненка, а також місць-них авторів - Н. Устияновича, С. Петрушевича, А. Духновича. Навіть при неви-соком художньому рівні драматур-ня творів і виконавців багатьох ролей вони доносили до глядачів правду про соціальну нерівність в суспільством, засуджували свавілля і насильство влади, висміювали тих, хто забув мову і звичаї свого народу. Австрійський ська адміністрація нерідко забороняла вистави українських театральних колективів. Виховання дорослих громадян, їх обов'язків перед суспільством осущес-твлялі сільські громади, керівництво-вавшись у своїй діяльності норма-ми звичайного народного права. Для рішен-ня важливих справ життя села вони скликання-ли жителів на сход. На західноукраїнських землях на такі сходи в період революції 1848-1849 років збиралися селяни навіть з декількох сіл. Вони вже тоді набували характеру масових політичних мітингів. 47. Культурні процеси в Україні в 20-30 рр. 20 ст.

Політика радянського керівніцтва в Галузі культури офіційно Була названа «культурною революцією». У короткий строк планувалося ліквідуваті непісьменність; Створити систему народної освіти; сформуваті кадри Нової інтелігенції; перетворіті літературу, мистецтво, гуманітарні науки на Інструмент ідеологічного Вплив на Масі; вікорістаті Наукові досягнення для соціалістічного БУДІВНИЦТВА. Набіраюча силу тоталітарна держава не зацікавлена ​​в докорінному Була перевороті у свідомості трудящих, підвіщенні їхнього культурного рівня. Сістемі, Що формувалася, Потрібні булі віконавці, а не люди, здатні відіграваті активну роль в історічному процесі. Водночас Реалізація сталінського «великого стрібка» Вимагай Певного освітнього и культурного рівня учасніків цього процесу. ЦІМ зумовлюється неоднозначний и суперечлівій характер культурних перетворення у 20-30-х роках. Характерними рісамі духовного життя суспільства в цею годину стали, з одного боку новаторство и поиск, Ламанов стереотіпів, Залучення широких народних мас до Надбання и продукування культури, а з іншого - форсованімі темпами наростало уніфікація, централізація, тотальна ідеологізація, Загальне зниженя рівня культури. Для подалі розвитку духовного життя суспільства принципово Значення мала Ліквідація непісьменності. У 1920 р.. Було Створено Надзвичайна комісію для боротьбі з непісьменністю, а в травні 1921 р. Раднарком УРСР ухвали ухвалив «Про боротьбу з непісьменністю», згідно з Якою все населення РЕСПУБЛІКИ віком від 8 до 50 років мало вчітіся читать и писати. У 1923 р.. вінікло добровільне товариство «Геть непісьменність!», Яке створювали пункти ліквідації непісьменності (лікнепі), їхня мережа Швидко розросталася. ЯКЩО 1923 р.. у республіці функціонувало 574 пункти ліквідації непісьменності з контингентом 17,1 тис.. учнів, то 1930 р.. - Вже 30 тис.. пунктів и 1640 тис. учнів. Внаслідок цього в 1927 р. в Україні письмовими булі 70% доросло населення в містах и ​​50% у селах. Всього за два десятіріччя Радянської власти в УРСР ліквідувалі непісьменність Майже 10 млн. ОСІБ. У 1939 р.. кількість письменних у республіці зросла Майже до 85%. До середини 30-х РОКІВ, після низки експеріментів 20-х РОКІВ, закінчілося формування Радянської системи народної освіти. Було введено обов'язкові Державні Програми навчання, Підручники, жорсткій розпорядок навчального процесу. Школа стала поділятіся на початково, середню спеціальну, вищу. Швидкий темпами Зростай кількість учнів: у 1932/1933 навчальному році в школах РЕСПУБЛІКИ навчаюсь Понад 4,5 млн. ОСІБ - Майже вдвічі Більше, Ніж у 1928/1929 навчальному році. Напрікінці 30-х РОКІВ система обов'язкової семірічної освіти в містах України в цілому сформувалася, Було Створено передумови для здійснення Загальної середньої освіти в містах и ​​Завершення семірічної та розширенню середньої освіти на селі. Поряд з цімі значними успіхамі в сістемі народної освіти візрівала низька серйозніх проблем, адже форсована індустріалізація деформувала НЕ Тільки розвиток сільського господарства, а й шкільництва. Саме потреби індустрії зумов надмірне захоплення виробничим навчанням учнів, Що суттєво зніжувало Рівень загальнотеоретічної підготовкі, зумов згортання предметів гуманітарного циклу. У 1930 р.. Загальноосвітня школа стала на шлях так званої політехнізації, а насправді - ремісніцтва. На Посилення ціх негативних тенденцій вказував Нарком освіти України М. Скрипник на Всесоюзній партійній нараді (1930): «Ми маємо Багато пропозіцій про звуження загальноосвітніх дісціплін: на практіці в багатьох випадка Усі загальноосвітні дісціпліні зводять нанівець. Тут т. Бубнов зачитавши Програми наших шкіл ФЗУ, 3% пріпадає на загальноосвітні Політичні дісціпліні. 48. Пам'ятники та діячі культури Вашого краю.

Історія одеської міської скульптури має Понад 180-літній вік. Так, один Із дере міськіх пам'ятників, Що й ніні є символом Одеси - засновників Міста, іншому після де Рібаса йо градоначальнику Дюку Рішельє роботи Славетний українського скульптора Івана Мартоса Вперше Було встановлено 22 квітня 1828 року. Протяг XIX Століття у місті з'явилась но низька пам'ятніікв, Що прославляла «Батьків» Одеси. У повоєнній годину у Одесі, Як місті-Герої, Було споруджено низьку помпезних меморіалів, стел и пам'ятників на вшанування подвигу радянського народу у Великій Вітчізняній війні, зокрема відзначення бойової звитяги на морі, в т.ч. и потьомкінцям. У різній годину у Одесі Було встановлено Чимало пам'ятників и погрудь класика української та російської літератур - Тарасові Шевченку, Іванові Франку, Олександру Пушкіну, Льву Толстому (деякі з них Бували у місті, а Інші - Протяг трівалого годині мешкали у ньому). За Незалежності України (від 1991 року) Одеса збагатілась низькою орігінальніх пам'ятників и скульптурних композіцій, зокрема й авторства відоміх російськіх скульпторів Є. Нєізвєстного и З. Церетелі, пам'ятником на честь «рятівніка» Міста - апельсина, а кож пам'ятником відомому одесітові Л. Утьосову, деяки пам'ятними знаками з приводу трагічніх подій національної Історії ХХ століття (Війна в Афганістані 1979-1989, Чорнобильська катастрофа ТОЩО). На сучасному етапі (2000-ні) Одесу НЕ омінула т.зв. «Війна пам'ятників» - у частин громадян існують Протести и незадоволення з приводу Відновлення пам'ятника російській імператріці Катеріні ІІ та можливого спорудження пам'ятника Г. Потьомкіну; деякі з існуючіх пам'ятників піддаються актам вандалізму, Як з боку проросійські, так и проукраїнські налаштованості громадян.В 1823 році почінається Ще один епохальній Період у розвитку Одеси. На посаду генерал-губернатора Новоросійського краю та намісніком в Бесарабії прізначається Михайло Семенович Воронцов. Саме ВІН робіть офіційною столицею своїх володінь підвідомчіх Одесу й спрямовує значну Частину своєї енергії на подалі розвиток Міста та порту. Завдякі графу, з 1928 року почінається регулярно пасажирський сполучення по Чорному морю. Перші Рейсі здійснювалісь до Криму. При Воронцові формується комплекс споруд Приморський бульвару. Забарвлення бульвару стають будівля Першої міської біржі, готелі «Лондонській» та «Петербургський», палац Княгині Нарішкіної та Власне М. Воронцова. В центре бульвару в 1828 році за проектом скульптора Мартоса встановлюється пам'ятник Дюку Де Рішельє. Від цього пам'ятника в 1837-1842 роках архітектором Ф. Бюффе Було проклад 192 Сходинки до набережної. Цей спуск відомій зараз Як «Потьомкінські сходи».

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]