4.2 Організація стратегії операційної системи

Часовий горизонт операційної стратегії завжди менше тимчасового горизонту обший стратегії на величину Dt (різниця між мінімально необхідним часом стабільності операційної системи і часом настання істотних інновацій).

Керівник не може забезпечити одночасно і високу технічну ефективність операційної системи, і її вимогу зміни. З погляду практичного управління краще всього максимально розтягнути в часі процес змін з тим, щоб не втратити керованість операційною системою. Але дуже тривале затягування цього процесу може набути характеру необоротного погіршення системи.

Мистецтво керівника полягає в тому, щоб знайти баланс між мінімально необхідною стабільністю системи і її зміною. Практично ця вимога реалізується шляхом формування двох груп стратегічних повноважень:

1) базисні повноваження операційної системи передаються першому заступникові;

2) повноваження, пов'язані з ухваленням рішення на зміну ціною зниження поточної ефективності, залишаються у першого керівника.

Формулювання стратегії операційної системи має на увазі її розбиття на дві підгрупи цілей: стабільні цілі і мінливі цілі.

Практична організація стратегії вимагає двох різних типів менеджменту.

При вертикальній системі організації повноважень переважають контрольні, планові і нормативні функції. Завданням організації стратегії є умови оптимізації або мінімізації даних функцій.

Кількість і зміст контрольних функцій в рамках операційної стратегії повинні бути близькими до мінімально необхідному, тобто таким, яке дозволяє зберігати керованість операційною системою. Головне в стратегії операційної системи не її підконтрольність, а її керованість, тобто реальна досяжність цілей системи. Система може бути абсолютна підконтрольною, але некерованою; система може бути керованою, але включати непідконтрольні процеси (наприклад, процеси, лежачі на стороні людського чинника). Цей чинник практично надає керівникові широке поле для мистецтва управління людьми і процесами.

Вибір між чіткою відповідністю посадового розкладу реальної кваліфікації і професійної підготовки працівників з одного боку, і бажаністю і корисністю включення в систему працівників з творчими здібностями - з іншою, є прерогативою керівника. Операційна система на перше місце ставить першу частину цього завдання. Творчий компонент є необхідною передумовою стабільності операційних функцій в умовах поточних змін.

Стратегія операційної системи формулюється і затверджується як складова частина загального стратегічного плану. Тому жодне завдання операційної стратегії не може вступати в пряму суперечність з хоч би одним завданням і метою загальної стратегії.

Процес змін включає зміну критеріїв і корекцію управлінської структури. Особлива складність даної ситуації для організації управління полягає у виникненні двох паралельних вертикалей. Друга, знов виникаюча вертикаль - це особливі повноваження першого керівника. Найчастіше це приводить до зсуву первинної вертикалі на один рівень вниз.

Виникнення нової вертикалі вимагає ще і якоїсь горизонтальної перемички між двома вертикалями. В результаті виникає варіант проектної або матричної структури управління. Її характерною особливістю є феномен подвійного підпорядкування. Такого роду структура є чи не єдино прийнятною в управлінні системою, що змінюється. Але в той же час така структура породжує управлінські конфлікти, оскільки заперечує принцип єдиноначальності. А це веде до перетину зон відповідальності, що породжує невизначеність повноважень. Все це обов'язково знижує поточну ефективність управління, тому інноваційні управлінські структури слід розглядати як тимчасові, які обов'язково демонструються після завершення змін.