Виникнення слов’янських племен

Поступово на території існування сучасних східнослов’янських народів почали формуватися великі племінні об’єднання. Їх було багато, але вони мали деякі стосунки, і їх імена збереглися у пам’яті їх нащадків. Назви стародавніх слов’янських племен перелічено у “Повісті временних літ”, найдавнішому літопису східних слов’ян. Ті, хто жив на берегах Дніпра, називались полянами. Їх сусідами були древляни. Вони жили у лісах – звідси й назва. Між Прип’яттю і Двіною – дреговичі. Їх назва походить від слова “дрегва” – болото. Дулібі жили у Побужжі. Полочани сиділи по Двіні. Їх назва походить від назви річки Полоти, яка впадає у Двіну. Словени жили у районі озера Ільмень. Кривичі біля сучасного Смоленську. Це тільки найбільші, дрібних племен можна було налічити сотні.

Якщо звернути особливу увагу на ті племінні об’єднання, яки створювались приблизно на території сучасної України, маємо сказати, що найбільш раннім було племінне об’єднання полян і дулібів з волинянами. Це було приблизно на території майбутньої Волинської землі. Є звістки про зіткнення дулібів з аварами.

Поступово між племенами почали поширюватись інтеграційні процеси, яки у VIII–IX ст. призвели до формування трьох великих племінних союзів – Куявії, Славії та Артанії. На території сучасної України було розташовано Куявію. Славія була на півночі – у Х ст. вона перетворилася на Новгородську землю. Артанія приблизно співпадала з майбутньою Ростово-Суздальською землею. Мови цих союзів були близькі одна до одної, розвиваючи варіанти східнослов’янських діалектів.

До цього часу у племінних союзах склалася спадкова князівська влада. У окремих племенах сформувалася племінна аристократія, яка здійснювала владу на місці, віддаючи сильнішому князю дань.

Слов’яни користувалися нормами звичаєвого права, яке ще не було записане – отже писемності ще не існувало.

Відомо, що вже у VIII ст. існував термін Русь. Походження цього терміну досі невідомо. Є багато припущень, наприклад, що це від назви річки Рось. Але мабуть походження терміну не є принципово важливим.

Київська русь

У XI ст. склалися умови для створення більшої держави, яка об’єднувала б у собі території раніше створених племінних союзів. Звісно, не можна визначити точно, коли було створено ту державу, яку згодом назвали Київською Руссю, ці процеси були поступовими та дуже повільними. Але у історії, як завжди, прийнято таку умовну дату – 882 рік. У цей рік новгородський князь Олег захопив Київ та таким чином об’єднав північні та південні східнослов’янські землі.

Щодо Києва, відомо, що Олег не створив тут державності. До його приходу тут господарювала місцева династія Києвичів. Серед князів цей династії легендарний Кий, що заснував місто, а також не менш відомі Дір та Аскольд. Є легендарні звістки про те, що ще за Києвічів слов’янами було прийняте християнство.

Коли ми розмовляємо про цих перших князів та дати їх правління, маємо пам’ятати, що усі звістки про них легендарні, тобто можуть бути використані тільки умовно. Але умовність конкретних імен та дат не повинна створити враження, що все це не більш ніж байки. Справа у тому, що народи, яки ще не мають писемності, дуже ретельно зберігають пам’ять про своє минуле, але перетворюють його на легенду. Отже цими звістками можна користуватися та зробити висновок, що насправді десь у IX ст. влада східнослов’янських князів поширилася на територію колишніх Куявії, Славії та Артанії. Мабуть, насправді відбулося захоплення влади якимось з прийшлих князів. А мабуть, і справді був такий Олег, який прийшов з Новгорода, щоб об’єднати під своєю владою усі слов’янські землі.

На протязі IX–XIII ст. Київська Русь поступово розвивалася. Територія її не була постійною, але взагалі можна сказати, що вона охоплювала усі східнослов’янські землі. У період піднесення її населення становило біля чотирьох з половиною мільйонів осіб. Держава не мала постійних кордонів – були землі, які періодично відпадали від держави, а потім змушені були повертатися (коли князь був достатньо сильним). Київська Русь була великим конгломератом князівств, підкорених Києву. У найкращі часи територія Київської Русі доходила до Чорного моря, де було створене Тмутараканське князівство з центром десь у районі Керченської протоки. Звідси велася жвава торгівельна діяльність та відправлялися військові походи. Саме завдяки цим землям Чорне море серед сусідів отримало назву Руське море. Але занепад держави змусив чорноморських слов’ян згодом залишити свої землі та піти.

Іноземців вражала кількість та велич міст Київської Русі, тому у історичних джерелах неодноразово зустрічаємо назву Гардарика – тобто країна міст.

Еволюцію Київської Русі зручніше розглядати йдучи по персоналіях правителів, тому що саме вони визначали головний напрямок розвитку політичної структури держави. Але перш ніж ми торкнемося перших серйозних реформ, треба з’ясувати природу князівської влади, принципи відношень князів з підлеглими та з родовою аристократією, загальні принципи розвитку слов’янського права.