Зародження слов’янської державності на території сучасної україни анти
Одним з найдавніших протослов’янських державних об’єднань на території сучасної України стало племінне об’єднання антів. Відомо, що у IV ст. н.е. на території Подніпров’я, Подністров’я та Побужжя утворився великий союз племен. Перша згадка про антів відноситься до 375 р., остання – до 602 р. Це не означає, що вони існували саме у цій проміжок часу, а потім зникли. Але вони були народом, що не мав власної писемності, а хроністи інших держав фіксували їх існування саме у цих рамках. Є звістки про антів у візантійського історика Прокопія Кесарійського та готського історика Йордана.
Мова антів за вірогідними припущеннями була протослов’янською. Є припущення, що анти були частиною слов’ян-венедів, яки жили між Дніпром і Дністром, а також далі на схід від Дніпра.
Щодо родинних зв’язків між антами та сучасними східнослов’янськими народами не має абсолютної згоди. Корифеї російської історичної науки Шахматов, Погодін, Соловйов вважали антів протослов’янами. Українські історики Грушевський та Щербаківський вважали їх давніми українцями. Брайчевський стверджував, що анти – це поляне, який сусіди називали “кордонним народом”, “окраїнними людьми”. Тобто анти – це не самоназва, а слово, яким називали їх сармати чи якість іраномовні народи. Слово сарматське.
Відомо, що анти жили у невеликих поселеннях. Декілька поселень об’єднувались єдиним міцним оборонним укріпленням. Анти будували високий частокіл, при цьому ретельно підбираючи стовбури так, щоб не залишати навіть маленької щілинки. Така увага до оборони свідчить про небезпечне оточення, а мабуть і про те, що окремі племена антів конфліктували одне проти одного.
Археологічні дані свідчать про наявність розвиненої соціальної диференціації та рабства.
Як ми вже завважили, залишилися згадки про антів у працях великих стародавніх істориків – Прокопія Кесарійського та Йордана. Але їх описи не завжди співпадають. Розбіжності пов’язані головним чином з описом державного устрою антів. Прокопій вважав, що антами не керував хтось єдиний, а головні рішення приймали Народні Збори. Візантійський історик також підкреслював, що підчас небезпеки анти обирали собі царя, якій складав з себе повноваження після виконання своїх обов’язків. Йордан, напроти, каже про наявність розвиненої царської влади у антів. Джерела зберегли навіть імена декількох антських царів – це Бож, Мезамір, Ардагаст, Мусокій, Доброгаст.
У чому ж причина цих розбіжностей? Хто помилявся? Порівнюючи звістки джерел та археологічні дані, історики багато сперечалися про політичний устрій антів. Мабуть, обидва стародавні історики були відверті та уважні, але справа у тому, що вони самі належали до досить різних політичних традицій. Прокопій був візантійцем, тобто представником наймогутнішої на той час держави з розвиненою політичною традицією. Тому мабуть якісь первісні форми царської влади у антів він навіть не міг сприйняти як державні. Йордан, навпаки, належав до політичної традиції, подібної антський, отже він був готом. Тому міг описати антську державну структуру на кшталт власної готської. Мабуть, найближчими до істини є ті історики, яки вважають антську політичну організацію якимось різновидом військової демократії. Брайчевський писав, що держава антів нагадувала так звані варварські держави, які було утворено у Західній Європі у період великого переселення народів.
Звістки про антську державу зникають після 602 р. Ґрунтовані припущення стверджують, що скоріш за все, антську спільноту було розсіяно підчас навали аварів, яки на початку VII ст. великою хвилею пройшли повз саме ці території. Багато візантійських джерел зберегло інформацію про ці події. Мабуть залишки антського населення перемішалися з нападниками та пішли разом з ними, мабуть залишились тут, але втратили політичну організацію та припинили міжнародні стосунки, тому зникли з писемних джерел.