2.2. Облік реалізації товарів
2.2.1. Методи оцінки вибуття товарів
Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» підприємство має право самостійно обирати один з методів оцінки списання запасів, у тому числі товарів у разі їх вибуття:
ідентифікованої собівартості одиниці запасу;
середньозваженої собівартості;
собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);
ціни продажу (для роздрібних підприємств).
Для всіх одиниць товарів, які мають однакове призначення і рівні умови використання, застосовується лише один з наведених методів. Однак підприємство одночасно для різних товарів може використовувати різні методи оцінки вибуття. Так, для товарів, які мають високу вартість, воно може застосовувати метод ідентифікованої собівартості одиниці запасу, для інших товарів — метод середньозваженої собівартості тощо. Обраний метод оцінки списання товарів серед інших елементів облікової політики фіксується в наказі, затвердженому керівником підприємства.
Метод ідентифікованої собівартості одиниці товару може застосовуватися у випадках виконання спецзамовлень і проектів, а також за невеликої номенклатури товарів. Його зручно використовувати, наприклад, в обліку автомобілів, комп’ютерів, ювелірних виробів, меблевих гарнітурів тощо. Цей метод передбачає облік фактичної собівартості за кожною конкретною одиницею товарів і є найточнішим, оскільки дає можливість зіставляти оцінку кінцевого залишку з фактичною вартістю одиниць товару, проданих у звітному періоді. Однак за великої номенклатури товарів застосування методу ідентифікованої собівартості одиниці товарів недоцільне.
Оцінка товарів за середньозваженою собівартістю проводиться за кожною одиницею товарів діленням сумарної вартості таких товарів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці товарів на сумарну кількість товарів на початок звітного місяця та одержаних у звітному місяці товарів:
Оцінка вибуття товарів за методом ФІФО базується на припущенні, що товари використовуються (реалізуються) в тій послідовності, в якій вони надійшли на підприємство і відображені в бухгалтерському обліку. Цей метод найчастіше застосовується для таких товарів, як фрукти, овочі, інші продукти харчування, коли перші товари, що надійшли, повинні реалізовуватися в першу чергу, щоб уникнути збитків від їх псування.
Оцінка вибуття товарів за методом ЛІФО базується на припущенні, що товари використовуються (реалізуються) в послідовності, протилежній їх надходженню на підприємство (прийняттю на облік). При цьому методі товари, які реалізуються, списуються за вартістю перших за часом надходження товарів. У період інфляції метод ЛІФО показує найбільшу собівартість реалізованих товарів, оскільки відображає останні ціни, які склалися. У разі його застосування у звітному періоді зменшується прибуток, а отже, і сума по- датку на прибуток. Тому згідно з вимогами Положення (стандарту) 9, якщо для оцінки запасів використовується метод ЛІФО, то в примітках до фінансової звітності необхідно наводити різницю між вартістю, яка відображена на дату балансу в обліку і звітності, і найменшою з вартості, обчисленої із застосуванням методу середньозваженої собівартості, ФІФО та чистої вартості реалізації.
Кожен з розглянутих методів має певні переваги і недоліки. Так, метод ідентифікованої собівартості певної одиниці запасів (товарів) вимагає постійної інформації про кількість реалізованих одиниць товарів і їх залишку на кінець звітного періоду. Тому застосування його в обліку доцільне, коли кожній одиниці товарів властиві специфічні характеристики.
Метод середньозваженої собівартості товарів дає більш об’єктивну оцінку наявності і руху товарів, проте не забезпечує достатнього контролю за правильністю їх списання у разі їх вибуття (реалізації).
При застосуванні методу ФІФО в оцінці вибуття товарів вартість їх кінцевих залишків наближається до ринкової, а собівартість реалізації є заниженою. Результат застосування методу ЛІФО — це максимально наближена до звітного періоду собівартість реалізованих товарів і менша порівняно з іншими методами оцінки величина чистого прибутку.
Тому кожне підприємство в обліковій політиці повинно вибирати найоптимальніший метод оцінки вибуття товарних запасів виходячи з економічних умов господарювання.