Запитання до самоконтролю:

1. Зміст, види, задачі планування та прогнозування діяльності підприємств.

2. Склад та зміст розділів бізнес-планів.

3. План виробництва продукції (виробнича програма): поняття, показники виробничої програми та їх розрахунок; чинники, що впливають на обґрунтування виробничої програми.

4. Виробнича потужність підприємства: поняття, розрахунок, показники ефективності використання.

Тема 3. Основні виробничі фонди і нематеріальні активи та їх відтворення

План

1. Поняття та класифікація виробничих фондів

2. Основні виробничі фонди та нематеріальні активи: поняття, економічний зміст, сткуктура, класифікація основних фондів (ОВФ) та нематеріальних активів

3. Облік та оцінка ОВФ

4. Знос ОВФ. Амортизація як грошове покриття зносу ОВФ і нематеріальних активів

5. Відтворення ОВФ: напрямки, форми, показники відтворення

6. Показники використання ОВФ: рівень використання, ефективність. Шляхи поліпшення використання ОВФ

1. Поняття та класифікація виробничих фондів

Поліпшення ефективності виробничо-господарської діяльності в значній мірі залежить від використання всіх ресурсів підприємства, до яких в першу чергу відносяться виробничі фонди.

Виробничі фонди — це сукупність засобів виробництва, які має підприємство для здійснення виробничої діяльності.

До складу виробничих фондів входять:

• основні;

• оборотні.

В свою чергу основні фонди ділять на:

— основні виробничі фонди;

— невиробничі фонди.

До невиробничих фондів відносять житлові будинки, дитячі і спортивні споруди, медичні установи, об’єкти культурно-побутового характеру, що знаходяться на балансі підприємства, але не переносять свою вартість на собівартість продукціїі, їх обслуговувння здійснюється за рахунок прибутку.

2. Основні виробничі фонди та нематеріальні активи: поняття, економічний зміст, структура, класифікація основних фондів (ОВФ) та нематеріальних активів

Основні виробничі фонди — це речові цінності, які багаторазово використовуються в господарській діяльності підприємства на протязі терміну, що перевищує 365 днів, натуральна форма яких при цьому не змінюється, а вартість поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом і переноситься на собівартість продукції, що виробляється. Основний капітал — це вартісний вираз основних виробничих фондів.

Вартість осовних фондів відображається у звітах підприємств як частка необоротних активів.

Крім основних виробничих фондів (ОВФ), до складу необоротних активів входять також нематеріальні активи, тобто такі активи, які не мають матеріальної форми, але можуть бути ідентифіковані і утримуватись підприємством з метою їх використання більше 1 року чи одного операційного циклу, що перевищуе рік, із перенесенням вартості також на собівартість продукції.

Класифікація овф:

• за належністю ОВФ ділять на:

• власні;

• орендовані;

• за матеріально-речовою ознакою ділять на:

• земельні ділянки;

• будинки, споруди, передавальні пристрої;

• машини та обладнання;

• транспортні засоби;

• інструменти, прилади, інвентар;

• робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження та інше.

До інших необоротних матеріальних активів відносяться бібліотечні фонди, предмети прокату, природні ресурси, тимчасові споруди і т.Д.

Нематеріальні активи — це вартість промислової і інтелектуальної власності і інших аналогічних прав на об’єкти, які відносяться, згідно законодатству, до прав власності підприємств.

До вартості елементів нематеріальних активів відносять:

• вартість прав на користування природними ресурсами, на користування промисловими зразками і товарними знаками;

• вартість об’єктів інтелектуальної і промислової власності, а саме патентів, технологій, ноу-хау, місця на товарній чи фондовій біржі; гудвіл і т.д.;

• вартість програмного продукту;

• вартість організаційних витрат, пов’язаних із створенням підприємства, якщо вони виступають як частка внеску в статутний фонд.

Гудвіл — це ціна фірми, що характеризує добре ім’я, ділову репутацію підприємства. Вартість гудвіла визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства і його ціною, яка може бути фактично сплачена за придбання цього підприємства.

Співвідношення вартості окремих груп, або елементів ОВФ, і їх загальної вартості, визначені у %, відображає структуру ОВФ.

В загальному вигляді структура має дві основні частини:

— активну, до якої відноситься обладнання, транспортні засоби та інше, що безпосередньо приймає участь в процесі виробництва;

— пасивну, до якої відносять всі інші ОВФ.

Прогресивною є та ситуація, при якій частка активної частини зростає.

2. Облік та оцінка ОВФ

Облік та оцінка ОВФ відбувається за:

— вартісними показниками;

— натуральними показниками.

Існує декілька видів оцінки вартості ОВФ:

— первісна вартість — це історично фактична вартість необоротних активів, виражена в сумі грошових коштів, яка виплачена або передана для придбання необоротних активів, їх транспортування, складування та монтаж

Вартість_перв = Ц_придб + Т_р + С_к + М,

де Ц_придб — ціна придбання;

Т_р — транспортні витрати;

С_к — витрати на складування;

М — витрати на монтаж.

— відновлювальна вартість — це вартість ОВФ після відновлення їх функціональних можливостей, яка складається з первинної вартості, за винятком зносу, з доданням вартості ремонтів і відновлення;

— переоцінена вартість — це вартість ОВФ після їх переоцінки, яку здійснюють з метою урахування інфляційних процесів або прогресивних змін в розробці аналогічного обладнання.

ОВФ_переоц = ОВФ_перв · У,

де У — індекс переоцінки (У = ОВФ_{справ(ринк)} / ОВФ_залишк).

— амортизаційна вартість — це первісна або переоцінена вартість ОВФ за винятком їх ліквідаційнрї вартості;

— ліквідаційна вартість — це вартість, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) ОВФ після закінчення терміну їх корисного використання, за винятком витрат, пов’язаних з самою ліквідацією;

— залишкова вартість — це вартість, що дорівнює різниці між первісною вартістю і сумою зносу, який кількісно дорівнює амортизації:

ОВФ_залиш. = ОВФ_{первіс.} — Знос (А).

До натуральних показників ОВФ (майна підприємства), які визначаються в фізичному вимірюванні, відносять площу та об’єм приміщення, кількість одиниць обладнання певних категорій, потужність або продуктивність одиниці обладнання певної категорії.

Натуральні показники використовують при вирішенні питань вдосконалення складу ОВФ, при розробці балансів обладнання, при визначенні потужності підприємства.

2. Знос ОВФ. Амортизація як грошове покриття зносу ОВФ і нематеріальних активів

В процесі роботи або бездіяльності ОВФ зазнають зносу. В загальному вигляді зносу необоротних активів відповідає сума амортизації об’єкта необоротних активів з початку їх корисного використання.

Знос може бути фізичним (зношення) та моральним.

Фізичний знос — це втрата основними фондами своєї споживчої вартості, технічних характеристик та властивостей в результаті експлуатацїї або бездіяльності, при певних умовах зберігання, фізичних та хімічних впливах (вібрації, терті, атмосферних особливостях).

Моральний знос — це знецінення вартості ОВФ до наступання повного фізичного зносу.

Моральний знос може бути двох видів:

• моральний знос першого виду — це втрата вартості ОВФ внаслідок здешевлення їх відтворення в фондостворюючих галузях;

• моральний знос другого виду — це повна або часткова втрата вартості ОВФ у зв’язку з появою нових засобів праці більш удосконалених і продуктивних, більш економних та простих при експлуатації.

Амортизація — це систематичний розподіл вартості ОВФ та нематеріальних активів протягом строку їх корисного використання з перенесенням цієї вартості на собівартість виробленої продукції за певними нормами амортизазії.

В загальному вигляді норма амортизації (На) визначається за формулою

,

де Т_а — термін амортизації;

Л — ліквідаційна вартість.

Для визначення величини амортизаційних відрахувань всі ОВФ підлягають розподілу на групи, для кожної з яких установлюється відповідна норма амортизації при прямолінійному методі нарахування амортизації.

1-а група — це будівлі, споруди, передавальні пристрої та їх структурні компоненти. Річна норма амортизації – 8%, квартальна – 2%;

2-а група — автомобільний транспорт та вузли до нього, меблі, побутові, електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, ЕОТ, інформаційні системи, телефони, рації, інше конторське та офісне устаткування. Річна норма амортизації – 40%, квартальна – 10%;

3-я група — будь-які ішні ОВФ, що не включені до 1-ї, 2-ї та 4-ї групи. Річна норма амортизації – 24%; квартальна – 6%;

4-та група — обчислювальна техніка, програмний продукт, засоби зв’язку і т.д. Річна норма амортизації – 60%, квартальна норма амортизації – 15%.

Величина річних амортизаційних відрахувань (Ар) в загальному вигляді буде мати вигляд

.

При визначенні квартальної амортизації необхідно річну амортицацію поділити на 4.

,

де А^а-1 — амортизаційні відрахування в попередньому періоді до періоду а;

а – період розрахування ОВФ, що підлягают амортизації (квартал).

Величина амортизаційних відрахувань може визначатись не тільки прямолінійним (рівномірним) методом, а й іншими, які може обирати підприємство самостійно.

При використанні прямолінійного методу річна сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом ділення вартості ОВФ, що амортизується, на величину терміну їх експлуатації.

Але прямолінійний метод передбачає рівномірний моральний та фізичний знос. По відношенню до фізичного зносу це майже так. Відносно морального зносу це велике припущення, тому що він (особливо в сучасному періоді) відбувається прискореними темпами. Вирішити цю проблему можна, використовуючи наступні методи нарахування амортизаційних відрахувань:

• прискореного та нерівномірно-прискореного зменшення залишкової вартості;

• кумулятивного методу;

• методу виробничого нарахування (помісячно, залежно від обсягів виробництва).

Для нематеріальних активів підприємство установлює самостійно норму амортизації, в більшості випадків яка забезпечує використання нематеріальних активів не більше 2-х років.

Метод прискореної амортизації передбачає забезпечення протягом перших років або всього амортизаційного періоду випереджувальне зростання накопиченої суми амортизаційних відрахувань порівняно з реальними темпами втрати ОВФ споживчих властивостей і вартості (наприклад, у перші три роки амортизаційні відрахування складають до 70% вартості).

Переваги прискоренної амортизації визначаються у можливості швидшого відтворення ОВФ та зниженні податкового пресу для підприємства.

Кумулятивний метод, який теж відноситься до прискорених, передбачає нарахування амортизаційних відрахувань, при якому річна сумма амортизаційних відрахувань визначається як добуток первісної вартості ОВФ на кумулятивний коефіцієнт, який розраховується шляхом ділення кількості років, що залишаються до кінця терміну експлуатації ОВФ на суму чисел років їх використання (наприклад, при терміні використання 7 років ця сума чисел буде 7+6+5+4+3+2+1=28, кумулятивний коефіцієнт в 1-й рік дорівнює , в 2-й, в 3-йі т.д., в останній рік —).

Основним джерелом покриття витрат, пов’язаних з відтворенням ОВФ, є власні кошти підприємства, що накопичуються за весь період використання у вигляді амортизаційних відрахувань.

5. Відтворення ОВФ: напрямки, форми, показники відтворення

Існує просте і розширене відтворення ОВФ. Відтворення ОВФ — це процесс постійного оновлення ОВФ.

Формами простого відтворення є заміна застарілих засобів праці та капітальний ремонт без підвищення виробничої потужності.

Форми розширеного відтворення передбачають підвищення техніко-економічних показників: обсягів виробництва, продуктивності праці, а також зниження собівартості (технічне переобладнання, реконструкція, розширення, будівництво).

Нове будівництво — це будівництво на нових майданчиках комплексів об’єктів підприємств, що створюються.

Розширення виробництва — це будівництво додаткових виробництв, нових цехів діючого підприємства та розширення існуючих окремих цехів та об’єктів.

Реконструкція діючих підприємств — це перебудова існуючих цехів та об’єктів, пов’язана з вдосконаленням виробництва та зростанням його техніко-економічного рівня на основі досягнень НТП з метою збільшення виробничої потужності, покращення якості продукції, що виробляється, зміни номенклатури продукції і т.д.

Переозброєння виробництва — це комплекс заходів для підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та ділянок на основі впровадження сучасної тхніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого обладнання новим, більш продуктивним.

Шляхи відтворення ОВФ можна поділити на інтенсивні та екстенсивні.

Інтенсивний шлях відтворення пов’язан з впровадженням або вдосконаленням техніки і технології, яка якісно відрізняється від тої, що замінюється.

Екстенсивний шлях відтворення ОВФ передбачає придбання додаткових ОВФ (розширення виробництва, збільшення кількості обладнання і т.д.).

Для характеристики руху та стану ОВФ використрвують коефіцієнти:

— коефіцієнт вибуття

;

— коефіцієнт оновлення

;

— коефіцієнт придатності

;

— коефіцієнт зносу

.

5. Показники використання ОВФ: рівень використання, ефективність. Шляхи поліпшення використання ОВФ

До показників використання ОВФ відносяться:

• показники рівня використання ОВФ;

• показники ефективності використання ОВФ.

До першої групи показників (в основному по обладнанню) належать: коефіцієнти екстенсивного, інтенсивного і інтегральнго використання обладнання (див. розділ “Виробнича потужність”).

Коефіцієнт змінності роботи обладнання в спрощеному вигляді — це відношення відпрацьованих машинозмін до фонду часу роботи обладнання при однозмінній роботі.

Коефіцієнт завантаження обладнання — на практиці приймається в 2 рази менше, ніж при 2-змінній роботі, і в 3 рази менше за К_зм при 3-змінній роботі.

До показників ефективності використання ОВФ відносять:

— фондовіддачу (Фо)

,

де ТП — товарна (вироблена) продукція;

—середньорічна вартість ОВФ.

— фондомісткість (Фе)

.

— фондоозброєність (Ф_З)

,

де _пвп — середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу.

— рентабельність ОВФ (Р_ОВФ)

,

де П_б — балансовий прибуток.

— технічну озброєність (Т_З)

,

де — активна частина ОВФ;

—чисельність робочих підприємства.

Збільшення обсягів виробництва за рахунок використання ОВФ може здійснюватись 2-ма напрямками:

— за рахунок ефективності використання ОВФ, тобто за рахунок збільшення фондовіддачі (інтенсивний фактор);

—за рахунок збільшення самих ОВФ (екстенсивний фактор).

Додаткова ТП за рахунок зміни Ф_o розраховується за формулою

.

Додаткова ТП за рахунок зміни розраховується за формулою

.

Шляхи поліпшення ефективності використання ОВФ:

• збільшення продуктивності обладнання, тобто його модернізація чи переобладнання;

• механізація та автоматизація виробництва;

• ліквідація браку, або його скорочення;

• недопущення аварій;

• підвищення якості та скорочення тривалості проведення ремонтів;

• збільшення міжремонтного періоду;

• рівномірні поставки сировини і забезпечення її якості;

• підвищення кваліфікації роботи персоналу;

• зниження питомих капітальних вкладень;

• повне використання потужностей.

Запитання до самоконтролю:

1. Виробничі фонди підприємства: визначення та роль у здійсненні процесу виробництва.

2. Основні фонди підприємства: визначення, економічний зміст, їх призначення.

3. Класифікація основних виробничих фондів (ОВФ) за різними ознаками та нематеріальних активів.

4. Облік та оцінка ОВФ: показники, розрахунок вартісних показників.

5. Види зносу ОВФ, види відтворення ОВФ та показники відтворення.

6. Амортизація: визначення, методи нарахування, розрахунок величини амортизаційних відрахувань.

7. Показники використання ОВФ: рівня використання та ефективності використання, шляхи поліпшення використання ОВФ.