Тема 2. Планування діяльності підприємства

План

1. Поняття планування та прогнозування діяльності. Види планування

2. Плани розвитку підприємств та бізнес-плани

3. План виробництва продукції (виробнича програма): визначення, мета, чинники, що впливають на формування та обґрунтування виробничих програм, показники виробничої програми, стандартизація та сертифікація продукції

4. Виробнича потужність підприємства

1. Поняття планування та прогнозування діяльності. Види планування

Ефективність діяльності підприємств визначається багатьма обставинами, які повинні вирішуватись. Серед них вибір: що, скільки, якої якості, до якого часу виробляти, враховуючи попит та пропозиції.

Вибір оптимальної технології та організації підприємства, забезпечення своєчасного та раціонального постачання ресурсів, наявність і величина основного та оборотного капіталу, форми та засоби реалізації продукції та товарообігу — співвідношення між цими чинниками повинно бути оптимальним і передбачає відповідні форми і методи їх внутрішнього взаємозв’язку. Такими формами є планування і прогнозування фінансово-господарської, виробничої та інших видів діяльності підприємства.

Планування — це процес визначення цілей і вибору оптимальних шляхів і найефективніших способів їх досягнення. Це сукупність дій по установленню завдань, що визначають напрямки, темпи і пропозиції розвитку підприємства.

В сучасних умовах більшість планів носить індикативний (рекомендований), а не директивний характер.

Прогнозування — це передбачення майбутнього стану (внутрішнього та зовнішнього) підприємства, яке базується на наукових методах та інтуїції (еврістичне), тобто це процес обґрунтування кількісних змін і якісних результатів розвитку підприємства і можливих термінів їх досягнення. Розрізняють види прогнозів залежно від:

• терміну дії — короткострокові, середньострокові, довгострокові;

• типу — на творчому баченні, пошукові, нормативні;

• ступеня впливу — активні і пасивні.

Види планів розрізняють:

за тривалістю періоду планування:

• стратегічні (перспективні);

• середньострокові;

• тактичні (поточні);

• оперативно-виробничі.

за змістом планування:

• виробничі;

• маркетингові;

• фінансові;

• інвестиційні;

• соціальні і т.д.

за обов’язковістю виконання:

• індикативні;

• директивні.

2. Плани розвитку підприємств та бізнес-плани

Етапи розробки тактичного плану:

• аналіз результату діяльності цеху або підприємства;

• розроблення заходів щодо підвищення ефективності та конкурентоспроможності;

• дослідження ринку і формування портфеля замовлень на продукцію;

• обґрунтування окремих розділів відповідного плану;

• розгляд проекту плану радою трудового колективу та затвердження;

• доведення техніко-економічних показників до структурних підрозділів підприємства.

Особливого значення в сучасних умовах набуває бізнес-планування.

Бізнес-план — це стратегічний план, в якому визначається найчастіше одна, а не декілька цілей і заходи, спрямовані на реалізацію цієї підприємницької ідеї та отримання прибутку.

Бізнес-план є письмовим документом, в якому викладено сутність, шлях і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовані ринкові, виробничі, організаційні, фінансові аспекти майбутнього бізнесу і керування ним. Він є основою для здійснення підприємницької діяльності, необхідною передумовою залучення інвестицій до процесу фінансування, розробки та реалізації підприємницької ідеї, або інноваційно-інвестиційних проектів.

В ринковій системі господарювання бізнес-план виконує 2 функції:

• зовнішню (ознайомлення потенційних інвесторів і кредиторів з сутністю і ефективністю підприємницької ідеї);

• внутрішню (опрацювання системи управління, тобто реалізації підприємницької ідеї).

Бізнес-план розробляється при створенні нового піприємства, суттєвій зміні стратегії діючого підприємства, санації підприємства у випадку загрози його банкрутства.

Метою його розробки є мобілізація інвестиційних ресурсів та отримання кредитів.

Існують рекомендації до розробки типових бізнес-планів, але залежно від конкретного характеру та умов передбаченої діяльності склад та структура бізнес-плану можуть відрізнятися при збереженні змісту планування.

На склад та структуру бізнес-плану впливають:

• мета розробки бізнес-плану;

• сфера та масштаби бізнесу;

• характеристика продуктів бізнесу;

• фінансові можливості підприємця.

Для виробничих підприємств основними розділами бізнес-плану можуть бути:

Резюме — в якому відображаються найкращі якості товару, його відміна від інших аналогів, можливість його розповсюдження, ефективність продаж.

Основні розділи:

• опис продукції: що буде вироблятись, навіщо, які переваги у цієї продукції, чим відрізняється, можливий ефект;

• аналіз ринку збуту та оцінка конкурентів;

• план маркетингу;

• план виробництва (виробнича програма) та аналіз чинників, що впливають на його формування;

• організаційний план (форма організації бізнеса, власники бізнеса, організація управління, потреба в персоналі, кадрова політика і т.д.);

• оцінка ризиків і страхування;

• фінансовий план підприємства (план доходів і видатків, план надходжень і витрат, баланс активів і пасивів, фінансові коєфіцієнти);

• юридичний план.

Маркетинг — це виробничо-комерційна діяльність підприємства, спрямована на виявлення та задоволення потреби в продукції через продаж її на ринку з метою отримання прибутку. Мета маркетингових досліджень:

• вивчення ринку, аналіз та прогнозування попиту;

• вибір сегментів ринку;

• визначення номенклатури та асортименту продукції для ринку;

• розробка стратегії виходу на ринок та реакція на дії конкурентів;

• реклама, збут та стимулювання збуту;

• політика ціноутворення.

Стратегії виходу на ринок:

• закріплення на ринку (передбачається, що основним завданням підприємства є стабілізація обсягу продаж продукції на вже існуючому ринку без зміни продукції і орієнтацією на тих же покупців);

• розширення межи ринку (заповнення нових сегментів продукцією, що виробляється підприємством);

• удосконалення продукції (модифікацію або заміну продукції на існуючому ринку);

• диверсифікація (розширення номенклатури власної продукції та вихід з нею на новий ринок).

Ризик — це можливість виникнення ситуації, повязаної з можливими фінансовими втратами або іншими негативними наслідками для підприємства.

Ризики можуть бути:

• економічні (порушення економічних параметрів виробничої діяльності як внаслідок змін ринкової кон’юнктури, так і в результаті прорахунків у діяльності підприємства);

• цінові (при підвищенні ціни на сировину, матеріали і інші ресурси);

• інфляційні (внаслідок обезцінювання грошових активів, що обслуговують виробничу діяльність);

• податкові (ймовірність введення нових податків, відміни існуючих пільг, підвищення ставок податків і т.д.)

Форми запобігання ризиків на підприємстві:

• уникнення ризиків (відмова від операцій з високим ступенем ризику);

• мінімізація ризиків (отримання певних гарантій; скорочення переліку форс-мажорних обставин);

• диверсифікація ризиків (диверсифікація асортименту продукції; диверсифікація постачальників; і т.д.)

• лімітування ризиків (установлення відповідних економічних і фінансових нормативів по закупівлі сировини, матеріалів, гранічного розміру використання позикових коштів в обороті і т.д.).

Одним з основних розділів планів розвитку підприємств і бізнес-планів є виробнича програма, або план виробництва продукції.

2. План виробництва продукції (виробнича програма): визначення, мета, чинники, що впливають на формування та обґрунтування виробничих програм, показники виробничої програми, стандартизація та сертифікація продукції

Виробнича програма — це прогнозоване чи установлене на конкретний період (рік, квартал) завдання по виробництву та реалізації продукції за окремими видами і визначеною якістю або забезпеченню відповідних послуг.

Виробнича програма розробляється з метою визначення обсягів продукції робіт і послуг, які в свою чергу є основою для розрахунків таких показників, як прибуток, витрати на сировину та інші матеріальні витрати, собівартість продукції, чисельність персоналу та інше.

Показники виробничої програми:

— натуральні показники — це показники, які характеризують обсяг продукції у фізичному вимірюванні за номенклатурою, асортиментом та якістю. Номенклатура — це укрупнений перелік видів продукції підприємства. Асортимент — це розширений перелік продукції. Якість, як економічна категорія, відображає сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби споживачів відповідно до свого призначення. Показники якості ділять на:

• одиничні (характеризують окремі властивості виробу. Це нормативні, технічні, економічні, естетичні, екологічні параметри надійності, довговічності безпеки);

• комплексні (це такі, за допомогою яких вимірюється група властивостей виробу, марка, клас, сорт);

• узагальнюючі (характеризують якість усієї сукупності продукції підприємства: коефіцієнт оновлення асортимента, частка сертифікованої продукціїю, частка принципово нових видів продукції в загальному обсязі, частка продукції, яка продається за зниженими цінами під час сезонного розпродажу).

Основними методами оцінки якості є:

— об’єктивний, який включає вимірювальні та реєстраційні підрахунки;

— органолептичний (смак, запах, колір);

— розрахунковий (для нових товарів).

Ефективними засобами управління якістю є стандартизація і сертифікація.

Стандартизація — це порівняння зі стандартними нормами, правилами, вимогами певних категорій на всіх стадіях виробничого і життєвого циклу товару.

В Україні користуються міжнародними стандартами серії ІСО 9000 і державними стандартами, а також галузевими стандартами, стандартами науково-технічних та інженерних товариств та стандартами підприємств.

Сертифікація продукції — це забезпечення отримання сертифікату на право реалізації продукції.

Сертифікат — це документ, який засвідчує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів або певних нормативних документів. Сертифікація може бути добровільною і обов’язковою.

— умовно-натуральні показники — це показники, які використовуються в харчовій промисловості в тих галузях, де дуже великий асортимент різноманітної продукції;

— вартісні показники — це обсяг виробленої продукції в діючих цінах без ПДВ, реалізована подукція.

Обсяг продукції в діючих цінах без ПДВ, яка призначена для реалізації, або товарна продукція (ТП). До складу товарної продукції також входить вартість напівфабрикатів власного виробництва, призначених для реалізації, вартість переробки давальницької сировини і вартість власних робіт та послуг промислового характеру.

Обсяг виробленої продукції в діючих цінах (ТП) розраховується як сума добутку обсягу продукції в натуральному вимірюванні (ОП_і) на ціну продукції відповідного виробу (Ц_і):

.

Обсяг реалізованої продукції — це продажна вартість відвантаженої продукції, що зазначена в оформлених документах, як підстава для розрахунків, або продажна вартість продукції, що вже у вигляді платежів зарахована на рахунки підприємства.

,

де РП — обсяг реалізованої продукції;

О_нп — залишки на початок року;

О_кп — залишки на кінець року;

ТП — вироблена продукція в діючих цінах без ПДВ.

Обґрунтування виробничої програми здійснюється з урахуванням:

• попиту на продукцію, який має дві складових в умовах ринку:

а) потребу, бажання, необхідність придбати саме цей товар,

б) грошові засоби, які має суспільство для придбання даного товару;

• величини виробничого потенціалу, тобто виробничої потужності підприємства;

• наявності сировини певної якості, інших матеріальних ресурсів за відповідними нормами їх використання;

• наявності трудових ресурсів.

На складову «а» попиту впливає кількість населення регіону (Ч_сп) і норма споживання (N_сп) плюс потреби інших галузей, інших регіонів.

Потреба = Ч_сп ∙ N_сп + Потреба інших галузей та регіонів

На складову «б» попиту впливають в умовах ринку місткість ринку (кількість покупців), середній рівень доходів, ціни на аналогічні товари, вподобання, смаки, традиції, споживчі очікування.

На формування виробничої програми у ринкових умовах впливає також кількість прямих договорів підприємства з споживачами і державні замовлення.

Виробнича програма розробляється за наступними етапами:

• визначається номенклатура та асортимент продукції;

• розраховуються обсяги виробництва продукції в натуральних показниках за певним асортиментом;

• розраховуються обсяги виробництва продукції у вартісному вираженні.

2. Виробнича потужність підприємства

Виробнича потужність підприємства — це максимально можливий випуск продукції відповідної номенклатури та асортименту, або переробки сировини за певний термін часу (рік, місяць, добу, зміну), визначений в натуральних або умовно-натуральних показниках за умовою повного використання виробничого обладнання, площ, прогресивних технологій, забезпечення санітарних норм та вимог.

Основою для розрахунків виробничої потужності є кількість, тип, норма продуктивності ведучого обладнання, яке є на балансі підприємства і призначене для виконання основної операції виробничого процесу, яка викликає суттєві перетворення сировини на готову продукцію.

Для хлібозаводів — печі, для кондитерських фабриках — печі, лінії, відливні автомати, формуючі автомати.

Розрахунок ефективного фонду часу роботи обладнання має специфіку для підприємств з переривчастим, безперервним або сезонним процесом виробництва.

Для безперервного виробництва — це різниця між календарним фондом часу (365 днів) і кількістю діб, відведених на капітальний та плановий ремонти і планові зупинки (для хлібзаводів — 330 днів, для зернопереробних підприємств – 303 дні).

Для переривчастого процесу — цей фонд (Ф_еф) зменшується ще на кількість вихідних та святкових днів. Зараз цей фонд для кондитерської фабрики 250 днів.

Для сезонного процесу — це кількість змін, максимально можливих для переробки сезонної продукції.

Річна виробнича потужність для підприємства розраховується як добуток добової потужності на ефективний фонд часу:

,

де М_р — річна потужність;

М_с — добова потужність;

Ф_еф — ефективний фонд часу.

В свою чергу

,

де — це норма продуктивності одиниці ведучого обладнання, од./год;

t — кількість годин роботи ведучого обладнання за добу;

n — кількість одиниць ведучого обладнання.

Крім поняття виробничої потужності використовують також обсяги виробництва продукції, планові чи фактичні.

,

де П_рс^пл(ф) — обсяг виробництва плановий чи фактичний за добу;

Ф^пл(ф) — кількість днів роботи підприємства за планом чи фактом.

Для різних видів підприємств іноді необхідно визначити середню потужність лінії, на якій виробляється різний асортимент.

,

де — середня потужність лінії;

р₁,…,р_і — технічна продуктивність лінії по кожному виду виробів, в кг;

У_{1, …,} У_і — частка кожного виду виробів у загальному обсязі виробів на лінії, %;

Може визначатись величина потужності на кінець року (або баланс потужностей).

,

де М_кр — потужність на кінець року;

М_пр — потужність на початок року;

М_вві — введені потужності на протязі року;

М_вибj — потужності, що вибувають на протязі року.

При формуванні виробничої програми і визначенні відповідності її показників існуючій або очікуваній потужності розраховується середньорічна () виробнича потужність.

,

де n_i, m_j — відповідно кількість повних місяців з моменту установлення або ліквідації потужності до кінця року.

Рівень використання виробничої потужності визначається співвідношеням між запланованими або фактичними обсягами виробництва і виробничою потужністю.

Існують такі показники використання виробничої потужності:

— коефіцієнт інтенсивного використання виробничої потужності

К_інт = П _рс^пл(ф) / М_с,

— коефіцієнт екстенсивного використання виробничої потужності (фонд часу роботи плановий чи фактичний по відношенню до Ф_еф)

К_екс = Ф ^пл(ф) / Ф_еф,

— інтегральний коефіцієнт використання виробничої потужності

К_інтегр = К_інт · К_екс = ОП_пл(ф) / М_р.

Резерви використання виробничої потужності відображають недовикористані можливості підприємства за рахунок недостатнього завантаження обладнання на протязі доби (інтенсивний резерв) та за рахунок цілодобових простоїв на протязі року (екстенсивний резерв).

Резерв_інт = (Мс — П_рс^{пл(факт)}) × Ф^еф.

Резерв_екст = (Ф_еф — Ф^{пл(факт)}) × П_рс^{пл(факт)}

Резерв_інтегр= Р_інт + Р_екст