68

Тема 1. Підприємство як суб’єкт господарювання

План

1. Суть ринкових відносин і поняття ринку

2. Підприємство: основні поняття, статут підприємства. Закони України, що регламентують функціонування підприємств в Україні

3. Види підприємств та господарських товариств

4. Види об’єднань підприємств

1. Суть ринкових відносин і поняття ринку

Економіка, за класичним визначенням Самуельсона — це наука про використання суспільством певних обмежених ресурсів для виробництва корисної продукції та розподілу її серед різних людей в умовах зростаючих потреб.

Підприємство — це організаційно відокремлена, економічно самостійна виробнича одиниця, що створена для виробництва продукції та надання послуг з метою забезпечення суспільних потреб та отримання прибутку.

Предмет дисципліни економіки підприємства — це вивчення законів, закономірностей, методів і способів раціонального поєднання і ефективного використання всіх елементів виробничого процесу, при якому економічні та організаційні питання розглядаються в тісному зв’язку з технікою і технологією.

Завдання курсу полягає в тому, щоб з урахуванням особливостей установлення і розвитку ринкових відносин визначити всі умови і чинники, які сприяють ефективному виробництву продукції, що користується попитом, використанню високопродуктивної техніки і сучасних технологій.

Всі підприємства в Україні в сучасний період функціонують в умовах ринкових відносин.

Ринок — це засіб взаємодії економічних суб’єктів, заснований на ціньовій системі та конкуренції.

Функції ринку: ринок об’єднує сфери виробництва та споживання; виконує роль головного контролера кінцевих результатів виробництва (виявляється, в якій мірі якість та кількість вироблених продуктів відповідає потребам покупців); є засобом здійснення економічних інтересів продавців та покупців.

В системі ринку виділяються такі галузі:

• ринок споживчих продуктів (продуктивні блага);

• ринок засобів виробництва (сировина, обладнання);

• ринок послуг (побутове обслуговування);

• ринок праці (для найманих робітників і роботодавців);

• ринок позикового капіталу;

• ринок цінних паперів (акцій);

• ринок валют;

• ринок духовних благ.

Ринок праці охоплює відносини, які виникають, коли людина працює або шукає роботу. Попит на ринку праці є похідним від попиту на товари та послуги і залежить від продуктивності праці. Пропозиція праці прямо залежить від ціни на неї.

Основними інструментами на ринку цінних паперів є акції та облігації. Акції випускають акціонерні товариства. Емітент — це випускник цінних паперів, який зобов’язаний викупити через певний проміжок часу облігації і сплатити проценти. Розрізняють ринок цінних паперів первинний і вторинний. Попит на цінні папери залежить від обсягу тимчасово-вільних коштів, від величини дивідендів. Пропозиція визначається потребою емітентів.

Види ринку:

• ринок вільної конкуренції або чистий капіталізм;

• регульований ринок;

• нелегальний (з порушенням законів).

На особливості та ефективність виробничо-господарської діяльності впливають такі чинники: попит, пропозиція, ринкова ціна.

Попит — це кількість товарів, які покупці бажають і можуть купити за деякою ціною із можливого набору цін.

Обернену залежність між ціною і попитом називають законом попиту.

Нецінові фактори попиту:

• смаки і переваги покупців;

• кількість покупців;

• доходи покупців (якщо зростання доходів призводить до зростання попиту, то це товари вищої або нормальної категорії; якщо зростання доходів приводить до зменшення попиту — це товари нижчої категорії);

• ціни на інші товари (якщо блага взаємозамінюються, то зростання ціни на один із них призведе до зменшення попиту на інше благо; якщо товари взаємодоповнюються, то зростання ціни на один з них призведе до зменшення попиту на інший);

• очікування майбутніх цін і доходів;

• вік, стан здоров’я і соціальний статус покупця.

Пропозиція — це така кількість товару, яку продавці бажають і можуть продати за деякою ціною із можливого набору цін.

Пряма залежність між ціною і пропозицією називається законом пропозиції.

Нецінові фактори пропозиції: ціни на ресурси, технологія, податки і дотації, кількість продавців, очікування майбутніх цін і доходів, ціни на інші товари.

Ринкова ціна — це економічне явище, яке характеризує стан ринку і є результатом узгодження економічних інтересів покупців і продавців.

Функції ринкової ціни: інформаційна, стимулююча, розподільча, врівноважуюча (здатність ціни збалансовувати попит і пропозицію).

Конкуренція — це зіткнення за кращі умови виробництва і реалізації.

Види конкуренції:

• конкуренція між продавцями: кожен хоче продати дорожче, але виграє той, хто знижує ціну;

• конкуренція між покупцями: кожен хоче купити дешевше, але виграє той, хто купує дорожче;

• конкуренція між покупцями з одного боку і між продавцями з іншого.

Існують 2 види конкуренції: вільна або довершена; недовершена.

2. Підприємство: основні поняття, статут підприємства. Закони України, що регламентують функціонування підприємств в Україні

Основними законодавчими актами, що регулюють діяльність підприємств в Україні, є Господарський кодекс України та Закони України „Про власність”, „Про підприємство”, „Про інвестиційну діяльність”, „Про підприємства в Україні”, „Про зовнішноьекономічну діяльність”, „Про господарські товариства”, „ Про систему оподаткування”, „Про оподаткування прибутку підприємств”, „Про банкрутство” та інші.

На основі законодавчих і нормативних актів України всі підприємства мають самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатки зі своєю назвою, а в деяких випадках і свій товарний знак.

Згідно Закону України „Про підприємництво” всі підприємства при реєстрації складають установчі документи, а при необхідності і Статут підприємства.

Статут підприємства — це зібрання обов’язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання, а також його індивідуальну діяльність. Статут затверджується власником майна, це може бути акціонер, трудовий колектив, держава.

В Статуті визначається власник та найменування підприємства, місце знаходження, предмет та цілі діяльності, органи управління та порядок іх формування, компетенція та повноваження трудового колективу, порядок утворення майна, умови реорганізації та припинення діяльності та інше.

Самостійність підприємства на практиці полягає в тому, що:

• воно може вільно розпоряджатись виготовленою продукцією, прибутком, установлювати ціни, вибирати системи і форми оплати працівників;

• підприємство несе при цьому економічну відповідальність за результати діяльності аж до банкрутства.

• підприємство також самостійно вирішує питання вибору мети діяльності.

Відповідно до Закону України „Про підприємство” в Україні для всіх підприємств, незалежно від форм власності, існують рівні правові умови регламентації їх діяльності, характеристик, звіту.

Як і в будь-якій іншій системі, самостійність підприємств може бути обмежена або регулюватись державою на основі законодавчих актів.

Форми державного регулювання:

• безпосередньо державне регулювання, що стосується підприємств військового, оборонного, атомно-енергетичного напрямку, заповідників, державних установ;

• податкове регулювання: податкові ставки, податкові пільги, митні ставки і т.д.;

• грошово-кредитне регулювання: ставки банківських кредитів, випуск облігацій та інших цінних паперів, що впливає на зміну грошових потоків;

• бюджетне регулювання:бюджетні асигнування, певні ставки платежів та відрахувань до бюджету, гранично-допустимий дефіцит державного бюджету;

• регулювання за допомогою формування державних програм та державних замовлень;

• цінове регулювання, тобто граничний рівень ціни або рентабельності на деякі види товарів та послуг, а також дотації;

• регулювання умов праці, трудових відносин, оплати праці (тарифна сітка);

• соціальні відрахування: мінімальна заробітна плата; соціальне, пенсійне, медичне страхування за відповідними ставками страхування;

• державне регулювання охорони та відновлення навколишнього середовища;

• регулювання обмеження виробництва та попиту за допомогою ліцензій деяких видів економічної діяльності (виробництво наркотичних, алкогольних виробів).

2. Види підприємств та господарських товариств

Згідно закону „Про власність” в Україні існують такі форми власності:

• індивідуальна (особита та приватна);

• колективна;

• державна (загальнодержавна та комунальна).

Відповідно до цих форм власності і згідно Закону України „Про підприємство” в Україні можуть існувати наступні види підприємств:

• приватне, засноване на власності фізичної особи;

• колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства;

• господарські товариства різних типів;

• підприємства, засновані на власності громадських об’єднань;

• комунальні, засновані на власності відповідної територіальної громади;

• державні, засновані на державній власності, в тому числі казенні підприємства (ті, що не підлягають приватизації).

Залежно від обсягів господарської діяльності та чисельності персоналу підприємств, всі підприємства, незалежно від форми власності, можуть бути поділені на:

• малі;

• середні;

• великі.

Малі підприємства визначаються такою кількістю персоналу:

• у виробничій сфері, промисловості і будівництві — до 200 осіб;

• в сфері науки та наукового обслуговування — до 100 осіб;

• в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб;

• в галузях невиробничої сфери — 25 осіб;

• в роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Відповідно Закону України „Про господарські товариства”, під якими розуміються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди між юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку, господарські товариства розподіляються на:

— акціонерні товариства — товариства, які мають статутний фонд, поділений на певну кількість акцій, рівної номінальній вартості та несуть відповідальність по зобов’язаннях лише власністю товариства.

Акціонери несуть відповідальність пропорційно кількості акцій, тобто внеску в статутний фонд.

— товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — товариства, які мають статутний фонд, розділений на частини, розмір яких визначається розпорядником документів.

Учасники товариства несуть відповідальність по зобов’язаннях у межах своїх внесків.

— товариства з додатковою відповідальністю — товариства, статутний фонд яких розділений на частини, визначені розпорядниками документів.

Учасники несуть відповідальність по зобов’язаннях підприємства своїми внесками в статутний фонд, а при необхідності додаткових сум — належним їм особистим майном пропорційно кількості вкладу.

— товариства з повною відповідальністю — товариства, всі учасники яких займаються загальною підприємницькою діяльністю та несуть солідарну відповідальність по зобов’язаннях товариства всім своїм майном.

— командитні товариства — товариства, в яких поруч з одним чи певною кількістю учасників, які від імені товариства ведуть підприємницьку діяльність і несуть відовідальність по зобов’язаннях всім своїм майном, існує один чи декілька учасників, відповідальність яких обмежується тільки його внеском в статутний фонд.

2. Види об’єднань підприємств

Асоціації — найпростіша форма договірного об’єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів).

Корпорації — договірні об’єднання суб’єктів господарювання на засаді інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети. Учасниками можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави.

Концерни — форма статутних об’єднань підприємств (фірм), що характеризуються єдністю власності й контролю; об’єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після створення концерну суб’єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам. За сучасних умов значно розширюється мережа міжнародних концернів.

В Україні можливе також існування холдингів, фінансових групп та інших об’єднань.

Холдинги (холдингові компанії) — специфічна організаційна форма об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об’єднані у холдингу суб’єкти мають юридичну й господарську самостійність, проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.

Фінансові групи — об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають один або декілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності.

Запитання до самоконтролю:

1. Визначення поняття та характеристики підприємства як первинної ланки виробничої сфери. Функції та цілі підприємства.

2. Економіко-правові основи функціонування підприємств. Законодавчі акти, що регулюють господарську діяльність підприємства.

3. Види підприємств залежно від форм власності, обсягів виробництва і чисельності персоналу.

4. Види господарських товариств, їх відзнаки.

5. Види об’єднань підприємств, мета їх створення і особливості, що їх відрізняють.

6. Державне регулювання діяльності підприємства.