Тема 4. Зовнішня сфера корпоративного регулювання

1. Державне регулювання корпоративного сектору

2. Особливості податкової політики в корпоративному сектор:

3. Управління рухом акцій на первинних і вторинних ринках

4. Фінансові посередники в системі корпоративного управління

Питання 1. Державне регулювання корпоративного сектору

Регулювання діяльності корпоративних товариств здійснюється органами загальної (законодавчі ті виконавчі органи держави) та специфічної компетенції (Комісія з цінних паперів та фондового ринку, фондові біржі, асоціація дилерів з цінних паперів, інш).

Важливим напрямом корпоративного управління з боку держави є державне регулювання ринку цінних паперів.

Основні напрями державного регулювання акціонерного капіталу на ринку цінних паперів:

• реалізація єдиної державної політики у сфері випуску і обігу цінних паперів та їх похідних; створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;

• отримання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

• забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

• гарантування прав власності на цінні папери, захист прав учасників фондового ринку;

• дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;

• запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів, контроль за прозорістю й відкритістю ринку цінних паперів.

Форми державного регулювання ринку цінних паперів:

1. Прийняття актів з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;

2. Регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав і обов'язків учасників ринку цінних паперів;

3. Реєстрація випусків (емісії) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, а також умов їх продажу розміщення);

4. Розробка норм і контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів;

5. Контроль за системами ціноутворення, встановлення правил і стандартів здійснення операцій і контролю за їх дотриманням.

Функції державного регулювання ринку цінних паперів:

1. створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

2. контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та відповідними особами на ринку цінних паперів, контролюючим органам;

3. видання спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю.

Органи державного регулювання корпоративного сектору

Регулювання діяльності корпоративного сектору здійснюється органами загальної та спеціальної компетенції та відповідними їх нормативними актами.

Органи загальної компетенції - законодавчі органи, які видають нормативні акти, що мають чинність закону і регламентують загальні основи функціонування корпоративного сектора. До них відносяться:

- Цивільний кодекс України;

- Господарський кодекс України;

- Закон "Про господарські товариства";

- Закон "Про акціонерні товариства";

- Закон "Про цінні папери та фондовий ринок";

- Закон "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні"

- Закон "Про інститути спільного інвестування";

- Закон "Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні";

- Закон "Про оподаткування прибутку підприємств" та інші.

Цими нормативними актами регулюється та контролюється господарська діяльність юридичних осіб, визначається порядок ведення звітності (бухгалтерської, статистичної, податкової) за результатами їхньої діяльності.

Оскільки акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю є підприємствами - юридичними особами, то підлягають такій самій нормативній базі, що й інші підприємства. Законодавчо визначені вимоги щодо контролю господарських товариств, зокрема щодо ведення обліку та звітності. Визначено, необхідність здійснення товариством бухгалтерського обліку результатів своєї роботи, ведення статистичної звітності і подає її в установленому обсязі та порядку органам державної статистики. Причому обов'язковою нормою є те, що достовірність та повнота річного балансу і звітності товариства мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою).

Перевірки фінансової діяльності товариства, як і інших підприємств, здійснюються державними податковими інспекціями, іншими державними органами у межах їх компетенції, ревізійними органами товариства та аудиторськими організаціями. Причому нормативно визначено, що перевірки не повинні порушувати нормального режиму роботи товариства, хоча на практиці таку норму витримати непросто.

Органи спеціальної компетенції призначені для забезпечення регулювання та контролю діяльності корпоративних підприємств з урахуванням специфіки цього сектора. До органів спеціальної компетенції відносяться:

- Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

- Фонд державного майна України;

- Антимонопольной комітет у рамках своїх повноважень;

- Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;

- Інші уповноважені органи.

Крім вищеназваних державних структур у системі корпоративного регулювання, важливе місце займають саморегулівні організації - добровільні неприбуткові об'єднання професійних учасників фондового ринку на які покладається функція регулювання фондового ринку.

Вони створюються з метою захисту інтересів своїх членів, сприяють організації і розвитку інфраструктури ринку цінних паперів, сумлінної конкуренції між суб'єктами фондового ринку, організують методичну підтримку своїх членів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку може делегувати саморегулівній організації певний перелік повноважень щодо регулювання фондового ринку.

На сьогодні саморегулівними організаціями є переважно біржі: Асоціація “Перша торговельна система”, ВАТ “Київська міжнародна фондова біржа”, ЗАТ “Придніпровська фондова біржа”, ЗАТ “Українська міжбанківська валютна біржа”, ЗАТ “Українська фондова біржа”, ЗАТ “Фондова біржа “ІННЕКС”. У той же час, виключно як СРО діють: Національна асоціація недержавних пенсійних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних державних фондів, Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв, Українська асоціація адміністраторів пенсійних фондів, Українська асоціація інвестиційного бізнесу.

Державна Комісія з цінних паперів та фондового ринку

Функції:

• формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів в Україні;

• сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів, координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ;

• дотримання вимог законодавства й цій сфері, захист прав інвесторів;

• застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень.

Повноваження:

• розробляє і затверджує акти законодавства, обов'язкові для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, учасниками ринку цінних паперів, їх об'єднаннями, контролює їх виконання;

• встановлює вимоги щодо випуску (емісії) і обігу цінних паперів та їх похідних, інформації про випуск і розміщення цінних паперів, у тому числі іноземних емітентів, які здійснюють випуск і розміщення цінних паперів на території України;

• встановлює порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск;

• встановлює вимоги щодо допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу їх на території України;

• реєструє правила функціонування організаційно оформлених ринкових цінних паперів;

• встановлює вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних паперів на території України.;

• встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, розрахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інших видів професійної діяльності на ринку цінних паперів;

• встановлює кваліфікаційні вимоги щодо осіб, які здійснюють професійну діяльність з цінними паперами;

• встановлює порядок і реєструє само врегульовані організації, що створюються особами (фондові біржі, асоціація дилерів з цінних паперів, клірингові корпорації, інш.);

• регулювання ринку цінних паперів на міжнародному рівні, зокрема участь у підготовка відповідних міжнародних проектів.

Антимонопольний комітет

Антимонопольне регулювання в корпоративному секторі здійснюється у наступних випадках:

• створення суб'єкта господарювання двома та більше засновниками (учасниками), якщо сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів, робіт, послуг цих засновників за підсумками останнього фінансового року перевищує суму у валюті України, еквівалентну 12 млн. дол.. США за офіційним валютним курсом;

• створення суб'єкта господарювання двома та більше засновниками (учасниками), які діють на певному товарному ринку, якщо хоч один з них займає монопольне становище на ринку або загальна частка засновників на цьому ринку перевищує 35%;

• вступ одного або кількох суб'єктів господарювання в об'єднання, якщо сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів, робіт, послуг цих засновників за підсумками останнього фінансового року перевищує суму у валюті України, еквівалентну 12 млн. дол.. США за офіційним валютним курсом, або хоч один з них займає монопольне становище на ринку або загальна частка засновників на цьому ринку перевищує 35%;

• злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого, якщо хоч один з них займає монопольне становище на ринку або загальна частка засновників на цьому ринку перевищує 35%.

Покупець зобов'язаний повідомити у місячний термін Антимонопольний комітет про придбання цінних паперів у разі:

• придбання (безпосереднього, опосередкованого, одноразового, за кілька разів) часток (акцій, паїв), що забезпечують досягнення або перевищення 25,5% голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання, якщо сумарна вартість придбання у власність, отримання у користування перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 100 тис. дол. США;

• призначення однієї особи на одну з посад: керівника, заступника керівника, головного бухгалтера, члена спостережної ради чи виконавчого, контролюючого органів одночасно у двох, або більше конкуруючих між собою суб'єктів господарювання. якщо сумарна вартість активі цих суб'єктів за останній фінансовий рік перевищує суму еквівалентну 6 млн. дол. США.

Потрібна згода Антимонопольного комітету у разі:

• придбання активів (майна) у вигляді цілісного майнового комплексу суб'єкта господарювання чи структурного підрозділу, набуття в іншій спосіб права власності або користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу, в тому числі ліквідованого, передачі в оренду зазначених активів, якщо сумарна вартість активів (майна), що придбаються, перевищує суму грошового еквівалента 600 тис. дол. США.

Потребується погодження з Антимонопольним комітетом у разі:

• зміни предмета і цілей діяльності, порядку розподілу прибутків і збитків, складу та компетенції органу управління, порядку прийняття органом управління рішень, або інших змін. що посилюють узгодженість дій на ринку засновників (учасників) господарського товариства, або призводять в іншій спосіб до погіршення умов конкуренції між засновниками.

Фонд державного майна

Є одним з основних суб'єктів управління державними корпоративними правами. Державна акціонерна компанія (ДАК) являє собою відкрите акціонерне товариство, в якому державі належить пакет акцій, що відповідно до законодавства забезпечує правомочність рішень загальних зборів акціонерів (60%).

Державні акціонерні компанії створюються трьома основними шляхами:

• акціонування державних підприємства, які відповідно до законодавства України не підлягають приватизації;

• заснування державної акціонерної компанії;

• придбання державою пакетів акцій у інших власників.

Від імені держави засновником та акціонером державної акціонерної компанії є визначений Кабінетом Міністрів України орган, уповноважений управляти об'єктами державної власності. У разі, коли державі належать усі акції державної АК, повноваження загальних зборів здійснює як єдиний акціонер відповідний орган, уповноважений управляти об'єктами державної власності.

Акції ДАК можуть бути передані в управління уповноваженим особам. Під час передачі акцій ДАК в управління уповноваженим особам Кабмін може визначити особливі умови здійснення управління та обов'язковий розмір дивідендів від прибутку компанії, які спрямовуються до державного бюджету.

Кабінет Міністрів може делегувати повноваження з управління об'єктами державної власності міністерства, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, об'єднанням підприємств, організаціям. Уповноваженими особами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які здійснюють управління акціями, частками, паями, що належать державі. Уповноважена особа може здійснювати управління державними корпоративними правами одного або кількох товариств. Уповноважена особа призначає свого представника, відповідального за управління державними корпоративними правами, з числа працівників їх центральних апаратів або підвідомчих їм органів. Призначення уповноважених осіб відбувається за конкурсом, на якому пропонуються умови здійснення управління.

Особливості податкової політики в корпоративному сектор:

• не оподатковуються податком на додану вартість операції з первісного розміщення цінних паперів;

• операції з випуску (емісії) акцій є об'єктами справляння державного мита (при реєстрації інформації про емісію акцій у розмірі 0,1% від їх номінальної вартості);

• передача прав власності на емітовані акції підлягає оподаткуванню податком на додану вартість (чим ліквідніша акція і чим більше оборотів вона здійснює, тим більше вона приносить податку на додану вартість, що являє собою додаткове обкладення і впливає на ринкову вартість;

• авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки відповідно до законодавства вноситься до бюджету до виплати дивідендів;

• виплата дивідендів на користь фізичних осіб за акціями, які мають статус привілейованих. прирівнюється з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням та включенням суми виплат до складу валових витрат платника податку;

• доходи, отримані у вигляді дивідендів, які були оподатковані під час їх виплати, не обкладаються прибутковим податком;

• доходи, отримані від купівлі – продажу акцій та інших корпоративних прав, оподатковуються відповідно до вимог про прибутковий податок, як інші доходи (оподатковується різниця між доходом, отриманим від продажу акцій, та документально підтвердженими витратами на їх придбання);

• відповідність за внесення податку до бюджету несе громадянин, який здійснив продаж корпоративних прав (акцій).

Питання 2. Управління рухом акцій на первинних

і вторинних ринках

Первинним ринком вважається купівля – продаж цінних паперів перших випусків, вторинним – такі самі дії з існуючими (зареєстрованими) цінними паперами. Відповідно корпоративне управління рухом акцій має дві стадії:

1. При первинному розміщенні

2. При подальшій підтримці та створенні умов зростання їх ринкової вартості.

При вдалому первинному розміщенні акцій емітент отримує інвестиції, які можна використані на формування виробничого потенціалу, при додатковому випуску акцій залучені кошти можна спрямувати на модернізацію та розвиток виробництва. Попит на випущені цінні папери приносить компанії певні рекламні переваги, надійність у конкурентній боротьбі. У разі невдалої реалізації значна кількість акцій може перейти в руки осіб, які мають свої інтереси, що можуть не збігатися з інтересами більшості власників товариства.

Для здійснення первинного розміщення акцій, як правило, укладається угода з дилерами (андерайтерами). При проведенні андерайтингу посередник надає емітенту хоча б одну із послуг:

• консультує емітента про час, термін, обсяги та інші характеристики емісії;

• здійснює викур частки емісії або всього обсягу емісії цінних паперів у емітента;

• розміщує емісію серед інвесторів.

Основним елементом андерайтингу є викуп цінних паперів у емітента. Успішне проведення андерайтингу передбачає викуп цінних паперів за нижчою ціною і подальше розміщення їх на ринку за вищою ціною (андерайтинговий дисконт).

Останнім часом посередники намагаються уникати класичного типу андерайтингу, і контракт на здійснення викупу за фіксованою ціною не підписують. Андерайтери консультують емітентів і допомагають їм за певну винагороду здійснити розміщення цінних паперів на ринку.

Вторинне розміщення корпоративних цінних паперів може здійснюватися через механізм фондової біржі та системи позабіржової торгівлі. На вторинному ринку фінансові посередники забезпечують стабільне функціонування ринку, а також задовольняють інтереси юридичних та фізичних осіб щодо інвестування коштів у фінансові активи та вилучення їх з процесу інвестування. При цьому інститути ринку не тільки задовольняють потреби інвесторів щодо купівлі – продажу фінансових активів на регулярній основі за ринковою ціною, а й надають інформаційні, консультаційні, управлінські послуги.

Процес інвестування коштів на первинному та вторинному ринках дещо відрізняються. На первинному ринку це процес односторонній – направлений на збільшення обсягу коштів, інвестованих у різні галузі економіки. На вторинному ринку це процес двосторонній, оскільки інвестування коштів у певні цінні папери одним інвестором обов'язково з вилученням коштів іншим інвесторм.

Фондова біржа являє собою організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. В Україні перша фондова біржа була створена в 1862 р. в Києві, яка припинила свою діяльність у 1930 р.

В незалежній Україні перша фондова біржа була створена в 1991 р. (Українська фондова біржа). На даний час в Україні працюють декілька фондових бірж: Київська міжнародна. Донецька, Придніпровська. Торги цінними паперами здійснює Українська міжбанківська валютна біржа. Поступово створюється система багатофакторної організації фондового ринку: мережа центрів сертифікаційних аукціонів, позабіржова фондова торгівельна система, система незалежних реєстраторів іменних цінних паперів.

Фондова біржа являє собою акціонерне товариство (не менш як 20 засновників, які мають дозвіл здійснення комерційної комісії діяльності щодо цінних паперів). Фондова біржа – організація, яка створюється без мети отримання прибутку і не виплачує доходів від власної діяльності своїм членам. Займається виключно організацією укладання угод та продажу цінних паперів і їх погодних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Фінансова діяльність фондової біржі може здійснюватися за рахунок продажу її акцій, що дають право вступати в її члени, регулярних членських внесків членів біржі та біржових зборів з кожної угоди, що укладається на біржі.

Завдання фондової біржі:

• збільшення кількості й розширення номенклатури цінних паперів, які котируються на фондових біржах, розширення торгівлі похідними цінними паперами;

• удосконалення нормативної бази функціонування фондового ринку, розвиток системи підготовки кадрів для фондової діяльності, розвиток інформаційного забезпечення учасників корпоративного сектору;

• підвищення координаційної роботи всіх фондових бірж України, об'єднання їх зусиль для від лагодження торгів, їх модернізації і переходу на сучасний електронний обіг.

З метою здійснення державного контролю Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку призначаються державні представники на фондових біржах.

У корпоративному управлінні рухом акцій його суб'єктів насамперед хвилює надійність паперів і підтримання їх належної ліквідності. Тому значна частина менеджерів корпорацій звертається за допомогою до фахівців фондових бірж.

Рух акціонерного фіктивного капіталу здійснюється не тільки на фондових біржах. Значна частина акцій купується не позабіржових фондових ринках. Таку ринки в економічній літературі отримали назву «дилерські», «паралельні», «вуличні». На таких ринках здійснюється первинне розміщення акцій, у тому числі підприємств, що приватизуються.. Як правило, ринки позабіржової торгівлі створюються і функціонують у системі «прибіржової» торгівлі, і розвиток їх технічної бази надає їм рис організованої фондової торгівлі. В Україні створена Асоціація «Позабіржова фондова торговельна система» (ПФТС). ПФТС розроблена і діє як багатофункціональна система для забезпечення діяльності брокерів і дилерів з розміщення фінансових інструментів. Вона має певну матеріально-технічну базу, яка об'єднує офіси фінансових посередників – учасників Системи.

Завдання ПФТС:

• торгівля акціями в режимі реального часу (виставляти котирування, отримувати оперативну інформацію про стан ринку, укладати угоди);

• здійснення обміну повідомленнями на дисплеях;

• надання режиму перегляду стану фондового ринку зацікавленим сторонам.

Асоціацію утворюють фінансові посередники, які мають права на здійснення всіх видів діяльності з випуску і обігу цінних паперів, сплачують вступні і поточні членські внески.

На високо розвинутих ефективних ринках фінансових посередників допомагають інвесторам у прийнятті зважених та оперативних рішень щодо інвестування коштів у фінансові активи і забезпечують реалізацію цих рішень. На таких ринках посередники забезпечують не тільки оперативне інвестування, а й оперативне вилучення коштів інвесторами, забезпечують тим самим ліквідність ринку.

При обслуговуванні учасників ринку одні фінансові посередники надають широкий спектр фінансових послуг (комерційні банки: здійснення великої кількості операцій від імені та за рахунок клієнтів як на ринку позикових капіталів, так і на фондовому ринку), інші – спеціалізовані послуги. До спеціалізованих фінансових інститутів належать страхові, інвестиційні компанії, брокерські та дилерські фірми та ін.

Питання 3. Фінансові посередники в системі корпоративного управління

Фінансові посередники – компанії, які надають своїм клієнтам послуги в галузі інвестування; інститути, які організують безпосереднє регулювання попиту та пропозиції на фінансові ресурси в економіці, основні суб'єкти ринку капіталів.

Функції фінансових посередників:

• економія на деяких операціях внаслідок спеціалізації;

• залучення вільних інвестиційних ресурсів і спрямування їх у корпоративний сектор;

• вплив на структурну перебудову і динаміку руху економічних процесів;

• зниження рівня ризиків при інвестиційний діяльності;

• надання консультацій стосовно корпоративного управління.

Види фінансового посередництва

• фінансові брокери;

• торговці цінними паперами (дилери);

• інвестиційні фонди;

• інвестиційні компанії;

• довірчі товариства.

Діяльність фінансових посередників може здійснюватися у формах:

1. Діяльність з випуску цінних паперів – виконання за дорученням, від імені емітента та за його рахунок. обов'язків щодо організації підписки на цінні папери або їх реалізації іншим способом.

2. Комісійна діяльність - купівля – продаж цінних паперів, що здійснюється торгівцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи.

3. Комерційна діяльність – купівля – продаж цінних паперів від свого імені та за свій рахунок.

Основні організаційні форми фінансового посередництва

Інвестиційна компанія – є юридичною особою (акціонерна компанія або товариство з обмеженою відповідальністю), яка діє на ринку інвестиційних ресурсів (здійснює діяльність щодо спільного інвестування)за рахунок власних коштів за замовленням клієнтів або згідно з власною стратегією і може залучати кошти для здійснення спільного інвестування через емісію цінних паперів (інвестиційних сертифікатів) та їх розміщення.

Інвестиційна компанія створює взаємний фонд, кошти якого не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути накладено стягнення за зобов'язаннями інвестиційної компанії, не пов'язаними з діяльністю взаємного фонду.

Інвестиційний фонд – юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування. Суттєвою особливістю є ь, що інвестиційний фонд не може сам виконувати процес інвестування і для цього існує інвестиційна компанія, яка виступає в ролі інвестиційного керуючого. Інвестиційним фондам не дозволяється інвестувати більш як 5% своїх активів у придбання акцій конкретного підприємства і понад 10% своїх цінних паперів в одного емітента.

Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди, випускають інвестиційні сертифікати, які пропонують для розміщення серед учасників (фонд – є ЗАТ). Кошти, отримані від учасників, відкриті фонди (створюються на невизначений термін і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у терміни, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду) інвестують у цінні папери інших емітентів.

Інвестиційні сертифікати пропонуються для розміщення та викуповуються фондом за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів, Чистими активами інвестиційного фонду визнається вартість активі, у які розміщено кошти засновників та учасників фонду, в поточних цінах на момент оцінки.

Доходи фондів складаються з дивідендів та інших надходжень від цінних паперів, що перебувають у власності фонду, та доходів від операцій з цінними паперами й іншими активами.

Довірчі товариства (трастові компанії). Мають форму товариств з додатковою відповідальністю. Являє собою фірму, яка здійснює діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Тобто здійснюється передавання функцій управління від власника до професійного управляючого. Така форма фінансового посередництва є досить привабливою і для інвесторів, тому, що при вкладанні в довірче товариство вони не втрачають повністю контролю над своїми коштами і можуть спрямовувати їх за цільовим призначенням.

Засновниками довірчого товариства можуть бути юридичні особи та громадяни.

Основні функції діяльності:

• розпорядження майном;

• управління голосуючими акціями;

• агентські послуги;

• збереження майна громадян та представницькі функції

Брокерська компанія. Брокерська діяльність – це діяльність щодо укладання угод з цінними паперами на основі угод комісії або доручення. Брокер виступає посередником, агентом інвестора, що діє від імені клієнта та за його дорученням і отримує винагороду у вигляді комісійних. Часто брокерські контори є досить великими. В таких фірмах інституціональних та індивідуальних інвесторів обслуговують різні спеціалісти фірми.

Дилерська діяльність – це діяльність по укладанню угод від свого імені й за свій рахунок через публічне оголошення цін купівлі та продажу за об'явленими цінами. Крім того, що дилери дають можливість інвестору в будь-який час купити чи продати цінні папери, сприяють ціновій стабілізації та забезпечують ліквідність ринку, вони також надають інформаційні послуги учасникам ринку, а на деяких ринках виступають у ролі ведучих аукціонів на біржах.

Тих, хто займається дилерською діяльністю на ринку, часто називають спекулянтами та маркет-мейкерами (ті, що формують ринок). Торговці цінними паперами, які проводять операції з великими пакетами цінних паперів як від свого імені, так і в інтересах клієнтів, називають трейдерами. Як правило, трейдери виконують і брокерські, і дилерські функції на ринку.