39 Вопрос: Заснування та розвиток Харківського та Київського університетів у першій половині XIX ст.

У першій половині XIX ст. у Росії було шість університетів і серед них в Україні - два. Головним завданням університетів, як це визначав університетський статут 1804 р., була підготовка "юнацтва для вступу у різні звання державної служби", тобто підготовка державних чиновників.

У Харківському університеті, заснованому за ініціативою В.Каразіна в 1805 р., у перший час було чотири відділи (факультети): словесний, етико-політичний (юридичний), фізико-математичний, медичний. Першим ректором університету (1805-1811 рр.) був професор російської словесності Іван Степанович Рижський. У рік відкриття університету в 1805 р. у ньому навчалося 65 студентів, у 1825 р. - 346, у 1855 р. - 492. Серед них переважали діти дворян і чиновників. До 30-х років серед професорів було засилля іноземців, а з цього часу викладачами ставали в основному випускники університетів Росії, в тому числі й Харківського.

Київський університет, відкритий у 1834 р., спочатку мав один філософський факультет, що складався з відділів історико-філологічного та фізико-математичного, у 1835 р. почав працювати юридичний, а в 1841 р. і медичний факультет. Першим ректором став відомий учений-природо-знавець, філолог, фольклорист та історик професор Михайло Олександрович Максимович. У 1834 р. в університеті навчалися 62 студенти, а в 1855 р. - 808.

За дореформенний період Харківський університет закінчили 2800 чол., Київський - 1542 чол. Випускники працювали учителями, лікарями, адвокатами, суддями, чиновниками різних відомств та ін. Крім навчальної й наукової роботи, університети контролювали роботу шкіл своїх навчальних округів і здійснювали цензурний нагляд за літературою, що видавалася в межах цих округів.

Царський уряд виділяв дуже мало коштів для університетів, тому вони нормально розвиватися не могли. У той же час він вдавався до репресій, намагаючись перетворити всі навчальні заклади, в тому числі й університети, в оплоти самодержавства й офіційної ідеології. Особливо посилилися репресії в період революції 1848-1849 рр. у Західній Європі. Був установлений суворий контроль за роботою професорів, скорочено програми суспільних наук, викладання філософії в університетах припинено, читання лекцій з логіки й психології доручено професорам богослов'я. Навчальні округи - Харківський і Київський - було передано у відання генерал-губернаторів.

40 Вопрос: Особливості романтизму в українській художній культурі.

Як суспільно-історичне явище український романтизм, проявляючи тенденції, спільні для розвитку європейського романтизму, великою мірою був зумовлений своєрідними умовами суспільно-політичного і культурного життя України кінця XVIII — початку XIX ст. . Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Україні в суспільній свідомості реальна соціально-політична, економічна й культурна ситуація не могла не викликати невдоволення й протесту не тільки з боку народних мас, а й у середовищі навіть політично поміркованих кіл суспільства. Ця атмосфера трагічного відчуття несумісності високих ідеалів людства, проголошених просвітителями, з реальною дійсністю, крах надій на досягнення рівноправності в союзі козацької України з самодержавною Росією породжували протест і протиставлення кріпосницькій дійсності овіяного легендами історичного минулого України. В боротьбі пригнобленої національності за право національного розвитку, проти денаціоналізаторських тенденцій панівної нації ідеалізація старовини, національна романтика є тим історичним аргументом, що має довести право цієї нації на самостійне існування в нових історичних обставинах»1. Саме за цих умов романтичний тип художньої творчості дістає сприятливі можливості для свого розвитку та відіграє велику роль у формуванні національної свідомості й літератури.

Заявивши про себе на першому етапі як «фольклорний», або «народний» романтизм він у своєму розвитку інтегрував і виявив основні типологічні риси романтизму літератур західноєвропейських. зберігає в цілому антифеодальне спрямування та відзначається такими головними особливостями: симбіоз просвітительських і романтичних ідейно-естетичних комплексів; зосередження уваги на проблемі літературної мови; висунення на перше місце як ідейно-естетичної основи нової літератури народної поезії; велика роль в усіх літературних родах національно-історичної тематики; ідеалізація патріархальних відносин та наявність релігійної свідомості; не характерне в цілому для романтизму поєднання національного і соціального начал.

Романтична традиція продовжується в українській літературі другої половини ХІХІ ст. Події далекого минулого зображаються у творах Є. Грушкевича, І. Грабовича, “Захарі Беркуті” І. Франка, “Запорожцях” І. Нечуя-Левицького, “Олесі” Б. Грінченка.

В образотворчому мистецтві український романтизм найпослідовніше проявився у портретному живописі, у народних картинах “Козак Мамай”, “Козак-бандурист” з їх настроєм елегійного суму.

В музиці романтизму особливого значення набуває жанр пісні. У перші десятиліття ХІХ ст. відбувалося становлення романтичної народної пісні-романсу авторського походження з переважанням любовно-ліричної тематики, мотивів зради, розлуки, поетизація туги і смутку (“Ой і зрада, карі очі, зрада”, “Сидить голуб на березі”, “Сонце низенько”), пісні-романси з опер Котляревського “Наталка Полтавка”, “Москаль-чарівник”, Г. Квітки-Основ’яненка “Хусточко ж моя шовковая” ”). В інструментальній музиці романтичний стиль проявляє себе у більшій емоційній чуттєвості, індивідуалізації мелодизму, народній образності, що проростає фольклорними елементами і інтонаціями пісні-романсу. Це фортепіанні твори О. Лизогуба – романтичні мініатюри – ноктюрни, мазурка, а також варіації “Ой не ходи, Грицю”, твори Й. Витвицького , зокрема його варіації “Україна”, мініатюри для фортепіано знаменитого вченого Михайла Маркевича.

Романтичні риси виявили себе в ліричному тематизмі симфонії невідомого автора 1809 р., в “Симфоніях” М. Вербицького. автором національного гимну “Ще не вмерла Україна”. У Східній і Наддніпрянській Україні творили С. Гулак-Артемовський, М. Аркас, П. Ніщинський, П. Сокальський, М. Колачевський. У композиторів – попередників і сучасників Лисенка виявилася переважна тенденція до засвоєння досягнень західноєвропейської музики стилю романтизму та романтичних принципів творчості: звертання до народних джерел, жанрів доби романтизму, а в деяких зароджується оригінальне музичне мислення в народно-пісенному стилі (М. Лисенко. У творчості Лисенка відбулася стильова генерація музичної мови і повністю сформувалася українська національна модель музичного романтизму.

Виникнення й розвиток романтизму зумовлений як суспільно-історичними чинниками, так і еволюцією художнього мислення та образної системи. Світ постав перед романтиками в динаміці у безперервному русі та боротьбі суперечностей. Світогляд романтизму, вважаючи людину втіленням духовного начала, створив образ митця, який ставав пророком, а його поезія – божим одкровенням. Романтики надавали пріоритету інтуїції та почуттям над розумом, в них укріпилося нове розуміння мистецтва, відмінне від класичного принципу “наслідування природи”.