31 Вопрос: Києво-Могилянська академія - духовний центр східноєвропейського православного регіону.

Рівень духовної культури будь-якого народу визначається насамперед станом освіти і поширенням наукових знань у суспільстві. Розвиток їх в Україні у другій половині XVII —кінці XVIII ст. — яскраве свідчення духовного прогресу українського народу.

Важливим центром освіти і науки, суспільного і культурного життя в Україні (друга половина XVII —XVIII ст.) стала Києво-Мо-гилянська колегія, яка грамотою Петра І від 26 вересня 1701 р. дістала статус академії. Запозичивши досвід братських шкіл, вона виробила струнку систему організації навчання, що за змістом не поступалася навчальному процесові тодішніх університетів країн Центральної Європи. Курс навчання в академії тривав 12 років. У підготовчий або елементарний клас поступали учні з певним обсягом знань, навичками читання і письма. У трьох молодших класах вивчали латинську, старослов'янську, українську книжну, грецьку та польську мови. В наступних двох середніх класах учні навчалися складати вірші, опановували теорію ораторського мистецтва.

Вища частина навчального процесу академії складалася з двох класів: вивчення філософії тривало три роки, а богослов'я — чотири. Вихованці академії оволодівали також знаннями з математики, географії, астрономії, архітектури. Відомості з історії культури викладалися в курсах піїтики, риторики, філософії, богослов'я.

Завдяки потужній фінансовій підтримці гетьмана Мазепи Киє-во-Могилянська академія на початку XVIII ст. стала одним із провідних науково-освітніх центрів православного світу. В цей період в ній щороку навчалося 2 тис. студентів, переважно діти української шляхти, старшини, духовенства, заможних міщан і козаків. Іноді до неї потрапляли діти селян та міської бідноти.

Навколо академії згуртувалися відомі науковці того часу. Науково-просвітницькою діяльністю вони об'єктивно сприяли розвиткові духовної культури українського народу. Зокрема, деякі дослідники вважають, що відомий "Синопсис" (1674 р.) — короткий нарис історії України і Росії від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст., що мав велику популярність, використовувався як офіційний підручник, створив Інокентій Гізель (1600—1683 pp.). Книга розповсюджувалась не лише в Україні та Росії, а й за кордоном, зокрема в грецькому і латинському перекладах. Поважною науковою інституцією була бібліотека Києво-Мо-гилянської академії. Широкі міжнародні контакти дали змогу на високому рівні вкомплектувати її книгозбірню. У XVIII ст. тут фонди налічували 12 тис. томів, чимало рукописних матеріалів. Значну частину книгозбірні становили також власні видання викладачів академії, а також праці відомих церковних діячів і вчених.

Академія підтримувала тісні контакти з багатьма навчальними закладами Європи. її учні часто продовжували навчання в західноєвропейських університетах. Багато українських письменників та вчених, що виховувались і здобули освіту в Києво-Могилянсь-кій академії, переїхали до Росії і працювали там на ниві духовної культури.

Вихованці Києво-Могилянської академії стали організаторами багатьох духовних училищ у Росії — в Москві, Архангельську, В'ятці, Рязані, Костромі, Суздалі. В другій половині XVII —першій половині XVIII ст. відчувався дуже сильний вплив української думки, літератури і взагалі культури на процес європеїзації російської культури. Києво-Могилянська академія навчальною та науковою діяльністю піднесла українську науково-освітню традицію того часу на європейський рівень.

32 вопрос: Іван Мазепа як меценат і культурний діяч.

Есть в роспечатках!

33 вопрос: Барокова архітектура. С. Ковнір, І. Григорович-Барський.

У становленні архітектурного напряму цих часів велику роль відіграли українські архітектори І.Григорович-Барський та С.Ковнір. Ці майстри створили яскраві, видатні пам’ятки архітектури бароко.

Іван Григорович Григорович-Барський народився 1713 року (день і місяць народження невідомі) в Києві в сім’ї дрібного крамаря. Його рідний брат – відомий український мандрівник і письменник Василь Григорович-Барський. Іван Григорович мистецтву навчався в Києво-Могилянській академії. Багато років жив і творив у Києві.

Перше будівництво на Подолі водопроводу з павільйоном-фонтаном “Самсон” (1748-49) пов’язано з ім’ям видатного українського архітектора XVIII століття Івана Григоровича-Барського.

З ім’ям Григоровича-Барського пов’язують і будівництво полкової канцелярії в Козельці (близько 1756). Це – невеликий стрункий будинок; до прямокутного в плані об’єму посередині прилягає ґанок з колонами. Будівлю розділено капітальними стінами як у поздовжньому, так і в поперечному напрямку. Вельми цікавою тут є спроба поряд з парадним входом розв’язати сходовню в окремому приміщенні. Майстер підкреслив також призначення споруди ліпною геральдикою в трикутному обрамленні над півциркульними вікнами першого поверху.

Григорович-Барський виявив себе також досвідченим конструктором, про що свідчить склепінчасте перекриття великого нефа Костянтино-Єленинської трапезної на Подолі в Києві. Приміром, зал завширшки близько п’ятнадцяти метрів сміливо перекрито коробовим склепінням. Щоб витримати подібне склепіння такого значного розміру, потрібні були товсті стіни чи контрфорси. Замість них тут застосовано металеві затяжки.

За проектами І.Григоровича-Барського було споруджено й багато величних храмових споруд. Основні риси його творчої діяльності проявилися в такій типовій для нього споруді, як надбрамна церква Кирилівського монастиря (1760). Беручи за основу звичайну тридільну церкву, він уперше в Україні досяг єдності церкви з дзвіницею шляхом різкого виділення по висоті середнього об’єму. Завдяки цьому низькі бокові камери набули вигляду багатогранних апсид, а вся споруда – уступчатої, стрункої композиції. В Кирилівській церкві-дзвіниці пілястри основного середнього ярусу мають вигляд витягнутої пропорції, подібно до півколон Миколаївського собору в Києві, збудованого Йосипом Старцевим. Ця особливість притаманна й іншим архітектурним роботам Барського, наприклад, церквам Красногорського монастиря коло Золотоноші та Миколи Набережного в Києві, що пов’язано, ймовірно, з бажанням надати споруді витонченості й стрункості й водночас величності. Деталь капітелей Кирилівської церкви-дзвіниці має дещо натуралістичне трактування рослинного орнаменту і відрізняється від ліпних оздоб в Україні першої половини XVIII ст. За подібним принципом, притаманним Кирилівській церкві-дзвіниці, була побудована й триверха Покровська церква в Києві (1766).

Собор Різдва Богородиці в Козельці був збудований за проектом А.Квасова, але вишукано оздоблений Григоровичем-Барським. В оздобленні інтер’єра звертає на себе увагу витончена прорисовка карнизів, тяг і капітелей, і в цьому відношенні Козелецький собор не має собі рівних серед пам’яток української архітектури третьої чверті XVIII ст. Об’єднавши в будівництві цієї величної споруди простір основного об’єму з його боковими відгалуженнями, Квасов став на шлях, близький до архітектури класицизму кінця XVIII – початку XIX ст. Цей прийом об’єднання вдало використав і в спорудженні свого храму – хрещатого одноверхого баштоподібного – Григорович-Барський, що височіє в с.Лемешах на Чернігівщині (1760-61), який є типом храму з квадратною основою і з напівкруглими апсидами, що прилягають з усіх чотирьох боків. Інтер’єр церкви не має опор, що стоять окремо, і становить єдиний простір, завершений банею. Зовні кути виступів оформлено пілястрами з розкрепованим антамблементом. Виступаючі частини об’єму зі всіх чотирьох боків увінчані фронтонами. Чотири опори і відкритий внутрішній простір має також і Покровський собор, збудований в Охтирці.

Слід відзначити, що один з кращих майстрів української архітектури XVIII століття І.Григорович-Барський будував багато, і можна без перебільшення наголосити, що в другій половині XVIII ст. архітектура київського Подолу завдячує саме цьому талановитому майстрові.

Традиційні прийоми українського бароко в спорудах Григоровича-Барського доповнювалися в останні роки його творчості все виразнішими елементами раннього класицизму.

Помер знаменитий архітектор І.Г.Григорович-Барський у 1791 році в Києві, де й похований.

КОВНІР Степан (Стефан) Дем’янович

Український архітектор

Народився в 1695 р. в с. Гвіздів на Київщині у селянській родині. В юнацькі роки мандрував Україною. Близько 1720 р. з невідомих причин став кріпаком Києво-Печерської лаври, де навчався будівельній справі й брав участь у відбудові споруд монастиря після великої пожежі 1718 р. Прийнято вважати, що його вчителями були відомі будівничі та архітектори І. Каландін, Д. Дебоскет, Й. Г. Шедель, П. Неєлов, І. Григорович-Барський. У спорудженні Великої лаврської дзвін-ниці та друкарні, Кловського палацу, Андріївської церкви бере участь вже як співавтор.

У 1744—1745 рр. майстер збудував Ковнірівський корпус, що органічно завершив ансамбль головної площі Києво-Печерської лаври. Його барочна архітектура доповнювала пишні форми Успенського собору, не дисонуючи з класичною колонадою Великої дзвіниці. Ця споруда засвідчила появу оригінального майстра, який створив неповторний симбіоз народної української архітектури та європейського бароко.

Архітектурним шедевром С. Ковніра стала дзвіниця на Дальніх печерах Києво-Печерської лаври (1754—1761). За оригінальністю силуету, довершеністю архітектурних форм, гармонією з природним та архітектурним середовищем вона не має аналогів у світовій архітектурі. Цією спорудою майстер започаткував своєрідний напрям — спорудження двоярусних дзвіниць.

У 1759—1763 рр. зодчий збудував дзвіницю на Ближніх печерах, утворивши таким чином основні архітектурні домінанти ансамблю печер і надавши йому завершеності.

Був автором і будівничим Троїцької церкви в Китаївській пустині поблизу Києва (1763—1767).

С. Ковнір увійшов в історію українського мистецтва як непересічна фігура, один з творців оригінального і яскравого стилю українського бароко.

Про останній період життя та творчості майстра не відомо майже нічого.

Помер 1786 р. у Києві.