6.3. Рекомендації щодо самостійного опрацювання питань срс

6.3.1. Статична електрика являє собою особливу небезпеку на харчових і не харчових підприємствах.

Статичний заряд може виникати на незаземлених металевих і діелектричних поверхнях обладнання, на покриттях підлоги і робочих місць, на панелях стін, в результаті реалізації технологічних процесів (подрібнення, просіювання, очищеннятощо), транспортуванням твердих і рідких продуктів на конвеєрах і по трубах. Значення статичної електрики може досягати сотні вольт, а енергія його розряду як правило є достатньою для запалення більшості горючих сумішей до появи пожарів. Крім пошкоджень електронних виробів, розряди статичної електрики між операторами і елементами обладнання викликають больові відчуття у людей , створюють нервозну обстановку, можуть призвести до втрати працездатності, зниження продуктивності праці.

6.3.2. Захист від ураження статичною електрикою здійснюють відповідно до "НПАОП 0.00-1.29-97 (ДНАОП 0.00-1.29-97) Правила захисту від статичної електрики". Він передбачає: заземлення металевих і електропровідних елементів обладнання, установлення нейтралізаторів статичної електрики, збільшення поверхневої та об'ємної електропровідності діелектриків. Заземленню підлягають елементи обладнання, в яких утворюються електричні заряди, та ізольовані електропровідні ділянки технологічних установок. Пристрої для захисту від статичної електрики майже завжди поєднуються із захисними заземлювальними пристроями. Гранично допустимий опір заземлюючого пристрою тільки для відводу статичного заряду не повинен перевищувати 100 Ом.

6.4. Питання для самоперевірки за темою 5

1. Які особливості характерні для електротравматизму?

2. Як діє електричний струм на організм людини?

3. Які існують порогові значення електричного струму?

4. Які можливі види електротравм? Їх загальна характеристика.

5. Які чинники електричного і неелектричного характеру впливають на тяжкість електротравм?

6. Які існують системи засобів і заходів щодо електробезпеки?

7. Поясність особливості впливу статичної електрики на людський організм.

8. Назвіть заходи боротьби із статичною електрикою.

Тема лекції №7: «ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА»

7.1. План вивчення теми

1. Актуальність теми.

2. Поняття про горіння. Терміни та визначення.

3. Показники пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів.

4. Основні джерела запалювання.

5. Класифікація виробництв за ступенем вибухопожежонебезпеки.

6. Способи гасіння пожеж і вогнегасні речовини.

7. Організація пожежної охорони в Україні.

7.2. Рекомендації щодо самостійного опрацювання лекційного матеріалу

Актуальність теми. Пожежа - це процес неконтрольованого горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується у часі і просторі. Пожежа супроводжується знищенням матеріальних цінностей, створює загрозу життю та здоров'ю людей, довкіллю. Проблема пожеж стає глобальною за своїми масштабами, зачіпа не тільки національні, але й міжнародні інтереси. Катастрофа на Чорнобильській АЕС, тривалі пожежі нафтових об'єктів Іраку як наслідок війни у Перській затоці, горіння великих лісових масивів переконує нас у цьому. Щорічно на Землі виникає близько 7 мільйонів пожеж!

Згідно з прогнозами, зробленими на основі пожежної статистики, у світі протягом року може загинути на пожежах 225 тис. чоловік, 2 млн. 250 тис. чоловік - отримати каліцтво, 4,5 млн. - тяжкі опікові травми. Тому актуальним завданням пожежної безпеки полягає в усуненні умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків [1-3].

Поняття про горіння. Терміни та визначення. Необхідно засвоїти, що горіння — це екзотермічна реакція окинення речовини, яка супроводжується виділенням диму, полум'я або світіння. Для виникнення горіння необхідна наявність горючої речовини, окиснювача та джерела запалювання. Розрізняють два види горіння: повне — при достатній кількості окиснювача, і неповне — при нестачі окиснювача. Продуктами повного горіння є діоксид вуглецю, вода, азот, сірчаний ангідрид та ін. При неповному горінні утворюються горючі і токсичні продукти (оксид вуглецю, альдегіди, смоли, спирти та ін.). За швидкістю розповюдження полум'я горіння розподіляється на дефлаграційне (в межах 2—7 м/с), вибухове (при десятках і навіть сотнях метрів за секунду) і детонаційне (при тисячах метрів за секунду).

З теми горіння студентам необхідно знати наступні терміни та визначення: гомогенне та гетерогенне горіння, вибух, детонація, спалах, займання, спалахування, самозаймання та самоспалахування, тління, теплове самозаймання, мікробіологічне самозаймання, хімічне самозаймання, температура спалахування, температура самоспалахування [1-3].

Показники пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів. Відповідно до ГОСТ 12.1.044-84 оцінку пожежовибухонебезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу).

В результаті опрацювання матеріалу студент повинен уміти визначати групи горючості речовин і класифікувати їх на негорючі, важкогорючі та горючі.

За температурою спалаху розрізняють: легкозаймисті рідини (ЛЗР) — рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт); горючі рідини (ГР) — рідини, які мають температуру спалаху понад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін) [1-3].

Важливими показниками, що характеризують пожежовибухонебезпечні властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межі (КМ) поширення полум'я (запалення) – нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум'я. Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМ чи вище ВКМ, горіти не можуть. Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі пилоподібні речовини в завислому стані. Залежно від значення нижньої концентраційної межі поширення полум'я пил ділиться на вибухо- та пожежонебезпечний.

Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум'я газів та парів в повітрі. НТМ та ВТМ — це такі температури речовини, за яких їх насичені пари утворюють в даному окиснювальному середовищі концентрації, які дорівнюють відповідно НКМ та ВКМ [1-3].

Температурні межі поширення полум'я використовують зокрема для вибору температурних умов зберігання рідин у тарі, за яких концентрація насичених парів буде безпечною з точки зору пожежовибухонебезпеки. Існують і інші показники для оцінки пожежної та вибухової небезпеки речовин та матеріалів, які визначаються за стандартними методиками.

Основні джерела запалювання. Джерелом запалювання може бути таке нагріте тіло (у випадку примусового запалювання) чи такий екзотермічний процес (при самозайманні), які здатні нагріти деякий об'єм горючої суміші до визначеної температури, коли швидкість тепловиділення (за рахунок реакції горючої суміші) дорівнює чи перевищує швидкості тепловідводу із зони реакції. До основних груп джерел запалювання належать: відкритий вогонь; розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні; тепловий прояв електричної енергії; тепловий прояв механічної енергії; тепловий прояв хімічних реакцій; тепловий прояв сонячної, ядерної енергій, інші джерела запалювання.

Класифікація виробництв за ступенем вибухопожежонебезпеки. Відповідно до ОНТП 24-86 приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою розподіляються на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д).

Категорія А. Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 °С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

Категорія Б. Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Категорія В. Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться, або використовуються, не відносяться до категорій А та Б.

Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані. В основу розрахункового методу визначення категорій вибухопожежної та пожежної небезпеки виробничих приміщень покладено енергетичний підхід, що полягає в оцінці розрахункового надлишкового тиску вибуху в порівнянні з допустимим.

Способи гасіння пожеж і вогнегасні речовини. Для виникнення й розвитку процесу горіння, який спричиняє пожежу, мусить бути одночасне сполучення горючої речовини, окисника, джерела запалювання та безперервного потоку тепла від осередку пожежі до горючого матеріалу. Водночас для припинення горіння досить виключити будь-який із цих елементів.

Основні способи припинення горіння: охолодження зони горіння або речовин, що горять, до певного рівня температури; ізоляція осередку горіння від кисню; зниження концентрації кисню в повітрі шляхом розбавлення його не горючими газами; хімічне гальмування (інгібування) швидкості реакцій окиснення (горіння) в полум'ї; механічне придушення полум'я сильним струменем води, порошку чи газу; створення умов вогнеперешкоди, за яких полум'я не має можливості поширюватися.

Практична реалізація способів припинення горіння може бути досягнута за допомогою вогнегасних речовин та технічних засобів. До вогнегасних речовин належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння. Багато з них використовуються також для запобігання, обмеження поширення пожежі, захисту людей і матеріальних цінностей.

Використовуються такі основні види вогнегасних речовин: вода; вода з добавками, які підвищують її вогнегасну здатність; піна; газові вогнегасні суміші; вогнегасні порошки; комбіновані вогнегасні суміші.

Вибір вогнегасної речовини та способу її подачі визначається умовами виникнення й розвитку пожежі.

Кожному способові припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів, які можна поділити на:

- охолоджувальні (вода, водні розчини, снігоподібна вуглекислота та ін.);

- розбавлювальні (діоксид вуглецю, водяна пара, інертні гази та ін.);

- ізолювальні (хімічна та повітряно-механічна піна, пісок та ін.);

- засоби хімічного гальмування горіння (вогнегасні порошки, брометил, хладон та ін.).

Практично всі вогнегасні речовини характеризуються комплексною дією на процес горіння. Наприклад, вода може охолоджувати, ізолювати та розбавляти речовини, що горять; піна ізолює й охолоджує; газові засоби пожежогасіння одночасно діють як інгібітори й розбавляють горючі речовини; порошки гальмують хімічні реакції й ізолюють зону горіння в разі утворення стійкої порошкової хмари.

Вибір вогнегасної речовини залежить від характеру пожежі й визначається: властивостями та агрегатним станом речовин, що горять; параметрами пожежі (площею горіння, інтенсивністю горіння, температурою тощо); видом пожежі (в закритих приміщеннях та будівлях, на відкритому просторі); умовами тепло- й газообміну на пожежі; наявністю та кількістю вогнегасних засобів; вогнегасною здатністю щодо гасіння речовин і матеріалів; ефективністю способу гасіння пожежі.

Організація пожежної охорони в Україні. Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Закон України "Про пожежну безпеку" визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.