ff_kks_sf_dudmf_lek

•здійснює загальну організацію та управління виконанням державного бюджету, координує діяльність учасників бюджетного процесу;

•затверджує розпис державного бюджету, забезпечує його відповідність бюджетним призначенням та контролює його виконання;

•у випадку суттєвого невиконання державного бюджету готує пропозиції щодо внесення змін до закону про державний бюджет;

•здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу в процесі виконання державного та місцевих бюджетів.

Міністерству фінансів підконтрольні та підзвітні місцеві фінансові органи. У процесі адміністративної реформи змінюється структура як центрального апарату Міністерства фінансів, так і системи територіальних фінансових органів.

2.2. Держава контрольно-ревізійна служба України

Певними повноваженнями у сфері бюджетної діяльності наділені також органи державної контрольно-ревізійної служби. У склад державної контрольно-ревізійної служби входять Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольноревізійні управління в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі, підрозділи державної контрольно-ревізійної служби (відділи, групи) в районах, містах (крім Києва і Севастополя) і районах у містах.

У своїй діяльності Державна контрольно-ревізійна служба керується Конституцією України, законом “Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні” за №2939-XII від 26.01.1993 р. із змінами і доповненнями та іншими законодавчими актами, указами Президента, постановами Кабінету Міністрів.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з

бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Органи державної контрольно-ревізійної служби забезпечують виконання таких функцій:

•проводять наступний контроль за правильністю зарахування надходжень до державного та місцевих бюджетів та цільовим використанням бюджетних коштів;

•проводять ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності в органах державної виконавчої влади, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів та з державних валютних фондів;

•проводять ревізії та перевірки повноти оприбуткування, правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету;

•розробляють інструктивні та інші нормативні акти з питань проведення ревізій та перевірок.

Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольноревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.

2.2.Державне казначейство України

Державне казначейство України здійснює свою діяльність відповідно до Положення про Державне казначейство.

Відповідно до Положення казначейство виконує такі функції:

•організовує виконання Державного бюджету України і здійснює контроль за цим;

•здійснює управління наявними коштами державного та місцевих бюджетів, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних

фондів та власними надходженями установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

•здійснює фінансування видатків державного бюджету;

•веде облік касового виконання державного та місцевих бюджетів, складає звітність про стан виконання державного, місцевих та зведеного бюджетів;

•здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

•розподіляє між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов`язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

•розробляє та затверджує нормативно-методичні документи з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів.

Державне казначейство складається з ценрального органу – Державного казначейства України та його територіальних органів – управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі

звідділеннями у районах, містах і районах у містах.

2.4.Податкова адміністрація України: завдання, функції, структура

Безпосередню участь у бюджетному процесі приймають органи державної

податкової служби. До системи органів податкової служби входять: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі, міжрайонні державні податкові інспекції, державні податкові інспекції в районах, містах (крім Києва і Севастополя), районах у містах. Крім цього у складі органів податкової служби створено податкову міліцію - спеціальні підрозділи для боротьби з податковими правопорушеннями.

Відповідно до закону “Про державну податкову службу в Україні” №509-XII від 04.12.1990 р. із змінами і доповненнями, до компетенції органів державної податкової служби належить:

•забезпечення своєчасного та в повному обсязі надходження податків та інших платежів до бюджетів;

•здійснення контролю за справлянням і надходженням до бюджетів податків та інших обов’язкових платежів;

•облік платників податків та подання їх списків до органів державного казначейства;

•ведення обліку бюджетних надходжень у розрізі платників податків та кодів класифікації доходів бюджету;

•повідомлення платникам реквізитів рахунків для зарахування до бюджету податків та обов’язкових платежів;

•формування та подання до органів казначейства висновків про повернення з бюджету помилково або надміру зарахованих платежів та відшкодування податку на додану вартість;

•аналіз надходження податків та інших обов’язкових платежів до бюджетів, вивчення впливу макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження доходів до бюджету, прогнозування джерел податкових надходжень;

•розробка пропозицій щодо збільшення надходження до бюджету податків і обов’язкових платежів та зменшення втрат бюджету, пошук джерел додаткових податкових надходжень до бюджету;

•проведення звірки надходжень до державного та місцевих бюджетів з органами державного казначейства;

•складання звітності про надходження до бюджетів податків та інших обов’язкових платежів.

2.5. Рахункова палата України: завдання, функції та структура

Постійно діючим вищим органом державного фінансового контролю є Рахункова палата. Вона створена при Верховній Раді, підпорядковується і підзвітна їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.На відміну від контрольно-ревізійної служби, яка проводить

детальний контроль за дотриманням фінансового законодавства, Рахункова палата здійснює також контроль дієвості фінансової політики та регулювання макроекономічних процесів.

Організаційно-правовий статус Рахункової палати, функціональні повноваження та порядок їх реалізації передбачено ст.98 Конституції України та законом “Про Рахункову палату Верховної Ради України” за №315/96-ВР від 11.07.1996 р. із змінами та доповненнями, іншими законодавчими документами.

Основними завданнями Рахункової палати Верховної Ради України є:

•організація і здійснення контролю за виконанням дохідної та видаткової частин державного бюджету, використанням коштів бюджету, цільових фондів, державних валютних та фінансово-кредитних ресурсів;

•здійснення контролю за ефективністю управління коштами державного

бюджету;

•здійснення контролю за проведенням таємних видатків з державного бюджету, використанням коштів резервного фонду Кабінетом Міністрів;

•проведення контролю за утворенням, обслуговуванням і погашенням внутрішнього і зовнішнього державного боргу України;

•здійснення контролю за фінансуванням програм соціально-економічного розвитку та інших загальнодержавних програм;

•аналіз встановлених відхилень від показників державного бюджету, підготовка пропозицій про їх усунення, а також про вдосконалення бюджетного процесу в цілому;

•здійснення контролю за використанням бюджетних коштів, призначених для фінансування повноважень місцевих державних адміністрацій та делегованих місцевому самоврядуванню повноважень органів виконавчої влади.

•регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій;

3. Організація, завдання і методи бюджетного планування

У системі заходів, спрямованих на успішне розв’язання з боку держави економічних і соціальних завдань в умовах ринкових відносин, важливе місце займає бюджетне планування. Воно є серцевиною всієї фінансової роботи в державі. Бюджетне планування охоплює всі стадії процесу складання, розгляду і затвердження бюджету як основного фінансового плану держави на наступний рік щодо використання централізованого фонду грошових ресурсів на вирішення соціально-економічних проблем.

Бюджетне планування – це своєрідний інструмент системи фінансового управління, спрямованого на підвищення ефективності, дієвості та прозорості державного сектору, що здійснюється шляхом встановлення бюджетних цілей не тільки на наступний (плановий) рік, а й на перспективу, зокрема, середньострокову (до трьох років).

Загальні засади бюджетного планування визначаються Конституцією України, а також спеціальним бюджетним законодавством – Бюджетним кодексом України.

Загальне керівництво бюджетним плануванням покладено на Кабінет Міністрів України, а безпосередньо роботу з організації планування бюджетів усіх рівнів виконує Міністерство фінансів України.

Процес формування бюджету та узгодження його показників із макроекономічними тенденціями розвитку країни складається з трьох відносно самостійних етапів. Слід зазначити, що ці етапи є умовним поділом процесу формування проекту бюджету на наступний рік.

4. Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі та особливості його запровадження в Україні

Ідея програмно-цільового методу полягає у тому, щоб зосереджувати увагу не тільки на можливостях бюджету (існуючих ресурсах), а й на тому як найефективніше їх використати з метою отримання конкретних результатів. Цей

процес починається із зосередження уваги спершу на результатах, яких необхідно досягти в державному секторі, а вже потім ставиться питання про те, які ресурси потрібно найефективніше використати для досягнення намічених результатів і в який спосіб. З’ясовується, чи достатньо власних ресурсів (які може отримати національна економіка) і чи є необхідність у залученні додаткових ресурсів шляхом проведення державних кредитних операцій на зовнішніх ринках, що призводить до зростання державного боргу (зовнішнього або/і внутрішнього).

Практика застосування програмно-цільового методу до складання бюджету виявилася досить ефективною. Бюджет став зрозумілішим і чіткішим завдяки конкретизації завдань для кожної програми, яку передбачалося фінансувати з бюджету. Нині більшість країн з ринковою економікою використовують елементи цього методу у бюджетному процесі, передусім Канада, країни Європи. Нова Зеландія, Австралія та багато інших, серед яких і країни колишнього Радянського Союзу. Зокрема, значних успіхів у застосуванні програмно-цільового методу досягли країни Балтії та Казахстан.

У процесі складання проекту бюджету за програмами ставиться завдання підвищити відповідальність міністерств і забезпечити прозорість системи адміністрування. Тому видатки бюджету почали відображати за програмами, тобто відповідно до цілей, а не за розділами класифікації видатків бюджету чи за міністерствами.

В основі програмно-цільового методу бюджетного процесу лежить стратегічне планування та середньострокове прогнозування. Стратегічне планування – це процес планування головним розпорядником коштів державного бюджету своєї діяльності на основі відповідних нормативно-правових документів. Завдяки стратегічному плануванню керівники міністерств та відомств можуть приймати рішення, узгоджені з завданнями, які ставляться перед ними для досягнення певної мети. Окрім того, планування є своєрідним інструментом для зіставлення затрат (матеріальних, людських ресурсів тощо) і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації відповідних заходів.

Стратегічний план визначає місію відомства (тобто головну мету його діяльності), цілі, завдання та очікувані результати у довгостроковій перспективі, зазвичай на період від трьох до десяти років, відповідно до встановлених пріоритетів Уряду, які виражаються у його програмних документах.

Стратегічні плани міністерств і відомств знаходять своє відображення у плануванні (або прогнозуванні) видатків у середньостроковій перспективі. На основі пріоритетів Уряду, прогнозів надходжень до бюджету, а також виходячи із індивідуальних стратегічних планів головних розпорядників коштів складаються середньострокові прогнози видатків. Цей процес називають середньостроковим прогнозуванням (плануванням).

5. Порядок складання, розгляду проектів та затвердження державного і місцевих бюджетів

Складання проекту бюджету є найважливішою і найскладнішою частиною бюджетного планування. Вихідним документом складання проекту бюджету слугує постанова Верховної Ради України про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік (Бюджетна резолюція). Бюджетна резолюція у загальному вигляді окреслює пріоритети бюджетної політики держави на наступний рік і є орієнтиром для Уряду під час розроблення проекту Державного бюджету України, а для Верховної Ради України при розгляді бюджету і законів, що впливають на доходи і видатки Державного бюджету. Вона, як правило, містить граничний розмір дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, граничного обсягу державного боргу та його структури, питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів та капітальних вкладень. До складу Бюджетної резолюції входять перелік змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави, захищені статті бюджету та ін.

Порядок складання та розгляду бюджету визначається Бюджетним кодексом України. Згідно з ним Кабінет Міністрів України щорічно своєю

постановою встановлює порядок і строки виконання робіт зі складання і розгляду бюджету кожним учасником процесу.

На підставі попереднього прогнозу макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий і наступні три роки, вимог чинного законодавства, очікуваного виконання Державного і місцевих бюджетів у поточному році Управління планування доходів бюджету розробляє попередній прогноз доходів Державного і місцевих бюджетів у розрізі податків і зборів на плановий і наступні три роки. Управління з фінансових питань реформування реального сектору економіки розробляє попередній прогноз надходжень від приватизації державного майна у плановому році і на наступні три роки, а Управління планування та аналізу боргової політики – попередній прогноз платежів з обслуговування та погашення внутрішнього і зовнішнього державного боргу на плановий і наступні три роки, пропозиції щодо оптимального обсягу фінансування Державного бюджету, очікувану величину та структуру державного боргу у плановому і наступні три роки. Зазначені показники разом з поясненнями подаються не пізніше третьої декади лютого поточного року Управлінню державного бюджету та бюджетної політики.

На основі уточненого прогнозу надходжень до Державного бюджету виходячи з пріоритетів бюджетної політики та аналітичних матеріалів структурних підрозділів щодо інформації, отриманої від головних розпорядників Управлінням державного бюджету та бюджетної політики, розробляються попередні показники граничних видатків Державного бюджету на плановий і наступні роки та доводяться до структурних підрозділів Мінфіну разом з проектом Основних напрямів бюджетної політики на наступний (плановий) рік. Уся ця робота має бути завершена до кінця березня поточного року.

Водночас відповідними управліннями Міністерства фінансів здійснюється попередньо погоджений розподіл видатків Державного бюджету на плановий та на три наступні роки в розрізі головних розпорядників й окремих бюджетних програм і подається Управлінню державного бюджету та бюджетної політики із зауваженнями до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний рік.

Після розгляду показників проекту бюджету колегією та відповідного доопрацювання Планом заходів передбачено, що до 10 травня поточного року Міністерство фінансів повинно подати на розгляд Кабінету Міністрів України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний рік та попередні показники проекту зведеного бюджету на наступний рік з розподілом на Державний та місцеві бюджети, пропозиції щодо формування взаємовідносин з місцевими бюджетами, проект рішення Кабінету Міністрів України та інші необхідні матеріали. Другий етап включає підготовку пропозицій до проекту Державного бюджету на наступний рік для схвалення Кабінетом Міністрів України.

Протягом червня управління департаментів Міністерства фінансів, котрі здійснюють формування і супроводжують виконання видаткової частини бюджету головними розпорядниками, забезпечують отримання бюджетних запитів на наступний рік від головних розпорядників згідно з методичними інструкціями щодо їх заповнення. Отримані матеріали управління повинні до середини липня ґрунтовно проаналізувати, підготувати висновки і пропозиції Міністерство фінансів у кінці липня проводить погоджувальну нараду, на якій розглядаються пропозиції головних розпорядників коштів щодо зміни граничних обсягів видатків державного бюджету на наступний рік.

У цей же термін Міністерство фінансів доводить до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій необхідні інструктивні матеріали щодо складання бюджету на наступний рік та методичні рекомендації і розрахунки прогнозу обсягів доходів, обсягів міжбюджетних трансфертів та показників, на підставі яких здійснювалося їх визначення.

6. Основи кошторисного планування

Установи невиробничої сфери, основним джерелом фінансування яких є бюджетні кошти, називаються бюджетними. До них належать установи освіти, охорони здоров’я, науки, державної влади й управління, оборони і правоохоронних органів. Установа, незалежно від того, веде вона облік