Регіональна економіка. книжка

405

90-х років обсяги будівельно-монтажних робіт зменшились в країні більше,

як у 5 разів. Багато в чому це зумовлено кризовим станом економіки перехідного періоду. Водночас стає зрозумілим, що епоха заводів-велетнів вже позаду. Ефективне господарювання з урахуванням екологічних вимог ставить завдання розумного використання вже діючих виробничих потужностей, передбачає надання переваг не новому будівництву, а

реконструкції діючих підприємств. Більш наближеним до індивідуальних потреб людей має стати житлове будівництво. В цьому секторі головним напрямком буде розосередження забудівлі великих міст, спорудження значної кількості будинків-котеджів.

Суттєвих змін уже сьогодні зазнає структура джерел фінансування будівельних робіт. В їх складі зменшується частка державних коштів і невпинно зростає частка коштів підприємств недержавних форм власності.

Розширення участі підприємств недержавних форм власності у здійсненні будівельних і монтажних робіт має забезпечити суворіший контроль за використанням коштів, покращенням якісних характеристик споруджуваних об’єктів, скороченням строків будівництва.

В умовах, коли кошти на проведення будівельних і монтажних робіт вкрай обмежені, дуже важливо використовувати всі можливі резерви для їх економії. Найсуттєвішим напрямком такої економії є зменшення затрат на будівельні матеріали, котрі складають близько 60% загальної вартості будівництва. Досягти цього можна за рахунок скорочення витрат на виробництво будівельних матеріалів, впровадження ефективніших матеріалів, з вищими експлуатаційними характеристиками (міцність,

довговічність), широкого використання місцевої сировини, відходів промислового виробництва тощо.

Перспективи розвитку будівельного комплексу пов’язані з вирішенням таких проблем:

активного впровадження різних форм власності;

застосування сучасних будівельних технологій;

406

підвищення технічного рівня на підприємствах усіх ланок комплексу;

збільшення потужності будівельної ланки та підвищення її конкурентоспроможності для закріплення на вітчизняному ринку будівельних послуг;

активного розширення сировинної бази комплексу за рахунок використання величезних обсягів відходів промислового виробництва;

зниження техногенного навантаження на природне середовище та забруднення його компонентів [31; 28-29].

Уперспективі передбачаються реконструкція технічної бази промисловості будівельних матеріалів, подальші механізація та автоматизація технологічних процесів, розширення випуску нових будівельних матеріалів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій і виробів поліпшеної якості, а також комплексне використання сировини, ширше впровадження матеріалів супутнього видобутку, вторинної сировини, підвищення якості виробів для будівництва. Географія галузі розширюватиметься з урахуванням подальшого комплексного розвитку економічних районів та областей України, забезпечення повного виконання обсягів будівельно-монтажних робіт.

Питання і завдання для самоконтролю

1.Які особливості формування і розвитку будівельного комплексу.

2.Охарактеризуйте розвиток капітального будівництва в Україні.

3.Розкрийте проблеми і перспективи розвитку капітального будівництва України.

4.Які особливості розвитку будівництва будівельних матеріалів?

5.Які чинники перешкоджають розвитку капітального будівництва?

6.Аналіз розвитку виробництва стінових матеріалів.

7.Аналіз розвитку виробництва залізобетонних конструкцій.

407

8.Визначіть причини недостатнього розвитку власного виробництва будівельних матеріалів.

9.Охарактеризуйте цементну промисловість Україні.

10.Які проблеми і перспективи розвитку цементної промисловості України? 11.Які особливості розвитку покрівельних матеріалів. Які перспективи

розвитку виробництва будівельних матеріалів?

3.6 Агропромисловий комплекс України

Роль агропромислового комплексу в національній економіці, його структура та форми організації.

Значення АПК. Агропромисловий комплекс України (АПК) є

складовою частиною національного господарства та виступає єдиною цілісною виробничо-економічною системою, що об’єднує цілу низку сільськогосподарських, промислових, науково-виробничих і навчальних галузей, спрямованих на одержання, транспортування, зберігання, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції. Він за своїм складом та структурою відрізняється від інших міжгалузевих комплексів і визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення,

продовольчу безпеку та забезпечення промисловості сільськогосподарською сировиною. АПК головним засобом виробництва використовує землю, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання.

Проте сьогодні суттєво порушена адміністративно-організаційна структура агропромислового комплексу. Відтак найважливішим завданням державної аграрної політики є її трансформація та оптимізація враховуючи сучасні ринкові умови та світові тенденції.

Головним завдання, що постає перед галузями АПК є зростання сільськогосподарського виробництва, надійне забезпечення країни продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною, об’єднання

408

зусиль усіх його галузей для одержання високих економічних показників і вихід на світовий ринок.

Агропромисловий комплекс використовує 90-95 % сільськогоспо-

дарських угідь, 50 % водних і 30 % трудових ресурсів, в ньому зосереджено

25-30 % основних фондів, використовується 10-15 % загальнонаціональних інвестицій [9; 13]. В експортному потенціалі країни його частка становить близько 25 %. Виробничий потенціал аграрної сфери на початок 2007 р.

налічував 41,7 млн. га сільськогосподарських угідь, з них 32,4 млн. га ріллі.

За обсягами продукції та часткою у ВВП України АПК поступається лише металургійному та паливно-енергетичному комплексам, а за зайнятістю і соціальною значимістю займає провідне місце.

Характерною особливістю структури сільськогосподарських угідь є висока питома вага орних земель (біля 78%). Інші площі використовуються під багаторічні насадження (2,7%), сінокоси (5,1%) і пасовища (11,4%)

Найбільше розорані сільськогосподарські угіддя в Лісостеповій зоні, а

найменше – на Поліссі, де майже третину площ сільськогосподарських угідь займають природні кормові угіддя.

Найважливішою ланкою АПК, другою важливою галуззю матеріального виробництва України є багатогалузеве сільське господарство.

Проте економічні можливості аграрного сектора України використовується не повністю. Економічні реформи проводяться повільно та поки що не забезпечили підвищення ефективності і продуктивності праці.

Обсяги виробництва продукції, інвестиції та технологічний рівень сільського господарства знижується, проте помітні певні позитивні зрушення в аграрному секторі. Багато колишніх колгоспів і радгоспів після реорганізації земельних і виробничих відносин адаптувалось до вимог ринкової економіки.

Структура АПК і форми організації. На сучасному етапі розвитку продуктивних сил суспільства великого значення у збільшені виробництва продукції рослинництва і тваринництва набувають використання досягнень науково-технічного прогресу, розробка та впровадження високоефективних

409

науково обґрунтованих систем ведення сільського господарства,

спеціалізація та раціональне використання матеріальних, фінансових і

трудових ресурсів.

До складу АПК входять три взаємопов’язаних сфери:

сільське господарство, яке формує сировинну базу АПК;

галузі, що виробляють засоби виробництва та обслуговування АПК;

галузі зі збереження, переробки та реалізації сільськогосподарської

продукції (рис. 14).

Головною ланкою АПК є сільське господарство, яке охоплює рослинництво і тваринництво та створює сировинну базу для переробної промисловості. Другою ланкою є галузі, що виробляють засоби виробництва та обслуговують АПК – сільськогосподарське машинобудування (комбайни,

трактори, сівалки, зрошувальні системи, обладнання для сховищ, харчової та легкої промисловості тощо), хімічну промисловість (виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, фарбників і консервантів),

комбікормова та мікробіологічна промисловість, виробництво тари,

спеціального устаткування та приладів для АПК, наукове обслуговування,

сільськогосподарське та меліоративне будівництво. Третьою ланкою АПК є

галузі, що займаються зберіганням, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції і охоплює підприємства легкої та харчової промисловості, сховища, транспортні засоби, торгівлю.

410

АГРОПРОМИСЛОВИЙ

КОМПЛЕКС

Рис. 14. Галузева структура АПК

За сучасних умов для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва –

агропромислові об’єднання, товариства з обмеженою відповідальністю,

агрокомбінати, агрофірми, асоціації, селянські (фермерські) господарства,

приватні сільськогосподарські підприємства, виробничі й науково-виробничі системи. В окремих областях України створені й успішно діють агропромислові об’єднання. До їх складу входять на добровільних засадах міжгосподарські підприємства, підприємства й організації по обслуговуванню сільськогосподарського виробництва і переробці сировини,

а також підприємства торгівлі, які реалізують вироблену продукцію.

Агропромислові комбінати є виробничо-економічними формуваннями,

головне завдання яких полягає в об’єднанні зусиль усіх підприємств і організацій, котрі входять до їх складу, по забезпеченню виробництва,

заготівлі, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції та

411

високоякісних продовольчих товарів.

Створюються асоціації кооперативів з виробництва м’яса і

м’ясопродуктів, молока й молокопродуктів, цукрових буряків і цукру,

соняшнику й олії тощо. Основними виробничими одиницями асоціації є первинні кооперативи орендаторів з виробництва сільськогосподарської продукції і наданню різних послуг.

У розв’язанні актуальних проблем аграрного сектора більш активну роль повинні відігравати усі форми господарювання на землі – колективні

сільськогосподарські підприємства, орендні, фермерські, сімейні

господарства тощо. Проте зменшується кількість державних підприємств,

кооперативів та господарських підприємств (табл. 15).

Таблиця 15

Кількість діючих сільськогосподарських підприємств за організаційноправовими формами господарювання [65]

Чинники просторової організації АПК. Великий вплив на формування АПК України мають суспільно - географічні чинники, зокрема, рівень господарського освоєння території, науково - технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Разом з тим, велике значення мають природно-географічні чинники,

особливо для розміщення та спеціалізації сільського господарства. Під впливом природних умов формується територіальна структура АПК України.

Серед природнокліматичних чинників найважливіше значення мають агрокліматичні, ґрунтові та водні ресурси.

412

Враховуючи те, що в Україні сільське господарство поступається промисловості як за щільністю основних виробничих фондів, так і за обсягом виробництва товарної продукції, в країні переважає промислово-

сільськогосподарський тип освоєння території. Важливою складовою частиною освоєння території України є рівень розвитку інфраструктури території, особливо комунікаційної. Від територіальної організації інфраструктури, густоти транспортної мережі, її технічного стану, напрямку транспортних шляхів залежать особливості територіальної організації АПК і взаємозв’язок між його основними ланками.

Одним з вагомих чинників, що впливають на формування та територіальну організацію АПК і споживання його кінцевої продукції є характер розселення, густота сільського населення та рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Різні природно-географічні зони України нерівномірно забезпечені трудовими ресурсами. В результаті одні регіони України мають надлишок трудових ресурсів у сільському господарстві, а інші відчувають їх недостачу.

Найкраще забезпечені трудовими ресурсами лісостепові області, де найвищою є густота сільського населення. Найбільша потреба в трудових ресурсах відчувається у степових областях, де густота сільського населення найменша.

Сільське господарство та його структура

На сільське господарство та галузі первинної обробки сільськогосподарської продукції (або харчової промисловості) припадає найбільша питома вага всієї випущеної продукції АПК. Сільське господарство – це комплекс технологічно і організаційно взаємозв’язаних галузей, які у своїй сукупності утворюють збалансовану, зінтегровану та структурно завершену систему, функціонально-компонентна структура якої підпорядкована стабільному нарощуванню продовольчої продукції землеробства і тваринництва. Докорінних змін зазнала внутрішня структура

413

валової продукції. Зокрема, питома вага рослинництва з 2000 р. по 2004 р.

зросла з 55,9 до 60,1%, або на 4,2 пункта, а тваринництва – зменшилася з 44,1

до 39,9%, або на 4,2 пункта, проте з 2004 по 2007 роки це співвідношення повернулося на рівень 2000 року (табл. 16).

Таблиця 16

Виробництво продукції сільського господарства України [65]

(у порівнянних цінах 2005 р. %.)

Зменшення співвідношення між рослинництвом і тваринництвом є негативним явищем у сільському господарстві, оскільки населення позбавлена все більшої кількості найцінніших і висококалорійних продуктів харчування, а рослинництво отримує все меншу кількість органічних добрив.

Виходячи з потреб у різних видах сільськогосподарської продукції і продовольчого балансу на основі економіко-математичного моделювання,

необхідно створити оптимальну структуру валової продукції та розробити баланси зерна, цукрових буряків, олійних і кормових культур, картоплі,

городини, молока, м’яса та інших видів продукції, також оптимізувати галузеву спеціалізацію сільського господарства, яка сьогодні існує (рис. 15).

Провідною галуззю рослинництва є зернова, де основними хлібними

414

зерновими культурами України є озимі пшениця і жито, круп’яними – просо,

гречка і рис, зернофуражними – ячмінь, кукурудза і овес, зернобобовими – горох.

Динаміка основних економічних показників відображена у додатку 11.

Головна зернова культура України – озима пшениця, на неї припадає майже 20 % посівних площ і 50% валового збору зернових в країні.

Основними районами вирощування озимої пшениці є області Степової

(понад половину посівів) і Лісостепової (понад третину) зон. У поліських та західних районах питома вага озимої пшениці значно менша. Цінною продовольчою культурою є озиме жито. Пояснюється це тим, що жито переважно дає менші врожаї, ніж інші зернові.

Рослинництво є базовою галуззю сільськогосподарського виробництва України, а його частка у вартості всієї продукції сільського господарства дещо більше половини.

Головним чинником розвитку рослинництва є земля, яка використовується як окремі угіддя для виробничих цілей, певна кількість її відведена під присадибні та садово-городні ділянки колгоспників, робітників і службовців. Для сільськогосподарського виробництва найбільш цінні орні землі, які складають понад 80% усіх сільськогосподарських угідь України.

Розміщення галузей рослинництва. Провідне місце в структурі посівів займають зернові культури. Основними зонами виробництва зерна в Україні є Степ і Лісостеп, де виробляють відповідно по 45 і 40% його загального обсягу. В Україні вирощують майже всі зернові культури, але структура їх посівів має певні відмінності у зонах, що пов’язано з неоднаковими природноекономічними умовами.