29. Способи збирання доказів у кримінальному процесі.

Способами збирання доказів та їх процесуальних джерел є:

1) для сторони обвинувачення:

– проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

– витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок;

– проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК України (ч. 2 ст. 93 КПК України);

2) для сторони захисту, потерпілого:

– ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій,

– витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок;

– здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів (ч. 3 ст. 93 КПК України).

Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому ст. 220 КПК України.

Докази можуть бути одержані на території іноземної держави в результаті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.

30. Оцінка доказів, її відмінність від перевірки.

Оцінка доказів означає з’ясування їх переконливості та придатності бути підставою для прийняття відповідного процесуального рішення. Оцінка є суто розумовим процесом на відміну від перевірки.

Оцінка доказів означає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили (ст. 94 КПК України).

Критерії оцінки доказів та їх процесуальних джерел

Кожен доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ч. 1 ст. 94 КПК України).

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст. 85 КПК України).

Під належністю доказів слід розуміти можливість використання їх для встановлення у кримінальному провадженні фактичних даних, а також обставин, що підлягають доказуванню в силу існуючого між ними кримінально-процесуального взаємозв’язку.

Вимога належності доказів складається з двох критеріїв:

1) значення для провадження обставин, встановлюваних конкретними доказами;

2) значення цих доказів для встановлення саме таких обставин.

Достовірність доказів означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні і нематеріальні сліди події, що досліджується.

Допустимість доказів визначається законністю джерела, умов і способів їх одержання. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України (ст. 86 КПК України).

Критерії допустимості доказів:

– належний суб’єкт, який має право проводити процесуальні дії, спрямовані на одержання доказів;

– належне джерело фактичних даних (відомостей, інформації), що складають зміст доказу;

– належна процесуальна дія, застосована для одержання доказів;

– належний порядок проведення процесуальної дії, яка використовується як засіб одержання доказів.

Достатніми вважаються докази тоді, коли в своїй сукупності дають можливість установити всі передбачені законом обставини кримінального провадження на тому рівні знання про них, який є необхідним для прийняття об’єктивного, правильного рішення під час кримінального провадження.