38. Поняття, умови та види трудового договору

Труд.договір є основним інститутом в системі труд.права. Він розглядається також як підстава виникнення труд.правовідносин і водночас як форма залучення до праці. Тру­д.договір широко використовується в усіх країнах з ринко­вою економікою для найму робочої сили.

Труд.договір – угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим н6им органом чи фіз.особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, цизначеною цією угодою з підляганням внутрішнього труд.розпорядженню, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фіз.особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітню плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачених законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Права і обов'язки сторін, що складають зміст труд.дого­вору і які ще наз.його умовами, встановлюються за вза­ємною згодою працівника і роботодавця. Проте розрізняють і та:кі умови трудового договору, що визначені законодавством.

В юр.літ-рі умови, які вже встановлені законо­давством про працю, наз. похідними. Вони не потре­бують додаткового закріплення в труд.договорі і встанов­люють, наприклад, мінімальний розмір заробітної плати, мінімальну тривалість щорічної відпустки, максимальну три­валість робочого часу тощо. Умови, які визначаються сторона­ми, наз. безпосередніми. Безпосередні умови поділяють­ся на необхідні (обов'язкові) і додаткові (факультативні). Перші - це такі умови, які по­винні бути обов'язково відображені у труд.договорі. Без них труд.договір не можна укласти взагалі. Факультативні ж умови можуть і не включатися до змісту труд.договору, тобто його можна укласти і за відсутності таких умов. Однак, як­що у процесі переговорів при укладенні труд.договору сто­рони визнали за потрібне узгодити також і факультативні умо­ви, то їх значимість для конкретного договору стає такою ж, як і обов'язкових умов. Недосягнення згоди сторонами за обов'яз­ковими і додатковими умовами має одні і ті ж правові наслід­ки - договір не укладається.

Обов'язковою вважається домовленість про сам факт прий­няття на роботу, про місце роботи, про встановлення труд. функції, про розмір оплати праці, про час початку роботи, про термін дії труд.договору.

Під місцем роботи розуміється певне підприємство, устано­ва, організація, яке розташоване власній місцевості й нале­жать власнику. У труд.договорі може бути конкретизо­ваний певний підрозділ, філія, відділ підприємства, чи інше робоче місце, де працівник безпосередньо буде виконувати труд.функцію.

Під труд.функцією розуміється робота, яку виконува­тиме працівник, коло його труд.повноважень і обов'язків. Труд.функція визначається шляхом встанов­лення в труд.договорі професії, спеціальності, кваліфікації для робітника і посади для службовця.

Професія є широкою сферою труд.діяльності, що відтворює галузевий або родовий поділ праці, в якій працівник може застосовувати свої труд.здібності відповідно до наявних у нього знань, навичок та вміння. Ви­конання роботи певної професії вимагає спеціалізації про­фесійних навичок або знань за визначеним профілем (вчитель, лікар, водій). Тому виконувана робота однієї професії може мати різні спеціальності.

Спеціальність є частиною труд.діяльності і межах пев­ної професії, що найбільш глибоко та всебічно опанована працівником. Спеціальність є основною ознакою, що хар-є труд.функцію працівника, оскільки вона містить у собі спеціалізацію працюючих за професіями із специфікою роботи в умовах певного виду діяльності (вчитель фізики, лікар-терапевт, водій автомобіля, слюсар-сантехнік).

Але для визначення конкретної роботи, яку буде виконува­ти працівник, необхідно враховувати також кваліфікацію працівника. Кваліфікація - це рівень теоретичних та практич­них знань, вмінь, навичок за відповідною професією та спеціальністю, який відповідає теоретичному розряду, класу, категорії, науковому ступеню тощо (токар третьо­го розряду, водій першого класу).

В труд.договорі сторонами є працівник і роботода­вець. Згідно з таким договором громадянин (працівник) підпорядковується внутрішньому труд.розпорядку і виконує роботу під керівництвом другої сторони (роботодавця), яка взяла на себе зобов'язання організовувати працю, створити на­лежні умови працівнику і має право давати відповідні вказівки щодо послідовності проведення робіт.