6. Домисел і вимисел у структурі образу

Вислів «правдиве відображення дійсності» є некоректним щодо літератури, бо не виражає її художньої природи, інакшості, яка постає в образах.

Особливу роль у творенні образу відіграють художній домисел та вимисел.

Художній домисел – здогад чи припущення, для якого немає достатніх підстав і яке не підтверджують конкретні факти.

Без домислу не обійтися письменнику при створенні образів-персонажів та інших видів образів, оскільки домисел увиразнює змалювання дійсності, розв’язання творчого завдання. Наприклад, у «Слові про похід Ігорів» сказано, що після втечі з половецького полону князь Ігор повернувся в Київ: «Ігор їде по Боричевім до святої богородиці Пирогощої. Землі раді, городи веселі». А в Київському літописі ця подія викладена так: «І йшов він пішки одинадцять день до города Дінця, а звідти рушив у свій Новгород, і обрадувалися всі». Правота літописця очевидна: Ігор – князь новгород-сіверський, тому й повертається у своє місто, а в Київ після нищівної поразки йому краще було б не показуватися. І все ж автор «Слова» повертає Ігоря саме в Київ – «матір городів руських», підсилюючи цим пафос твору.

Подібний прийом використано і в думі «Іван Богун», де розповідається про осаду Вінниці, яку обороняв козацький полковник. На допомогу Богуну приходить Хмельницький, що й вирішує долю битви. Насправді, допомогли Богуну полковники Пушкар та Глух, а домисел у думі породжений усенародною популярністю Хмельницького.

У романі «Сад Гетсиманський» І. Багряний складний і напружений фрагмент власної біографії вкладає у фабулу, відому з Нового Завіту. Письменник домислює чимало подій, життєвих подробиць, фізичних і душевних страждань, картин природи, психологічних станів, щоб відобразити непохитність і перемогу Андрія Чумака над обставинами, які склалися. Завдяки домислу автор художньо переконливо і проникливо змальовує образ людини, моральні принципи якої асоціюються з жертовним подвигом Ісуса Христа.

Якщо домисел усе ж має опору в реальності, то чимало художніх образів є повністю вигаданими, що, проте, не позбавляє їх літературної сили і привабливості.

Художній вимисел – одна з граней образного пізнання дійсності, навмисна, але цілеспрямована вигадка, яка сприяє глибшому проникненню письменника у сутність зображуваних явищ і характерів.

Спираючись на знання життя і власний досвід, письменник узагальнює явища дійсності і на цій основі творить нові художні реалії, за допомогою яких глибоко і яскраво розкриває світ буття. Художній вимисел є результатом роботи творчої уяви й фантазії письменника. Останній не копіює дійсність, а художньо переосмислює її в образах, своїм твором говорить «не про те, що насправді сталося, а про те, що може статися, отже, про можливе, яке випливає з імовірності або необхідності» (Аристотель).

Соціально-побутова повість «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького – це не фактографічна оповідь про життя української селянської родини, а вигадані історії з побутового життя подільського села. Письменник придумав не тільки колоритних персонажів, а й кілька сюжетних ліній, майстерно змоделював сімейні конфлікти, оздобивши їх жвавими діалогами та описами.

Втім все, що подається автором у повісті, є правдоподібним, переконливим, бо І. Нечуй-Левицький зумів відтворити побутові ситуації так, як буває насправді у житті, позаяк світ, створений у «Кайдашевій сім’ї», існує тільки у цьому творі, а персонажі є унікальними, бо в реальному житті таких немає.

Історичний роман П. Загребельного «Євпраксія» – суцільний вимисел: ім’я княгині лише один раз згадане в літописі, а твір дає колоритну картину дійсності XII ст. Це стосується і романів «Первоміст», «Роксолана», у яких завдяки вимислу і домислу та своєрідному тлумаченню історичних фактів створено художньо переконливу реальність.

Домисел і вимисел супроводжують літературу від часу її виникнення і є складовою художнього мислення.