20Характеристика конфігуративного я в концепції е. Тофлера

Зв'язок між комунікаціями й характером складний, але непорушний. Ми не можемо, змінивши всі наші засоби комунікацій, очікувати, що люди залишаться незмінними. Революція в засобах повинна означати революцію в психіці. Сьогодні демасифіковані засоби комунікації представляють вражаючу різноманітність рольових моделей і життєвих стилів для того, хто хотів би приміряти їх на себе. До того ж, нові засоби годують нас не повністю сформованими блоками, а розбитими уламками й світлими плямами образів. Замість того, щоб бути відісланими до набору послідовних ідентичностей, серед котрих мусимо вибирати, ми вимагаємо об'єднати їх докупи в одну: конфігуративне або модулятивне «Я». То є набагато важче завдання, і це пояснює, чому так багато мільйонів людей відчайдушно шукають ідентичність. Схоплені в цьому зусиллі, ми виявляємо підвищене усвідомлення власної індивідуальності — рис характеру, які роблять нас унікальними. Таким чином, наш самообраз змінюється. Ми вимагаємо, щоб нас розглядали й щоб з нами поводилися як з індивідуальностями, і це відбувається саме в той час, коли нова виробнича система потребує більш індивідуалізованих працівників. Окрім того, аби допомогти нам кристалізувати те, що є чисто особистісне в нас, нові засоби комунікації Третьої хвилі перетворюють нас на виробників — чи швидше споживачів—виробників — свого власного самообразу.

21. Двозначність поняття людини та проблематичність її ідей

Шелєр Макс (1874—І928) — німецький філософ і соціолог, засновник філософської антропології та соціології знання. На думку М. Шелєра, дух є не просто найвищим принципом, що визначає сутність людини, але й виразом надвітального, навіть антивітального призначення людини. Як духовна істота, людина вільна від вітальної залежності і відкрита світові. В цьому, за Шелєром, і полягає відмінність людини від тварин.

ми вперше живемо в епоху, коли людина стала глибоко і безумовно «проблематичною» для самої себе, коли вона не знає, ким вона є, але в той же час знає, що вона цього не знає...

Якщо запитати освіченого європейця, про що він думає, почувши слово «людина», майже завжди в його свідомості починають стикатися три несумісні між собою кола ідей.

По-перше, це коло уявлень іудеохристиянської традиції про Адама та Єву, про творення, рай та гріхопадіння.

По-друге, це греко-античне коло уявлень, у якому самосвідомість людини вперше у світі розвинулась до поняття про її особливе становище, про що говорить теза, що людина є людиною завдяки тому, що у неї є розум, логос, фронесіс, мислення тощо (логосом тут є і мовлення, і здатність до розуміння всіх речей). З цим поглядом тісно пов'язане вчення про те, що в основі усього універсуму знаходиться надлюдський розум, до якого причетна й людина, і тільки вона єдина з усіх істот.

Трете коло уявлень — це сфера сучасного природознавства та генетичної психології, яке також давно стало традиційним, згідно з яким людина є достатньо пізнім підсумком розвитку Землі, істотою, яка відрізняється від форм, що передують їй у тваринному світі, тільки ступенем складності поєднання енергії та здібностей, які самі по собі вже зустрічаються в нижчій порівняно з людською природі. Між цими трьома колами ідей немає ніякої єдності. Таким чином, існують природничонаукова, філософська та теологічна антропології, які не цікавляться одна одною, єдиної ж ідеї людини ми не маємо.

Слово та поняття «людина» містить підступну двозначність. По-перше, це слово повинно вказувати на особливі морфологічні ознаки, якими людина володіє як представник підгрупи роду хребетних та ссавців.

друге поняття людини повинно мати цілковито інший зміст, інше походження, ніж перше поняття, яке визначає лише невелику підгрупу роду хребетних тварин.

Поняття людини озн. Вищий рівень живих організмів на Землі, унікальний біол. Вид у яких біологічні структури та ф-ції під впливом соц.. чинників значною мірою модифікувалися та досягли якісно вищого рівня розвитку порівняно з тваринами.

Новий принцип, що робить людину людиною лежить поза межами всього того, що в найширшому розумінні з внутрішньо-психічного або зовн.-вітального боку ми можемо назвати життям. Те, що робить людину людиною є принцип протилежним усього життю взагалі.

Шелер стверджує, що лише людина – оск вона особистість – спроможна піднятися над собою як живою істотою і, виходячи з одного центру ніби по той бік просторового світу, зробити предметом свого пізнання все, зокрема й саму себе.

Тому, лише людина має здатність піднятися над собою, ідеально відмовитися від своєї емпіричної природи і піднявшись над нею, аналізувати, оцінювати її. Тільки духовний початок в ній, принципово відмінний від усіх емпіричних якостей (зокрема й інтелект) що входить за межі її емпіричної природи взагалі, є те щось, що властиве самій лише людині і що визначає її справжню своєрідність.