- •2Визначення філософської антропології
- •3Постановка питання «людина» у західно-європейській філософії
- •4Визначення соціальної філософії
- •5Визначення суспільства
- •6Характеристика філософії історії, її предмету
- •7Провідні кола ідей, що визначають класичне поняття «людина» (м. Шелер)
- •9Провідні риси агресії , запропоновані теоретичними дослідженнями 20 ст. (е.Фромм)
- •10Небезпека злоякісної деструктивної агресії
- •11Основні характеристики понять «спільнота» і «суспільство».
- •12Поділ соціальних груп на два типи (ф. Теніс)
- •13Визначення поняття «суспільство» (ф. Теніс)
- •14Основна думка праці «Ерос і цивілізація» (за г. Маркузе).
- •15Характеристика «осьового часу» (к. Ясперс)
- •16Характеристика «трьох хвиль» Тофлер
- •17«Демасифікація» змі і культури (Тоффлер)
- •18Характеристика «особистості майбутнього» е. Тоффлера
- •19Поняття «електронний котедж» е. Тоффлер
- •20Характеристика конфігуративного я в концепції е. Тофлера
- •21. Двозначність поняття людини та проблематичність її ідей
- •22 Метафізичне становлення людини
- •23. Сфера свободи людини як духовної істоти
- •24. Ідеї людини як аскета життя
- •25. Еволюція поняття деструктивність
- •28. «На захист життя» в суспільстві достатку
- •29. Феномен інтелектуальної відмови
- •32. Можливість застосування структури суспільства
- •33. Потреба дослідити вісь світової історії
- •34. Духовні зміни в людському бутті спричинені осьовим часом
- •35. Характеристика особливості кожної з хвиль
- •36. Зміни в суспільстві 3-ї хвилі
- •37. Поняття кліп-культура
- •38. Феномен нуклеарної сім*ї
- •39. Можливість повернення до нуклеарної сім*ї
- •40. Оптимістичний погляд на суспільство 3-ї хвилі
5Визначення суспільства
Суспільство — це відносно стійка система соціальних зв’язків і відносин, що склалися між людьми в процесі історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб. Цілісність суспільства тримається завдяки дії звичаїв, традицій, законів тощо. Головна ознака - суспільство як система може існувати у взаємодії з іншими системами, особливо з природою ( найпершою сист.). Жодна людина не може жити поза суспільством, вона – його атом. В суспільстві найголовнішим об’єднуючим фактором людей є діяльність. Важливими елементами сусп є економіка, політика і культура. Філософія намагається пізнати суспільство як цілісне ціле, бо воно дає можливість виявити сутнісні ознаки . сусп. (наприклад годинник як сист). Г.Спенсер проводив таку паралель: « Суспільство має пряму аналогію з організмом: має голову, шлунок..» Він вважав соціалізм хворобою сусп. Е. Дюркгейм трактує суспільство як надіндивідуальну духовну реальність, засновану на колективному уявленні. Суспільству притаманна низка ознак, які виокремлюють його з інших груп:
1. спільна територія, яка становить основу соціального простору, що в ньому проживають, взаємодіють, формують і розвивають між собою взаємозв’язки члени суспільства. Зазвичай вона збігається з державними кордонами;
2. загальноприйнята система норм і цінностей, система культури, що є основою зв’язків між людьми. Завдяки цьому суспільство має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, кожне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам і включаючи її до загальної системи зв’язків;
3. здатність підтримувати й постійно відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв’язків, забезпечувати стійкість соціальних утворень. Е. Дюркгейм вважав, що основою стійкості та єдності суспільства є колективна свідомість, наявність спільної волі, які можуть стримувати розвиток згубної сили людського егоїзму. Стійкість суспільства, на думку Р. Мертона, зберігається завдяки наявності фундаментальних цінностей, які засвоюються спільнотою індивідів, а на думку Е. Шилза, — завдяки владі, що забезпечує контроль над усією територією і нав’язує відповідну систему цінностей;
4.автономність, саморегуляція, саморозвиток, що забезпечуються тими інститутами й організаціями та на підставі тих норм, принципів, традицій і цінностей, які виникають у самому суспільстві. Суспільство здатне без втручання зовнішніх сил створювати для людей такі форми організації та умови їх життя, які необхідні для задоволення їхніх потреб, їхнього самоутвердження й самореалізації.
6Характеристика філософії історії, її предмету
Філосо́фія істо́рії або історіосо́фія — розділ філософії, що займається проблемами сенсу історії, її закономірностями, основними напрямками розвитку людства та історичним пізнанням.[1] Філософія історії покликана відповісти на питання про те, що є історія.
Предмет філософії історії можна поділити на дві основні сфери. Перша сфера — онтологія історії вивчає питання про рушійні сили, основні етапи історичного процесу, його сенс і мету, роль і місце людини в історії. Друга — гносеологія історії (критична філософія історії, аналітична філософія історії) вивчає умови, можливості, способи і форми історичного пізнання, відтворення історичного процесу таким, яким він відбувався насправді. Онтологія історії досягла найвищого розквіту у XIX — на початку XX ст., коли була запропонована ціла низка найрізноманітніших за підходами, але однакових за своєю глобальністю моделей «всесвітньої історії». Від 1930-х рр. завдяки працям Р. Арона, А. Данто, Ґ. Вайта фокус дослідницької уваги зсунувся в бік гносеологічної проблематики. Наслідком цього стало формулювання принципової неможливості встановлення об'єктивного перебігу історичного процесу, а лише його умовної, суб'єктивної реконструкції.