Vikova_Psyhologiya_Sergienkova2011

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

Вивчаючи індивідуальні реакції людини похилого віку на старіння, британський психолог Д.Бромлей виділила п’ять типів пристосування:

конструктивний – врівноваженість, прийняття та спокій, задоволеність контактами, критичність до себе, оптимізм, довіра до інших, розрахунок на допомогу від них

залежний – пасивність, залежність від інших, відмова від життєвих стратегій, легкий вихід на пенсію, почуття захищеності через турботу в родині

захисний – самодостатність, поглиненість професійною діяльністю, конформність суджень та дій, ігнорування своїх внутрішніх переживань

ворожий – агресивність, запальність, претензії до інших, неприйняття власної старості, заздрість до молодих, острах смерті та бунт проти неї

аутоворожий – негативне сприймання себе та свого життєвого досвіду, пасивне прийняття ударів долі, депресивність та гостра жалість до себе

Рис. 3.81. Типи пристосування до старості за Бромлей

301

РОЗДІЛ 3

життєвих завдань і конфліктів. При цьому значимим чинником інтеграції є акцент на теперішньому житті, аналіз з позицій актуальних стосунків і ставлень. Тоді людина може переоцінити свій минулий досвід, який сприймався малозначимим, а тепер стає «біографічним відкриттям». Така дистанційна позиція береже людину похилого віку від поглинання минулим. Суттєвим моментом є оцінка життя з позицій оптимізму, тоді минулі поразки та помилки сприймаються як тяжкі, але необхідні уроки, що ведуть врешті-решт до перемоги.

Поняття щасливої старості прийнятне для групи людей похилого віку, які приймають своє теперішнє існування без заперечень та планів змін на краще. В пізній дорослості у цих людей з’являється схильність до перегляду минулих активних настанов, правил та переконань. Така мислена робота приводить до вироблення нової, споглядальної, спокійної

та самодостатньої життєвої позиції. Характерне звернення до природи, моральних цінностей, що може виразитись, наприклад, у догляді за домашніми тваринами.

За ознакою характеру діяльності, якою заповнений похилий вік, І.С. Кон визначив такі соціально-психологічні типи благополучної старості:

активна, творча участь у суспільному житті, наставництво

облаштування власного життя через відпочинок, розваги, самоосвіту

побутова праця, догляд за рідними

активне зміцнення власного здоров’я

Рис. 3.82. Типи благополучної старості за Коном

302

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

Особливо сприятливими для збереження конструктивної ідентичності психолог вважає перші два типи. При наявності третього типу, властивого здебільшого жінкам, вони можуть страждати від рутини побутової праці. Акцентовані на збереженні власного здоров’я люди похилого віку можуть перейматись почуттям недостатньої наповненості їх життя.

Американський психолог Е.Еріксон вважає головним завданням психіки в пізньому дорослому віці підтримку ідентичності. Внаслідок тих змін, які відбуваються з людиною похилого віку, вона переймається проблемою збереження власної сутності, значимості та особистісної цінності. Важливим є збалансування цілісності Я-концепції як результату тривалого процесу особистісного розвитку з відкритістю новому досвіду та змінам у житті.

Якщо такої відкритості нема, утворюється психологічне «окостеніння», або, за означенням Е.Еріксона, особистісна стагнація.

!Особистісна стагнація – застій в особистісному розвитку людини, спричинений її зацикленістю на минулому та несприйманням подальших змін ідентичності

Впохилому віці, за думкою означеного вище психолога, особистісну стагнацію спричинюють дві групи негативних новоутворень, які він називає неадаптивними та шкідливими тенденціями.

303

Рис. 3.83. Негативні особистісні новоутворення людей похилого віку за Еріксоном

Особистісна стагнація може заважати людині здійснити конструктивний аналіз свого життєвого шляху. Люди похилого віку часто розмірковують над питанням, чи виправдало життя їх очікування. Результати цих розміркувань визначають їх емоційні переживання. Осо-

бистість, яка, озираючись назад, у власне минуле, приходить до висновку, що її життя мало сенс, відчуває радість та задоволення від повноти життя та власної значимості. Якщо людина похилого віку розглядає свій життєвий шлях як ланцюг помилок

304

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

і втрачених можливостей, то переживає відчай. За переконанням Е.Еріксона, для останньої фази зрілості саме це сумування, інтеграція і оцінка всіх минулих стадій розвитку Его є кінцевою стадією життєвого циклу:

цілісність,

інтеграція Его відчай через

нереалізованість

Рис. 3.84. Зміст конфлікту пізньої дорослості за Еріксоном

Почуття відчаю і шкодування можуть в кінці кінців привести людину похилого віку до серйозних психологічних розладів. Найбільш типовими патологічними розладами є:

•депресія, що супроводжується постійною тривогою та пригніченістю,

•іпохондрична фіксація тобто патологічна зацикленість на стані здоров’я, впевненість у тяжкому невиліковному захворюванні,

•марення про притиснення, що виявляється у нав’язливих ідеях про пригнічення зі сторони інших людей,

•домисли з горделивими ідеями власної значимості як спосіб компенсації почуття знецінення себе та свого життя.

Представникам пізньої дорослості притаманне загострене почуття власної вразливості через потребу в увазі та допомозі, але й страх стати тягарем для близьких. Для старих людей характерні ознаки іпохондрії – надмірної стурбованості власним здоров’ям як захисної реакції на страх смерті та соціальну ізоляцію.

Внаслідок гормональних змін та дисбалансу чоловічих та жіночих гормонів в організмі чоловіки пізнього дорослого віку набувають ознак фемінінності, тобто стають пасивними, емоційними, а жінки – маскулінності, виявляючи риси агресивності, практичності та владності. Відомий психолог К.Юнг висловлював припущення, що людина похилого віку

305

РОЗДІЛ 3

вважає правомірним у старості відійти від суспільних гендерних стереотипів і показати весь діапазон своїх особистісних якостей.

В періоді пізньої дорослості відбувається аналіз та оцінка ефективності власного життя. Психіка людей похилого віку зайнята спогадами та самоаналізом. Старість неначе повертає людину до актуальних в юнацькому віці питань особистісного самовизначення: «Хто я?», «Яким я був?», «Що чекає попереду?». В пошуках відповіді на ці питання важливою

стає не тривалість життя, а його зміст, наповненість. Але людина похилого віку вже не обтяжена максималізмом, позбавлена ілюзій, амбіцій в пошуках резону подальшої життєвої активності.

В пізній дорослості особистість може переживати як нормативні, так і ненормативні кризи. Нормативну кризу похилого віку спричинює суперечність між потребою в самореалізації та обмеженнями фізичних і психічних ресурсів. По суті, криза пізньої дорослості –

це відмова від життєвої експансії, тобто узгодження життєвих потреб, планів та поведінки з актуальними можливостями організму та психіки. Похідною лінією цієї кризи є необхідність прийняття життєвого шляху таким, яким він був, а не бажався. Ненормативні кризи в пізньому дорослому віці спричинюються проблемами зі здоров’ям, втратою шлюбного партнера, зміною місця проживання тощо.

Конструктивним способом реагування особистості є опанувальна поведінка, яка у людей похилого віку набуває більш зрілих форм. Приміром, у ситуації автомобільної аварії стилі реагування особистості пізньої дорослості можуть бути такими:

306

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

Рис. 3.85. Типи реагування людей похилого віку у стресових ситуаціях

Професійні та сімейні зміни в пізній дорослості

Пізня дорослість – це етап завершення професійного циклу. Хоча суспільство має визначені чіткі хронологічні рамки виходу на пенсію, які розпочинають відповідні дер-

жавні виплати, проте досягнення особистістю пенсійного віку не означає автоматичного завершення нею професійної діяльності. Багато

людей похилого віку зберігають професіоналізм і, маючи бажання працювати, продовжують свою трудову діяльність. Це особливо стосується гуманітарних професій, досвід представників діяльності яких не так швидко піддається старінню. Накопичення професійного та особистісного досвіду до і впродовж пізньої дорослості, його трансформація в життєву мудрість сприяють прогресу професіоналізму таких фахівців. Це справедливо стосовно професій педагога, психолога, психотерапевта, медика, юриста та багатьох інших.

Рівень професіоналізму та позитивна мотивація дозволяє цим фахівцям брати на себе роль наставників. Психолог Є.О. Климов вважає вищим рівнем розвитку фахівця саме наставництво, коли він може передати свій

307

РОЗДІЛ 3

досвід іншим працівникам. Важливою функцією наставництва є об’єднання цінностей і норм молодого працівника та досвідченого покоління фахівців, забезпечуючи при цьому наступність професійної діяльності. Молоді суб’єкти праці під керівництвом наставника набувають професіоналізму, а з часом можуть навіть «перерости» його, перестаючи потребувати допомоги і вже самотужки відшліфовуючи трудову майстерність.

передача

професійного

досвіду

Рис. 3.86. Функції трудового наставництва

Однак існує й інший аспект ситуації. Впродовж віків соціальна роль людей похилого віку полягала в накопиченні і трансляції життєвого досвіду, знань та вмінь молодшим поколінням. Сьогодні ж знання і професійні навички набуваються через соціальні інститути, та цілі пласти інформації застарівають декілька разів впродовж життя одного покоління. За таких умов досвідчені фахівці похилого віку перетворюються в «носіїв минулого» – віджитих цінностей, застарілих професійних знань. В такій ситуації їх своєчасний вихід на пенсію є найбільш прийнятним варіантом.

308

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

Для більшості людей вихід на пенсію є однією із найбільш значних змін в пізній дорослості. Тому ця подія вимагає перебудови особистості похилого віку та її образу життя, суттєво впливаючи на Я-концепцію. Хоча вважається, що перспективами виходу на пенсію більше переймаються чоловіки, однак дослідження засвідчили, що сприймання цієї події не має типових статевих особливостей, а зумовлюється загальними чинниками:

фізичне

здоров’я

потреба у професійному задоволенні

Рис. 3.87. Базові чинники сприймання особистістю виходу на пенсію

Поганий стан здоров’я може змусити людину залишити роботу, причому найбільш травматичною є несподіваність цієї події, спричинена загостренням хвороби. Якщо людина похилого віку має достатні фінансові ресурси, щоб дозволити собі задовольняти потреби як і до пенсії, то ця подія не так лякатиме її. Багато людей пенсійного віку змушені продовжувати працювати саме через брак коштів на прожиття.

Родичі та друзі представника пізньої дорослості суттєво впливають на його сприймання виходу на пенсію. Позитивне сприймання ними завершення трудової кар’єри передається людині похилого віку, однак має значення узгодженість їх очікувань щодо зайнятості особистості на пенсії. Конфлікт може викликати нав’язування пенсіонерові його близькими якихось небажаних для нього справ чи обов’язків.

309

РОЗДІЛ 3

Особливу роль відіграє потреба у професійному задоволенні. Культивована в суспільстві відданість суб’єкта праці своїй справі створює залежність його самоповаги, ідентичності в цілому тільки від професійної діяльності. Вихід на пенсію для таких людей означає втрату всього важливого, цінного та продуктивного в житті, особливо якщо немає ніякого хобі,

цікавого заняття для дозвілля. Завершення професійного циклу пов’язане з появою великої кількості вільного часу, який нічим заповнити, крім того дошкуляє почуття непотрібності.

Як вважає психолог Галина Абрамова, людей похилого віку відрізняє різне домінуюче емоційне ставлення до перспективи виходу на пенсію:

Длятого,щобзавершенняпрофесійногоциклунесталотрагічною подією для людини похилого віку, психолог А.Томпсон рекомендує дотримуватись таких етапів підготовки до виходу на пенсію:

«скидання обертів» – звуження кола своїх посадових обов’язків та повноважень

планування життя на пенсії – продумування свого майбутнього життя, цікавих занять та справ

життя в очікуванні пенсії – турботи про завершення професійної діяльності та оформлення пенсійної документації

Рис. 3.89. Етапи підготовки до виходу на пенсію за Томпсоном

310