1.3.Специфіка застосування теорії мотиву у компаративному аналізі

Переважною більшістю літературознавців, мотив визначається як семантичний повтор за межами тексту твору. Стосовно ж подальшої теорії мотиву думки науковців суттєво розходяться.

Розрізняють:

• Семантичний підхід, авторами якого є А.Н. Веселовський та О.М. Фрейденберг. Суть його полягає в наданні найпершого значення категорії семантичної цілісності в мотиві. При цьому значної ваги набуває естетичні критерії. За словами І.В. Силантьєва, А.Н. Веселовський та О.М. Фрейденберг «трактування ідеї эстетичності мотива через спільне поняття дійсності». Поняття образу в даному випадку має зв’язок із моментом цілісного сприйняття предмета. Далі дослідник зазначає: «Сутність естетичного акту <...> полягає в завершенні суб'єкта як особистості через поєднання з ціннісно значущими сенсами - які представлені естетично сприймаючому суб'єкту саме у вигляді цілісних образів, «як би особистостей» .

• Альтернативний підхід — морфологічний, автором якого є В.Я. Пропп. Він спрямований на встановлення формальної міри елементарності мотиву . Вчений стверджує, що складові мотиву можуть варіюватися, тому вводить поняття «функції дійової особи»: «самий спосіб здійснення функцій може мінятися: він являє собою величину змінну. <...> Але функція, як така, є величина постійна. <...> Функції дійових осіб представляють собою ті складові частини, якими можуть бути замінені "мотиви" Веселовського». Узагальнюючи досягнення літературознавця, І.В. Силантьєв доходить висновку, що функція являє собою «узагальнене значення мотиву, взяте у відволіканні від безлічі його фабульних варіантів» Цим відкриттям В.Я. Пропп започатковує ще один підхід до трактування мотиву — дихотомічний, згідно з яким мотив розглядається як узагальнений інваріант безвідносно до його проявів у фабулах, з іншого боку, як варіант, виражений у фабулі конкретного твору. Попри відсутність єдиної уніфікованої термінології, в руслі дихотомічного підходу працювали: А. Дандес, Л. Парпулова, Н. Черняєва, Б. Путилов. Крім того, «дихотомические представления о мотиве в большей или меньшей мере развивают современные литературоведы, работающие в области изучения литературной мотивики, — Н.Д. Тамарченко, Ю.В. Шатин, А.К. Жолковский и Ю.К. Щеглов, Э.А. Бальбуров, В.И. Тюпа» .

Подальша розробка теорії дихотомічності мотиву виводить його за межі відношення фабули і сюжету і ставить на рівень відношення змісту й тексту твору. Цю тенденцію активно використовують в інтертекстуальному аналізі. Б.М. Гаспаров, як його активний розробник, трактує мотив досить широко, як будь-який повтор у тексті: «мотиви репрезентують сенси і пов'язують тексти в єдине смислове простір» .

Підсумовуючи, необхідно відмітити, що ідея естетичної значимості мотиву, висунута ще А.Н. Веселовським, на сучасному етапі літературознавчої науки набуває істотної ваги, оскільки література нового часу це література «эпохи личного творчества». Для компаративного аналізу творів різних авторів вважаємо за доцільне користуватися розробленою літературознавцем І.В. Силантьєвим теорією мотиву та окресленою В. Проппом властивістю дихотомічності мотиву.

Так, І.В. Силантьєв пропонує наступну мотивну термінологію. Власне мотив ним визначається як узагальнена форма семантично подібних сюжетних подій . В центрі мотиву — дія-предикат, що організовує потенційних дійових осіб та просторово-часові характеристики можливих подій . Для подальшого дослідження важливими будуть також висновки науковця про вживання термінів персонаж, герой при аналізі мотиву. Оскільки персонажем є дійова особа не залежно від міри її важливості для смислу сюжету, то для аналізу мотивної структури доцільніше використовувати термін герой, бо він означає фігуру, яка істотно впливає на розвиток сюжету та твору в цілому.

Важливо відзначити також зв’язок мотиву із темою, яка, за словами І.В. Силантьєва розгортається через ряд виражених в ній мотивів. В компаративному аналізі застосування цієї теорії ускладнюється тим, що в малих жанрових формах кількість мотивів в одній темі може бути невеликою, тому ці два поняття важко розрізнити. Проте особливість роботи полягає в компаративному аналізі творів декілька авторів, тобто серед усієї сукупності мотивів в одному творі нас цікавитиме той, що зустрічається у творі іншого автора, при цьому наявність цілої сукупності мотивів, що формує тему, в одному творі не піддається жодному сумніву.

Для подальшої роботи необхідно, беручи за основу визначення мотиву за І.В. Силантьєвим, чіткіше окреслити його складові. Кожний мотив містить в своїй основі дію-предикат, яка організовує героїв, обставини, наслідки основної дії, або реакцію на неї, що їх можна умовно називати елементами мотиву, а таку його структуру — мотивною схемою.

Узагальнивши напрацьований досвід, зокрема, в рамках дихотомічного підходу до визначення мотиву, можна вивести вихідне теоретичне положення: інваріант мотиву реалізується у своїх варіантах в структурі даних художніх творів. Таким чином, дихотомічність мотиву стане тим принципом, який допоможе структурувати елементи мотиву, особливо при зіставленні декількох творів.