soc_psi
.docx55. Класифікація малих соціальних груп. Існують різні підстави для класифікації малих груп: групи розрізняються: 1) за часом їх існування (довготривалі і короткочасні), 2)за типом головної діяльності (навчально-виховні, виробничо-трудові, спортивні, соц.-політичні), 3) за соц.спрямованістю (соціально корисні, соціально небезпечні), 4) за мірою відкритості (відкриті, закриті), 5) за типом домінуючої структури (формальні, неформальні), 6) за ступенем впливу на особистість (первинні, вторинні, референтні, 7) за ступенем тісноти контакту між членами ,
8) за способом входження індивіда і т.д. В даний час відомо близько п’ятдесяти різних підстав класифікації. І. Ділення на первинні і вторинні групи зберігається за традицією (вторинні в цьому випадку ті, де немає безпосередніх контактів, а для спілкування між членами використовуються різні “посередники” у вигляді засобів зв′язку, наприклад), але по суті досліджуються надалі саме первинні групи, оскільки тільки вони задовільняють критерію малої групи. Практичного значення ця класифікація в даний час не має. ІІ. Друге з історично запропонованих ділень малих груп - це ділення їх на формальні і неформальні. Вперше це ділення було запропоноване Э. Мейо. Згідно Мейо, формальна група відрізняється тим, що в ній чітко задані всі позиції її членів, вони окреслуні груповими нормами.Відповідно у формальній групі також строго розподілені і ролі всіх членів групи, в системі підпорядкування так званій структурі влади: уявлення про відносини після вертикалі як відносин, визначених системою ролей і статусів. Прикладом формальної групи є будь-яка група, створена в умовах якоїсь конкретної діяльності: робоча бригада, шкільний клас, спортивна команда і т.д. Усередині формальних груп Э. Мэйо виявив ще і “неформальні” групи, які складаються і виникають стихійно, де ні статуси, ні ролі не наказані, де заданої системи взаємин по вертикалі немає.Неформальна група може створюватися усередині формальної, коли, наприклад, в шкільному класі виникають угрупування, що складаються з близьких друзів, об’єднаних якимсь загальним інтересом, таким чином, усередині формальної групи переплітаються дві структури відносин. Але неформальна група може виникати і сама по собі, не усередині формальної групи, а поза нею: люди, що випадково об’єдналися для ігор у волейбол де-небудь на пляжі, або тісніша компанія друзів, що належать до абсолютно різних формальних груп, є прикладами таких неформальних груп. Іноді в рамках такої групи (скажімо, в групі туристів, що відправилися в похід на один день), не дивлячись на її неформальний характер, виникає спільна діяльність, і тоді група набуває деяких рис формальної групи: у ній виділяються визначені, хоч і короткочасні, позиції і ролі. Практично було встановлено, що в реальній дійсності дуже важко вичленувати строго формальні і строго неформальні групи, особливо в тих випадках, коли неформальні групи виникали в рамках формальних. Тому в соціальній психології народилися пропозиції, що знімають цю дихотомію. З одного боку, були введені поняття формальна і неформальна структури групи (або структура формальних і неформальних відносин), і розрізнятися стали не групи, а тип, характер відносин усередині них. ІІІ. Дослідник Р. Хаймен відкрив феномен “референтної групи”. Референтна група – це спільність, з якою людина порівнює себе, до якої відносить себе і на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Ця група виконує дві функції – нормативну і порівняльну. Нормативна функція виявляється в мотивації: референтна група є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини. Порівняльна функція полягає в тому, що референтна група стає еталоном, за яким індивід оцінює себе та інших.В даний час в літературі зустрічається двояке вживання терміну “референтна група”: іноді як група, що протистоїть групі членства, іноді як група, що виникає усередині групи членства.
56. Основні соціально-психологічні характеристики малої соціальної групи. Соціальна психологія досліджує насамперед закономірності поведінки та діяльності людей, зумовлені їх належністю до реальних соціальних груп. Група – це конкретна спільність людей, що включені до типових для них різновидів і форм діяльності та об’єднані системою відносин, поведінка і діяльність в яких характеризується спільними цілями, нормами і цінностями. Слово “група” походить від італійського, що означає “зв’язка”. Група - обмежена розміром спільність людей, яка виділяється або яка виділена із соціального цілого по певним ознакам: характеру діяльності, соціальної або класової належності, структурі, композиції, рівню розвитку і т.д. Проте необхідно відмітити, що далеко не всяка сукупність індивідів називається групою. Для того, щоб певна сукупність індивідів рахувалася групою в соціально-психологічному плані, необхідна наявність трьох єдностей – місця, часу і дії. При цьому дія повинна бути обов’язково спільною. Важливо також, щоб люди вважали себе членами даної групи. Отже, група – це сукупність індивідів, які взаємодіють один з одним, визнають себе як члени однієї групи, поділяють загальні норми з приводу того, що їх цікавить, беруть участь в єдиній системі розподілу ролей, ідентифікують себе з одними і тими ж ідеалами і об’єктами, сприймають групу – як джерело задоволення, знаходяться в кооперативній залежності, відчувають себе як єдність, координують дії по відношенню до себе. Очевидно, що цей список може бути значно розширений (наприклад, положеннями про спільне переживання емоційних настроїв, існування внутрішньогрупової культури) і, в принципі, кількість цих параметрів є нескінченною. Відомо немало визначень малої соціальної групи: 1) мала соціальна група – багаточисленна за складом група, члени якої поєднані загальною соціальною діяльністю і спілкуються між собою, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і процесів; 2) мала соціальна група – відносно невелика кількість індивідів, які контактують між собою і поєднані метою і завданнями; 3) мала соціальна група – двоє або декілька людей, що взаємодіють один з одним таким чином, що кожен із них одночасно впливає на іншого і відчуває його вплив на собі; 4) мала соціальна група – це група, в якій суспільні відносини виступають в формі безпосередніх особистісних контактів. Найбільш загальними соціально-психологічними характеристиками малої соціальної групи можна вважати наступні:
1) направленість групи (соціальна цінність прийнятої мети, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм); 2) організованість групи (як здатність до самоуправління) та інтегративність її (як міра єдності членів групи); 3) мікроклімат, чи психологічний клімат групи (який визначає самопочуття кожної особистості, її задоволеність групою, комфортність перебування в ній. Кожен намагається бути серед інших людей, бути членом хорошої групи, мати бажання відчувати і отримувати у відповідь дружні почуття; 4) референтність (як ступінь прийняття членами групи певних еталонів на групу в цілому для вирішення поставлених завдань). [Референтна група – це спільність, з якою людина порівнює себе, до якої відносить себе і на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Ця група виконує дві функції – нормативну і порівняльну. Нормативна функція виявляється в мотивації: референтна група є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини. Порівняльна функція полягає в тому, що референтна група стає еталоном, за яким індивід оцінює себе та інших.]; 5) інтелектуальна активність і комунікативність (характер міжособистісного сприйняття і встановлення взаєморозуміння, знаходження спільної мови); 6) емоційна комунікативність (міжособистісні зв’язки емоційного характеру, задоволення потреби в емоційно насичених контактах);7) вольова комунікативність ( здатність групи протистояти впливам інших груп, обставинам, стресовим ситуаціям, надійність групи в екстремальних ситуаціях, наполегливість в конкурентних умовах).
57. Поняття про групову динаміку та групові процеси. Групова динаміка (грец. dunamicos — сильний) — сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування. Термін “групова динаміка” спочатку використовувався для позначення створеної К. Левіним наукової школи (школа групової динаміки), що тлумачила групу як динамічне ціле. Описуючи її властивості, вчений використовував такі закони: 1. Ціле домінує над частинами. Це означає, що групу не можна розглядати як суму індивідів, оскільки вона часто змінює їх індивідуальну поведінку. Ззовні легше впливати на групу загалом, ніж на поведінку окремих індивідів. За таких умов кожен індивід визнає свою залежність від інших належних до групи індивідів; 2. Окремі елементи об'єднуються у ціле. Отже, основою групи є взаємозалежність індивідів, які охочіше приєднуються до груп, з якими себе ототожнюють, а не до тих, від яких залежать, залишаючись серед осіб, до яких відчувають свою належність, навіть якщо їх поведінка є недружньою.. Механізми групової динаміки забезпечують збалансованість між силами розвитку і стабілізації. 1.Механізми розвитку: а)ідіосинкразійний кредит лідера; (грец. idios — особливий, незвичний і synkrasis — змішування) Феномен “ідіосинкразійного кредиту” є своєрідним дозволом групи на поведінку, яка відхиляється від групових норм. Передусім його надають суб'єкту з високим статусом у групі, оскільки вважається, що він більше, ніж інші, орієнтується на групу, впроваджує інновації, найкомпетентніший. Наприклад, лідерам, які зробили вагомий внесок у життєдіяльність групи, дозволено у своїй поведінці відхилятися від групових норм, експериментувати з новими можливостями. За умови коли такі експерименти з цілями, способами їх досягнення, новими формами міжособистісної взаємодії більшість груп визнає і схвалює як позитивні, їх результати можуть стати новою груповою нормою. Цей механізм сприяє створенню передумов для переходу групи на вищий рівень розвитку; б)нормативний вплив меншості: сприяє зростанню пізнавальної активності членів групи, нерідко призводить до зміни групових цілей, способів їх досягнення; в)внутрігруповий конфлікт. Спрямований на розв'язання існуючих у групі суперечностей. Якщо його характер конструктивний, то група має потенційну можливість розвиватися, вдосконалювати форми і методи роботи; виокремлюють такі типи суперечностей: між зростаючими потенційними можливостями групи та її актуальною діяльністю; між зростаючим прагненням учасників групи до самореалізації та самоствердження і одночасно посиленими тенденціями входження особистості до групової структури, інтеграції її з групою; між реальною поведінкою лідера і очікуваннями від неї (ця суперечність зводиться до з'ясування причин розвитку групи через конфлікт між лідером і послідовниками, тобто враховується тільки один аспект розвитку групи). Внутрігруповий конфлікт є потенційною можливістю просування групи до вищих рівнів і сприяє розвитку групи за конструктивного розв'язання суперечностей;— психологічний обмін. Полягає у наданні групою більш високого психологічного статусу індивідам, котрі зробили вагомий внесок в її життєдіяльність. Різновидом психологічного обміну є ціннісний обмін. Відповідно корисні дії, адресовані як окремим членам, так і групі позначають поняттям “ціннісний внесок індивіда”. У процесі групового функціонування активна участь індивіда (індивідів) у досягненні групової цілі, реалізації групових цінностей “обмінюється” на високий груповий статус. Розвиток групи відбувається через реальні групові дії, внаслідок чого, спираючись на оцінку вкладів у спільну справу, стає очевидною диференціація індивідуальних групових позицій (статусна диференціація); г)ефекти поляризації і зсуву до ризику. Виникають у процесі прийняття групового рішення. їх відносять до механізмів розвитку, оскільки вони сприяють обміну думками, обговоренню суперечностей, пропонують варіанти вибору під час групової дискусії. 2.Механізми стабілізації: а)конформність (лат. conformis — подібний). Цей феномен тлумачиться як схильність піддаватися реальному чи уявному тиску групи. Така поступливість виявляється у зміні поглядів та поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості. Згідно з цим трактуванням конформність — це механізм стабілізації, який забезпечує перемогу прийнятих більшістю норм, підкорення ним індивідуальних реакцій, оцінок, дій і вчинків; б)сумісність і спрацьованість. Породжують стійкі відносини, до яких залучені учасники спілкування і які задовольняють членів групи; в)згуртованість. Цей процес характеризує ступінь прихильності індивідів до групи. Як стабілізуючий механізм групової динаміки, згуртованість зумовлює подібність думок, цінностей, уявлень про цілі групи, особливості її діяльності та функціонування. Механізми групової динаміки зумовлюють дві протилежні тенденції — інтеграцію та диференціацію групи, що мають своїм наслідком нерівномірність її розвитку.
58. Механізми групової динаміки. Групова динаміка (грец. dunamicos — сильний) — сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування. Термін “групова динаміка” спочатку використовувався для позначення створеної К. Левіним наукової школи (школа групової динаміки), що тлумачила групу як динамічне ціле. Описуючи її властивості, вчений використовував такі закони: 1. Ціле домінує над частинами. Це означає, що групу не можна розглядати як суму індивідів, оскільки вона часто змінює їх індивідуальну поведінку. Ззовні легше впливати на групу загалом, ніж на поведінку окремих індивідів. За таких умов кожен індивід визнає свою залежність від інших належних до групи індивідів; 2. Окремі елементи об'єднуються у ціле. Отже, основою групи є взаємозалежність індивідів, які охочіше приєднуються до груп, з якими себе ототожнюють, а не до тих, від яких залежать, залишаючись серед осіб, до яких відчувають свою належність, навіть якщо їх поведінка є недружньою.. Механізми групової динаміки забезпечують збалансованість між силами розвитку і стабілізації. 1.Механізми розвитку:а)ідіосинкразійний кредит лідера; (грец. idios — особливий, незвичний і synkrasis — змішування) Феномен “ідіосинкразійного кредиту” є своєрідним дозволом групи на поведінку, яка відхиляється від групових норм. Передусім його надають суб'єкту з високим статусом у групі, оскільки вважається, що він більше, ніж інші, орієнтується на групу, впроваджує інновації, найкомпетентніший. Наприклад, лідерам, які зробили вагомий внесок у життєдіяльність групи, дозволено у своїй поведінці відхилятися від групових норм, експериментувати з новими можливостями. За умови коли такі експерименти з цілями, способами їх досягнення, новими формами міжособистісної взаємодії більшість груп визнає і схвалює як позитивні, їх результати можуть стати новою груповою нормою. Цей механізм сприяє створенню передумов для переходу групи на вищий рівень розвитку; б)нормативний вплив меншості: сприяє зростанню пізнавальної активності членів групи, нерідко призводить до зміни групових цілей, способів їх досягнення; в)внутрігруповий конфлікт. Спрямований на розв'язання існуючих у групі суперечностей. Якщо його характер конструктивний, то група має потенційну можливість розвиватися, вдосконалювати форми і методи роботи; виокремлюють такі типи суперечностей: між зростаючими потенційними можливостями групи та її актуальною діяльністю; між зростаючим прагненням учасників групи до самореалізації та самоствердження і одночасно посиленими тенденціями входження особистості до групової структури, інтеграції її з групою; між реальною поведінкою лідера і очікуваннями від неї (ця суперечність зводиться до з'ясування причин розвитку групи через конфлікт між лідером і послідовниками, тобто враховується тільки один аспект розвитку групи). Внутрігруповий конфлікт є потенційною можливістю просування групи до вищих рівнів і сприяє розвитку групи за конструктивного розв'язання суперечностей;— психологічний обмін. Полягає у наданні групою більш високого психологічного статусу індивідам, котрі зробили вагомий внесок в її життєдіяльність. Різновидом психологічного обміну є ціннісний обмін. Відповідно корисні дії, адресовані як окремим членам, так і групі позначають поняттям “ціннісний внесок індивіда”. У процесі групового функціонування активна участь індивіда (індивідів) у досягненні групової цілі, реалізації групових цінностей “обмінюється” на високий груповий статус. Розвиток групи відбувається через реальні групові дії, внаслідок чого, спираючись на оцінку вкладів у спільну справу, стає очевидною диференціація індивідуальних групових позицій (статусна диференціація); г)ефекти поляризації і зсуву до ризику. Виникають у процесі прийняття групового рішення. їх відносять до механізмів розвитку, оскільки вони сприяють обміну думками, обговоренню суперечностей, пропонують варіанти вибору під час групової дискусії. 2.Механізми стабілізації: а)конформність (лат. conformis — подібний). Цей феномен тлумачиться як схильність піддаватися реальному чи уявному тиску групи. Така поступливість виявляється у зміні поглядів та поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості. Згідно з цим трактуванням конформність — це механізм стабілізації, який забезпечує перемогу прийнятих більшістю норм, підкорення ним індивідуальних реакцій, оцінок, дій і вчинків; б)сумісність і спрацьованість. Породжують стійкі відносини, до яких залучені учасники спілкування і які задовольняють членів групи; в)згуртованість. Цей процес характеризує ступінь прихильності індивідів до групи. Як стабілізуючий механізм групової динаміки, згуртованість зумовлює подібність думок, цінностей, уявлень про цілі групи, особливості її діяльності та функціонування. Механізми групової динаміки зумовлюють дві протилежні тенденції — інтеграцію та диференціацію групи, що мають своїм наслідком нерівномірність її розвитку.
59. Структура взаємовідносин у малій соціальній групі. Мала соціальна група має складну систему спілкування та структуру взаємин між її членами. У більшості таких груп ці взаємини мають подвійний характер. Оскільки переважна частина малих соціальних груп виникає у зв'язку з необхідністю розв'язувати якийсь комплекс суспільних завдань, то у ході їх реалізації, у спільній цілеспрямованій діяльності члени групи повинні виконувати певні робочі функції: обмінюватися інформацією, узгоджувати свої дії з логікою трудового процесу, виконувати певні вимоги. Це – сукупність взаємовідносин, зумовлена об'єктивними соціальними відносинами, до яких людина залучається незалежно від її симпатій-антипатій. Такі взаємини будуються за адміністративним, технологічним чи правовим принципами. Офіційно вони фіксуються і охороняються соціальними інституціями, законодавством або хоча б інструкціями та правилами і пов'язані з виконанням якоїсь конкретної справи. У соціології та соціальній психології подібні відносини називають по-різному: формальними чи офіційними, діловими чи функціональними. Відповідно і групи, об'єднані такими відносинами, називають формальними або офіційними. В організаційному і функціональному аспектах вони завжди пов'язані з організаціями і групами ширшого рівня - вторинними колективами, а через них - із соціальною структурою суспільства. Діяльність особистості в такій структурі розглядається насамперед як діяльність цілком певного функціонера: канали спілкування в цьому разі хоч і залишають їй певну свободу вибору, але все ж досить жорсткі й обмежені. Отже, формальна структура групи - це зовнішні комунікативні зв'язки, за допомогою яких здійснюється спілкування людей у праці, навчанні та інших різновидах діяльності. Головними особливостями такої структури, на думку Я.Щепанського, є: 1) поділ праці та спеціалізація функцій; 2) ієрархія посад; 3) наявність системи координації дій; 4) встановлення постійних ліній комунікації та схематичних способів передачі інформації. Функції соціального контролю здійснюються спеціально створеними організаціями чи конкретними особами, які виступають від імені офіційних інституцій. У межах офіційної структури у процесі спонтанного розвитку формується неофіційна (неформальна) структура групи, яка відображає внутрішні взаємини між її членами. За своєю природою ці міжособистісні зв'язки у цільових групах є вторинними стосовно формальних відносин, хоч за інших умов вони можуть бути чинником об'єднання людей у різні неформальні групи. Головна характеристика таких груп – міжособистісне спілкування, що базується на неформальній організації та контролі. Оскільки неформальні групи виникають самочинно, стихійно, їхня структура, якщо навіть вона і дуже складна, ніде офіційно не зафіксована, не закріплена законодавством чи підзаконними актами. Права та обов'язки членів таких груп більш аморфні й менше визначені, а способи їх реалізації менш конкретні, ніж у формальних групах. Головними засобами контролю тут є звичаї, традиції, групові звички, фіксовані у громадській думці. Це засоби психологічного і морального плану, хоч у деяких випадках вони і регулюють поведінку особистості значно жорсткіше, ніж засоби юридичні чи адміністративні. У зарубіжній соціології та соціальній психології вивчення структури групових відносин має давню історію. Саме виокремлення формальних та неформальних груп вважається найбільшим "відкриттям" "теорії людських відносин" Е.Мейо. Головна роль у цій теорії, як і в практиці управлінння, відводиться саме неформальній структурі, що використовується для задоволення моральних і психологічних потреб робітника. Останнім часом послідовники Е.Мейо намагаються подолати вузькість "теорії людських відносин", розглядаючи структуру групи як єдність її формальної та неформальної структур. За фактом "відкриття" неформальної групи стоїть чимало непростих проблем і найважливіша з них - виробнича, пов'язана, як уже зазначалось, із можливістю підвищення продуктивності праці за допомогою неформальних зв'язків. Слід враховувати і те, що через неформальні зв'язки можна досить ефективно впливати на групову свідомість працівників, пом'якшуючи виробничі і навіть соціальні конфлікти. Деякі західні дослідники вважають, що там, де формальна теорія і організація не охоплюють соціальних відносин, там це робить неформальна організація. Неформальна організація, на їхню думку, - це людський протест проти знеособлених принципів і останній притулок індивідуальності. Прибічники цієї точки зору визнають, що в сучасному суспільстві формальна структура є зовнішньою, знеособленою щодо людини силою, тому її треба доповнити теплотою неформальних зв'язків, які задовольняють власне людські потреби: 1. Потреба в допомозі. 2. Потреба у захисті. 3. Потреба в інформації. 4. Потреба у тісному спілкуванні та симпатії. Поділ відносин на формальні та неформальні певною мірою є умовним, реально мала група завжди являє собою єдність таких відносин. Разом з тим ці системи відносин досить самостійні. Дехто з дослідників ставить питання про бажаність "максимального" зближення офіційної та неофіційної структур малої групи з метою підвищення ефективності її функціювання. Проте навряд чи можна погодитися з подібною точкою зору, адже це відносини з різною цільовою та функціональною спрямованістю, збіг яких призводить до продовження спілкування за наперед заданими схемами. Як наслідок, знижується індивідуальна активність більшості членів групи, а сама група схиляється до шаблонних, конформних реакцій, що гальмує її розвиток. Якщо ж це триває довго, відбувається перенасиченість процесом спілкування і між членами групи виникають сили відштовхування, що врешті-решт веде до конфліктів і розпаду групи.
60. Конформність і конформна поведінка. Термін “конформізм” означає робити подібним, відповідним, пристосовуватися, погоджуватися. У загальному плані конформізм визначається як пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів у поведінці, безапеляційне визначення існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами. Визначення конформізму: 1) відсутність у людини власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосування; вплив однаковості у поведінці, 2) згода особистості з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості оточуючих людей; 3) результат тиску групових норм на індивіда, який внаслідок цього тиску починає діяти, думати, відчувати подібно до інших членів групи. Конформна поведінка – це ситуативна поведінка індивіда в умовах конкретного групового тиску (впливу). Комфортність можна визначити як особливість чи властивість індивіда, яка виявляється в його схильності піддаватися реальному чи уявному тискові групи. Ця поступливість знаходить свій вияв у зміні його поглядів та поведінки відповідно до точки зору більшості. Є два типи конформної поведінки: 1) внутрішнє і 2) зовнішнє підпорядкування індивіда групі. Зовнішнє підпорядкування виявляється у свідомому пристосуванні до думки групи, яке супроводжується гострим внутрішнім конфліктом, і у свідомому пристосуванні до думки групи без яскраво вираженого внутрішнього конфлікту. Внутрішнє підпорядкування полягає в тому, що частина індивідів сприймає думку групи як свою власну і підтримує її не тільки в конкретній ситуації, а й за її межами. Йдеться, як про бездумне прийняття думки групи, так і про прийняття думки групи через вироблення власної логіки пояснення здійсненого вибору. Є три рівні конформної поведінки людини: 1) підпорядкування (вплив групи має зовнішній характер, тривалість конформної поведінки обмежується конкретною ситуацією); 2) ідентифікація (існує в двох формах; людина може повністю чи частково уподібнювати себе іншим членам групи, або ж учасники взаємодії очікують один від одного певної поведінки, намагаючись виправдати ці взаємні очікування); 3) інтерналізація (пов’язана із цінностями особистості); в такій ситуації поведінка людини є відносно незалежною від зовнішніх впливів, тому що думки чи точки зору інших об’єднані у систему цінностей самої людини.
Конформізм розглядається також як функція трьох різновидів впливу. 1) Інформаційна конформність щодо групи, коли точка зору групи вважається адекватним відображенням дійсності. 2) Нормативна конформність щодо групи, коли людина зацікавлена одержати оцінку групи. 3) Нормативна конформність щодо експериментатора. Вона виникає тоді, коли інтереси піддослідного спрямований головним чином на оцінку його не групою, а експериментатором. Узагальнюючи різні точки зору на природу конформної поведінки можна виокремити групу головних чинників, які її викликають. 1) Конформна поведінка виникає тільки у разі конфлікту (реального чи разі конфлікту (реального чи уявного) між індивідом та групою. 2) Конформна поведінка виникає тільки в ситуації тиску (впливу групи). При цьому важливим є те, що цей тиск здійснюється не як пряма погроза, а саме як психологічна: через оцінки, спільну думку, образливий жарт). 3) Важливими чинниками конформної поведінки є групові. До них належить розмір групи, її структура, міра згуртованості. 4) На конформну поведінку впливають індивідуальні та особистісні характеристики членів групи.