Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

soc_psi

.docx
Скачиваний:
22
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
204.4 Кб
Скачать

10. Поняття індивід, індивідуальність, особистість. Найпоширенішими у психологічній науці є поняття “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”, глибоке пізнання яких і феноменів, які вони позначають, допомагає керівнику глибше зрозуміти працівника, виявити комплекс умов, необхідних для наукової організації праці й управління. Людина — родове поняття, що вказує на причетність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи — людського роду; специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального; система, в якій фізичне і психічне, природне й соціальне становлять нерозривну єдність.   Психологія вивчає в людині психіку, її розвиток, індивідуально-психологічні особливості. Як істота біологічна, людина підпорядкована біологічним і фізіологічним законам, як істота соціальна — є частиною соціуму і продуктом суспільного розвитку. Якщо поняття “людина” містить у собі всі людські якості незалежно від її наявності у конкретної людини, то поняття “індивід” характеризує конкретну людину, включає притаманні їй психологічні й біологічні властивості. Індивід (лат. individuum — неподільне) — окрема людина, особа в групі або суспільстві, окремий представник людської спільноти.   Сутність індивіда визначає не тілесна окремість, а сукупність духовно-психологічних рис, які становлять його самобутність.   З метою цілісної характеристики окремої людини, її оригінальності, самобутності використовують поняття “індивідуальність”, яке виникло ще в античній філософії (Левкіпп, Демокрит), і по-різному тлумачиться різними галузями гуманітарного знання. Індивідуальність — сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої. Індивідуальність формує ті важливі характеристики людини, котрі забезпечують властивий лише їй стиль взаємозв'язків з навколишнім світом. Передумовою формування її є задатки. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості. Особистість — індивід, який на основі специфічних людських та біологічних передумов розвивається в самостійного і свідомо діючого суб’єкта діяльності шляхом присвоєння суспільного досвіду. Людина — це складна система, у якій фізичне і психічне, генетично зумовлене і набуте, природне і соціальне утворюють нерозривну єдність. Об'єктивною умовою формування особистісних властивостей, якостей, рис характеру людини є система суспільних відносин (економічних, політичних, моральних та ін.), до якої вона належить. Становлення її неможливе поза суспільними відносинами, взаємодією, спілкуванням і діяльністю, активний суб'єкт яких — особистість. Індивідуальний стиль діяльності — стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів, способів здійснення певної діяльності.

11. Проблема соціального і біологічного в особистості. Особистість – це індивід, який на основі специфічних людських біологічних передумов розвивається в самостійного свідомо діючого суб’єкта діяльності шляхом присвоєння суспільного досвіду. Людина особистістю не народжується, а стає. Проте, в сучасній психології немає єдиної теорії формування і розвитку особистості: 1) біогенетичний підхід – (З. Хол, 3. Фрейд і ін.) вважає основою розвитку особистості біологічні процеси дозрівання організму; 2) соціогенетичний - (Е. Торндайк, Б. Скіннер і ін.) структуру суспільства, способи соціалізації, взаємини з оточуючими; 3) психогенетичний - (Ж. Піаже, Дж. Келлі і ін.) не заперечуючи ані біологічних, ані соціальних чинників, висуває на перший план розвиток власне психічних явищ. Більшість психологів вважають, що людина особистістю не народжується, а стає. Вітчизняна теорія особистості (Ананьев, Виготський, Леонтьєв, Ломов, Мерлін, Мясищев, Петровський, Платонов, Теплов, Рубінштейн) базується на розумінні особистості як єдності діяльності, свідомості особи та зовнішніх умов, що детермінують її, діючи через внутрішні причини. Спадкове в особистості – це те, що існує і розвивається на основі генофонду батьків. Генотип (результат комбінації генів) визначає: 1) анатомо-фізіологічну структуру людини; 2) морфологічні і фізіологічні ознаки (біохімія); 3) обмін речовин; 4) стадії дозрівання організму; 5) групу крові; 6) будову нервової системи; 7) задатки = природну основу здібностей; 8) безумовно рефлекторні мозкові структури. Соціальне в особистості – це все те, що виникло в людині, як у члена суспільства, і виникає в онтогенезі в процесі спілкування з іншими людьми. 1) національні традиції, 2) державний устрій, 3) провідні ідеї суспільства, 4) навчання і виховання, 5) культурні надбання людства, а також 6) люди найближчого оточення, 7) особливості взаємин з ними, тощо. Соціальний “вимір” особистості обумовлюється впливом культури і структури спільностей, в яких людина виховується і в яких вона бере участь. Важливими соціогенними складниками особистості є соціальні ролі, що виконуються нею в різних соціальних спільностях (сім'ї, школі, групі ровесників, робочому колективі), а також суб'єктивне “Я”, тобто створене під впливом інших людей уявлення про власну особистість, і відображення “Я”, тобто комплекс уявлень про себе, створених з уявлень інших людей про нас самих. Існують також альтернативні теорії, що намагаються пояснити співвідношення соціального і біологічного в особистості людини

Помітне місце в науці займають теорії, які виділяють в особистості людини дві основні підструктури, сформовані під впливом двох факторів - біологічного і соціального. Була висунута думка про те, що вся особистість людини розпадається на «ендопсихічну» і «екзопсихічну» організацію. «Ендопсихіка» як підструктура особистості висловлює внутрішню взаємозалежність психічних елементів і функцій, як би внутрішній механізм людської особистості, що ототожнюється з нервово-психічною організацією людини. «Екзопсихіка» визначається ставленням людини до зовнішнього середовища, тобто до всієї сфері того, що протистоїть особистості, до чого особистість може так чи інакше ставитися. «Ендопсихіка» включає такі риси як сприйнятливість, особливості пам'яті, мислення та уяви, здатність до вольового зусилля, імпульсивність і т.д., а «екзопсихіка» - систему відносин людини та її досвід, тобто інтереси, схильності, ідеали, переважаючі почуття, сформовані знання і т.д. «Ендопсихіка», яка має природну основу, обумовлена біологічно, на противагу «екзо-психіці», яка визначається соціальним фактором. Особистість не розчиняється в соціальному середовищі, а відноситься до неї як самостійна одиниця. Лише на цьому базисі може затвердитися особистісна незалежність індивіда, розвитися його уміння «панувати собою», будувати осмислене життя.

12. Основні ознаки особистості. Основні ознаки особистості: 1. Єдність фізичних і психічних компонентів. 2. Особистість – це суспільний людський індивід. 3. Особистістю не народжуються, а перетворюються в неї в процесі онтогенезу. 4. Індивідуальність є ознакою особистості (Виготський: «Особистісні характеристики індивіда не = індивідуальним характеристикам особистості. 5. Особистість – це суб’єкт діяльності. Фази розвитку особистості відносно спільності людей: І. Адаптація (засвоєння норм, оволодіння засобами спілкування і діяльності). ІІ. Індивідуалізація (пошук особистістю засобів самоактуалізації). ІІІ. Інтеграція (трансформація групової взаємодії, вклад особистості в життя групи). Божович вважає, що можна виділити такі критерії сформованої особистості: 1. Людину можна вважати особистістю, якщо в її мотивах існує ієрархія, тобто якщо вона здатна подолати власні безпосередні потяги заради чогось іншого, соціально більш значущого. 2. Якщо вона здатна до свідомого управління власною поведінкою. Все це передбачає самосвідомість. Особистість у суспільстві перебуває під постійним впливом багатьох факторів: економічних, політичних, культурних, національних тощо. При цьому вона водночас виступає як об'єкт і як суб'єкт суспільних відносин. Наприклад, у сфері економічних, трудових відносин, що склалися в процесі виробництва продукції, особистість може проявити себе пасивним виконавцем або ініціативним і самостійним працівником, орієнтованим на творче вирішення виробничих і управлінських завдань. На активність життєвої позиції людини впливають політичні відносини: наскільки вільно вона може реалізувати свої політичні права, брати участь у виборчих кампаніях, відкрито обговорювати проблеми суспільного життя. За впливом на процес суспільного розвитку особистість політичного або іншого суспільного діяча може бути історично прогресивною, тобто сприяти позитивним перетворенням у суспільстві, або історично регресивною, тобто стримувати природний розвиток суспільства. Особистість перебуває також під впливом культурних відносин. Переважаючі в суспільстві культурні норми та цінності через систему установ освіти і засоби масової інформації впливають на формування психіки особистості, її світогляду та соціальних установок. При цьому особистість у своїй практичній діяльності може або спиратися тільки на систему сталих норм та цінностей або послідовно провадити в життя нові прогресивні ідеї. На психіку особистості впливає і психологія тієї соціальної групи, до якої вона належить: сім'я, навчальний або виробничий колектив тощо. Позитивний або негативний досвід, взаємовідносини з іншими членами соціальної групи формують відповідну систему внутрішніх установок особистості: щодо суспільства, праці, людей, власних якостей. Водночас, особистість, як свідомий індивід, вибирає при цьому той чи інший спосіб життя.

13. Простори існування та структура особистості. Особистість - складне цілісне утворення. Дослідженню її структури присвячені праці багатьох психологів. Згідно з дослідженнями К. К. Платонова в структурі особистості виділяють чотири головні однопорядкові підструктури.

Під структури особистості

Компоненти підструктур

Співвідношення соціального й біологічного

Рівень аналізу

Види формування

Спрямованість особистості

Переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси, бажання

Біологічного майже немає

Соціально-психологічний

Виховання

Досвід

Звички, уміння, навички, знання

Значно більше соціального

Психолого-педагогічний

Навчання

Особливості психічних процесів

Відчуття, сприймання, воля, почуття, емоції, мислення, пам'ять

Частіше більше соціального

Індивідуально-психологічний

Вправи

Біопсихологічні властивості

Темперамент, статеві ознаки, вікові властивості

Соціального майже немає

Психофізіол.,нейропсихологічний

Тренування

І підструктура - спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини до дійсності. Складові якості цієї підструктури особистості не є природженими і відображають індивідуальне суспільне мислення. Формується спрямованість особистості в процесі виховання. Виділена окремо в психологічній структурі особистості спрямованість, у свою чергу, включає систему взаємопов'язаних компонентів: інтереси, бажання, прагнення, ідеали, світогляд, переконання. Вказані компоненти спрямованості характеризують ставлення особистості, її матеріальні й духовні потреби, моральні якості. Оскільки ставлення є не тільки якістю особистості, а насамперед елементом свідомості, що впливає на прояви її активності, то активність спрямованості здебільшого виявляється через переконання - свідомі потреби людини, які спонукають її діяти відповідно до ціннісних орієнтацій. ІІ підструктура - знання, уміння, навички й звички, які засвоєні у власному досвіді шляхом навчання. Іноді цю підструктуру розглядають як підготовленість індивіда. На формування компонентів даної підструктури помітно впливають біологічні й генетичні якості людини. У наш час компоненти, об'єднані підструктурою досвіду, не всі психологи схильні розглядати як властивості особистості. Однак К. К. Платонов вважав, що «типові для даного індивіда прояви, так само як і закріплені знання, навичка (на тільки розумова або вольова, але й моторна і сенсорна) і, тим більше, уміння і звичка, вже, безперечно, є властивістю особистості!». Справді, набуті знання й сформовані в процесі навчання вміння і навички органічно вплітаються в структуру особистості, стають її невід'ємними властивостями. ІІІ підструктура - індивідуальні особливості психічних процесів: відчуття, сприймання, емоції, волю, мислення, пам'ять. Психічні процеси, які є динамічним відображенням дійсності в різних формах психічних явищ, забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. На основі психічних процесів утворюються психічні якості особистості, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень її психічної діяльності і поведінки, типовий для індивіда. Основні компоненти третьої підструктури формуються й розвиваються за допомогою вправ, при цьому великого значення набувають вольові якості індивіда, оскільки вони лежать в основі свідомого регулювання психічних процесів і станів особистості. IV підструктура особистості - властивості темпераменту, статеві й вікові властивості. До неї ж відносять і патологічні (органічні) зміни особистості. Формування компонентів цієї підструктури - лише за допомогою тренування, але частіше має місце формування замінників (компенсаторних механізмів) природних властивостей, яких недостає. Ця підструктура має назву біопсихологічної, оскільки якості особистості, які до неї входять, головним чином зумовлені фізіологічними особливостями мозку. Активність проявів цієї підструктури залежить від сили нервових процесів. Розглянуті чотири підструктури охоплюють майже всі відомі якості особистості. Однак слід враховувати, що поряд з ними можна назвати незліченну кількість якостей, котрі мають власну структуру і об'єднують декілька компонентів, що належать до різних однопорядкових підструктур особистості. Наприклад, переконаність віднесена до першої підструктури, а до неї самої входять воля, відповідні знання і особливості процесів мислення. Серед перелічених підструктур та їх компонентів не названі такі важливі прояви особистості, як характер і здібності (вони мають ті чи інші компоненти з усіх названих однопорядкових підструктур).Простір існування особистості ( за Петровським): 1. Міжособистісні відносини. 2. Особистість існує в самому індивіді. 3. Особистість існує в інших людях, в тому числі за межами наявної взаємодії.

14. Зміст, механізми та інституції соціалізації. Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості. Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як: сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі й набути конкретного статусу; система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво й відтворення культурних зразків, норм і цінностей та сприяють їх передачі й засвоєнню тощо. Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми раціональності та чуттєвості. Механізми соціалізації: 1)імітація — усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів; 2)ідентифікація — засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних; 3)почуття сорому і провини — негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки.; 4)навіювання – процес неусвідомленого відтворення внутрішнього досвіду людей, з якими індивід спілкується; 5)соціальна фасілітація (стимулювання однієї людини іншою); 6)конформність – усвідомлення своїх відмінностей у поглядах на явище з поглядами оточуючих, але зовнішня демонстрація згоди. Напрямки соціалізації: 1)поведінковий, 2)емоційний, 3)пізнавальний, 4)побутовий, 5)моральний, 6)міжособистісний. Соціальним середовищем (соціальним простором) функціонування особистості, соціальної системи є соціальні спільноти. Інституції соціалізації: 1)сім’я, 2)дитячий садок, 3)школа, 4)студентські колективи, 5)трудові колективи, 6)колективи за інтересами, 7)державні інститути соціалізації (радіо, кіно, телебачення). Спрощеним є трактування соціалізації як одномірного, односпрямованого процесу дії соціальних факторів на конкретну людину, де індивіду відводиться пасивна роль об'єкта впливу. До впливу соціального середовища людина ставиться вибірково на основі сформованої у її свідомості системи цінностей. Індивідуальність особи, її потенційні можливості засвоїти культурний пласт суспільства, потреби та інтереси, спрямованість соціальної активності є найважливішими чинниками її соціалізації. Агентами соціалізації є сім'я, сусіди, ровесники, вихователі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової інформації, соціальні інститути, насамперед культурно виховні, референтні групи тощо. Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама, постійно змінюються, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних. Але якщо під час соціалізації дитини головною для неї є соціальна адаптація (пристосування до суспільного середовища), то для соціалізації молодої і навіть соціально зрілої людини основну роль відіграє інтеріоризація (формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «Я» особистості). Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості.

15. Етапи та структура процесу соціалізації. Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації. Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.. Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації: 1. Соціалізація дитини. 2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна). 3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років). 4. Соціалізація дорослих. На кожному етапі існують «критичні періоди». Щодо соціалізації дитини — це перші 2—3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка — перетворення дитини і підлітка на юнака; для тривалої — початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації, дітей — на формування ціннісних орієнтацій. Дорослі, спираючись на свій соціальний досвід, здатні оцінювати, сприймати норми критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необхідних навичок (часто конкретних), а соціалізація дитини пов'язана здебільшого з мотивацією. Отже, соціалізація особистості є специфічною формою привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіх сферах суспільного життя. Основою соціалізації є освоєння індивідом мови соціальної спільноти, мислення, форм раціональності й чуттєвості, сприйняття індивідом норм, цінностей, традицій, звичаїв, зразків діяльності тощо. Індивід соціалізується, включаючись у різноманітні форми соціальної діяльності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. Тому соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Водночас соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскільки людина засвоює існуючі цінності вибірково, через свої інтереси, світогляд, формуючи власні потреби, цінності. Завдяки соціалізації людина залучається до соціального життя, одержує і змінює свій соціальний статус і соціальну роль. Структура соціалізації. Соціалізація — тривалий і багатоактний процес прийняття і засвоєння соціальних ролей. Соц.роль – це поведінкова технологія реалізації соц.функцій, конкретний спосіб її виконання через конкретні вчинки й поведінку. У процесі засвоєння ролей: 1)з’являються нові мотиви, 2)відбувається їх підпорядкованість, 3)змінюється система поглядів і цінностей. Соц.статус – це місце особистості в суспільстві, яке визначає її спосіб життя й приналежність до певних соц.груп, це величина престижу у спілкуванні з іншими. Соц.позиція – це спрямованість особистості, яка базується на її вибірковому ставленні до суспільства, до людей безпосереднього кола спілкування, до самої себе. Установка – це цілісний стан особистості, вироблена на основі досвіду готовність стійко реагувати на передбачувані об’єкти чи ситуації, вибіркова активність, спрямована на задоволення потреби. Соц.установка – це детермінована минулим досвідом психологічна готовність індивіда до певної поведінки стосовно конкретних соціальних об’єктів (інша назва – атитюд). Будь яка установка має 3 структурні складові: 1)когнітивний компонент (знання про властивості і способи поводження з певним об’єктом); 2)афективний компонент (певні переживання, емоції, які викликає об’єкт в людини); 3)поведінковий компонент (готовність до здійснення конкретної поведінки з даним об’єктом).

16. Особливості процесу соціалізації в онтогенезі. Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується періодом громадської зрілості людини, хоча, зрозуміло, повноваження, права й обов'язки, набуті нею, не говорять про те, що процес соціалізації цілком завершений: по деяких аспектах він продовжується все життя. Соціалізація повинна починатися в дитинстві, коли приблизно на 70% формується людська особистість. У дитинстві закладається фундамент соціалізації, і в теж час це самий незахищений її етап. Він відбувається на трьох різних стадіях: 1) стадії наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих; 2) ігрової стадії, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі; 3) стадії групових ігор, на якій діти учаться розуміти, що від них чекає ціла група людей. Юність завершує активний період соціалізації. До юнаків звичайно відносять підлітків і молодих людей у віці від 13 до 19 років. Їх ще називають тінейджерами. У цьому віці відбуваються важливі фізіологічні зміни ( одне з них – настання статевої зрілості), яке спричиняє визначені психологічні зрушення: поява потягу до протилежної статі, агресивність, яка нерідко невмотивована, виявляється схильність до необміркованого ризику і не уміння оцінити ступінь його небезпеки, підкреслене прагнення до незалежності і самостійності. Психофізіологічні зміни не можуть не вплинути на хід і зміст соціалізації. Схильність до інновацій і творчості, невизнання всіх і всяких авторитетів, з одного боку, підкреслена автономія і незалежність – з іншої, породжують особливе явище, яке називається молодіжною субкультурою. У підлітків і юнаків вибудовується рівнобіжна система цінностей і поглядів на світ, що частково перетинається позицією батьків, а частково – з поглядами однолітків. У цей період закінчується формування фундаменту особистості, добудовуються їхні верхні – світоглядні – поверхи. Усвідомленням свого «Я» відбувається як осмислення свого місця в житті батьків, друзів, що оточує соціуму. Одночасно спостерігається постійний пошук моральних орієнтирів, зв'язаних з переоцінкою сенсу життя. Підлітки і юнаки більш сприйнятливі до негативних оцінок навколишніх, особливо якщо вони стосуються одягу, зовнішнього вигляду, манер поведінки, кола знайомств, тобто всього того, що складає соціальне середовище і соціальну символіку «Я». Гіпертрофована самостійність знаходить вираження в підкресленій різкості власних оцінок: для багатьох тінейджерів «добре» і «правильне» тільки те, що їм подобається. У зрілому віці переборюється рольовий конфлікт (рольове безправ'я). Психофізіологічне подорослішання збігається із соціальним і економічним дорослішанням, домагання, амбіції і надії юності одержують задоволення пропорційне витраченим зусиллям і придбаним знанням. Зрілий вік характеризує розквіт людської особистості.Як такий зрілий вік не є самостійним етапом соціалізації. Це збірне поняття, яке охоплює кілька циклів людського життя, розділених найважливішими подіями: оволодіння професії, проходження армійської служби, початок трудової діяльності, чи одруження заміжжя, створення родини, народження дітей.Настання зрілого віку, тобто дорослого життя, може затягнуться в наслідок проходження навчання (у вузі й аспірантурі) до 21-23 років чи прискориться через ранній початок трудової діяльності. Якщо нижня границя зрілого віку не визначена, то його верхня границя позначена виходом на пенсію. Відчуття наближення старості і почуття безперспективності виникають тому, що в старих губиться те, що властиво іншим віковим групам, а саме – наявність життєвих планів. Життєвий план – ідеалізована картина майбутнього життя, стрижнем якого служить передбачувана траєкторія соціальної кар'єри і сума можливих досягнень. У молодому віці життєві плани приймають форму невизначеної мрії, неясних бажань, у зрілому – чітко вибудованої посадової кар'єри, а в літньому віці вони зникають. Завдяки життєвим планам соціалізація їх стихійного і некерованого процесу перетворюється в цілеспрямовану стратегію поведінки. Зрілий індивід звіряє з поставленою метою те, чого він реально досяг, і вносить необхідні виправлення. Але літня людина подібного вже зробити не може – перед у нього немає необхідного запасу часу і сил. Життєві плани орієнтують людину особливим образом: вони вносять мотивацію досягнення. Але в літніх немає ні одного, ні іншого. Тому в них переважають пасивні форми діяльності і стихійне пристосування до нових соціальних ролей.

17. Аналіз зарубіжних психологічних теорій особистості. Психоаналіз (Фрейд, Юнг, Адлер, Фром, Салливен, Горні). Особистість = людина психоенергетична = людина, яка бажає. Структура особистості: Воно – Я – Над-Я. Вперше починає вивчатися несвідоме. Характер особистості – комплекс механізмів психологічного захисту Его. Вікова періодизація = фази психосексуального розвитку. Основу психологічного життя людини складають безсвідомі інстинкти. Безсвідомі потреби, які формуються в ранньому дитинстві, в подальшому формують соціальну поведінку особистості. Біхевіоризм (Уотсон, Торндайк, Сіннер). Особистість = людина механічна = людини, яка реагує. Особистість – це сукупність рухових і вербальних реакцій на зовнішні стимули. Соціальними стимулами є інші люди. Гештальтпсихологія (Вертгеймер, Келлер, Кофка). Особистість = людина психодинамічна. Внутрішня системна організація цілого психологічного утворення визначає властивості і функції частин, які його утворюють, а не навпаки. Когнітивізм (Аткінсон, Піаже, Брунер, Келлі). Особистість = людина, яка пізнає, думає. Особистість – це людина, яка має здатність до сприймання та переробки інформації і постійно прагне до гармонії у свідомості. Гуманістична психологія (Олпорт, Маслоу, Роджерс). Особистість = унікальна, відкрита, спрямована в майбутнє система. Особистість прагне вільно реалізувати свій потенціал до творчості, до особистісного зростання у напрямку до свого ідеалу.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]