soc_psi

48. Сутність, функції та структура соціальної установки. У вітчизняній науковій літературі досить поширеним є вживання поняття соціальної установки як готовності, налаштованості діяти певним чином у певній ситуації при задоволенні потреби, ніж як оцінки цінностей. Поняття „установка”, визначене розробником теорії установки Д. Узнадзе, означає мобілізацію сутнісних сил людини при задоволенні найпростіших потреб фізіологічної природи. За його визначенням, установка є цілісним динамічним станом суб’єкта, станом готовності до певної активності, станом, який зумовлюється двома факторами: потребою суб’єкта і відповідною об’єктивною ситуацією. Соціально-психологічні установки є станами психологічної готовності, що складається на основі досвіду і робить вплив на реакції людини щодо тих об'єктів і ситуацій, з якими він зв'язаний і які соціально значимі. Поняття "установка" слід розглядувати не як взагалі відношення позицію до якого-небудь предмету, явища, людини, а як диспозицію – готовність до певної поведінки в конкретній ситуації (зв'язок між внутрішнім і зовнішнім). Звідси поділ установок на два різновиди – актуальні та фіксовані, та два типи – до об’єкта і до ситуації.Структура (компоненти) установки: 1. Когнітивний, такий, що містить знання, уявлення. 2. Афектний, такий, що відображає емоционально-оценочноє відношення до об'єкту. 3. Поведінковий (конативний), виражаючий потенційну готовність особи реалізувати певну поведінку по відношенню до об'єкту. Соціальна установка, таким чином, почала розглядатися одночасно як знання суб’єкта про предмет його відношення, як емоційна оцінка та певний намір-програма дій щодо конкретного об’єкта.Функції СП установки: 1. Функція пристосування пов'язана з необхідністю забезпечити максимально сприятливе положення людини в соціальній середовищі.Позитивні установки - до сприятливих стимулів. Негативні – до джерел неприємних стимулів. 2. Енергозахисна. Пов'язана з необхідністю підтримувати внутрішню стійкість особи. Негативні установки до тих осіб, дії яких можуть послужити джерелом небезпеки для цілісності особи. Джерелом негативної установки може служити негативне відношення до нас. 3. Ціннісно-висловлювальна. Пов'язана з потребами в особистісній стійкості. Позитивні установки виробляються, як правило, до представників свого особистісного типу. 4. Функція організації світогляду. Виробляються по відношенню до знань про світ. Наукові уявлення + буденні. Система установок – це сукупність емоційно забарвлених елементів знання про світ, про людей.Соціальна настанова є морально-правовим параметром особистості, який містить правила регуляції поведінки з іншими особами, що реалізують свої потреби, можливо, націлені на ті ж цінності-блага; ставлення, атитюд – попереднє перед початком дій щодо задоволення потреб оцінювання матеріальних або інформаційно-ідеальних цінностей-благ для мотивованого вибору з їх числа найзначущішої для задоволення домінантної потреби;соціальна установка – це вибіркова за мотивами мобілізованість, налаштованість і готовність особистості до діяльності для задоволення певної біо- чи соціогенної потреби. Позиція – це власне, суб’єктивне відношення, пов’язане з оцінкою навколишньої дійсності та вибором оптимальної поведінки.Позиція особистості як її суб’єктивна якість тісно пов’язана і багато в чому зумовлена об’єктивними параметрами життя людина – місцем у соціальній системі, в структурі групи і тими правилами та обов’язками, які відповідають цьому її стану. Єдність об’єктивного і суб’єктивного (статусу і позиції) в структурі особистості виявляється в її рольовій поведінці.

49. Статусно-рольові характеристики особистості. Людина — це складна система, у якій фізичне і психічне, генетично зумовлене і набуте, природне і соціальне утворюють нерозривну єдність. Об'єктивною умовою формування особистісних властивостей, якостей, рис характеру людини є система суспільних відносин (економічних, політичних, моральних та ін.), до якої вона належить. Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації. Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості. Головним механізмом соціалізації є прийняття і засвоєння соціальних ролей. Статусно-рольові параметри — характеристики особистості, які визначають її поведінку, індивідуальність, виявляються у вчинках, активності. Вони розкривають залежність особистості від конкретних соціальних структур, соціальної ситуації. Їх основою є права, надані особистості суспільством, конкретними соціальними групами, а також обов'язки, які вона повинна виконувати відповідно до її місця і ролі у суспільстві.. Соціальна роль – це поведінкова технологія реалізації соціальних функцій, конкретний засіб її виконання через конкретні вчинки і поведінку. У процесі засвоєння ролей: 1) з’являються нові мотиви; 2) відбувається їх підпорядкування; 3) змінюється система поглядів і цінностей. Соц.статус – це місце особистості в суспільстві, яке визначає її спосіб життя й приналежність до певних соц.груп, це величина престижу у спілкуванні з іншими. К. Левін пов'язував кризові періоди в житті людини із зміною її соціального статусу. Соц.позиція – це спрямованість особистості, яка базується на її вибірковому ставленні до суспільства, до людей безпосереднього кола спілкування, до самої себе. Установка – це цілісний стан особистості, вироблена на основі досвіду готовність стійко реагувати на передбачувані об’єкти чи ситуації, вибіркова активність, спрямована на задоволення потреби. Соц.установка – це детермінована минулим досвідом психологічна готовність індивіда до певної поведінки стосовно конкретних соціальних об’єктів (інша назва – атитюд). Будь яка установка має 3 структурні складові: 1)когнітивний компонент (знання про властивості і способи поводження з певним об’єктом); 2)афективний компонент (певні переживання, емоції, які викликає об’єкт в людини); 3)поведінковий компонент (готовність до здійснення конкретної поведінки з даним об’єктом). Статусно-рольові характеристики зумовлені типом соціальних відносин, метою спільної діяльності, місцем особистості у суспільстві і визначають її спосіб життя, належність до конкретних соціальних груп. Кожен із зазначених структурних компонентів особистості є дуже важливим. СП підхід до вивчення особистості передбачає розгляд її в конкретних соціальних групах, у системі соціальних відносин, в яких особистість через соціальну поведінку виявляє свою позицію, своє місце у суспільстві. Це означає, що соціальна психологія передусім з'ясовує, в яких групах засвоює особистість соціальні впливи і як вона реалізує свою соціальну сутність. Для неї важливо простежити процес формування соціально-психологічних якостей та особливостей індивідів, дослідити чинники, що зумовлюють повноту, силу і глибину їх реалізації або приглушують їх, відкриваючи простір для інших соціально-психологічних характеристик

50. Сім’я як життєвий вибір, особливості подружніх взаємовідносин. Однією з базових психологічних потреб, що визначають психологічне здоров’я і благополуччя, є потреба в коханні, прихильності. Шлюб – це вільний рівноправний союз жінки та чоловіка, який укладається із дотриманням порядку, умов, встановлених законом, який утворює сім’ю і породжує взаємні особистісні та майнові права й обов’язки між подружжям. Сім’я – це форма спільності людей, яка складається із об’єднаних шлюбом чоловіка і жінки, їхніх дітей (власних, або всиновлених), а також, в окремих випадках, з інших людей, пов’язаних з вищеназваними кровнородинними зв’язками. Існують 2 типи сімей: патріархальна та нуклеарна. Функції сім’ї є: 1)економічна, 2)репродуктивна, 3)виховна, 4)рекреативна, 5)комунікативна, 6)регулятивна, 7)сексуальна. Взагалі, сім’я є основним елементом соціального мікросередовища, яке значно впливає на формування найважливіших якостей особистості. Основні категорії сучасної сім’ї: 1.За кількістю дітей (бездітна, однодітна, малодітна, багатодітна). 2. За типом головування (егалітарні, авторитарні). 3. За сімейним стажем (молода, середнього подружжя, старшого подружнього віку, похилі подружні пари). 4. За складом (повна, неповна, змішана). 5. Альтернативні форми існування особистості (самотність, позашлюбне спілкування, відкритий шлюб, свінгерство, колективна сім’я, гомосексуальні пари). Існують певні типи мотивацій створення сім’ї: І. Мотивація на сам факт шлюбу. ІІ. Мотивація на певний тип шлюбу. ІІІ. Мотивація на певну людину. Шлюбно-сімейні настановлення формуються з раннього дитинства, в процесі соціалізації. На цей процес безпосередньо впливає батьківська сім’я, вона ж опосередковує пізніші впливи зовнішнього соціального оточення. Мотиви одруження можуть бути наступними: 1)матеріальний розрахунок, 2)психологічна відповідність, 3)духовна близькість, 4)моральні розрахунки, 5)кохання. Неусвідомлені мотиви одруження (пастки): 1) мотив взаємного артистизму, 2) мотив спільності інтересів, 3) мотив (пастка) задітих амбіцій. 4) пастка неповноцінності, 5) пастка порядності, 6) пастка користі, 7) страх самотності. Ці мотиви із зміною ситуації можуть стати неактуальними, тим самим поставити шлюб під загрозу розлучення. Причини розлучень: 1) часто за кохання приймають щось інше, 2) кохання – це дуже складна емоція, не всі з нею справляються; вона також важко втілюється в рамки побуту (а сім’я – це побут), 3) часто люди одружуються на етапі закоханості. Спілкування в сім’ї має 3 важливі цінності: шлюбна адаптація, інтимність та автономія партнерів. Шлюбна адаптація: І. Первинна: 1)психологічна (адаптація темпераментів, характерів), 2)інформаційна, 3) родинна, 4) побутова, 5) культурна, 6) сексуальна; ІІ. Вторинна: 1) інтелектуальна, 2) моральна, 3) сексуальна. Інтимність – це поєднання симпатії, вдячності, і еротичної прив’язаності чоловіка й жінки. Правила інтимності: 1)існує тільки він (вона), не повинно бути третього, 2)відсутність егоїзму (мені добре тільки тоді, коли тобі добре), 3)свобода експерименту, 4)можна робити лише те, що не суперечить установкам іншої людини. Автономія партнерів. Специфіка спілкування в сім’ї: 1. Постійне перебування в контакті. 2. Вступ в інтимні стосунки. 3. Побут 4. Ревнощі.

Першочерговими факторами формування особистості в сім’ї вважаються: ступінь гармонійності подружнього життя батьків, загальне сприйняття дитинства (було воно щасливим чи ні), ставлення батьків до дітей, розподіл сімейних ролей, спосіб життя, який вели батьки.

51. Сім’я як соціальний інститут. Функції сім’ї. Сім'я як мікросоціальна група — соціально-біологічна спільнота, що існує на основі шлюбних зв'язків, кровної спорідненості або всиновлення, яка регулює стосунки між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми й відповідає за виконання притаманних їй різноманітних функцій. Сім’я як історичне явище в своєму розвитку пройшла кілька етапів, форм. Їй передував період проміскуїтету (лат. promiscuns — змішаний, спільний) -— стадія нічим не обмежених статевих зносин у первісному суспільстві (полігамія), яку інколи ще називають «стадією зоологічного індивідуалізму». Первинною формою сім'ї вважають кровноспоріднену (кровнородинну), яка складалась із кровних родичів — батьків і дітей, між якими були заборонені статеві зв'язки. Такі табу давали змогу уникати кровозмішання, сприяли народженню здорового і повноцінного потомства, що було запорукою збереження людського роду. Наступним етапом сім'ї була групова сім'я в ендогамному (між особами однієї суспільної групи) і екзогамному (шлюб у межах однієї родової групи був заборонений) варіантах, де заборонялись статеві стосунки не тільки між батьками і дітьми, але й між братами і сестрами. Як і в кровноспорідненій, у груповій сім'ї родовід визначався материнською лінією. Подальший її розвиток репрезентує парна сім'я, де вже конкретно визначені чоловік і жінка об'єднувались на більш-менш тривалий період їх життя. Родовід продовжувався по материнській лінії. Цей тип сім'ї був ще нетривким, оскільки кожен з її основних членів міг продовжувати жити у своїй родинній групі. Тому правильніше буде визначити цей тип сім'ї як дислокальна парна сім'я, в якій уже була відчутною зростаюча роль чоловіка як основного здобувача їжі. Матеріальна перевага чоловіка, його майнова влада, право власності сприяли появі патріархальної сім'ї. Це була перша історична форма моногамної сім'ї (моногамія — одношлюбність), хоч моногамія стосувалась лише жінки, яка згідно з тогочасним правом була повністю підпорядкована волі чоловіка, стаючи насамперед знаряддям дітонародження. Згодом церква освятила шлюб. Шлюб – це вільний, рівноправний союз чоловіка та жінки, який укладається із дотриманням порядку, умов, встановлених законом, який утворює сім’ю і породжує взаємні майнові і особистісні права й обов’язки між подружжям. Найзагальнішими обов'язковими умовами сучасного шлюбу є досягнення певного віку суб'єктами шлюбу (як правило, 18 років і для чоловіків і для жінок; в Україні шлюбний вік для жінок знижений на 1 рік і становить 17 років); добровільність і взаємна згода чоловіка та жінки; відсутність іншого зареєстрованого шлюбу в майбутнього подружжя. Основними суспільними функціями сім'ї є: 1)репродуктивна (дітонародження), пов'язана з відтворенням собі подібних, тобто населення країни; — виховна, пов'язана із батьківською й материнською любов'ю, через яку дитина набуває суспільно значущих якостей особи; 2)виховна; 3)господарсько-побутова (економічна), пов'язана із забезпеченням матеріального добробуту сім'ї; 4)рекреативна, що полягає у забезпеченні відтворення фізично-психічних, духовних сил людини; 5)комунікативна; 6)регулятивна; 7)сексуальна. Тільки за умови виконання сім'єю всіх цих функцій вона може бути міцною і щасливою, а отже, й тривалою. На жаль, у житті все відбувається значно складніше. А тому й сім'ї бувають різні: повні й неповні, багатодітні й бездітні, рівноправні й авторитарні, духовно багаті й бездуховні. Незважаючи на наявну культуру міжстатевих і шлюбно-сімейних стосунків, вони все більше набувають форми своєрідної штучності, а звідси й нетривалості (в Україні серед розлучених частка молодих сімей — (тривалість шлюбу до 7 років) — становить дві третини). Це дає підставу деяким дослідникам стверджувати, що сім'я в її чітко моногамній формі відмирає, натомість приходять так звані «відкриті» шлюби, шлюби «тимчасові», «за угодою» тощо. Ці проблеми сім'ї й шлюбу потребують розв'язання на державному рівні, особливо що стосується матеріально-економічного стану сім'ї, підвищення статевої та шлюбно-сімейної культури юнаків і дівчат як майбутніх чоловіків та дружин.

52. Специфіка сімейного спілкування. Однією з базових психологічних потреб, що визначають психологічне здоров’я і благополуччя, є потреба в коханні, прихильності. Шлюб – це вільний рівноправний союз жінки та чоловіка, який укладається із дотриманням порядку, умов, встановлених законом, який утворює сім’ю і породжує взаємні особистісні та майнові права й обов’язки між подружжям. Сім’я – це форма спільності людей, яка складається із об’єднаних шлюбом чоловіка і жінки, їхніх дітей (власних, або всиновлених), а також, в окремих випадках, з інших людей, пов’язаних з вищеназваними кровно родинними зв’язками. Спілкування в сім’ї має 3 важливі цінності: шлюбна адаптація, інтимність та автономія партнерів. Шлюбна адаптація: І. Первинна: 1)психологічна (адаптація темпераментів, характерів), 2)інформаційна, 3) родинна, 4) побутова, 5) культурна, 6) сексуальна; ІІ. Вторинна: 1) інтелектуальна, 2) моральна, 3) сексуальна. Інтимність – це поєднання симпатії, вдячності, і еротичної прив’язаності чоловіка й жінки. Правила інтимності: 1)існує тільки він (вона), не повинно бути третього, 2)відсутність егоїзму (мені добре тільки тоді, коли тобі добре), 3)свобода експерименту, 4)можна робити лише те, що не суперечить установкам іншої людини. Автономія партнерів. Специфіка спілкування в сім’ї: 1. Постійне перебування подружжя в контакті. 2. Вступ подружжя в інтимні стосунки. 3. Спілкування відбувається на рівні побуту. 4. Спілкування в сім’ї часто супроводжується ревнощами (тиранічна ревність, ревність від неповноцінності, взаємно обернена ревність. Першочерговими факторами формування особистості в сім’ї вважаються: ступінь гармонійності подружнього життя батьків, загальне сприйняття дитинства (було воно щасливим чи ні), ставлення батьків до дітей, розподіл сімейних ролей, спосіб життя, який вели батьки. Основні фактори, що впливають на успішність сімейного спілкування: І.Зовнішньо об’єктивні: 1)стабільність соц.системи; 2)рівень життя особистості; 3)ефективність моральних, культурних та національних традицій у сфері сім.спілкування.. ІІ.Внутрішньо об’єктивні = матеріальні і житлові умови конкретної сімї. ІІІ.Суб’єктивні умови: 1)наявність у партнерів якомога більшої кількості спільних очікувань і установок; 2)точність невербальної комунікації; 3)наявність спільних символів; 4)висока частота особистісного спілкування; 5)відкритість спілкування; 6)підтвердження самооцінки; 7)відповідність емоцій конкретній ситуації, активне обговорення почуттів (не узагальнювати вчинки). Мотиви розлучень: 1)відсутність взаємного розуміння 2)пиятика; 3)зрада, або підозра у зраді; 4)сварки; 5)поява другої сім’ї; 6)втрата кохання; 7)хвороба; 8)родичі; 9)безвідповідальне ставлення до дітей; 10)відсутність дітей, або небажання їх мати.

53. Альтернативні форми шлюбно-сімейних взаємин. Міжособистісні взаємини, серед яких шлюбно-сімейні стосунки посідають центральне місце, складають психологічний простір життєвого світу особистості, визначаючи якість життя людини, обумовлюючи її суб’єктивне відчуття задоволеності собою та іншими. Саме шлюбно-сімейні стосунки забезпечують задоволення багатьох особистісних потреб, фрустрація яких призводить до викривлення у розвитку особистості та внутрішніх конфліктів, що роздирають людину зсередини. В своєму історичному розвитку шлюб пройшов кілька етапів. Спочатку за первіснообщинного ладу його не було. Згодом з екзогамії й групового шлюбу поступово виникають спочатку парний шлюб, що об'єднує лише одну подружню пару, а потім патріархальна сім'я і з нею моногамний шлюб, який стає економічним осередком суспільства. Шлюбно-сімейні стосунки – явище історичне, яке змінюється співмірно з розвитком суспільства в цілому. Сучасний етап розвитку шлюбно-сімейних стосунків, для якого характерним є послаблення матримоніальних стереотипів, розширення свободи статевого життя та індивідуалізація взаємин, дозволяє прогнозувати напрямок подальшого розвитку шлюбно-сімейних стосунків, наступною формою яких буде шлюб, основним завданням якого є особистісний розвиток кожного члена сім’ї. Дослідниками вироблено декілька класифікацій шлюбно-сімейних стосунків, з яких найбільш суттєвою для нашого дослідження є класифікація за критерієм орієнтації на суспільні стереотипи, поширені у суспільстві. За цим критерієм виділяються традиційний та альтернативний шлюби. Традиційний шлюб – шлюб, що орієнтується на загальновизнані суспільні норми, на прийняті у суспільстві стереотипи. Альтернативний шлюб, прикладом якого є цивільний шлюб,  – це шлюб, що орієнтується на особистісні потреби кожного партнера, навіть якщо вони вступають у суперечність з загальновизнаними суспільними нормами. Відмітимо також: гостьовоий шлюб, під яким розуміють проживання подружньої пари нарізно: у різних квартирах і, трапляється, навіть у різних містах, одностатеві шлюби. Під оптимальним вибором форми шлюбно-сімейних стосунків розуміється вибір такої форми шлюбу, що найповніше задовольняє потреби особистості, відповідає її психологіч

54. Групова згуртованість як складний психологічний феномен. (Феномен групи з погляду соціальної психології)Внутрішнє життя групи, соціальне, психологічне самопочуття об'єднаних у ній індивідів, ефективність взаємодії із навколишнім середовищем залежать від згуртованості групи, різний вияв якої по-різному впливає на її конфліктогенність.   Групова згуртованість — утворення, розвиток і формування зв'язків у групі, які забезпечують перетворення зовні заданої структури на психологічну спільність людей, психологічний організм, який живе за своїми нормами і законами відповідно до своїх цілей і цінностей. Одним із перших розпочав досліджувати групову згуртованість американський соціальний психолог Леон Фестінгер (1919—1987), вважаючи критерієм частоту і міцність групових зв'язків. А сам феномен згуртованості він тлумачив як суму сил, які діють на індивідів з метою утримання їх у групі. Соціометрія пов'язує згуртованість із таким рівнем розвитку міжособистісних відносин у групі, який характеризується високою кількістю виборів, заснованих на симпатії. Запропонований соціометрією “індекс групової згуртованості” обчислювали як відношення кількості взаємних позитивних виборів до загальної кількості можливих виборів.  Попри різне тлумачення згуртованості, соціометричний (Дж. Морено), когнітивний (Л. Фестінгер) підходи засновані на розумінні групи як певної системи емоційно забарвлених міжособистісних відносин. Це налаштовувало на розуміння згуртованості не як соціально-психологічного, а як індивідуально-психологічного явища, оскільки за основу бралися мотивація, емоційні переваги та ін. Дослідження засвідчили, що взаємна емоційна привабливість членів групи, тобто згуртованість як міжособистісна атракція, підвищує намагання зберегти своє членство у ній. Однак для вичерпного пояснення причин єдності малої соціальної групи недостатньо враховувати лише індивідуально-психологічні (емоційні, мотиваційні та ін.) характеристики міжособистісних відносин. У межах розробленої А. Петровським стратометричної концепції групової активності (теорії діяльнісного опосередкування міжособистісних відносин у групі) було запропоновано розглядати групову згуртованість крізь призму ціннісно-орієнтаційної єдності

   Прихильники стратометричної концепції виходять з того, що до складу структури малої групи входять три (пізніше — чотири) основних прошарки (страти), які одночасно є і рівнями розвитку групової згуртованості. Феномен згуртованості вони розглядають як характеристику особливих зв'язків у групі, що ґрунтуються на єдності оцінок, установок і позицій групи стосовно значущих об'єктів — осіб, завдань, ідей, подій. Тобто згуртованість охоплює опосередковані цілями і завданнями діяльності відносини у групі. Показником ціннісно-орієнтаційної єдності є, на їх. погляд, частота збігу позицій індивідів щодо значущих об'єктів оцінювання, а джерелом інтенсифікації внутрішньогрупового спілкування, підвищення ефективності спільної діяльності — високий ступінь ціннісно-орієнтаційної єдності. Отже, кожна концепція підкреслює значущість згуртованості для групи і для індивідів, оскільки з посиленням її все більше осіб включається у внутрішні процеси, злагоджену діяльність, що стабілізує ситуацію у групі, забезпечує її розвиток. У цьому контексті важливими є взаємозв'язки згуртованості і ефективності, продуктивності групової діяльності, згуртованості і сумісності, згуртованості і стабільності, згуртованості і конфліктності. Взаємозв'язок згуртованості і ефективності, продуктивності групової діяльності. Ще представники школи групової динаміки виявили окремі характеристики ефективності групової діяльності: залежність ефективності від згуртованості групи, стилю керівництва, способу прийняття групових рішень та ін. Правда, йшлося про лабораторну малу групу, а отже про ефективність діяльності з виконання запропонованого експериментатором конкретного завдання. Більшість досліджень ефективності малої групи в реальному бутті зосереджувалося на виробничих бригадах, внаслідок чого проблему ефективності групової діяльності було зведено до продуктивності праці. Взаємозв'язок згуртованості і продуктивності.. Якщо для групи цінністю є високі результати в інструментальній сфері, то висока згуртованість сприяє росту продуктивності праці. Коли групові норми зорієнтовані на низький рівень продуктивності, то висока згуртованість відчутніше заважатиме її зростанню, ніж низька згуртованість. На взаємозв'язок цих двох складових впливає і мотивація. Позитивний він за високої мотивації, негативний — за низької. Взаємозв'язок згуртованості і сумісності. Ці поняття хоч і пов'язані між собою, кожне з них розкриває різні аспекти життєдіяльності групи. Сумісність засвідчує придатність конкретного складу групи для здійснення групою її функцій, готовність членів групи до взаємодії. Згуртованість характеризує рівень інтегрованості групи, ступінь розвитку відносин у ній. За високої згуртованості всі в групі якнайповніше поділяють цілі і цінності групової діяльності. З рівнем згуртованості пов'язаний рівень групової сумісності. Групова сумісність — соціально-психологічний показник згуртованості групи, що виражає можливість безконфліктного спілкування і погодження дій індивідів в умовах спільної діяльності.  Згідно зі стратометричною концепцією групової активності групова сумісність реалізується на трьох рівнях:  1. Нижчий рівень. Основою його є психофізіологічна сумісність темпераментів і характерів, сенсомоторна узгодженість індивідів при виконанні спільних дій, згуртованість, яка виражається в інтенсивності комунікативних внутрішньогрупових зв'язків і у взаємності соціометричних виборів.  2. Більш високий рівень. Характеризується узгодженістю функціонально-рольових очікувань осіб групи стосовно того, що саме, з ким і в якій послідовності повинен робити кожен, реалізуючи суспільно-значущу і єдину для всіх ціль. 3. Вищий рівень. Відтворює предметно-цільову і ціннісно-орієнтаційну єдність. Групова сумісність пов'язана з міжособистісною сумісністю — взаємним прийняттям партнерів по спілкуванню і спільній діяльності, заснованим на оптимальному узгодженні ціннісних орієнтацій, соціальних установок, інтересів, мотивів, потреб та інших індивідуально-психологічних характеристик індивідів. Критерієм міжособистісної сумісності є суб'єктивна задоволеність партнерів процесом та результатами взаємодії, яка супроводжується взаєморозумінням, взаємоповагою, взаємними симпатіями, впевненістю у благотворності контактів. Групова та міжособистісна сумісність є передумовою і показником згуртованості групи, а та, в свою чергу, — одним із процесів групової динаміки, мірою потягу індивідів один до одного та до групи загалом, характеристикою ступеня їх єдності. Згуртованість при цьому не слід ототожнювати із спрацьованістю — узгодженим поєднанням дій членів групи у часі та просторі. Показником спрацьованості є продуктивність праці. Взаємозв'язок згуртованості і стабільності групи. Ще один із значущих чинників функціонування і розвитку групи, безпосередньо пов'язаний із соціально-психологічним кліматом у ній.