soc_psi

33. Механізми міжособистісного сприймання. У процесі пізнання іншої людини одночасно відбуваються емоційне оцінювання її, намагання зрозуміти вчинки, спрогнозувати її поведінку та змоделювати власну. Цього досягають завдяки використанню наступних механізмів. 1.Ідентифікація (лат. identicus — тотожний) — процес ототожнення (уподібнення) себе з іншим індивідом або групою, основою якого є емоційний зв'язок; набуття, засвоєння цінностей, ролей, моральних якостей іншої людини, особливо батьків; копіювання суб'єктом думок, почуттів, дій іншої людини, яка є моделлю.   Ідентифікація є способом розуміння іншої людини через усвідомлене чи неусвідомлене ототожнення її з собою, намагання зрозуміти її стан, настрій, самооцінку, ставлення до світу, уявивши себе на її місці. Вона може бути повною (ототожнення себе з іншою людиною загалом) або частковою (уподібнення за однією ознакою). Цей механізм найкраще досліджено в психоаналізі, де ідентифікація фігурує як важливий несвідомий процес, завдяки якому відбувається саморозвиток “Я” суб'єкта. 3. Фрейд поділяв ідентифікацію на первинну (примітивна форма емоційної прив'язаності до матері) і вторинну (захисна форма, яка полягає у несвідомому уподібненні об'єкту, що викликає страх чи тривогу).   Наслідком ідентифікації є інтроекція (лат. intro — всередину) — виокремлення і ототожнення себе з особистістю чи групою, перенесення, запозичення, “вбирання” в себе певних рис об'єкта і проекція (лат. projectio — викидання) — приписування іншому своїх думок і почуттів. 2.Емпатія (грец. empathia — співпереживання, співчуття) — осягнення емоційних станів іншої людини; психічний процес, який дає змогу зрозуміти переживання іншої людини (механізм пізнання); дія індивіда, що допомагає йому по-особливому вибудувати спілкування (особливий вид уваги до іншої людини); здібність, властивість, здатність проникати в психічний стан іншої людини (характеристика людини, тобто емпатійність). Важливими формами емпатії є співпереживання — переживання індивідом тих самих емоційних станів, почуттів, які відчуває інший, і співчуття — емоційне сприйняття негараздів іншого безвідносно до власного стану і дій. 3.Егоцентризм (лат. ego — я і centrum — осердя) — зосередженість індивіда тільки на власних інтересах і переживаннях, що спричинює його нездатність зрозуміти іншу людину як суб'єкта взаємодії та самодостатню особистість. Найбільшою мірою егоцентризм проявляється у ранньому дитинстві. У процесі розвитку і навчання особистості сила прояву його поступово зменшується. Відхиленням від норми є застрягання особистості на цьому етапі, відсутність сил і прагнення подолати його. Жорстка орієнтація на себе не сприяє розвитку особистості. 4.Рефлексія (лат. reflexio — звернення назад, самопізнання) — усвідомлення індивідом того, як його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільності; вид пізнання, у процесі якого суб'єкт стає об'єктом свого спостереження; роздуми, аналіз власного психічного стану. Дозрівання механізмів рефлекси стимулює самоаналіз, формування волі, становлення особистісної зрілості. 5.Стереотипізація (грец. stereos — твердий і typos — відбиток) — процес формування враження про людину на основі вироблених стереотипів; віднесення соціальних об'єктів або форм взаємодії до відомих чи таких, що здаються відомими, явищ, приписування їм знайомих рис з метою прискорення чи полегшення міжособистісного спілкування.  Більшість стереотипів формується буденною свідомістю, тому вони часто бувають не тільки сумнівними, а й помилковими. Перевірити істинність чи хибність стереотипу можна лише в процесі аналізу конкретної ситуації. Каузальна (лат. causa — причина) атрибуція (лат. attributio — приписування) — інтерпретація необхідної суб'єкту інформації шляхом приписування партнеру по взаємодії можливих почуттів, причин і мотивів поведінки. Фундаментальна помилка атрибуції — тенденція переоцінювання значення особистісних рис і установок людини та недооцінювання ролі ситуації у поясненні поведінки індивіда. Ефекти соціальної перцепції. Виникають вони як результат приписування чи поширення оцінного враження на сприймання дій, вчинків, особистісних рис іншої людини за дефіциту часу і джерел інформації. Найбільш вивченими в соціальній психології є ефект ореолу, феномен логічної помилки, ефект пріоритету, ефект новизни, ефект первинності, ефект поблажливості. 34. Механізми взаєморозуміння. Взаєморозуміння – це таке розшифрування партнерами повідомлень і дій одне одного, яке відповідає їх значенню з погладу їхніх авторів. Виокремлюють три рівні взаєморозуміння: згоду, розуміння та співпереживання. І. Під згодою слід розуміти достатньо взаємопогоджені оцінки ситуації та правила поведінки кожного учасника спілкування. Це зовнішній (формальний) рівень взаєморозуміння. Уміння зрозуміти ситуацію і підпорядкувати свої емоції та поведінку до неї та до поведінки інших – необхідна умова спільної діяльності. Згода як формальний рівень взаєморозуміння виявляється в різних видах спілкування: соціально-рольовому або анонімному, функціонально-рольовому, неформальному.

ІІ. Розуміння як осмислення – другий рівень – це такий стан свідомості, коли в суб’єкта виникає впевненість в адекватності своїх уявлень і дібраних засобів впливу. Без такого стану неможливо продовжувати спілкування з метою координації дій у спільній діяльності. Тут характерно відчуття внутрішнього зв’язку, організованості в обговоренні, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, організованості в обговоренні, встановлення причинно-наслідкових зв’язків. Розуміння як осмислення сприяють діалог, уміння знайти спільну мову, навчитися слухати одне одного й аналізувати погляди кожного. Бажання осмислити – ознака високих моральних якостей людини та її культури спілкування. ІІІ. Взаєморозуміння як співпереживання передбачає здатність ураховувати стан співбесідника. Той, хто перебуває у збудженому стані, має заспокоїтись, а той, хто перебуває у пригніченому стані, - активізуватися. Стан людини можна визначити за експресією обличчя, жестами, позою, які дають змогу не лише побачити ставлення людини до співбесідника, а й до інформації, яку він часом намагається приховати. Тому з морального погляду слід розпізнати емоційний стан іншого. Це зробити легше, аніж маніпулювати своїм. Під час спілкування люди осмислюють не лише словесну інформацію. Спостерігаючи за поведінкою одне одного, на основі несловесної інформації й контексту людських взаємин вони начебто „читають” те, що приховано за словами співбесідника ( у сфері його мотивації, моральності, свідомого, несвідомого і т. ін). Взаєморозуміння залежить від бажання співрозмовника зрозуміти інформацію, що передається, повноти інформації, логіки викладу, вміння стимулювати іншого до думки. Якщо цього немає, то на шляху до взаєморозуміння виникають бар’єри (естетичний, інтелект-й, моральний, емоційний,соціальний).

Бар’єри на шляху до взаєморозуміння виникають залежно від характеру комунікації та індивідуальних особливостей людей, які спілкуються. Бар’єрами можуть бути також особливості різних соціальних груп, до яких належать співбесідники, а також їхні соціокультурні відмінності. Аналізуючи факт непорозуміння, варто подумати, які з них треба обійти і які внести корективи у подальше спілкування. Ще важливіше вміти прогнозувати, передбачати виникнення можливих бар’єрів, будувати тактиву їх запобігання. Серед механізмів взаєморозуміння виокремлюють 1)ідентифікацію ( уподібнення себе іншому) та 2)рефлексію ( у соціальній психології – механізм усвідомлення індивідом чи групою того, як на справді сприймають і оцінюють інші індивіди чи групи). Ідентифікація як механізм дещо схожа на 3)емпатію – так зване афективне „розуміння”, що зводиться до проникнення в переживанні іншої людини. Розрізняють три складові емпатії: емоційну, що грунтується на механізмі наслідування моторних і афективних реакцій іншої людини; когнітивну, яка базується на інтелектуальних процесах; прогностичну, що виявляється як здатність людини передбачати афективні реакції іншого в конкретних ситуаціях.Як механізм взаєморозуміння розглядають також 4)децентралізацію (зміну позицій суб’єкта внаслідок порівняння та інтеграції її з позиціями, що відрізняються від власної), 5)атракцію (пізнання іншої людини на основі стійкого позитивного почуття до неї) та 6)каузальну атрибуцію (пояснення вчинків та почуттів іншої людини, не представлених в полі сприймання). Прийоми взаєморозуміння: формування спільної нової спільної мови, намагання поступитися партнерові та діалог незалежних. Спільна мова - це найпоширеніший прийом, зокрема, для створення нової групи або сім’ї.

35. Бар’єри взаєморозуміння. Взаєморозуміння – це таке розшифрування партнерами повідомлень і дій одне одного, яке відповідає їх значенню з погляду їхніх авторів. Взаєморозуміння залежить від бажання співрозмовника зрозуміти інформацію, що передається, повноти інформації, логіки викладу, вміння стимулювати іншого до думки. Якщо цього немає, то на шляху до взаєморозуміння виникають бар’єри. Бар’єри на шляху до взаєморозуміння бувають комунікативні та психологічні. Комунікативні бар'єри: 1) інформаційно-дефіцитний, 2) бар'єр віддзеркалення (заміщення, або викривлення інформації), 3) бар'єр мовленнєвого нерозуміння (фонетичного, граматичного, тощо), 4) бар'єр семантичного нерозуміння (жаргон, сленг, суржик), 5) стилістичний бар'єр (стиль розповіді не відповідає комунікативній ситуації), 6) логічний бар'єр (надто складна логіка, або така, що здається реципієнтові невірною=жіноча, чоловіча логіка, дитяча логіка, тощо). Психологічні бар'єри: 1) бар'єр першого враження; 2) бар'єр упередженості і безпричинної негативної установки; 3) бар'єр негативної установки, введеної в досвід людини іншою людиною; 4) страх безпосереднього контакту з людиною; 5) бар'єр «очікування нерозуміння»; 6) «віковий» бар'єр. Факт існування психологічних бар'єрів в процесі спілкування не є абсолютно незборимою перешкодою на шляху до досягнення взаєморозуміння взаємодіючих індивідів. Також в СП виділяють естетичний, інтелектуальний, моральнмий, емоційний та соціальний бар’єри. Подолання психологічних бар'єрів є істотною умовою підвищення рівня ефективності спілкування і лежить на шляху розгортання і реалізації величезного потенціалу можливостей, які надають людині її мовлення, її міміка і пантоміміка. 1. Одним з надійних шляхів мобілізації внутрішніх ресурсів особи є створення оптимального соціально-психологічного клімату спілкування в групах і колективах. 2. Оскільки мовний стереотип є продуктом і носієм шаблонного мислення, остільки і боротьба з такими бар'єрами лежить на шляхах заохочення творчого нешаблонного мислення і мовлення. У повсякденній практиці вербального спілкування це виявляється у почутті гумору, в здатності по-новому з неочікуваного боку підійти до тієї або іншої життєвої ситуації, або предмету обговорення. Тут же і одне з істотних джерел оздоровлення соціально-психологічного клімату спілкування. 3. Поряд з відчуттям гумору ефективним засобом подолання психологічного бар'єру несприйнятливості або недостатньої сприйнятливості суб'єкта до мовного звернення є смислова інтонація останнього. Багатство і різноманітність інтонації мови здатні здолати найвищі бар'єри несприйнятливості до мовної дії в процесі спілкування. 4. Культура психічної саморегуляції особистості є також передумовою подолання бар'єрів спілкування. 5. Ще вищі вимоги пред'являє до людини необхідність подолання психологічних бар'єрів в ситуації міжособистісного або функціонального спілкування. Цим цілям служать активні методи навчання. Концепція і практика соціально-психологічного тренінгу, що отримала широкий розвиток як у нас в країні так і за кордоном, націлена на вдосконалення психологічної культури корекції і самокоррекції як особистості, так і групи, А це дозволяє успішно долати ті психологічні бар'єри як особи, так і спільності, які заважають їх ефективній діяльності, Цим цілям відповідають такі, наприклад види СП тренінгу, як тренінг комунікативної компетенції, індивідуального стилю, самореалізації особи, ділового і партнерського спілкування, когнітивний, постдіагностичний тренінг — корекція, тренінг конкурентоспроможності і ін. Двояка роль соц.–психологічного бар'єру: 1) як захисту особистості, з одного боку, 2) і якоїсь перешкоди, перешкоди на шляху її діяльності, з іншого. Питання: чи потрібно усувати бар'єр як перешкоду на шляху до ефективної діяльності? Але тоді чи не опиниться людина психологічно беззахисною перед лицем тих чинників, які й породили цей бар'єр? Усування зайвих бар’єрів передбачає високий рівень СП культури. Це стосується не лише випадків заміщення психологічних бар'єрів іншими, тоншими засобами контролю тієї або іншої ситуації. Сама стратегія націленості на подолання зайвих психол.бар'єрів можлива лише на основі високої СП культури.

36. Проблема взаємодії у соціальній психології, її види. З погляду філософії ця категорія являє собою одну із загальних форм взаємозв’язку між явищами.. В соціології вживається дефініція «соціальна взаємодія» для визначення такої форми спілкування осіб, соціальних спільнот, угруповань, за якою систематично здійснюється їхній вплив один на одного, реалізується соціальна дія кожного з партнерів, досягається пристосування дій одного до дій іншого, спільність у розумінні ситуації, сенсу дій і певний ступінь солідарності або згоди між ними. В конкретній реальності як факт постає міжособистісний СП аспект соціальних відносин. Тобто міжособистісні стосунки формуються не поза суспільними, а всередині них, як персоніфіковане відтворення знеособлених соціальних зв'язків. Безпосередні умови життєдіяльності людини впливають на формування міжособистісних контактів. Тому їхнім підґрунтям є емоційна забарвленість. Результат вашої взаємодії з іншою людиною буде різним залежно від того, в доброму ви настрої чи ні, перелякані чи, навпаки, розлючені. Емоція спонукує до дії, вона відіграє важливу роль у встановленні й супроводі таких стосунків, як дружба, кохання, шлюб. За допомогою емоції людина може «інфікувати» власним станом (переляком, сміхом та ін.) свого партнера зі взаємодії, який на-початку міг зовсім інакше реагувати на предмет обговорення. Емоція також впливає на когнітивну переробку інформації, дає змогу проявляти гнучкість поведінки індивіда у взаємодії з іншим. Конкретний зв'язок відбувається у формі контакту і, власне, взаємодії. Контакт можна вважати першою сходинкою реальної взаємодії, водночас він може бути й самостійним явищем, яке у взаємодію не переростає. За таких умов він є поверховий, швидкоплинний, у ньому відсутня система споріднених дій суб'єктів один з одним (обмін люб'язностями під час спілкування з бібліотекарем). Взаємодія — це систематичні, досить регулярні дії суб'єктів один на одного, які мають на меті викликати певну відповідну реакцію, котра породжує нову реакцію того, хто робить вплив. Тобто відбувається обмін діями, зароджується спорідненість дій обох суб'єктів, їхня координація, стійкість інтересів, планування спільної діяльності, розподіл функцій тощо. Дії сприяють взаємному регулюванню, взаємовпливу, взаємному контролю, взаємодопомозі. Все це передбачає, що кожен з учасників взаємодії зробить свій внесок у виконання спільного завдання, коректуючи свої дії, враховуючи попередній досвід, активізуючи власні здібності й можливості партнера. В СП контексті під взаємодією розуміють не лише взаємозалежний обмін діями, а передусім організацію людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності. Постановка питання саме таким чином не припускає відриву комунікації від взаємодії і не ототожнює ці поняття. Зазвичай стратегія взаємодії зумовлена характером суспільних стосунків, які представлені виконуваною соціальною діяльністю, а тактика — визначається безпосереднім уявленням про партнера (його наміри, мотиви, установки).І. Усі види взаємодії традиційно поділяють на дві групи: співробітництво і суперництво (дихотомічний поділ усіх видів взаємодій). До першої групи належать дії, які сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її успішність, узгодженість, ефективність (відомі й інші терміни для позначення цього виду взаємодії: кооперація, згода, пристосування, асоціація). Друга група охоплює дії, що тією чи іншою мірою перешкоджають спільній діяльності, створюючи перепони на шляху до порозуміння. Цей вид взаємодії позначається такими поняттями, як конкуренція, конфлікт, опозиція, дисоціація. ІІ. Класифікація, що у своїй основі має кількісний аспект, тобто йдеться про кількість суб'єктів, які беруть участь у взаємодії: взаємодія між групами, між особистістю і групою, між двома особистостями (діада).

37. Загальна характеристика міжособистісного впливу, його види та стратегії. Міжособистісний вплив - процес і результат зміни одним індивідом поведінки іншої людини, її установок, намірів, уявлень, оцінок та ін. Розрізняють спрямований (переконання, навіювання) і неспрямований (зараження та наслідування) вплив. У практиці спілкування виокремлюють прямий (суб'єкт відкрито пред'являє об'єктові впливу свої претензії і вимоги) і опосередкований (безпосередньо спрямований не на об'єкт, а на середовище, яке його оточує) впливи. Також розрізняють навмисний (мети) і ненавмисний (визначається наявністю причини) впливи. Вплив формують стратегія, тактика, засоби, форми, аргументація і критерії ефективності впливу. Виокремлюють три основні стратегії — імперативну (відповідає «об'єктній» парадигмі в психології, згідно з якою психіка й людина в цілому розглядаються як пасивний об'єкт впливу зовнішніх умов і продукт цих умов), маніпулятивну (відповідає «суб'єктній» парадигмі, котра базується на твердженні про активність і індивідуальну вибірковість психічного віддзеркалення зовнішніх впливів, де суб'єкт сам здійснює перетворювальний вплив на психологічну інформацію, що надходить ззовні) і розвивальну (заснована на «суб'єкт-суб'єктній», «діалогічній» парадигмі, де психіка виступає як відкрита система із зовнішнім і внутрішнім контурами регулювання). Тактики впливу вивчаються в контексті проблеми передбачення й управління поведінкою людей, що перебувають у ситуації міжособистісної взаємодії. Відносно засобів впливу, то в соціальній психології виокремлюють вербальні і невербальні особливості дії одного суб'єкта на інший. Соціальна психологія вивчає такі психічні свідомі чи несвідомі механізми взаємного впливу людей, як то: 1) зараження — позасвідому, мимовільну податливість певним психічним станам (екстази, психози, паніка) шляхом співпереживання; 2) сугестія (навіювання) — персоніфікований емоційно-вольовий вплив однієї людини на іншу, яка сприймає інформацію не шляхом логічних міркувань, а довірою до джерела інформації, котрим можуть виступати авторитети, панівні ідеї, звичаї, забобони тощо; 3) переконання — психічний стан, який виникає як результат інтелектуального впливу, самостійного висновку сприймаючого інформацію; 4) наслідування — несвідоме, мимовільне, чи свідоме, довільне, відтворення індивідом рис і зразків певної поведінки, механізм формування групових норм і цінностей; 5) конформізм — свідоме прийняття індивідом поглядів, цінностей та норм поведінки певної соціальної групи під тиском зовнішніх умов і обставин, всупереч власним переконанням, проявляється у схильності уникати самостійних рішень та в пасивній, пристосовницькій орієнтації на сприйняття готових стандартів оцінок, поведінки. Під поняттям психологічно конструктивного впливу розуміється такий вплив, який має відповідати як мінімум трьом критеріям: 1)вплив не повинен руйнувати особистості індивідів, що беруть у ньому участь, і їхніх стосунків; 2)він має бути психологічно коректним; 3)йому слід задовольняти потреби обох сторін. Найбільш конструктивним методом впливу є переконання. Таким трьом критеріям (чи будь-якому з них) не відповідає негативний вплив. Негативні інформаційно психологічні впливи – це сукупність (узгоджених за метою, завданням, часом та об’єктами) форм, методів і засобів інформаційно-психологічних впливів на структуру і процес прийняття рішень. Їх завданням є видозміна чи зрив інформаційного забезпечення супротивника, де особливе місце посідають розвідувальні операції, збирання, опрацювання і подача інформації особам, причетним до прийняття рішень щодо оперативних, тактичних чи стратегічних завдань, а також заходи щодо захисту власних інформаційних, інформаційно-технічних та інформаційно-психологічних ресурсів. 1. Навіювання і гіпноз, НЛП (нейро-лінгвістичне програмування), інші техніки сугестивного впливу. 2. Лінгвістичні методи і засоби. 3. Чутки, плітки. 4. Анекдоти, приказки, прислів’я. 5. Технології створення натовпу і управління ним. 6. Загальна система обмеженого доступу до інформації. 7. Технології заданого інформування і дезінформації. 8. Цензура. 9. Пропагандистська діяльність. 10. Засоби масової інформації. Проблема захисту від негативних впливів полягає у підвищенні свідомості особистості, прагненні приймати власні рішення, спираючись на власні міркування, поняття, цінності.

38. Характеристика видів психологічного впливу. Переконання — метод свідомого та організованого впливу на психіку індивіда через звернення до його критичного судження. Реалізуючись у процесі комунікативної взаємодії, переконання забезпечує сприйняття і включення нових відомостей у систему поглядів людини. Ґрунтується воно на свідомому ставленні індивіда до інформації, на її аналізі й оцінці. Ефективність переконання залежить від багатьох чинників, особливо від майстерності його суб'єкта. Одна з передумов її — свідоме ставлення реципієнта до процесу формування переконань. У цьому процесі задіяні водночас і елементи неусвідомленого. Найсприятливішими умовами для переконання є дискусія, групова полеміка, суперечка, оскільки сформована під час їх перебігу думка набагато глибша, ніж та, що виникла за пасивного сприймання інформації. Зараження — психологічний вплив на особистість у процесі спілкування і взаємодії, який передає певні настрої, спонуки не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу. Психологія тлумачить зараження як неусвідомлювану, мимовільну схильність людини до певних психічних станів. СП розглядає його як процес передавання емоційного стану одного індивіда іншому на рівні психічного контакту. Відбувається зараження через передавання психічного настрою, наділеного великим емоційним зарядом. Ланцюгова реакція зараження спостерігається у великих аудиторіях, неорганізованій спільноті, натовпі. Ступінь зараження людей, груп залежить від загального рівня розвитку, психічного стану, віку, емоційного настрою, самосвідомості. Конструктивна дія цього феномену виявляється у ще більшій груповій згуртованості, використовується також як засіб компенсації недостатньої її організації. Навіювання, або сугестія (лат. suggestio — навіювання) — процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаний з істотним зниженням її критичності до інформації, що надходить, відсутністю прагнення перевірити її достовірність, необмеженою довірою до її джерел. СП розглядає навіювання як стихійний компонент повсякденного спілкування і як спеціально організований різновид комунікативного впливу, що використовується в засобах масової комунікації, моді, рекламі та ін. Сугестію вона пов'язує з довірою до інформації комунікатора, з покорою людини зовнішнім обставинам, її залежністю від примусової сили колективних дій та уявлень, збереженням звичаїв тощо. Контрсугестія ґрунтується на недовірі до інформації, непокорі до існуючого стану речей, на прагненні особистості до незалежності. Вона є знаряддям здійснення змін у суспільстві. Єдність дії механізмів сугестії і контрсугестії дослідники вважають необхідним у розвитку людини. За змістом і результатом впливу виокремлюють позитивне (етичне) і негативне (неетичне) навіювання. Навіювання як позитивний, етичний чинник застосовується у багатьох сферах соціальних відносин. Воно є одним із методів активізації групової діяльності — виробничої, навчальної та ін. Широко застосовують його в медицині (гіпноз, психотерапія). Водночас навіювання може мати і негативний вплив, ставши інструментом безвідповідальної маніпуляції свідомістю індивіда, групи. Наслідування — процес орієнтації на певний приклад, взірець, повторення і відтворення однією людиною дій, вчинків, жестів, манер, інтонацій іншої людини, копіювання рис її характеру та стилю життя. Це одна з наймасовіших форм поведінки людини у спілкуванні. Наслідування є емоційно і раціонально спрямованим актом. Буває воно як свідомим, так і несвідомим. Наслідування — один із важливих механізмів соціалізації особистості, способів її навчання і виховання.

ним властивостям, а також сприяє особистісному розвиткові. Передумовами здійснення оптимального вибору форми шлюбно-сімейних стосунків, яким особистість визначає для себе напрямок свого подальшого розвитку, є рефлексія ситуації вибору, всіх його аспектів, свідомих та підсвідомих смислів кожної з альтернатив, власних шлюбно-сімейних уявлень та вподобань, прийняття відповідальності по відношенню до нього та всіх його наслідків, самостійність, автономність рішення щодо форми шлюбу. Психологічними особливостями особистості, що прагне зробити свій вибір форми шлюбно-сімейних стосунків оптимальним, є рефлексивність, відповідальність та спрямованість до самореалізації. Встановлено, що істотною передумовою задоволеності шлюбом є оптимальний вибір форми шлюбно-сімейних стосунків, який великою мірою обумовлюється психологічними особливостями обох партнерів. Для того, щоб вибір цивільного шлюбу був оптимальним, необхідна усвідомленість обома партнерами власних шлюбних уявлень, вподобань і т.і., готовність до творчості в своїх стосунках, до самореалізації в цій сфері життєдіяльності та вміння приймати відповідальність за свій вибір, свої взаємини. В середині нечітких меж цивільного шлюбу, в умовах відсутності регламентованості стосунків особистість має  бути більш зрілою, самостійною, здатною протистояти тиску суспільних стереотипів.

39. Механізми міжособистісних впливів та проблема захисту від негативних впливів. Міжособистісний вплив - процес і результат зміни одним індивідом поведінки іншої людини, її установок, намірів, уявлень, оцінок та ін. Розрізняють спрямований (переконання, навіювання) і неспрямований (зараження та наслідування) вплив. У практиці спілкування виокремлюють прямий (суб'єкт відкрито пред'являє об'єктові впливу свої претензії і вимоги) і опосередкований (безпосередньо спрямований не на об'єкт, а на середовище, яке його оточує) впливи. Також розрізняють навмисний (мети) і ненавмисний (визначається наявністю причини) впливи. Вплив формують стратегія, тактика, засоби, форми, аргументація і критерії ефективності впливу. Виокремлюють три основні стратегії — імперативну (відповідає «об'єктній» парадигмі в психології, згідно з якою психіка й людина в цілому розглядаються як пасивний об'єкт впливу зовнішніх умов і продукт цих умов), маніпулятивну (відповідає «суб'єктній» парадигмі, котра базується на твердженні про активність і індивідуальну вибірковість психічного віддзеркалення зовнішніх впливів, де суб'єкт сам здійснює перетворювальний вплив на психологічну інформацію, що надходить ззовні) і розвивальну (заснована на «суб'єкт-суб'єктній», «діалогічній» парадигмі, де психіка виступає як відкрита система із зовнішнім і внутрішнім контурами регулювання). Тактики впливу вивчаються в контексті проблеми передбачення й управління поведінкою людей, що перебувають у ситуації міжособистісної взаємодії. Відносно засобів впливу, то в соціальній психології виокремлюють вербальні і невербальні особливості дії одного суб'єкта на інший. Соціальна психологія вивчає такі психічні свідомі чи несвідомі механізми взаємного впливу людей, як то: