5. Сервантес: гра світу 161

Далі йшов чоловік років під тридцять, дуже гарний

з себе, тільки що одно око йому в друге заглядало. Скутий

він був не так, як інші: на нозі мав довгого ланцюга,

що обвивався йому навкруги всього тіла, а на шиї аж

двоє залізних кілець — одно злучене з ланцюгом, а друге,

так зване «держи-мене» або «задериголова», з'єднувалось

біля пояса двома залізними прутами з наручнями,

замкнутими на велику колодку, так що ні рук

до рота не піднесеш, ні головою до рук не нахилишся.

Переклад Миколи Лукаша

Як пояснюють Дон Кіхоту вартові, Ґінес є надзвичайно небезпечним

і настільки хитрим та самовпевненим, що вони бояться

його втечі, навіть коли він закутий подібним чином. Його засудили

на десять років галер, що прирівнюється до громадянської смерті.

Ґінеса закуто так, що він не може головою нахилитися до рук чи,

навпаки, підняти їх, у чому Роберто Ґонсалес Ечеваррія [Roberto

Gonz&lez Echevarria] вбачає іронію, спрямовану проти авторів пі-

карескних романів, бо ж Ґінес і сам складає хвальковиту пікареску

про своє життя:

— Як вас цікавить моя особа, то знайте — я Ґінес

де Пасамонте і сам написав своє життя оцими ручками

й пучками.

— Латрига правду мовить, — підтвердив комісар, —

він і справді списав свою історію дуже, як то кажуть,

до шмиги і залишив ту книгу в тюрмі під заставу на двісті

реалів.

— І викуплю колись, — докинув Ґінес, — хоч би

й за двісті дукатів.

— Така б то вона добра? — спитав Дон Кіхот.

— А добра, — відповів Ґінес, — сховається перед

нею в кут і Ласарільйо з Тормеса, і всі інші подібні писання,

старі й нові. Бо в ній, мосьпане, щоб ви знали,

11 - 7-1535

162 Гаролд Блум Західний канон: книги на тлі епох

сама щира правда, і така ж цікава та втішна, що ніяка

вигадка їй не дорівняє.

— А як тій книзі на титул? — спитав Дон Кіхот.

— «Життя Ґінеса де Пасамонте», — відповів Ґінес.

— І вона вже закінчена? — допитувався Дон Кіхот.

— Як же вона може бути закінчена, — сказав Ґінес,

— коли моє життя ще не скінчилось?

Переклад Миколи Лукаша

Шаленець Ґінес вказує головний принцип пікарески, котрий

не можна застосувати до «Дон Кіхота», хоча цей роман і закінчується

смертю головного героя. Втім, Дон Кіхот помирає метафорично

ще до того, як Алонсо Кехана Добрий помирає дослівно.

«Ласарільйо з Тормеса», цей анонімний архетипний зразок іспанської

пікарески, вперше був опублікований у 1553 році і довгий

час залишався вельми популярним чтивом; англійською його найкраще

переклав у 1962 році поет В. С. Мервін. Якщо історія хвалька

Ґінеса була ще кращою, то вона була просто прекрасною, хоча

це й так зрозуміло, оскільки вона стала частиною «Дон Кіхота». Ґінес

уже провів колись чотири роки на галерах, а від нового десятирічного

терміну його рятує високе божевілля Дон Кіхота. Ґінес

та інші засуджені розбігаються, а бідний Санчо намагається застерегти

свого пана, що його вчинок — то виклик самому королю.

Сервантес, котрий сам п’ять років пробув у марокканському полоні,

а пізніше сидів у іспанській в’язниці, несправедливо звинувачений

у зловживаннях на посту збирача податків, вкладає у вуста

Дон Кіхота промову, просякнуту особистою пристрастю і позбавлену

іронії: «...королю ж, гадаю, знайдеться і без них досить принагідних

слуг, бо то, на мою думку, річ надто жорстока й несправедлива

— повертати в рабство тих, що їх Бог і природа вольними

створили».

Після загальної бійки, коли варта втекла, Дон Кіхот наказує

звільненим в’язням відправитися до Дульсінеї й описати свою пригоду.

Ґінес спершу намагається напоумити лицаря, але коли той