Прикметник

Досліджуючи походження прикметника як окремої категорії, О.О.Потебня підкреслював, що „в історії мов, що розрізняють назву речі й ознаки, прикметник, як виділений із зв’язку ознак, як більш абстрактний, ніж іменник, пізніший від іменника і утворився з нього”.

Прикметник як окрема частина мови виникає на основі синтаксичної функції атрибута, поступово виділяючись із загальної групи імен, уточнюючи таким чином одночасно і іменник як частину мови.

У слов’янських мовах розрізняються прикметники іменні(або нечленні, короткі) тазайменникові(або членні, повні).

Нечленні прикметники успадковані ще від індоєвропейської мови -основи. У спільнослов’янській мові вони відмінювалися, як іменники.

Наприклад, у давньоруській мові прикметники добръ, новъ, соухъ, студенъ відмінювалися, як іменники з основою на –ŏ- (плодъ), жіночого роду добра, нова, як іменники з основою на –ā (вода).

Іменні прикметники вживалися в основному у функції означення чи іменної частини складеного присудка. Уже в пам’ятках ХІІ-ХІІІст. Форми іменних прикметників зустрічаються рідко і поступово зникають із живої мови. У сучасній українській мові зберігаються лише залишки іменної системи відмінювання прикметників. Наприклад, присвійні прикметники батьків, Маріїн; у прізвищах, географічних назвах, іменах по батькові: Вагілевич, Львів, Кузьмич, Фастів, Лозова. Іменні форми якісних прикметників зустрічаються у фольклорі (Пливе човен води повен).

Залишки іменник прикметників зустрічаються в прислівниках типу нарівні, вручну, заново, дочиста.

Членні (займенникові) прикметникиутворилися шляхом додавання до іменних прикметників відмінкових форм займенників и,~,". Ці вказівні займенники мали дейктичне значення. Поступово це значення займенників послаблюється, з окремого слова вони перетворюються у флексію прикметника, прикметник починає передавати узагальнену ознаку.

новъ + и ®новыи

ново + ~®ново~®новее®нове

нова + "®нова"®новаа®нова

В українській мові утворилися повні прикметники стягненої форми.

Якісні прикметники мали вищийінайвищийступені порівняння.

Вищий ступень порівняння утворювався в давньоруській мові за допомогою суфікса –йе (*<йес), який приєднувався до безсуфіксної основи. Утворилися форми бол~, шир~, выш~. В російській мові такі форми залишилися (шире, выше, тверже). Українська мова втратила такий спосіб утворення вищого ступення порівняння.

В українській мові вищий ступінь порівняння утворюється додаванням суфікса –ш- або –іш: більший, новіший, добріший.

Суфікс –ш- походить із –ьш- (*йьш <*йьс). При утворенні вищого ступеня порівняння за допомогою суфікса –ьш- відбуваються асимілятивні і дисимілятивні процеси.

Від прикметника высокъ вищий ступінь порівняння утворювався так:

выс + ьш (ии) высьшиивысшиивышшиивыш^Тшиивышчиивыщийвищий

Форми найвищого ступеня порівняння утворювалися за допомогою префіксів, які додавалися до вищого ступеня: найменшии, наилhпшого, наддобрейшии, надмолодшии.

Отже, українська мова в основному зберігає продуктивні прикметникові суфікси давньоруської мови, систему відмінкових закінчень членних прикметників, ступені порівняння прикметників.