Література

1. Безпалько О.П., Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А., Самійленко С.П., Тараненко І.Й. Історична граматика української мови.-К., 1962.-с.182-200.

2. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Самійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови.-К., 1980.-с.105, § §1-8, 13.

3. Жовтобрюх М.А., Русанівський В.М., Скляренко В.Г. Історія української мови. Фонетика. -К.: Наукова думка. - 1979. - §58-75

4. Ковалик І.І. Питання іменникового словотвору в східнослов’янських мовах у порівнянні з іншими слов’янськими мовами.- Львів.-1958.-ч.І

5. Нагін Я.Д. Відмінювання іменників у степових херсонських говорах / Наукові записи Херсонського підінституту.-Херсон.-1956.№6.

6. Cамійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови.-К., 1964, ч.І.

7. Cамійленко С.П. Типи відмін іменників української мови та провідні фактори їх становлення // Мовознавство, 1977.-№1.-с.30-40.

Лекція №7

Історія іменних частин мови: займенника, прикметника, числівника

Слід підкреслити, що всі іменні частини мови виникли із загальної категорії імен внаслідок формування у людини абстрактного мислення, що сприяло відокремленню назв якості, кількості, замінників цих назв від назв істот і предметів. Так від іменвідокремилися прикметники, числівники, займенники, сформувавши окремі частини мови.

Займенник.

За влучним висловом академіка В.В.Виноградова займенники – це „давній граматичний клас”, який „пережив глибокі зміни своєї будови”.

У давньоруській мов були такі особові займенники:

Однина Множина Двоїна

І ос. азъ, "зъ,"мы, ны вh

ІІ ос. ты вы ва

III ос. - - -

І особа однини ще в праслов’янській мові мала три форми: *jazъ, azъ і новіший *ja.

Пам’ятки давньоруської мови ХІ – ХІІІ ст. засвідчують вживання старослов’янської форми азъ і давньоруських "зъ і". Форма"зъ вживалася в церковній і світській давньоруській літературі,"- характерна для живої мови східних слов’ян.

У пам’ятках староукраїнської мови звичайно є форма ". Українській літературній мові та говорам властива лише форма Я.

Займенник ІІ особи однини за походженням також давній.

Займенник ви (< д-р вы) виник із праслов’янського *vy (*<jūs).

Складнішим є питання про утворення праслов’янського займенника І ос. множини *mу > д-р мы.

Неслов’янські індоєвропейські мови мають у цьому займеннику кореневий –т- (лит. mes), або – w (пор. wm. weis), або кореневий – n- (лат. nos). Тому є підстави твердити, що в спільнослов’янський період було 2 форми. І ос. мн. цього займенника: мы і ны.

Займенник І ос. двоїни вhє типовим для давньоруської церковної літератури. Категорія двоїни поступово зникає. Але на відміну від імен, що мали 3 форми двоїни, займенники І ос. двоїни мали 4 форми: Н.в. вh, Р. -М. наю, Д.-О.- нама, Зн.-на.

Зворотний займенник сєбє, що не має форм Н.в. і не змінюється за числами, виступає в давньоруській мові з кількома основами: Р.в. сєбє, Д.си, З.с", O.собою, М.сєбh.

Неособові займенникидавньоруської мови мали декілька груп:присвійні– мои, мо~, мо"; твои, тво", тво~; свои, сво", сво~; нашь, наша, нашє; вашь, ваша, вашє;вказівні– сь, сє, си; тъ, то, та; онъ, она, оно; и (же),~(же),"(же); овъ, ова, ово; такъ, така тако; сикъ, сика, сико. Усі ці займенники – слова індоєвропейського походження;питальні– къто, чьто, чьи – чии, къи – кыи, которъ-котеръ, какъ-какыи;заперечні – никъто, ничьто, никыи, ничии;неозначені– нhкъто, нhчьто, нhкыи, нhчии;означальні– вьсь, вься, вьсе; кожний (< кожьдо+ьн).

Займенники и, ",~і онъ, оно, она були надзвичайно близькі за значенням і функціями.

Поступово у системі вказівних займенників онъ, оно, она ставали зайвими, і це привело до використання їх у новій функції – предметно-особовій (ІІІ особи).

Форми и,~,"почали перетворюватися у складову частину членних займенників (тъи, то~, та"), прикметників (новъи, ново~, нова"), дієприкметників, числівників.

І це привело до зміни непрямих відмінків займенників он, оно, она на непрямі відмінки займенника и, ~,". Так утворилися суплетивні форми займенника онъ, оно, она:

Н. и онъ

Р. ~го®~го®укр. його

Д. ~моу®~моу®укр. йому

Для відмінювання і особових займенників характерним є суплетивізм. Д. І Зн. в. мають паралельні форми – давніші короткі форми (ми, ти, си, мя, тя, ся, ны вы, на, ва) і пізніші повні (мьнh- мънh- мнh; тобh- тебh; собh– себh).

Форми знахідного відмінка мя, тя, ся вільно вживалися в давньоруській мові навіть під наголосом: дажь имъ за м¤и за с¤; а надhюся на богъ и на тя.

Тільки згодом вони були витіснені формами мене, тебе, себе.

В українських пам’ятках ХIV-XVIIст. мя, тя, ся звичайні (Возьмом тя з собою).

У південно-західних діалектах зберігаються давні форми мя, тя, ся: Одного тя маю.

Форми знахідного відмінка ся (<с") у давньоруській мові вживалася у функції зворотного займенника: и візьмуть на ся прутье младое, и бьють ся сами и того ся добьють, едва слhзуть лhживи (Лавр. літопис) і як афікс: Бишас¤,другыи (Слово о полку Ігоревім).

У південно-західних говорах сучасної української мови ся (сі, си) зберігає відносну залежність: Я ся бою. Я си обую. Ми ся на вас не сподівали.

Отже, займенники характеризуються винятковою стійкістю.

Але в процесі розвитку східнослов’янських мов спільнослов’янські займенники зазнали і певних змін.

1. Усі східнослов’янські мови втратили деякі стародавні займенники.

2. Звузили сферу використання деякі займенники.

3. Займенники стали більш узагальненими, абстрактними.

4. Усі східнослов’янські мови поповнилися новотворами у системі займенників.

5. Відбулися зміни в будові та вживанні граматичних форм займенників:

а) відмирання форм ны, вы; ми, ти, си; мя, тя, ся; б) утрата граматичної категорії роду у формах Н.в. і Зн.в. множини неособових займенників;

в) зникнення форм двоїни.