Дієприкметник

У давньоруській мові були активні і пасивні дієприкметники теперішнього і минулого часу. Мали членні і нечленні форми. Вони відмінювалися (зразки відмінювання див.: Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Cамійленко С.П., Слинько. Історична граматика української мови. –К.: Вища школа. – 1980. - §42.

Активні дієприкметники теперішнього часу утворювалися від основи дієслів теперішнього часу за допомогою суфіксів –уч-, -ач-: несучи, носячи. Відмінювалися, як прикметники м’якої групи. Активні нечленні дієприкметники минулого часу утворювалися від основи інфінітива за допомогою суфіксів –ъш- і –въш- : несъша, вєдша.

Доля активних не членних дієприкметників у східнослов’янських мовах подібна до долі нечленних прикметників: переставши виконувати функцію означення в реченні, вони перестали відмінюватися і перетворилися в дієприслівники.

Залишки давньоруських активних нечленних дієприкметників в українській мові маємо в дієприслівниках із суфіксами –учи-, -ачи-: ідучи, люблячи.

Членні активні дієприкметники в давньоруській мові утворювалися (як і членні прикметники) за допомогою вказівних займенників и, ~, " : нєсыи, нєсучє~ , несучи" .

У староукраїнській мові вони вживалися до XVIII ст.. У сучасній українській мові вони занепали. Втративши дієслівні ознаки, вони перейшли до прикметників: гарячий, колючий, блискучий, лежачий.

У давньоруській мові були ще активні нечленні дієприкметники минулого часу на –лъ, -ла, -ло, які не відмінювалися. Вони входили до перфекта, плюсквамперфекта, умовного способу і складеного майбутнього часу ( неслъ, -ла, -ло).

Сліди таких дієприкметників: посивілий, гнилий.

Пасивні дієприкметникитеж були теперішнього і минулого часу, мали членні і нечленні форми відмінювалися, як прикметники.

Пасивні дієприкметникиутворювалися від основи теперішнього часу за допомогою суфікса –м-: вєдомъ, нєсомъ, хвалимъ, носимъ, -а, о.

Пасивні дієприкметники минулого часуутворювалися за допомогою суфіксів –н-, -ен-, -т- від основ інфінітива: забытъ, данъ, хвалєнъ.

Нечленні пасивні дієприкметники українською мовою втрачені. Залишки: присудкові слова на -но, -то: розбито, виконано, зрито. Членні пасивні дієприкметники теперішнього часу не збереглися в сучасній українській мові. Форми їх відомі лише у значенні прикметників: відомий, любимий.

Членні форми пасивних дієприкметників минулого часуповністю збереглися в сучасній українській мові: несений, битий, пришитий.

Література.

1. Бевзенко С.П., Грищенко А.П., Лукінова Т.Б., Німчук В.В., Русанівський В.М. Історія української мови. Морфологія. – К., 1978. - §71-82; 116-118.

2. Безпалько О.П., Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А., Cамійленко С.П., Тараненко І.Й. Історична граматика української мови. –К., 1962. -§85-88.

3. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Cамійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. – К.: Вища школа. –1980. -§39-42.

4. Русанівський В.М. Структура українського дієслова. –К., 1971.

Лекція №10 Прислівник. Службові слова. Прийменники, сполучники. Частки, вигуки

Давньоруська мова успадкувала від спільнослов’янської мови невелику кількість прислівників. В основному це були так звані первинні, походження яких встановити важко: ~ще, ужє, нынh, тамо, ~гда.

У давньоруській мові існували і постійно утворювалися вторинні похідні прислівники, що виникали з інших частин мови способом адвербіалізації.

Найдавніша група – це відзайменникові прислівники: тамъ, туда, инъгда, къгда, къдє, куда.

Відіменні прислівники: оп"ть, верхи, беспрhстани, въдосвhта, заутра, съпозаранку.

Відприкметникові: льгъко, розьно, твьрдо.

Відчислівникові: пьрво~, дъвашьды, двоичи, въторицею.

Віддієслівні: здря, бігма, лігма.

Прийменники розвинулися з прислівників чи прислівникових слів.

Давньоруські пам’ятки засвідчують такі первинні прийменники, успадковані з праслов’янської мови: без(ъ), въ, въз(ъ), до, за, из(ъ), къ, на, надъ, о/об(ъ), от(ъ), перед(ъ), по, подъ, при, про, съ, у.

Найдавніші похідні прийменники генетично пов’язані з різними частинами мови.

Давньоруській мові були притаманні такі найраніше вторинні прийменники: дhля, межи/межю, ради, сквозh(сквозь), чересъ, через, округъ, прhже, противу, развh.

Давньоруська мова мала вже розвинену систему прийменників для точного вираження різних відношень об’єктивного світу, особливо просторових і часових.

Українська мова великою мірою успадкувала цю розвинену систему прийменників з певними фонетичними та функціональними змінами.