lebedeva_n_i_kartografichni_metodi_v_ekologii_navchalnii_pos

бути профілі, розрізи, блок-діаграми і інші образно-знакові моделі, похідні від карт, а також різні графіки-діаграми, рози напрямів. Їх часто застосовують для наочного уявлення про розміщення явищ в інших площинах, ніж горизонтальна (наприклад, у вертикальній площині за допомогою профілів і розрізів, в плоскому зображенні тривимірного простору за допомогою блок-діаграм). Профілі широко використовують для вивчення рельєфу земної поверхні, геологічної будови земної кори тощо. Розрізи, що показують вертикальну структуру компонентів географічної оболонки, зручні для дослідження їх співвідношень з рельєфом земної поверхні, зокрема з висотною поясною. Поєднання профілів дозволяє переходити до просторового аналізу, наприклад для виявлення поверхонь вирівнювання. Профілі можна будувати по будь-яких картах з ізолініями і псевдоізолініями, наприклад по картах щільності різних ресурсів. Блок-діаграми, що дають перспективне зображення простору, зручні для передачі зв’язків між рельєфом земної поверхні, геологічними структурами, ґрунтовим покривом тощо.

Графічний аналіз нерідко служить для з’ясування закономірностей просторового розміщення, наприклад розподіли (орієнтування) яких-небудь явищ по основних азимутах.

Сама суть географічних карт як математично певних просторових моделей зумовлює ефективність математичних прийомів їх аналізу для отримання нових характеристик відображених на картах явищ, для вивчення їх взаємозв’язків і залежності, для побудови математичних моделей і інших цілей.

Дуже популярний математико-статистичний аналіз, які використовуються для дослідження явищ, які можна розглядати на картах як однорідні множини, що змінюються в просторі випадкових величин: висот, температур, посівних площ, врожайності, які називаються в математичній статистиці статистичними сукупностями. Серед багатьох задач, які вирішуються по картах за допомогою статистичного аналізу, можна виділити три основні:

−визначення статистичних характеристик якого-небудь однорідного явища, залежного від багатьох факторів з невідомим функціональним зв’язком;

−вивчення просторових і тимчасових зв’язків між явищами;

−оцінка ступеня впливу окремих факторів на явище і виділення провідних факторів, що вивчається.

Для характеристики явища за допомогою якого-небудь статистичного показника (середньої арифметичної, моди, медіани тощо) визначають кількісні значення явища в багатьох точках карти і обробляють отримані дані, слідуючи правилам математичної статистики по осередках вибраної територіальної сітки (адміністративного поділу, природного районування, регулярної мережі і тощо). Кількісні значення для статистичної обробки можна отримувати і по картах з іншими способами зображення: точками, ареалами, картограмами. Наприклад, при точковому способі визначають інтенсивність явищ вибірково по сітці контрольних майданчиків (часто у вигляді кружків), підраховувавши число точок усередині кожного контрольного майданчика. Зазвичай аналіз завершують побудовою картограми або ізоліній (псевдоізоліній), які дають наочне уявлення про просторові зміни показника.

71

При дослідженні по картах просторової (і часової) залежностей явищ вдаються до обчислення кореляційних показників (коефіцієнтів кореляції, кореляційних відносин, показників множинної кореляції тощо). Для цього треба мати вибірки значень явищ, що співставляються (наприклад, опадів і врожайності), які вимірюються в одних й тих же точках однієї або декількох порівнянних карт. Такі дослідження при деталізації розрахунків по сітці територіального поділу дають матеріал для складання карт взаємозв’язків (кореляцій), які показують просторові зміни величини і знака показників кореляції; по них можливо районування території по характеру зв’язків – тісних і слабких, позитивних і негативних, що важливе для встановлення причиннонаслідкових відносин між досліджуваними явищами.

Задачі по оцінці впливу окремих факторів і виділенню провідних виникають при дослідженні по картам складних комплексів явищ з безліччю взаємозв’язків. Прикладами можуть бути сукупність кліматичних показників, або комплекс природних умов. Математична статистика надає для цього засіб у вигляді факторного аналізу, який дозволяє зводити в одному показнику вплив комплексу споріднених явищ і зрештою узагальнювати і оцінювати вплив багатьох факторів за допомогою дуже обмеженого числа синтетичних показників. Такий шлях дослідження дає об’єктивний засіб до складання синтетичних карт, наприклад комфортності природних умов мешкання і роботи людей.

Інший поширений прийом математичного аналізу полягає в складанні по картах рівнянь поверхонь, що апроксимують досліджувані явища – реальні

(наприклад, земний рельєф, поверхні порід певного геологічного віку) або абстрактні (річний шар опадів, щільність населення, врожайність тощо), потім в побудові по цих рівняннях карт апроксимуючих поверхонь і, нарешті, в аналізі цих поверхонь для інтерпретації і пояснення досліджуваних явищ.

Проведений вище роздільний огляд основних прийомів аналізу, що використовуються в картографічному методі дослідження, дозволяє ясніше бачити шляхи його використання. Але в практиці зазвичай застосовують декілька різних прийомів. Наприклад, попередній візуальний аналіз корисний для вибору раціональної методики картометричних робіт, результати яких можуть бути далі узагальнені в графічних побудовах.

При картографічному методі дослідження можливі різні варіанти використовування карт: безпосередній аналіз окремих карт; аналіз пов’язаних карт різної тематики; зіставлення різночасних карт; порівняльне вивчення картаналогів; аналіз, пов’язаний з перетворенням картографічного зображення; розкладання картографічного зображення на складові тощо.

Особливості і можливості використання карт при картографічному методі багато в чому залежать від характеру самих карт і мети дослідження. Галузева карта, зміст якої обмежений одним з елементів геосистеми або навіть його окремою ознакою, допускає лише вивчення просторового розміщення цього елемента (або ознаки), якщо необхідно з його кількісними характеристиками. Комплексна карта, яка об’єднує ряд елементів геосистеми, відкриває шлях до дослідження їх взаємозв’язків і функціонування і, отже, сильно розширює

72

можливі межі дослідження.

Найбільш доступний і поширений є аналіз окремих карт. Топографічні карти добре відображають структуру мережі гідрографії, типи рельєфу, характеру використання земель. Використання інших способів аналізу звичайно розширює спектр висновків, а також обґрунтовують їх достовірність.

Сумісний аналіз карт різної тематики широко використовується для вивчення просторових зв’язків і залежності, наприклад, між рельєфом, ґрунтами і рослинністю. Він дозволяє встановлювати просторову відповідність явищ і тим самим дає конкретним наукам і практиці основу для подальших досліджень по виявленню причинно-наслідкових зв’язків. Досить продуктивним є сумісний аналіз карт взаємозв’язаних явищ, наприклад опадів, поверхневого стоку й випаровування, який дозволяє робити висновки про водний баланс території, її зволоження, поповнення підземних вод тощо. Також карти надають можливість для вивчення взаємозв’язків, які безпосередньо в натурі не спостерігаються, наприклад грунтово-кліматичних умов і захворюваності населення.

Найпростіший спосіб співставлення (зіставлення) карт – візуальний з орієнтуванням по топографічній основі. Більш точний результат дає поєднання карт, наприклад за допомогою оптичного проектора. Це надає можливість виявити повний або частковий збіг явищ, їх зворотні співвідношення, систематичні зсуви тощо.

Сумісний аналіз різночасних карт, які показують зміни в просторовому положенні і стані явищі, надає можливість вивчення динаміки і розвитку досліджуваних геосистем або їх елементів. Це можуть бути карти, що відображають дійсність на момент їх виготовлення (наприклад, топографічні карти по зйомках різних років), або карти, складені за різночасними джерелами. Інтервали різночасних карт встановлюються згідно характеру досліджуваних явищ: при аналізі синоптичних процесів по картах інтервали обмежуються годинником, а при вивченні вікових рухів земної кори зростають до десятків років або навіть сторіч. При співставленні різночасних карт виявляються: зміни в просторовому положенні явищ (переміщення берегової лінії, ареалів тварин), зміни в їх стані (зростання населених пунктів, підвищення класу доріг), заміщення одних явищ іншими (розорювання цілинних земель, зміна порідного складу лісів), ритми сезонних і інших періодичних явищ; загальні тенденції розвитку явищ. При цьому можливо не тільки вимірювати по картах абсолютні величини просторових змін, але також визначати їх напрями, середні швидкості і деякі інші характеристики.

Порівняльне вивчення карт-аналогів, тобто карт, що зображають території, схожі в яких-небудь властивостях або відносинах, дозволяє переносити з певною ймовірністю значення, отримані для доступних і добре вивчених просторів на менш доступні і вивчені. Подібна методика заслуговує уваги при прогнозуванні природних явищ в труднодоступних районах земної кулі або при проектуванні заходів боротьби з несприятливими умовами навколишнього середовища.

Перетворення картографічного зображення полягає в отриманні

73

похідних карт, спеціально призначених і зручних для аналізу з конкретною метою. Цей спосіб використання карт вимагає від виконавців спеціальної картографічної підготовки і, взагалі, пов’язаний з переробкою наявних карт в рамках виконуваного дослідження. Перетворення карт при картографічному методі дослідження полягає в переробці початкової моделі заради її спрощення або, навпаки, доповнення для введення в модель нових показників і характеристик, краще задовольняючих інтереси певного дослідження. Процес такого перетворення може виявитися багатоступінчатим.

Задачі перетворення різні:

−спрощення карт за допомогою збереження на них тільки тих елементів або показників, які необхідні для конкретного аналізу (наприклад, збереження на карті крутизни схилів тільки тих градацій, які цікаві для сільського господарства, зокрема виділяють ділянки, де змив практично відсутній, де розорювання небезпечне тощо);

−введення в карти нових показників, які краще задовольняють інтереси дослідження, наприклад заміна абсолютних величин відносними показниками, що полегшують зіставлення явищ різної розмірності (наприклад, перехід від значкової карти розміщення населення і карти з ареалами рілля до картограм щільності населення і розораності земель, розрахованих по загальній сітці територіального поділу;

−заміна одних способів зображення іншими, більш зручними для порівняльного аналізу (наприклад, перехід до ізоліній на картах стоку, які спрощують зіставлення цих карт з картами опадів і випаровування для визначення водного балансу території).

Досить поширеним є перехід від способів безперервного відображення

простору до дискретних і навпаки. Переведення безперервного зображення в дискретне полягає у визначенні і фіксації показників безперервного явища – кількісних або (та) якісних (наприклад, глибин і ґрунтів морського дна) в деякій мережі точок, яка може бути регулярною або вибірковою, яка намічається з урахуванням особливостей розміщення явища, зокрема його максимумів і мінімумів. Такий перехід необхідний для отримання вибіркових даних при математико-статистичному аналізі явищ і взагалі при автоматизованих способах дослідження.

Перехід до безперервного зображення дискретних явищ полягає у використанні для них картограм або псевдоізоліній, які характеризують щільність явищ або інтенсивність їх кількісних характеристик (наприклад, запасів природних ресурсів, об’ємів або вартості виробленої продукції тощо). Псевдоізолінії переважні при плавній зміні показників. Ізолінійні карти щільності будують по точках-центрах майданчиків постійного розміру, в межах яких за допомогою палеток обчислюють середню щільність або інтенсивність досліджуваного явища. Такими майданчиками можуть бути осередки суцільної регулярної сітки, осередки регулярної сітки, що перекривається і частково покриваючі карту осередку дискретної сітки – регулярної, випадкової і вибіркової, яка враховує своєрідність розміщення явищ. Зміна виду сітки та

74

розміру її осередків впливає на рисунок псевдоізоліній. Збільшення площі осередків веде до згладжування рельєфу, який зображується ізолініями, тобто до стирання контрастів в розміщенні дискретних явищ. Розмір осередків погоджують з величинами структур, які вивчаються, і детальністю карти, що перетворюється. Збільшення осередків пов’язано з переходом до відображення структурних одиниць більш високого рангу.

Класичні ізолінійні карти та ізолінійні карти щільності, відтворюючі безперервний розподіл кількісних ознак різноманітних природних і соціальноекономічних явищ, відомі як карти полів. Вони зручні для автоматизованих способів складання і аналізу карт.

Особливий вид перетворення полягає в розкладанні картографічного зображення на складові, що показують роздільно компоненти (чинники) складного явища – основні, які мають суцільне поширення (або дію), і локальні обмеженої дії. При цьому сумарна характеристика явища або чинників, що на нього впливають, представляється у вигляді початкової (вихідної) аналізованої поверхні, яка розкладаєтьсь в процесі дослідження на дві: основну, або фонову, що відображує основний компонент, й залишкову, що передає другорядні компоненти (локальні чинники).

Нарешті, в категорію перетворень входить переробка карт в топологічні моделі – просторово неподібні зображення, які втрачають топографічну метрику, але зберігають топологічні властивості зображення – його безперервність і сусідство об’єктів. Їх називають анаморфозами. Замість масштабів довжин і площ, що використовуються при передачі реального фізичного простору, в анаморфозах застосовують «масштаби» часу, чисельності населення, об’єму промислової продукції і багато інших, згідно яких проводять нерівномірне розтягування та (або) стиснення довжин, збільшення і (або) зменшення площ карти, яка перетворюється, щоб зробити довжини або площі пропорційними непросторовим значенням явищ, що відображаються.

Анаморфози не дозволяють відновлювати по деформованих зображеннях реальні значення довжин, площ або інших просторових характеристик і тому не належать до картографічних моделей. Реальні просторові контури на них нерідко замінюють абстрактними геометричними фігурами, лише в найзагальнішій формі, які відображають взаємне розміщення явищ, що співставляються. При розміщенні подібних фігур в ряд по ранжиру величин втрачається топологічна відповідність, але полегшується зорове порівняння величин.

Дослідження по картах набувають значення наукового методу лише у тому випадку, коли встановлюється, наскільки результати досліджень відповідають дійсності. Методика кількісних визначень по картах розробляється картометрією. Ці визначення включають вимірювання, які виконуються по картах, і обчислення для знаходження шуканих величин і для внесення в них поправок. На результати кількісних визначень впливають: технічна точність

75

вимірювань, достовірність самої карти, а також географічні особливості досліджуваних явищ. Якість визначень інколи зумовлюють ще одним критерієм – повнотою одержуваних результатів. Тоді можливо говорити про надійність карти – її придатності забезпечити рішення певних задач.

Контрольні питання:

1.Що таке картографічні методи дослідження?

2.В чому полягає візуальний спосіб дослідження по картах?

3.Для чого використовуються кратометричні роботи?

4.В чому полягає графічний спосіб дослідження по картах?

5.В чому полягає математичний спосіб дослідження по картах?

6.Які задачі можна вирішувати за допомогою статистичного аналізу?

7.Для вирішення яких задач використовують аналіз окремої карти та сумісний аналіз карт різної тематики?

8.Для вирішення яких задач проводять порівняльне вивчення карт-аналогів?

9.Для вирішення яких задач використовують перетворення картографічного зображення?

Література: основна – 2, 3, 5, 9, 11, 12; додаткова – 1, 2, 5-7, 14.

Екологічне картографування

−Екологічне картографування.

−Класифікація екологічних карт.

−Характеристики джерел і об’ємів антропогенних навантажень.

−Вживання медико-статистичних характеристик в еколого-картографічних цілях.

−Територіальні одиниці екологічного картографування.

−Ландшафтна основа екологічних карт.

Основні поняття: екологічна карта, джерела забруднення, об’єми забруднення, екологічне картографування.

Будь-яка природоохоронна діяльність здійснюється на певній територій. Планування, реалізація і контроль результатів природоохоронних заходів вимагають об’єктивної інформації про екологічну обстановку і її динаміку в різних частинах території, що неможливо без використання картографічної форми представлення інформації. Екологічна інформація поступає з офіційних і неофіційних джерел, здобувається в результаті досліджень з використанням різних методів. До неї відносяться матеріали дистанційного зондування, якісні і кількісні характеристики забруднюючих речовин і статистичні дані про їх об’єми, просторова і тимчасова динаміка забрудненості, дані про стан здоров’я населення, рослинний покрив і тваринний світ тощо.

Екологічне картографування найбільшою мірою орієнтовано на забезпечення державних, регіональних і місцевих програм і проектів природоохоронної спрямованості. Його метою є узагальнення всієї необхідної для цього інформації, з її точною територіальною прив’язкою. Картографічного забезпечення вимагають і науково-дослідна робота, і практична природоохоронна діяльність (охорона атмосферного повітря, вод, ґрунтів і надр, рослинності і тваринного світу, ландшафтів, екосистем, включаючи

76

юридичні, економічні, технологічні, гігієнічні аспекти; в локальному, регіональному, національному і міжнародному масштабах; екологічна освіта і виховання).

Екологізація, є загальною тенденцією розвитку сучасної науки, виявилася в багатьох галузях тематичного картографування.

Геологічне картографування в даний час спрямовано на вивчення сучасного стану і тенденцій зміни геологічного середовища. При цьому до числа об’єктів вивчення увійшли навіть характеристики забруднення атмосферного повітря, поверхневих вод. В рамках екологізації геологічного картографування підвищена увага надається показу на картах техногенноутворених і техногенно-змінених порід, а також сутності фізичних і хімічних змін в них.

Геоморфологічне картографування останніми роками також орієнтується на сприяння вивченню і вирішенню екологічних проблем. Зокрема у вивченні впливу рельєфу на перерозподіл речовинно-енергетичних потоків і розробці геотопологічної основи для інтерполяції і екстраполяції фактичних даних про забруднення навколишнього середовища і трансформацію екосистем.

Рельєф безпосередньо впливає на процеси геодинаміки, які в тому числі є факторами екологічного ризику (гравітаційні процеси на схилах, повені). Тому традиційні, а частіше спеціальні, геоморфологічні карти знайшли використання при оцінці ризику різних несприятливих явищ, контрольованих рельєфом і поверхневими відкладеннями.

Кліматичне картографування відображає метеорологічні чинники екологічної обстановки: розсіюючої здатності і потенціалу забруднення атмосфери.

Гідрологічне картографування також придбало націленість на відображення стану водних ресурсів, у тому числі в аспектах їх виснаження і забруднення.

Ґрунтове картографування орієнтовано на відображення не тільки типів, підтипів і різновидів ґрунтів, але також їх станів і тенденцій змін (виділення змитих і намитих ґрунтів). Тобто воно спрямовано на моніторинг земельних ресурсів, в задачі якого входить відстежування змін: еродованість ґрунтів, вміст гумусу, мікроелементів, рН, залишкових концентрацій пестицидів, забруднення важкими металами і нафтопродуктами. Властивості ґрунтів безпосередньо впливають на інтенсивність процесів міграції забруднюючих речовин і самоочищення, корозійну активність. Тому отримало розповсюдження створення спеціальних ґрунтових карт, на яких дається інтерпретація типів і різновидів ґрунтів з погляду їх впливу на міграцію полютантів.

Сучасне геоботанічне картографування спрямовано на відображення динаміки рослинності. Стан рослинного покриву є одним з показників екологічної обстановки в цілому, у зв’язку з чим отримало розвиток біоіндикаційне картографування.

Екологізація в соціально-економічному картографуванні виявляється в створенні спеціалізованих карт для показу наслідків господарської діяльності: об’ємів і структури викидів і скидів забруднень, рівнів транспортного шуму,

77

масштабів вживання добрив і пестицидів тощо. Стан середовища став одним з важливих факторів кадастрової оцінки земель, визначення вартості нерухомості, що припускає складання спеціальних карт.

Екологічна карта – це картографічний твір, що здійснює екологічну оцінку певної території. Екологічна карта дозволяє компактно відображати характеристики середовища, які впливають на стан живих організмів, у тому числі на життя і здоров’я людей.

Вимоги, що пред’являються до екологічних карт:

−біоцентризм – екологічною можуть вважатися тільки такі карти, на яких показаний стан біоти, інші чинники навколишнього середовища показуються лише в тому об’ємі, який необхідний для характеристики умов мешкання живих організмів, у тому числі людини;

−антропоцентризм – людина виступає не тільки як руйнівник біосфери, але і як жертва;

−фактурність – екологічні карти можуть показувати на стан окремих компонентів середовища;

−оціночність і прогнозність – в задачі екокартографування входить оцінка сучасного стану середовища й прогноз її динаміки;

−системність – картографування й оцінювання ведеться на основі системного підходу до середовища.

Екокартографування включає:

1.вивчення і оцінку екологічного потенціалу геосистем;

2.вивчення техногенної дії на природне середовище і виявлення техногенних екологічних аномалій;

3.виявлення реакцій біоти на техногенні зміни природного середовища;

4.виявлення реакцій населення на стан природного середовища та його техногенну зміну;

5.дослідження стійкості природних систем до техногенної дії;

6.прогноз екологічних ситуацій, розробка екологічних нормативів й шляхів оптимізації навколишнього середовища.

Класифікація екологічних карт проводиться по різних ознаках. Екологічні карти діляться на:

−базові (початковий ресурсо-екологічний стан території);

−карти забруднень і порушень навколишнього середовища;

−оціночні;

−прогнозні та рекомендаційні.

По цільових функціях виділяють карти:

−вивчення глобальних проблем виживання людини в середовищі, яке деградує;

−дослідження екологічних проблем регіонального і локального рівня;

−моніторинг середовища;

−задачі освіти і інформування широких верств населення про стан довкілля.

78

За змістом екологічних карт виділяють:

−карти факторів або умов;

−карти процесів;

−карти стану;

−карти проблем;

−карти організації охорони природи;

−карти організації природокористування.

Комплексна класифікація екологічних карт включає практично всю сукупність найважливіших їх характеристик:

−по напряму карти діляться на: антропоцентрічні і біоцентричні;

−по повноті обхвату зв’язків: приватні і комплексні;

−за змістом: факторів або умов, процесів, стану, проблем, ситуацій, організації охорони природи і природокористування;

−по характеру представлення інформації і рівню аналізу: інвентаризаційні,

оціночні, прогнозні, рекомендаційні;

−по призначенню: базові і оперативні;

−по осередку картографування: адміністративна одиниця, ландшафт, басейн,

природно-господарський або ресурсний район тощо.

Основним змістом комплексної екологічної карти є оцінка сучасної ландшафтної структури і властивостей середовища. Ці властивості або чинники визначаються як екологічно значущі і залежать від особливостей самих ландшафтів. Створений таким чином тип карт якнайповніше характеризує зміни природних умов і систем життєзабезпечення в просторово-часовому вираженні.

Використання раніше створених тематичних карт як джерело інформації про екологічну обстановку було виправдано лише в частині, що стосується найбільш стійких в часі характеристик. У всьому іншому більш доцільно звернення безпосередньо до картографічних джерел. Будь-яке картографічне джерело є первинним або вторинним по відношенню до результатів дослідження, проведеного тим або іншим методом. Джерела інформації про екологічну обстановку можуть бути розділені:

−по відомчій приналежності (матеріали державних органів, підприємств, науково-дослідних установ, громадських організацій);

−по наукових методах і технічних прийомах, використаних при отриманні інформації.

По використаних наукових методах і технічних прийомах джерела інформації про екологічну обстановку розділяють на первинні дані, специфіка яких визначає можливості і області використання, і методи подальшої обробки, що значною мірою відносяться до загальнонаукових. Дистанційні методи розробляються комплексом наук (фізичні, у тому числі оптика, географічні і біологічні, у тому числі ландшафтна індикація). Математико-статистичні методи досліджень спираються на характеристики джерел забруднення навколишнього середовища, фізико-хімічні методи і медико-біологічні спостереження. Таким чином, в цілому може бути виділено 4 джерела

79

інформації про екологічну обстановку: дистанційне зондування; характеристики джерел і об’ємів техногенних навантажень; експедиційні і стаціонарні дослідження забрудненості компонентів природного середовища; стан біоіндикаторів. Найбільший ефект дає комплексне використання інформації зі всіх названих джерел.

Характеристики джерел і об’ємів антропогенних навантажень. Як джерело забруднення навколишнього середовища може розглядатися:

−технологічний процес;

−точка викиду – труба, вентиляційний ліхтар;

−регіональна одиниця – промислова зона, місто, регіон.

Перша концепція розглядається в технологічних дисциплінах. Методи моніторингу і картографування мають на увазі другу або третю концепції джерела забруднення. Ті ж концепції лежать в основі існуючої державної системи обліку забруднень навколишнього середовища. Об’єми викидів і скидів визначають розрахунковим шляхом на основі галузевих нормативів, з урахуванням тривалості роботи одиниць устаткування і питомих викидів від них і лабораторно-інструментальним шляхом, на основі відбору і аналізу проб газів, що відходять. При проведенні інвентаризації джерел забруднень об’єми викидів визначаються за тривалістю роботи і питомими викидами устаткування стосовно кожної точки викиду.

Контроль джерел і об’ємів забруднення атмосфери ведеться в рамках діючої системи екологічного нормування. Математична обробка передбачає створення і використання баз даних, що складаються з великого числа показників. Самі ж показники визначаються в більшості випадків працівниками природоохоронних служб підприємств, спеціалізованими підприємствами, на основі численних відомчих методик. Ці методики розробляються галузевими НДІ і припускають нормальну експлуатацію технічно справного устаткування.

Контроль джерел і об’ємів забруднення поверхневих вод в значній мірі схожий з контролем атмосферних викидів: підприємства уявляють дані про водоспоживання і водовідведення для визначення відповідних платежів; природоохоронні органи періодично перевіряють їх достовірність.

Забруднення водних об’єктів має ряд особливостей, що утрудняють контроль. Хоча кількість точок скидання стічних вод на 1-2 порядки поступається числу точок атмосферних викидів, через кожне джерело у водоймища звичайно поступають стоки різного походження (комунальнопобутові, зливові, виробничі від різних підприємств), складу і форм знаходження полютантів (розчинені, нерозчинені, колоїдні). Баланс забруднюючих речовин в системі «джерело забруднення – водоймище» спотворюється у зв’язку з наявністю проміжних об’єктів – ставки накопичувачі і донні відкладення можуть як зв’язувати полютант, з виведенням їх з геохімічного потоку розсіювання, так і служити джерелами вторинного забруднення.

Контроль об’ємів і складу твердих відходів ведеться по місцях їх утворення, а тому ще менш придатний для еколого-картографічних цілей. Облік відходів по місцю їх зберігання поки практично не ведеться, тому у

80