lebedeva_n_i_kartografichni_metodi_v_ekologii_navchalnii_pos

Узагальнюючи різноманіття напрямків практичного використання карт, можна виділити наступні:

–загальне ознайомлення з місцевістю, районом, країною, їх вивчення по картах без досліджень в натурі;

–орієнтування по картах, тобто їх застосування як путівники на місцевості;

–використання карт як основа для інженерного проектування, а також для організації території (включаючи районні планування);

–забезпечення картами державного і регіонального планування, а також потреб адміністративно-господарського управління окремих територіальних рівнів (від міста і району до країни в цілому);

–наукові комплексні та галузеві дослідження;

–прогноз стихійних і небезпечних явищ;

–застосування карт в навчанні, для пропаганди наукових знань і підйому загальної культури;

–військова справа.

Таким чином карта – це зменшене, узагальнене, умовне і знакове зображення земної поверхні на площині, побудоване за певними математичними законами, яке показує розміщення, властивості та зв’язки явищ природи і суспільства, є особливим засобом пізнання, який дає можливість одночасно їх оглядати, оцінювати їхнє взаєморозташування, співставляти у просторі їхні властивості. Державним стандартом термінів карта визначається як «математично визначене, зменшене, генералізоване зображення земної поверхні, іншого небесного тіла чи космічного простору, яке показує розташовані чи спроектовані на нього об’єкти в прийнятій системі координат». У спрощеному вигляді карту визначають як просторову образно-знакову модель дійсності, яка показує розміщення, стан та зв’язки різних природних та суспільних явищ, що відображаються і характеризуються відповідно до призначення кожної конкретної карти.

Класифікація карт за різними ознаками необхідна для їх обліку, збереження, пошуку необхідної інформації, що є їх змістом, та вивчення особливостей самих карт. Вона також сприяє раціональній організації картографічного виробництва.

Карти можуть розрізнятися по ряду ознак масштабу, територіальному обхвату, темі, призначенню, тематичній основі, мові і інше. Найбільш значущі – перші чотири з названих ознак, які визначають зміст і характер карт. Класифікації по іншим ознакам є допоміжними. Карти, на яких зображена Земля або її частини, називають географічними. Зоряні – це карти зоряного неба. Існують карти інших небесних тіл.

Географічні карти – зменшені, математично визначені, узагальнені просторові образно-знакові моделі земної поверхні на площині, які відображають розміщення, стан, структуру, взаємозв’язки різних природних і суспільних об’єктів і явищ, відбір і розкриття характеристик яких здійснюється відповідно до призначення певних карт.

Значення класифікації карт за масштабом визначається його впливом на зміст і особливості використання карт. Розрізняють карти: крупномасштабні

11

(1:200 000 і більше), середньомасштабні (дрібніше 1 : 200 000 до 1 : 1 000 000

включно), дрібномасштабні (дрібніше 1 : 1 000 000). У застосуванні до загальногеографічних карт ці групи карт називають топографічними (крупномасштабні), оглядово-топографічними (середньомасштабні) і

оглядовими (дрібномасштабні). Топографічні карти – детальні загальногеографічні карти, за якими можна визначити й планове, й висотне положення точок. Топокарти мають опорну геодезичну мережу і стабільну систему умовних позначень. Будують топокарти в поперечній циліндричній рівнокутній проекції Гауса-Крюгера. Основні методи створення топокарт – топографічне (крупномасштабне) знімання. Вони складають на окремих аркушах, об’єднаних єдиною системою розграфлення та номенклатури; відображають водні об’єкти, рельєф, ґрунтовий і рослинний покрив, населені пункти, шляхи сполучення й засоби зв’язку, кордони й межі, деякі об’єкти господарського й культурного призначення. Топокарти широко використовуються при розв’язанні різних завдань в галузі науки, культури, господарства та оборони, вони необхідні для детального вивчення місцевості, орієнтування на ній, для різних інженерних вишукувань, при створенні тематичних і спеціальних карт. Топографічні карти масштабу 1:5 000 і крупніше називаються топографічними планами, які характеризуються практично повною геометричною відповідністю (подібністю) зображення місцевості і постійністю масштабу (відсутністю спотворень) за будь-яким напрямом. Розграфлення і номенклатура топопланів ведеться за квадратами, а не за трапеціями, як на топокартах.

За просторовим охопленням карти класифікують, дотримуючись послідовного переходу від найбільш загальних понять до часткових. Першу рубрику класифікації складають карти всієї земної поверхні – карти світу, які часто зображують на двох півкулях. Далі розрізняють карти суші й Світового океану. Карти суші ділять на карти материків або їх груп. Всередині материків карти класифікують в залежності від вибраної ознаки: політикоадміністративна, фізико-географічна або економічна. При політикоадміністративному угрупуванні карти класифікуються спочатку по державах, після чого для кожної держави використовуються внутрішні рубрики відповідно до його адміністративно-територіального розподілу різних порядків. При угрупуванні карт окремих держав по адміністративному розподілу можливі два ускладнення: включення в адміністративні рубрики територіальних підрозділів економічного значення (наприклад, територіальновиробничих комплексів) і виділення додаткових рубрик для деяких найбільш важливих фізико-географічних районів. Ці додаткові рубрики використовуються для карт природних умов і ресурсів.

Карти Світового океану підрозділяються послідовно по океанах, океанічним басейнам, морям, затокам і протокам.

При класифікації карт з тематики (змісту) перш за все, розрізняють карти загальногеографічні і тематичні.

Загальногеографічні карти відображають сукупність основних елементів місцевості, тобто показують гідрографію, рельєф, населені пункти, шляхи

12

сполучення та інші елементи місцевості. Особливість їх змісту визначається масштабом карти.

Тематичні карти, основний зміст яких визначається конкретною темою відображення, спеціально присвячені якому-небудь елементу або явищу (населені пункти, клімат, транспорт, події історії тощо). Вони діляться на карти природних явищ та карти суспільних явищ, які, в свою чергу, групуються за більш вузькими тематичними ознаками (рис. 1).

Для класифікації карт природних явищ розумно використовувати їх угрупування по компонентах географічного середовища (атмосфера, гідросфера, літосфера, біосфера) або по науках, що вивчають ці компоненти. Таким чином, виділяються карти атмосферних явищ – метеорологічні і кліматичні, карти гідросфери – океанографічні і гідрологічні, карти геологічні, рельєфу земної поверхні, ґрунтові, ботанічні, зоогеографічні. Особливі групи складають карти фізичних полів Землі (гравіметричні, магнітні і ін.), геохімічні (розподіли і міграції хімічних елементів), а також загальні фізико-географічні карти, зокрема, карти ландшафтні, які показують розміщення і структуру природних територіальних комплексів і їх антропогенні зміни, карти природного районування і охорони природи.

Карти суспільних явищ (або соціально економічні) ділять на карти населення, економічні, соціальної інфраструктури (матеріальних умов соціальної діяльності суспільства) і політико-адміністративні. Втім, карти політичної географії можуть утворювати окремий клас. Особливу групу карт суспільних явищ складають історичні карти, такі, що показують різні історичні події і процеси, а також їх причинно-наслідкові зв’язки. Соціально-економічні карти вельми різноманітні. Наприклад, до видів економічних карт належать карти природних і економічних ресурсів (інвентаризаційні і оціночні), промисловості (включаючи енергетику і будівництво), сільського і лісового

13

господарств, транспорту, засобів зв’язку, будівництва, торгівлі і фінансів загальноекономічні. Серед карт соціальної інфраструктури виділяють карти освіти, науки, культури, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, туризму, побутового і комунального обслуговування тощо.

Призначення карт надає визначальний вплив на їх масштаби, зміст і способи оформлення. Виділяють карти науково-довідкові, навчальні, морські навігаційні, лоцманські річок, озер й каналів, аеронавігаційні, кадастрові, дорожні, оперативні, проектні, пропагандистські, туристичні. Науководовідкові карти призначені для отримання необхідної довідки, а також для ретельного вивчення особливостей зображення території або акваторії, розміщення на ній об’єктів і явищ, їх просторових взаємозв’язків та закономірностей їх розміщення з метою наукового дослідження та практичної діяльності. Навчальні карти призначені для навчання відповідно до існуючих програм й посібників. Кадастрові карти використовуються для забезпечення організації ефективного визначення й охорони сільськогосподарських, лісогосподарських та міських земель, для планування виробництва, меліорації земель та інших цілей. На оперативних картах вирішуються поточні господарські та інші задачі. Проектні карти відображають проектовану організацію території для цілей землевпорядкування, лісовпорядкування, гідротехнічного будівництва й меліорацій. Пропагандистські карти призначені для розповсюдження політичних, наукових й технічних знань та ідей з метою їх впровадження в громадську свідомість. На туристичних картах показують розміщення турбаз, кемпінгів, архітектурних та історичних пам’яток, об’єктів природи, тобто дається інформація, необхідна для забезпечення потреб туристів.

Звертаючись до підрозділу карт по ступеню об’єктивності й достовірності інформації змісту розрізняють карти-спостереження, картивисновки, гіпотетичні карти та тенденціозні карти.

Карти-спостереження (документальні карти) містять дані, отримані безпосередньо в результаті обстеження (переписів, знімання), наприклад, карти, отримані в результаті ґрунтового чи геологічного знімання.

Карти-висновки базуються не тільки на фактичному матеріалі, але і на уяві автора про сутність картографованих явищ, їх зв’язків і взаємодій.

Гіпотетичні карти – карти, складені на недостатньому фактичному матеріалі на основі догадок, гіпотез та припущень про закономірності розміщення і взаємозв’язки явищ.

Природно, що достовірність «карт-виводів» багато в чому залежить від розуміння автором сутності явищ, які картографуються, від правильності його ідей, думок і логічного мислення. Ця передумова також робить вирішальний вплив на якість гіпотетичних карт.

Тенденціозні карти відображають явно спотворену дійсність.

Разом з видами карт, тобто їх угрупуванням за тематиками, треба враховувати і типи карт по широті теми, методам наукового дослідження явищ, які картографуються, ступеню узагальнення і практичної спрямованості картографічній інформації.

14

Карти одного виду можуть обмежуватися показом окремих сторін явища або містити його повну характеристику. Карти вузької тематики прийнято називати галузевими, а карти, які дають повну характеристику явища, –

загальними.

Галузеві карти – карти окремих компонентів природних і соціальноекономічних територіальних систем; розрізняють карти крупних галузей (клімат, сільське господарство) та вузькогалузеві (сум активних температур, випаровуваності, рослинництва, тваринництва).

Поняття широти теми і, отже, віднесення карти до галузевих або загальних, є відносним, наприклад, карти промисловості по відношенню до загальноекономічних є галузевими, а по відношенню до карт металургійної промисловості – загальними.

Взалежності від прийомів дослідження карти бувають аналітичні, синтетичні та комплексні.

Аналітичні карти показують окремі сторони чи властивості явищ окремо від цілого, без зображення зв’язків і взаємодії з іншими сторонами чи властивостями цих явищ, наприклад, карти температур повітря, вітрів, опадів тощо, які характеризують лише деякі риси клімату, але із врахуванням (при їх складанні) географічних умов. Це карти температур повітря, вітрів, опадів або висотних зон, рельєфу тощо.

Синтетичні карти відображають природні й соціально-економічні територіальні системи (комплекси) як цілісності шляхом синтезу властивостей і відношень елементів (компонентів), що їх складають. Розрізняють синтетичні карти за тематикою (ландшафтні, фізико-географічного районування та інші природні карти; загальноекономічні, сільськогосподарських районів, типів населених пунктів та інші соціально-економічні карти, а також карти, які інтегрують характеристики природи і суспільства) та за глибиною змісту.

Комплексні карти показують одночасно декілька взаємопов’язаних явищ (чи властивостей одного явища), але кожне окремо (в своїх показниках); до них відносяться топографічні, синоптичні карти. Це, так би мовити, багатогалузеві карти.

Взалежності від характеру й ступеня практичної направленості змісту розрізняють інвентаризаційні, оціночні, рекомендаційні та прогнозні карти.

Інвентаризаційні карти реєструють наявність, локалізацію і стан географічних об’єктів чи явищ. Призначені для опису, інвентаризації (кадастру)

іоцінки природних, людських і виробничих ресурсів (наприклад, ареалів лікарських рослин, працездатного населення, орних земель тощо). Тобто вони показують наявність, локалізацію і стан яких-небудь географічних явищ, природних, трудових і виробничих ресурсів, що відображаються в класифікаціях і показниках, які прийняті в певній практичній галузі або відповідають її вимогам.

Оціночні карти характеризують природні умови і ресурси по їх придатності для конкретних видів господарсько-виробничої діяльності, по сприятливості для життя людей, або по ступеню економічної ефективності можливого використання ресурсів.

15

Рекомендаційні карти, як розвиток оціночних карт, визначають розміщення заходів, які пропонуються для охорони і поліпшення природних умов та доцільного використання ресурсів, їх головна мета – забезпечення раціонального природокористування із врахуванням географічних особливостей території.

Прогнозні карти відображають результати передбачень явищ і процесів у часі (наприклад, майбутню синоптичну ситуацію) чи у просторі (наприклад, нафтогазоносність території), а також просторово-часові прогнози (наприклад, зміни природного середовища під впливом антропогенних чинників); розрізняють прогнозні карти: за охопленням території (глобальних, регіональних, місцевих прогнозів), за тематикою (небезпечних явищ природи, корисних копалин, природних і трудових ресурсів, соціально-економічного розвитку території тощо), за достовірністю (попереднього, ймовірного, дуже ймовірного прогнозу), за передчасністю (оперативні, середньотермінові, довготермінові прогнози).

Моделювання природних процесів та явищ за допомогою географічних карт передбачає знання їх властивостей як образно-знакових моделей. Вивчення й складання карт вимагають аналітичного підходу, розділення карт на складові її елементи, уміння розуміти зміст, значення й функції кожного елемента та бачити зв’язок між ними.

Основними елементами загальногеографічної карти є: 1) картографічне зображення – елементи змісту загальногеографічної карти: гідрографія, рельєф, рослинність і ґрунти, населені пункти, шляхи сполучення й засоби зв’язку, елементи поділу території, елементи економіки і соціальної сфери; 2) математична основа – геодезична основа, масштаб, картографічна проекція; 3) елементи допоміжного оснащення – легенда і назва карти, позначення її масштабів, координатна сітка, рамки, картометричні графіки; 4) елементи додаткової характеристики – карти-врізки, профілі, графіки, діаграми, фото, рисунки, текстові та цифрові дані тощо (рис. 2). Картографічне зображення тематичної карти включає зображення елементів географічної основи та елементів тематичного (спеціального) змісту.

Окрім географічних карт, до картографічних творів відносять: географічні атласи, глобуси, анагліфічні, рельєфні й цифрові карти, карти-транспаранти, карти на мікрофіші, профілі і блок-діаграми.

Анагліфічна карта друкується двома кольорами, що доповнюють один одного (наприклад, синьо-зеленим та червоним). При розгляданні цих карт через спеціальні окуляри-світлофільтри спостерігають об’ємне зображення.

Рельєфна карта виконується для об’ємного тривимірного зображення місцевості. Вертикальний масштаб таких карт збільшений порівняно з горизонтальним в 2-10 разів. Картографічну інформацію на таких картах показують звичайними знаками.

Фотокарта – це карта, що суміщена з фотографічним зображенням, її отримують суміщенням поліграфічних відтисків фото-плана з умовними позначеннями окремих об’єктів місцевості, горизонталями й підписами. Для складання фотокарт використовують аеро- й космічні знімки, що виконані в різних діапазонах.

16

Карта-транспарант – карта, що віддрукована поліграфічним способом на прозорій плівці й призначена для проектування на екран. При суміщенні комплекту карт з різним, але взаємоузгодженим тематичним змістом, розкривається зв’язок явищ між собою.

Карта на мікрофіші – мініатюрна копія з карти або з іншого картографічного твору на фото- і кіноплівці або на масштабних носіях. Мікрофіші дають можливість зберігати оригінали з малими затратами та використовувати їх для картоскладання. Інформація з мікрофішей може безпосередньо вводитися в ЕОМ при автоматичному складанні та використанні карт.

Профілі – вертикальні розрізи земної кори по певних напрямах «споріднені» картам по таких ознаках: вони побудовані в масштабі, містять умовні позначення, представляють земну поверхню і розміщені поблизу неї явища в узагальненому вигляді.

Блок-діаграма – тривимірний картографічний рисунок, що суміщає зображення якої-небудь поверхні з повздовжніми та поперечними вертикальними розрізами. Вони використовуються для картографування геологічної, геоморфологічної, ландшафтної, океанологічної та іншої інформації про природне середовище.

Глобус – кулеподібна модель Землі, іншої планети або небесної сфери з картографічним зображенням. Глобуси бувають роз’ємними, що дозволяє демонструвати внутрішню будову земної кори.

Атласи географічні – систематизовані збірники географічних карт, зміст і оформлення яких підпорядковані єдиній програмі. Географічні атласи випускаються у вигляді окремої книги (чи кількох книг) або розбірного альбому. Кожен атлас відзначається внутрішньою єдністю та узгодженістю, єдиним підходом до його генералізації та оформлення взаємопов’язаних карт. Атласи розрізняються за територіальним охопленням, за змістом, за призначенням, за обсягом (розмірами). Крім карт, атласи містять пояснювальні тексти, довідкові матеріали, графіки та фотографії, що доповнюють карти.

Географічні атласи класифікують за такими ознаками: просторове охоплення, зміст, призначення, формат і спосіб використання.

За просторовим охопленням розрізняють такі атласи: світу, частин світу, континентів або їх груп, атласи великих регіонів (Близького Сходу), атласи окремих держав або їх груп (Атлас України), регіональні атласи (Атлас Вінницької області) та атласи міст (Атлас Києва). Багато регіональних атласів, комплексних за змістом, мають багатоцільове призначення (як національні атласи) або готуються для конкретних проблем, наприклад, для інвентаризації, раціонального використання і відновлення природних ресурсів, для регіонального планування тощо.

За змістом атласи бувають загальногеографічні, тематичні та загальні комплексні.

Атласи загальногеографічні – систематизовані збірники карт довідкового чи оглядового характеру; іноді вони доповнюються тематичними картами. Містять покажчик географічних назв, довідково-статистичний матеріал та інші

18

дані. Призначені для загального ознайомлення з певною територією та одержання відповідних довідкових даних.

Атласи комплексні – систематизовані збірники карт, що надають всебічну характеристику території, особливості її природних і соціально-економічних умов. Розрізняються за територіальним охопленням, за призначенням та за змістом.

Атласи тематичні – систематизовані збірники карт з певної тематики, розроблені за спеціальною програмою. Карти узгоджені за змістом та умовними позначеннями. За призначенням умовно поділяються на довідковоінформаційні, науково-практичні, навчальні, пропагандистські тощо; за цільовим змістом – на спеціальні вузькогалузеві, галузеві, міжгалузеві й комплексні.

За призначенням атласи бувають науково-довідкові, навчальні, широкого використання, краєзнавчі, морські навігаційно-географічні, воєнні, туристичні, дорожні тощо.

Атласи науково-довідкові – систематизовані збірники географічних карт, що дають науково-узагальнюючу наочну інформацію про природу, населення, господарство та соціальну сферу певної території. Відзначаються глибиною та документальністю змісту карт. До них входять аналітичні, синтетичні, комплексні, міжгалузеві, оціночні, прогнозні та інші типи карт. Містять покажчик географічних карт і довідкові статистичні відомості про географічні об’єкти.

Атласи широкого використання призначені як довідковий матеріал для широкого загалу користувачів. Вони дозволяють отримати достатньо повну уяву про природні й соціально-економічні явищі, які відображені на них. Навчальні атласи є посібником для вивчення різноманітних явищ в школах та вузах. Краєзнавчі атласи призначені для краєзнавчої роботи і як посібники для шкіл, що характеризують різноманітність місцевих історичних, географічних та інших особливостей.

За форматом й способом використання атласи бувають настільні,

середньоформатні та кишенькові.

Регіональні екологічні атласи як уніфікована науково-картографічна праця є основою для створення бази і банків екологічної інформації та статичних моделей екологічного моніторингу певного регіону, області, міста. Використовуючи цю інформацію можна створювати комп’ютерні картографічні моделі, які дозволять оперативно вносити зміни в карти відповідно до динаміки природно-антропогенних процесів.

Регіональні екологічні атласи є підґрунтям для вирішення задач:

–розробки й реалізації невідкладних заходів щодо стабілізації та усунення складних екологічних ситуацій, конфліктів, криз й катастроф;

–розробки довгострокових екологічних програм;

–визначення екологічно безпечних рамок діяльності та екологічних обмежень підприємств, господарських комплексів, промислових зон й міських агломерацій;

–розробки систем екологічної безпеки регіону, області, району та міста;

19

–екологічних обґрунтувань перспективних планів економічного та соціального розвитку територій;

–визначення плати підприємств за використання природних ресурсів та

забруднення довкілля.

Регіональні екологічні атласи містять оглядові карти, еколого-географічні карти області або регіону певних масштабів.

До оглядових карт регіонального екологічного атласу належать:

–Фізико-географічна карта регіону, областей, районів і міст.

–Екологічна карта регіону.

–Геодинамічна модель регіону.

До другої групи, яку складають еколого-географічні карти регіону (масштаб дослідження та зображення 1 : 500 000), належать:

– Фізико-географічна карта.

–Адміністративна карта.

Геосферний блок:

–Еколого-геологічна карта дочетвертинного і четвертинного середовища.

–Екологічний стан розробки мінерально-сировинних ресурсів.

–Еколого-геохімічні карти дочетвертинного і четвертинного середовищ.

–Неотектоніка, сучасна геодинаміка і сейсмічність.

–Еколого-геофізичні карти магнітного, гравітаційного, електричного, електромагнітного, теплового, сейсмічного, геопатогенного, інших геофізичних полів та їх впливу на здоров’я населення.

–Еколого-геоморфологічна карта.

–Порушення рельєфу сучасними ендодинамічними процесами.

–Підземні води їх хімічне, бактеріальне, радіонуклідне та інші види забруднень.

–Ґрунтові води та їх екологічний стан.

–Мінеральні води та їх екологічний стан.

–Поверхневі води та їх забруднення .

–Карта стихійних і несприятливих гідрологічних явищ (повені, селі, лавини, замулювання, пересихання та промерзання русел, заболочення території тощо).

–Динаміка використання та очищення водних ресурсів.

–Кліматична карта.

–Забруднення повітря транскордонними переносами.

–Забруднення атмосферного повітря стаціонарними джерелами.

–Забруднення повітря транспортом.

–Забруднення повітря в результаті дії несприятливих метеорологічних явищ (зливи, грози, град, посухи і суховії, заморозки, тумани тощо).

Біосферний блок:

–Карти ґрунтів та природного геохімічного фону різних типів ґрунтів.

–Забруднення ґрунтового покриву важкими металами, мінеральними добривами, отрутохімікатами, радіонуклідами, нафтопродуктами.

–Карта землекористувань.

–Динаміка земельних угідь під впливом природних та антропогенних

20