lebedeva_n_i_kartografichni_metodi_v_ekologii_navchalnii_pos

необхідні карти використання земель, природних ландшафтів, щільність населення. Використовуються також матеріали про розповсюдженню забруднень, порушень і деградації середовища, літературні дані.

Метод формалізованих оцінок. Для складання карт в цьому випадку використовуються показники, що мають кількісні вираження і ставиться задача виключення експертних оцінок вже на стадії виявлення екологічних проблем. Для роботи беруть тільки властиві даному регіонові екологічні проблеми, для яких існують кількісні дані, що представлені в картографічній формі (карти забруднення, карти трансформації тощо) – багатолистові системи карт, які складається з 3-х блоків:

1.Екологічно значущі природні властивості і природні ландшафти території (карти природних ландшафтів; карти окремих компонентів природи);

2.Використання території, техногенне навантаження, щільність населення (карти використання земель; карти техногенних навантажень і дій; карти зміни природного середовища – забруднення, деградації, виснаження, порушення; карти щільності населення; карти історії освоєння території);

3.Оцінка екологічної ситуації (карти соціально-екологічних наслідків; карти окремих екологічних проблем; карти екологічних ситуацій).

Складання комплексних та синтетичних екологічній карті здійснюється в

декілька етапів. На першому етапі по картах природного середовища:

−визначається природно-ландшафтна диференціація території;

−виявляються екологічно значущі фактори (природні передумови) виникнення екологічних проблем;

−визначається природно-ресурсний потенціал території;

−встановлюються негативні процеси і явища в природному середовищі;

−прогнозуються можливі у відповідь реакції середовища на техногенну дію;

−складається карта типів геосистем, що характеризуються специфічним набором екологічно значущих природних факторів.

Вякості легенди до нього додається таблиця-матриця, де кожному типу природного середовища даються основні фізико-географічні і екологічні характеристики.

На другому етапі з урахуванням отриманої інформації по картах використання території, щільність населення тощо:

−виявляється загальна структура використання території;

−визначається тип використання земель;

−визначається вид і ступінь техногенних навантажень;

−встановлюється щільність населення;

−визначаються ареали з різним ступенем техногенного навантаження;

−визначаються ареали з негативними змінами природного середовища;

−визначаються ареали техногенної деградації довкілля;

−виявляються зони техногенної трансформації.

На третьому етапі по картах проблем і ситуацій:

−виявляються екологічні проблеми;

−визначаються ареали екологічних проблем;

101

−виявляються територіальні поєднання екологічних проблем;

−визначаються ареали екологічних ситуацій;

−визначається ступінь гостроти ситуацій і проблем.

Техногенне навантаження оцінюється, як сумарна дія на територію того або іншого виду використання земель, виходячи з особливостей його технології і безпосереднього впливу людини, яка визначається через щільність населення. Тому даний розділ картографування представлений двома видами карт: використання земель і щільності населення. Поєднання цих карт дає можливість з достатньою точністю визначити просторові ядра найінтенсивнішого техногенного навантаження, що у ряді випадків є основою для виявлення ареалів екологічних проблем і ситуацій. Аналіз конкретних видів використання земель дозволяє виявити можливі екологічні проблеми і провести їх локалізацію.

Шляхом накладення і пов’язаного аналізу карт ландшафтів, використання земель і щільності населення і синтезу окремих проблемних карт визначаються контури ареалів екологічних ситуацій.

Наступним кроком після виявлення і оцінки екологічних проблем є ранжування цих проблем по значущості їх наслідків і ступеня прояву. Це дає можливість скласти карту територіальних поєднань екологічних проблем, ситуацій. Її головним змістом є ареали ситуацій, де екологічні проблеми, позначені буквеними індексами, ранжируванні по їх значущості.

Складання карти екологічних проблем регіону проводиться у декілька етапів. На першому етапі будуються допоміжні карти сучасного використання території, які створюються на основі ландшафтної або фізико-географічної карти. На контури природних зон (типів ландшафту) наносяться межі ареалів основних типів використання території: богарне землеробство; зрошуване землеробство; скотарство; експлуатація лісів; охота й рибальство; меліорація; території, що охороняються (заповідники, національні парки тощо). Кожний тип використання виділяється певним кольором.

На другому етапі на основі карти сучасного використання території знаковими символами наносяться місця розміщення екологічно небезпечних об’єктів (міста, сховища токсичних і радіоактивних відходів, крупних промислові комбінати, тваринницькі комплекси, родовища корисних копалин, транспортні магістралі, АЕС, ТЕЦ, що розробляються, ГЕС тощо) і ареали розвитку екологічно небезпечних процесів (водна ерозія, вітрова ерозія і запорошені бурі, забруднення водних об’єктів, забруднення ґрунтів, забруднення атмосфери, випадання кислотних опадів тощо). Для конкретного регіону буде свій набір екологічно небезпечних об’єктів і процесів.

На третьому етапі проводиться виявлення і локалізація екологічних проблем методом експертних оцінок. Для кожного типу використання території, екологічно небезпечного процесу або об’єкту виділяються властиві їм екологічні проблеми, які позначаються індексами – А, В, Б тощо, а кожній екологічній проблемі привласнюється буквений індекс.

102

Основні екологічні проблеми можна розділити на наступні групи:

−екологічні проблеми, пов’язані з виснаженням природних ресурсів в ході їх експлуатації – виснаження водних ресурсів, виснаження рибних та мисливських ресурсів, деградація ґрунтів, пасовищ, втрата продуктивних земель, виснаження надр, зниження рекреаційного потенціалу, виснаження рослинних ресурсів тощо;

−екологічні проблеми, пов’язані з розвитком негативних природно- техногенних (екологічно небезпечних) процесів – вітрова ерозія, водна ерозія,

зміна клімату, порушення гідрологічного режиму, порушення гідрогеологічного режиму, яроутворення, підтоплення тощо;

−екологічні проблеми, пов’язані з забрудненням навколишнього середовища –

забруднення атмосфери, поверхневих та підземних вод, ґрунтів, рослинності тощо.

При побудові детальних карт ускладнюється системи індексів, наприклад, конкретизується вид забруднення – хімічне забруднення поверхневих вод, забруднення ґрунтів важкими металами тощо.

Контрольні питання:

1.На чому базується виявлення екологічної ситуації?

2.За яким алгоритмом складаються карти екологічних ситуацій?

3.Метод експертних оцінок, його задачі та особливості.

4.Метод формалізованих оцінок, його задачі та особливості.

5.За яким алгоритмом складаються комплексні та синтетичні екологічні карти?

6.Як оцінюється техногенне навантаження?

7.В чому полягають особливості складання карт екологічних проблем регіону?

8.На які групи розподіляються екологічні проблеми?

Література: основна – 5, 6, 9, 11, 12; додаткова – 7, 14.

Прогнозне екологічне картографування

−Геоекологічне прогнозування.

−Основні принципи прогнозування.

−Методи еколого-географічного прогнозування.

Основні поняття: геоекологічна система, геоеколгічний прогноз, екстраполяція; математичне моделювання; метод аналогій; індикаційний метод; метод експертних оцінок, геоінформаційні системи.

Картографічний метод відіграє важливу роль в еколого-географічному прогнозуванні.

Географічний прогноз – це наукова розробка уявлень про природні геосистеми майбутнього, їх корінні властивості й різноманітні мінливі стани, зокрема які зумовлені діяльністю людини. Геоекологічний прогноз може розглядатися як розробка уявлень про динаміку і розвиток геоекологічних систем. Оскільки в якості індикатору такої взаємодії часто виступає екологічна ситуація, то геоекологічне прогнозування можна представити як прогнозування екологічних ситуацій та їх розвитку у просторі та часі.

103

Залежно від просторового масштабу (рівня організації геосистем) розрізняють планетарні (глобальні), регіональні і локальні прогнози.

За часовими масштабами розрізняють прогнози: наддовгострокові (сотні – тисячі років); довгострокові (десятки років); середньострокові (5 – 20 років); короткострокові (місяці – до 5 років); екстрені (години – декілька діб).

За достовірністю розрізняють прогнози: орієнтовні (прогнозування загальних закономірностей та тенденцій); уточнені (максимально достовірні); експерті (якісні).

Основними принципами прогнозування є:

1.історичний або генетичний принцип – об’єкти розглядаються в процесі їх розвитку, в контексті циклів і ритмів біосфери;

2.компаративний принцип – порівняння, аналогія, зіставлення;

3.принцип інерційності – враховується стійкість напряму, темпи і основні структури процесів та явищ;

4.принцип асоціативності – об’єкт прогнозується в його взаємодії з іншими процесами та явищами;

5.принцип невизначеності або багатоваріантності – прогноз не може бути «жорстким», однозначним, він завжди має імовірнісну природу;

6.принцип безперервності прогнозування – прогнози постійно уточнюються і переглядаються.

Основними методами еколого-географічного прогнозування є:

екстраполяція; математичне моделювання; метод аналогій; індикаційний метод; метод експертних оцінок.

Метод експертних оцінок широко застосовується в прогнозному екологічному картографуванні. Вважається, що експерті судження дозволяють встановити більш менш чітку картину майбутнього. При цьому самі судження виявляються в прихованому, не формалізованому вигляді, як результат накопиченого експертом професійного досвіду. Методи експертних оцінок розділяються на індивідуальні і колективні.

Експерт дає прогноз у вигляді сценарію, можливого розвитку подій і ситуацій. Сценарій розробляється в рамках припущення про майбутні екологічні ситуації. У будь-якому випадку експерту доводиться визначити:

−структуру, характер зв’язків між окремими компонентами досліджуваного об’єкту / явища;

−характер взаємодії об’єкту / явища із навколишнім середовищем (оточенням);

−розвиток об’єкту / явища та процеси, які його визначають;

−основні тенденції розвитку та умови, які їх визначають;

−можливість управління розвитком об’єкту / явища й очікувані наслідки

такого управління.

Прогноз багато в чому залежить від професійного рівня експерта і від наявної інформації. Важливою підготовчою роботою при екологогеографічному прогнозуванні є відбір необхідної і достовірної інформації. Прогнозування, у свою чергу, можна розуміти як створення нової інформації, достовірність якої, крім всього іншого, залежить від довгостроковості прогнозу (максимальну достовірність має короткостроковий прогноз, мінімальну –

104

довгостроковий).

Інформаційну систему еколого-географічного прогнозування можна представити у вигляді чотирьох підсистем:

−збирання і підготовка прогнозних даних для включення їх в геоінформаційну систему (ГІС) – збирання географічної, екологічної та іншої інформації; аналіз, контроль та систематизація, яка поступає;

−створення прогнозної ГІС – пошук і вибір нової інформації про можливі зміни в геоекосистемах, про можливі екологічні ситуації; накопичення та перевірка нової інформації;

−інформаційне обслуговування прогнозних робіт – прогнозування екологічних проблем та ситуацій, прогнозування можливого впливу нової техніки і технологій на довкілля; прогнозування впливу глобальних процесів; оцінка прогнозів і їх ймовірності;

−інформаційне обслуговування органів управління – аналіз запитів споживачів, розробка екологічних прогнозів і рекомендацій по запобіганню

негативних екологічних змін.

Однією із задач прогнозного екологічного картографування є аналіз ризику виникнення надзвичайних екологічних ситуацій (НЕС). Надзвичайна екологічна ситуація – це різке, суттєве погіршення стану навколишнього середовища, що виникло в результаті екстремальних природних або техногенних процесів і явищ. Ризик виникнення НЕС – це ймовірність (якісно або кількісно визначена) цих змін і виникаючих соціально-економічних, медико-біологічних і інших негативних наслідків.

Картографування ризику виникнення НЕС включає:

−виділення джерел екологічного ризику і визначення їх місцеположення;

−встановлення ареалів можливого розвитку НЕС;

−диференціація ареалів за масштабом прояву можливих НЕС;

−встановлення ареалів можливого впливу НЕС на здоров’я населення і їх ранжування;

−бонітування природних факторів з погляду збільшення ризику НЕС;

−виділення і встановлення ареалів можливого розвитку негативних природних процесів;

−ретроспективне картографування аварійності техногенних об’єктів;

виділення зон підвищеної аварійності.

На основі аналізу вказаної інформації виконується районування території, виділяються райони з різною стійкістю природного середовища, рівнем наявного техногенного навантаження. Дані райони ранжуються залежно від характеристик можливих реакцій у відповідь. Як правило, найгостріші реакції у відповідь матимуть місце в районах з низькою стійкістю ландшафтів (за інших рівних умов). Так, наприклад, активізація гравітаційних процесів, як реакція у відповідь на будівельні роботи, тісно пов’язана із стійкістю рельєфу; активізація водноерозійних і вітроерозійних процесів, як реакція у відповідь на деградацію рослинного покриву, залежить від стійкості ґрунтового покриву і стійкості рослинності.

105

Контрольні питання:

1.В чому полягають особливості геоекологічного прогнозування?

2.Екологічні прогнози. За якими ознаками їх класифікують?

3.Основні принципи прогнозування.

4.Методи еколого-географічного прогнозування.

5.В чому полягає особливості методу експертних оцінок?

6.Які підсистеми можна виділити в інформаційній системі еколого-географічного прогнозування?

7.Аналіз виникнення надзвичайних ситуацій, та особливості картографування ризику виникнення НЕС.

Література: основна – 5, 6, 9, 11, 12; додаткова – 7, 14.

106

ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

107

108

Графічна точність точність вимірювання відстаней між двома точками на папері за допомогою циркуля-вимірювача і масштабної лінійки.

Встановлено, що такі виміри не можуть бути виконані точніше ніж 0,1 мм, через що при графічних вимірюваннях і побудовах величина 0,1 мм вважається допустимою точністю масштабу.

Еліпсоїд земний, замкнута центральна поверхня другого порядку; еліпс обертання, який референц-еліпсоїд найкраще передає фігуру Землі, тобто допоміжну математичну

поверхню із певними розмірами і положенням у тілі Землі.

109

110